Розвиток законодавства у сфері охорони географічних зазначень

3) право перешкоджати неправомірному  використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке  використання8.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

Крім вище перелічених нормативно-правових актів, захист географічних зазначень здійснюється також законодавством України в сфері захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема, статтями 4, 6, 25 та 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та статтею 33 Господарського кодексу України.

Додатково слід зазначити, що на даний час з метою узгодження законів України у сфері охорони  прав на торговельні марки, географічні  позначення та комерційні найменування із Цивільним та Господарським кодексами  України Міністерством освіти і  науки розробляється проект Закону України "Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування". Крім того, здійснюється комплексний порівняльний аналіз регулювання правовідносин у сфері охорони прав на географічне зазначення в Україні та в Європейському Союзі з метою розроблення рекомендацій щодо приведення законодавства України в цій сфері у відповідність з основними положеннями законодавства Європейського Союзу.

Об'єкти географічних зазначень походження товарів

Одним із досить вагомих  об'єктів інтелектуальної власності  є географічне зазначення походження товарів, що в умовах ринкової економіки  набувають усе більшої ваги.

Об'єктами прав на географічне зазначення походження товарів є позначення, що вказують на походження товарів. У цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив попиту на нього. На це можуть бути різні причини: вміння виробників, їх майстерність, що визначають якісні характеристики виробу, природні умови географічного місця походження товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в якій цей товар вироблено. В умовах сучасної ринкової економіки зазначені чинники певним чином зумовлюють попит на цей товар. Таке зазначення часто піддається неправомірному присвоєнню, щоб забезпечити товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому виникла потреба надати правову охорону географічним зазначенням походження товарів.

 

В Україні зазначення походження товарів охороняються Законом  України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 p., об'єктами яких є просте і кваліфіковане  зазначення походження товару.

 

Просте зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Правова охорона простого зазначення походження товару полягає  у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Право інтелектуальної  власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлене законом. Обсяг його охорони визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Суб'єктами цього права є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом.

 

Право інтелектуальної  власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

 

Об'єкти селекційних досягнень.

Правова охорона селекційних  досягнень здійснюється законами України  «Про охорону прав на сорти рослин»  від 17 січня 2002 р. і «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 1999 р. та ЦК України.

Селекційним досягненням  слід вважати результат науково-практичної діяльності, внаслідок якої створюються  сорти і гібриди рослин і породи тварин із заданими ознаками.

 

Об'єкти селекційних досягнень у рослинництві. Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення у рослинництві, одержане штучним шляхом або відбором, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортіті рослин. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини потребує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Процес триває багато років, інколи навіть протягом життя кількох поколінь, потребує значних коштів, залучає великі колективи висококваліфікованих фахівців. Цим пояснюється те, що в Україні виведення нових сортів не можна вважати успішним. За рядом показників Україна істотно відстає від країн із розвиненою ринковою економікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших полях з'являються нові зарубіжні технології (що значно випереджають наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур.

 

Отже, об'єктом селекційного досягнення у рослинництві є новий  сорт. Відповідно до Закону про охорону  прав на сорти рослин, сорт — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю чи ні умови надання правової охорони:

 

— може бути визначена  ступенем прояву ознак, що є результатом  діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

— може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з  цих ознак;

— може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності  для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

 

За своєю сутністю визначення сорту в Законі не відрізняється  від вищенаведеного визначення селекційного досягнення в рослинництві. Важлива, щоб новий сорт відповідав умовам охороноздатності.

 

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

 

Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:

а) на території України  — за рік до цієї дати;

б) на території іншої  держави — щодо депевних та чагарникових культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.

 

Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався, у тому числі й до вищезазначених пунктами «а» і «б» дат:

— із зловживанням на шкоду заявнику;

— на виконання договору про передачу права на подання  заявки;

— на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний внаслідок цього  матеріал передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва іншого сорту;

— на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;

— як побічний або відхідний  продукт, отриманий під час створення  чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання.

 

Сорт відповідає умові  вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється  від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою.

