Розвиток законодавства у сфері охорони географічних зазначень

ЗМІСТ

Розвиток законодавства у сфері  охорони географічних зазначень

Географічне зазначення – це термін, який відображає зв’язок "місце-товар" і дає змогу виробникам товарів з певного географічного району вимагати права на зазначення того, що певний товар походить із цього регіону. Географічне зазначення є широким поняттям, що стосується будь-яких виразів, які відображають географічне походження товару. Вказаний вираз вживається у відношенні до товарів, що вироблені (перероблені та / або виготовлені) у певній географічній зоні.

Поняття "географічне зазначення" охоплює, зокрема, так звані "прості зазначення" наприклад, фрази на зразок "вироблено в Україні"1. Однак особливий інтерес складають ті географічні зазначення, які визначають товар як такий, що походить з географічного району, коли дана якість, репутація або інші характеристики товару виключно або головним чином пов’язані з його географічним походженням.

У світі на сьогодні найбільшу увагу  приділяють захисту географічних зазначень, що використовуються у сфері виробництва  вин і міцних напоїв, виготовлення сирів, хлібобулочних виробів.

Необхідно звернути увагу  на те, що на цей час міжнародна практика застосування географічних зазначень  вимагає, щоб такі зазначення були розглянуті і піддані експертизі в кожній країні, де передбачається отримати таку охорону, оскільки реєстрація географічних зазначень лише в країні походження недостатня для забезпечення їх охорони. Так, географічне зазначення може користуватися охороною в певній країні, але при цьому вважатись видовою назвою або торговельною маркою в іншій.

Географічне зазначення товарів, на відміну від товарних знаків (торговельних марок), не знаходить  спеціальної правової регламентації  у багатьох країнах. Протягом останніх двох століть вироблено декілька підходів щодо здійснення охорони географічних зазначень на національному рівні.

У країнах "континентального права" законодавство про захист від недобросовісної конкуренції  було доповнено реєстрацією географічних зазначень в окремому реєстрі.

Деякі країни, зокрема  Франція, ввели для своїх географічних зазначень системи національної реєстрації. Цей підхід базується на створенні національного реєстру, який призначений для охорони і контролювання всіх географічних зазначень, які використовуються на території країни, – як вітчизняних, так і зарубіжних. Переважно ця система не передбачає реєстрації всіх географічних зазначень. Натомість цьому зазначені системи основну увагу приділяють винам і міцним спиртним напоям, залишаючи охорону інших географічних зазначень законодавству про недобросовісну конкуренцію.

У юрисдикціях "загального права", які наслідували британську правову систему, для одержання охорони географічних зазначень заходи проти недобросовісної конкуренції поєднались з реєстрацією географічних зазначень в межах законодавства про торговельні марки (у вигляді колективних або сертифікаційних знаків)2.

На цей час основними  міжнародними договорами, які встановлюють норми з охорони географічних зазначень, є Паризька конвенція  про охорону промислової власності, Мадридська угода стосовно припинення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень джерела товарів3, Лісабонська угода про захист зазначень місць походження виробів та їх міжнародної реєстрації4та Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Далі – Угода ТРІПС).

Особливу увагу слід звернути на положення з охорони географічних зазначень, які надаються Угодою ТРІПС. Згідно зі статтею 22 цієї Угоди географічними зазначеннями є такі зазначення, які визначають товар як такий, що походить з території Члена, регіону або району цієї території, коли дана якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов’язані з його географічним походженням.

Щодо географічних зазначень  держави-члени повинні забезпечити  для зацікавлених сторін законні  способи, щоб запобігти:

• використанню будь-яких засобів визначення або представлення товару, що свідчать або передбачають, що товар походить з іншої географічної території, ніж реальне місце створення у такий спосіб, що вводиться в оману населення стосовно географічного походження товару;
• будь-якому використанню, що є актом недобросовісної конкуренції, зазначеним у статті 10bis Паризької конвенції.

Статтею 23 Угоди ТРІПС  встановлено додатковий захист географічних зазначень для вин та спиртних напоїв. Відповідно до цієї статті кожний член СОТ повинен забезпечити для зацікавлених сторін законні засоби для запобігання використанню географічних зазначень, які характеризують вина, для вин, що не походять з місця, визначеного даним географічним зазначенням, або зазначень, які характеризують спиртні напої, щодо спиртних напоїв, що не походять з місця, визначеного даним географічним зазначенням, навіть коли реальне походження товару вказане або географічне зазначення використане у перекладі або супроводжується такими словами, як "сорт", "тип", "стиль", "імітація" тощо.

Охорона географічних зазначень законодавством ЄС

Виробництво, виготовлення та розповсюдження сільськогосподарських  продуктів та продовольчих товарів  посідають важливе місце в  економіці Європейського Союзу. Законодавчі ініціативи в сфері охорони географічних найменувань були розпочаті в ЄС у 80-х роках ХХ століття. Ця робота продовжується і по цей час – до регламентів і директив з цього питання, прийнятих у дев’яності роки, вносяться доповнення і поправки, що адаптують документи до сучасних змін в політиці ЄС, наприклад, встановлення ЄС норм стосовно дотримання якості сільськогосподарської продукції.

