Правові засади реалізації права на землю

Вступ

 

 

 

      За своєю природою право власності на землю є одним із основних майнових прав. Виступаючи в якості об'єкта права власності, земля отримує особливі правові ознаки: вона стає "майном", тобто тим предметом цивільного, а тепер і земельного права, який відрізняють особливі юридичні ознаки. Сучасне суспільно-правове становище в Україні характеризується тим, що земельні проблеми, і особливо проблеми права власності на землю, викликають підвищений інтерес. Право власності на землю, дорогу якому проклала Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. і яке було закріплено Конституцією України, виявилось однією з найскладніших конструкцій для впровадження в українську правову дійсність.

      Особливістю права власності на землю в Україні є те, що форми прав на землю визначені законодавством "за суб'єктом". Конституцією України установлено, що земля може перебувати в державній, комунальній і приватній власності. Таким чином, визначено коло суб'єктів, що володіють правом власності на майно, а також встановлено, що в залежності від суб'єкта, який володіє правами па землю, визначається обсяг прав і обов'язків, що складають зміст того чи іншого виду права власності на землю.

     Земельне законодавство ввело норми, що визначають специфіку реалізації цих правомочностей в земельних відносинах.

 

Придбання та реалізація права  на землю

 

    Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом.

-    передачі земельних ділянок у власність;

-    надання їх у користування.

     Безоплатна передача  земельних ділянок у власність  громадян провадиться у разі:

-    приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

-    одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

-    одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом.

     Громадянин, зацікавлений  у приватизації земельної ділянки,  яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної  районної, Київської чи Севастопольської  міської державної адміністрації  або сільської, селищної, міської  ради за місцезнаходженням земельної  ділянки. Рішення органів виконавчої  влади та органів місцевого  самоврядування щодо приватизації  земельних ділянок приймається  у місячний строк на підставі  технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної  ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні  безоплатно у власність земельної  ділянки із земель державної або  комунальної власності для ведення  фермерського господарства, ведення  особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва  і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів  у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної  районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації  або сільської, селищної, міської  ради за місцезнаходженням земельної  ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

     Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству – також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

     В окремих випадках  громадяни набувають право на  земельну ділянку за давністю  користування. Громадяни,, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються  земельною ділянкою протягом 15 років,  але не мають документів, які  б свідчили про наявність у  них прав на цю земельну  ділянку, можуть звернутися до  органу державної влади або  органу місцевого самоврядування  з клопотанням про передачу  її у власність або надання  у користування. Розмір цієї земельної  ділянки встановлюється у межах  норм, визначених Земельним кодексом.

     Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

-    для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

-    для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара;

-    для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;

-    для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара;

-    для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;

-    для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

     Юридичним особам  земельні ділянки надаються у  постійне користування на підставі  рішень органів виконавчої влади  та органів місцевого самоврядування  за проектами відведення цих  ділянок.

     Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

 

Поняття механізму реалізації прав на землю

 

     Реалізацію прав на землю необхідно розглядати як здійснення приписів правових норм земельного законодавства щодо власності та користування земельними ділянками (об'єктивне право), в практичну діяльність його суб'єктів (суб'єктивне право).

      Застосування права — це правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб з реалізації приписів норм матеріального права стосовно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних рішень¹.

     Застосування земельно-правових норм завжди передбачає участь державних органів або інших суб'єктів земельних правовідносин, які організують реалізацію прав на землю. Таким чином, особливість застосування, на відміну від інших засобів реалізації земельно-правових норм (виконання, додержання, використання), полягає в здійсненні юридично значимих дій, спрямованих на реалізацію покладених на учасників земельних правовідносин суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

      Процедура реалізації прав на землю потребує від органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів виконання певних функцій із застосування таких норм. У свою чергу, виконання відповідних функцій можливо лише при додержанні визначеної земельно-процесуальними нормами процедури управлінської діяльності. Отже, реалізація прав на землю безпосередньо пов'язана з механізмом правового регулювання, забезпеченого процесуальними приписами. Якщо такого механізму немає, права на землю залишаються лише загальною декларацією, абстрактним положенням, яке не можна здійснити.

      Значний комплекс матеріальних земельно-правових норм, що регламентує суспільні відносини у галузі прав на землю, може бути реалізований лише за допомогою юридично значимої правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Процедура їх діяльності врегульована процесуальними нормами земельного та інших галузей законодавства.

      До першої групи матеріальних земельно-правових норм слід віднести норми, що стосуються виникнення та припинення суб'єктивного права власності на землю або права землекористування, їх реалізація потребує виконання відповідними органами та іншими суб'єктами земельного права певних послідовних дій. До них належать: подання зацікавленою особою клопотання до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про надання (вилучення — у разі добровільної відмови від прав на землю) земельної ділянки; розгляд відповідним органом клопотань та прийняття стосовно них рішень; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості); одержання документа, що засвідчує право власності на землю або право землекористування, та його державна реєстрація. Зазначені дії органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування мають певну процесуальну форму і відбуваються у рамках приписів, врегульованих процесуальними нормами.

      Другу групу матеріальних земельно-правових норм, які потребують своєї реалізації, становлять норми, що визначають ведення державного земельного кадастру (глава 34 Земельного кодексу).

      Процедура ведення державного земельного кадастру передбачає виконання комплексу послідовних дій, врегульованих процесуальними нормами. Серед таких дій слід виділити: виконання попередніх заходів, необхідних для наступної систематизації відомостей щодо природного, господарського та правового становища земельних ресурсів; збирання відомостей щодо кадастрового зонування, кадастрових зйомок, бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, грошової оцінки земельних ділянок, їх державної реєстрації, обліку кількості та якості земель; внесення зібраних відомостей до земельно-кадастрової документації.

      Потребують своєї реалізації земельно-правові норми, що забезпечують просторово-територіальне впорядкування (індивідуалізацію) земельних ділянок (землеустрій). Воно, зокрема, передбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення у натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності на землю або право землекористування; розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель. Реалізація зазначених заходів потребує здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до визначеної земельно-процесуальними нормами процедури дій, спрямованих на їх забезпечення. Це можуть бути такі дії: підготовка до проведення землеустрою; підготовка до складання проекту землеустрою; складання та затвердження проекту землеустрою; виконання затвердженого проекту землеустрою.

 

Земельно-процесуальне забезпечення набуття прав на землю

 

 

      Земельний кодекс  України сформулював загальне  правило виникнення прав на землю, відповідно до якого громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками з земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Воно здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Таким чином, підставою набуття прав на землю є рішення відповідних органів, а процедурою — передача (надання) земельних ділянок у власність чи користування.

      Як зазначено в ст. 116 ЗК України, рішення щодо надання земельних ділянок у власність чи користування приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Органами виконавчої влади, які надають земельні ділянки із земель державної власності, є Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і районні державні адміністрації та державні адміністрації міст Києва і Севастополя. Рішення про надання земельних ділянок із земель комунальної власності приймають органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради, а також ради міст Києва і Севастополя.

     Повноваження зазначених  органів щодо надання земельних ділянок у власність чи користування передбачені у главах 2 і З ЗК України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.