 

Сорт, ідо протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

— він поширений на певній території у будь-якій державі;

— відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису  в будь-якій оприлюдненій публікації;

— він представлений  зразком у загальнодоступній колекції;

— йому надана правова  охорона і (або) він внесений до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим  від дати подання заявки на надання  права чи внесення до реєстру.

 

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

 

Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

 

Сорт вважається охороноздатним, коли всі наведені умови будуть наявними у сукупності.

Об'єкти селекційного досягнення у тваринництві. Виведення нових  порід тварин і птиці вищої якості — досить копітка і складна справа. В умовах ринкової економіки результати селекційної діяльності у галузі тваринництва стають товаром, що користується великим попитом і здатний дати добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон України «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 p., a 21 грудня 1999 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про племінне тваринництво». Ці закони визначають загальні правові, економічні та організаційні засади діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці.

 

Селекційним досягненням  у тваринництві вважається створена внаслідок цілеспрямованої творчої  діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх потомкам.

 

Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного удосконалення  тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції.

 

Об'єктами племінної справи у тваринництві є крупна рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутровий звір, яких розводять з метою одержання певної продукції (далі — тварини).

 

Результати племінної  діяльності стають об'єктами правової охорони лише на підставі державної  реєстрації, об'єктами якої є племінні тварини і племінні стада.

Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державної книги племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінного реєстру. Наведене дає підставу зробити висновок, що єдиного державного реєстру селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва немає. Закон про племінне тваринництво не передбачає правового механізму охорони селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва. Не передбачається видача охоронного документа на селекційне досягнення, не визначається суб'єкт виключного права на зазначене досягнення та його права і обов'язки. Закон лише надає право суб'єктам племінної справи у тваринництві використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції. Закон не визначає суб'єкта виключного права на селекційне досягнення, — воно є ніби нічиїм.

 

Суб'єктам племінної  справи видається племінне свідоцтво (сертифікат). Проте призначення  цього документа інше. За цим свідоцтвом володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), що документально підтверджують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яйцекліток. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначений рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених Законом.

Охорона географічних зазначень і  найменувань

Останнім часом європейські  винороби зазнають дедалі більшого конкуренційного  тиску з боку виробників з Нового Світу. Саме тому, питання охорони географічних зазначень і найменувань, на якій побудовано маркетингові стратегії європейських компаній, виносяться на переговори між ЄС та третіми країнами.

Питання охорони географічних зазначень є одним з важливих домовленостей про торгівлю вином, яких було досягнуто між ЄС та Швейцарією (в рамках Угоди про торгівлю сільськогосподарськими товарами), балканськими країнами (в рамках Угод про асоціацію та стабілізацію), Чілі (в рамках Угоди про асоціацію), Кореєю (в рамках Угоди про вільну торгівлю). Положення щодо охорони географічних зазначень і найменувань міститься і в окремих Угодах про торгівлю вином, які ЄС підписав з США та Австралією. Основну увагу в цих Угодах приділено врегулюванню конфліктних випадків у зв’язку із використанням географічних зазначень однієї сторони угоди виноробами іншої договірної сторони.

У переговорах між  Україною та ЄС мова йде не лише про  використання таких класичних назв продукції як "шампанське" та "коньяк", а й "портвейн", "мадера", "херес" та "кагор". Також існує конфлікт між назвами українських торгівельних марок та європейськими географічним зазначенням (наприклад, ТМ "Котнар" і румунська місцевість Cotnari).

Беручи до уваги значення цих назв для українського ринку  виноробної продукції, Україна не може погодитися із введенням автоматичної заборони використання цих назв відповідно до правил ЄС. Відтак, в рамках переговорів з ЄС щодо вільної торгівлі, українські переговірники повинні забезпечити національним виробникам права, подібні до тих, що передбачено у Статті 6 Угоди про торгівлю вином між ЄС та США.

Згідно з цією Статтею, американські виробники можуть і  надалі використовувати окремо визначені  в Угоді європейські географічні  найменування (у тому числі "Шампань") для позначення бренду чи вина, за умов, що ці виробники використовували подібну назву до того, як було підписано Угоду. В контексті України це можуть бути "Київський завод шампанських вин" та Херес від "Массандри".