Трудовий договір

    Спадкове  право 

    Спадкове  право – це частина цивільного права; сукупність норм, що встановлює порядок переходу майнових і деяких особистих (немайнових) прав та обов’язків померлої особи до іншої особи.

    Спадкування – перехід майна померлої до іншої  особи.

    Спадкоємцем можуть бути особи, які були живі на момент смерті спадкодавця: діти, зачаті при його житті і народжені після його смерті. Для спадкоємця  виникають не тільки права але й обов’язки.

    До  майнових прав належать: право приватної  власності, вимоги по зобов’язанню. Якщо у спадкодавця були майнові борги і спадкоємець прийняв спадщину – він виконує борги спадкодавцю в розмірах дійсної вартості спадкового майна, яке до нього перейшло. Якщо борг перевищує розмір спадщини, кредитор може отримати борг лише в розмірі спадщини.

    Не  переходять по спадщині:

• Право відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю спадкодавця.
• Право на членство в кооперативних організаціях.
• Право на отримання пенсії.

    Не  мають право бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців, або зробили замах на їх життя. Не можуть бути спадкоємцями після смерті батьки, які на момент смерті дітей були позбавлені батьківських прав. Батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від покладених на них в силу закону обов’язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені судом.

    Спадщина  відкривається тільки після смерті фізичної особи. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця. Якщо воно не відоме – місце знаходження майна чи основної її частини.

    Підстави  спадкування. Можливе з двох підстав  і за законом і за заповітом.

    За  законом до спадщини закликаються ті особи, яких закон визнає спадкоємцем. Цей порядок може бути змінений заповітом. Спадкування за законом має місце:

• Не залишилось заповіту чи заповіт визнано недійсним.
• Заповідано тільки частина спадщини.
• Спадкоємці відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину або померли раніше.
• Спадкоємці усунені від спадкування.

    Спадкоємці  за законом закликаються до спадщини в порядку черговості. До спадкоємців  першої черги в рівних частинах відноситься  чоловік (дружина), батьки (усиновителі), діти (усиновлені), дитини спадкоємця, народжені після його смерті. До першої черги також відносяться онуки і правнуки, якщо до часу відкриття спадщини нема живих того з батьків, який би був спадкоємцем.

    Спадкоємцем другої черги – брати і сестри померлого, дід та баба з обох боків. Спадкоємець другої черги закликається до спадщини, якщо нема спадкоємців першої черги або якщо вони не прийняли спадщину (по проходженню 6 місяців) коли всі спадкоємці першої черги не мають прав.

    Утриманці  – це особи, утримувались не менше  одного року. Ними можуть бути тільки непрацездатні особи незалежно від того чи є вони родичами померлого. Вони успадковують майно на рівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадщини. Доказами родинних відносин спадкоємців спадкодавцями є: свідоцтво органів ЗАГСу, витяги з книг записів актів громадянського стану, записи в паспортах про дітей, чоловіка (дружини), … рішень суду про встановлення родинних чи інших відносин.

    Спадкування за заповітом. Заповіт – це письмове розпорядження власника своїм майном на момент смерті. Набуває чинності тільки після смерті його автора. Умови дійсності заповіту: складається тільки дієздатною особою; складаються письмово з указанням місця і часу; підписуються спадкодавцем і нотаріально закріплюються.

    Зміст заповіту має відповідати вимогам законів. Заповідач має право призначити спадкоємцем будь-кого але не може повністю позбавити спадщини неповнолітніх та непрацездатних дітей (чоловікам/ дружинам). 

    Позовна давність  

    Позовна давність – строк, протягом якого  можна звернутись до суду для захисту порушеного права. Загальний строк позовної давності – 3 роки. Скорочені строки – 6 місяців – застосовуються у позовах:

• При стягненні неустойки (штраф, пеня);
• Про явних недоліках в роботі, виконаній за договором, підрядом;
• Про недоліки проданих речей.

    Два місяці – у позовах до органів  зв’язку про відшкодування збитків  за втрату, нестачу, пошкодження поштових відправлень.

    Позовна давність не застосовується: до вимог, що витікають з порушення особистих  немайнових прав (честь, гідність, право на ім’я); до вимог вкладників про видачу вкладів, що зберігаються в кредитних установах; про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю. 

    Довіреність 

    Довіреність – це письмове уповноваження, що видається  однією особою іншій особі для представництва …

      За обсягом повноважень є три види:

• Разова – на здійснення однієї юридичної дії;
• Спеціальна – на здійснення багатьох однорідних за змістом юридичних дій (транспорт);
• Генеральна – на вчинення багатьох різних за змістом юридичних дій (особа, що виїжджає за кордон – про розпорядження майном).

    Строки  дії довіреності: максимальна –  три роки,  виняток – ті, що складаються нотаріусом для виїжджаючого за кордон. Якщо строк дії не вказан, то довіреність дійсна протягом одного року. Якщо нема дати видачі – довіреність не дійсна.

    Довіреність нотаріально посвічується. Поряд  з нотаріальною формою припускається посвідчення довіреності за місцем проживання, навчання, роботи (на отримання зарплати, стипендії, кореспонденції, грошей з банків, винагороди винахідникам і раціоналізаторам).

    Реквізити: час, строк дії, П. І. Б. довіреного і  довірителя, їх адреси,  паспортні дані і коло повноважень.

    Довіреність, що видається підприємством на здійснення дій не потребує нотаріального посвідчення; підписується керівником, скріплюється печаткою. Довіреність на видачу грошей чи матеріальних цінностей підписується також головним бухгалтером.