Основним документом, що регулює правовідносини в даній  сфері в ЄС, є Регламент Ради № 2081/92 від 14 липня 1992 року про захист географічних зазначень та найменувань походження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів5. Сфера застосування цього Регламенту обмежується певними сільськогосподарськими продуктами та продовольчими товарами, для яких існує зв’язок між характеристиками продукту чи товару та їхнім географічним походженням. Регламент встановлює норми щодо захисту найменувань походження та географічних зазначень сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів, зазначених окремо в додатках до Регламенту.

Бажання захистити сільськогосподарські продукти або продовольчі товари, які можуть бути ідентифіковані за своїм географічним походженням, спонукало деякі держави-члени створити "реєстрацію найменувань походження ". Це підтвердило свою корисність для виробників, які мали змогу одержувати більш високі доходи в результаті докладання зусиль стосовно вдосконалення якості, та для споживачів, які могли купити високоякісні продукти з гарантією щодо способу їх виготовлення та походження.

Регламент № 2081/92 не застосовується ні до продуктів, що відносяться до виноробного сектора, за винятком винного оцту, ні до спиртних напоїв. В цій сфері діє Регламент (ЄС) № 1493/99 від 17 травня 1999 року про спільну організацію ринку вина (стаття 1 (1) цього Регламенту)6.

Прийняттю Регламенту (ЄС) № 1493/99 сприяло, зокрема, те, що право використовувати географічне зазначення та інші традиційні терміни у відношенні до продукції виноробного сектору має велике значення, тому необхідно було запровадити це право та забезпечити захист зазначень з метою сприяння чесній конкуренції та запобігання введенню в оману споживачів. Виходячи з інтересів споживачів та бажаності еквівалентного поводження з якісними винами в третіх країнах, необхідно було розробити взаємні дії, відповідно до яких вина, що імпортуються для безпосереднього споживання людиною, які мають географічні зазначення та ті, що реалізуються в межах ЄС, могли б користуватись захистом та знаходитися під контролем.

Розвиток законодавства  України в сфері охорони географічних зазначень

Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" (далі – Закон) визначає правові засади охорони прав на зазначення походження товарів в Україні та регулює відносини, що виникають у зв’язку з їх набуттям, використанням та захистом. Закон надає правову охорону кваліфікованим зазначенням походження товарів.

Статтями 1 та 6 Закону встановлено, що зазначення походження товару - термін, що охоплює (об’єднує) такі терміни:

- просте зазначення  походження товару;

- кваліфіковане зазначення  походження товару.

Просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова частина такого позначення.

Кваліфіковане зазначення походження товару - термін, що охоплює (об’єднує) такі терміни:

- назва місця походження  товару;

- географічне зазначення  походження товару.

Назва місця  походження (далі - НМП) товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

Географічне зазначення походження (далі - ГЗП) товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання. Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Умови надання правової охорони НМП та ГЗП встановлені  статтею 7 вищенаведеного Закону.

На виконання вказаного  Закону було прийнято розпорядження  Кабінету Міністрів України "Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів" від 23.04.01р. № 149-р7, Положення про Перелік видових назв товарів, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 12.12.00 № 583, Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 13.12.01 № 798.

В той же час термін "географічне зазначення" був введений до законодавства України Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Таким чином, на сьогодні в Україні слід використовувати  термін "географічне зазначення", а до Закону слід внести відповідні зміни.

Крім того, главами 35 та 45 Цивільного кодексу України запроваджені загальні положення щодо набуття, здійснення та захисту прав на географічне зазначення. Статтею 420 Цивільного кодексу України  встановлено, що географічне зазначення є одним із об’єктів права інтелектуальної власності.

Згідно із статтею 501 зазначеного  Кодексу право інтелектуальної  власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено  законом. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Важливим є той факт, що законодавство ЄС,на відміну від Цивільного кодексу України, встановлює охорону географічних зазначень щодо товарів і не передбачає охорони географічних зазначень щодо послуг.

Суб’єктами права  інтелектуальної власності на географічне  зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом (стаття 502). Зазначені положення містить і частина перша статті 9 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Необхідно зазначити, що положення законодавства України, яким встановлюється перелік осіб, які є суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення, не відповідає вимогам Регламенту Ради № 2081/92 від 14 липня 1992 року про захист географічних зазначень та найменувань походження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів, статтею 5 якого встановлено, що заявку на реєстрацію (географічного зазначення) має право подавати тільки група або за певних умов фізична чи юридична особа. Причому у Регламенті термін "група" означає будь-яку асоціацію, незалежно від її юридичної форми або її складу, виробників та/або переробників, що працюють з цим сільськогосподарським продуктом або цим продовольчим товаром. У групі можуть брати участь інші зацікавлені сторони. Група або фізична чи юридична особа може подавати заявку на реєстрацію тільки на сільськогосподарські продукти або продовольчі товари, які вона виробляє або отримує.

Відповідно до Цивільного кодексу України правами інтелектуальної  власності на географічне зазначення є:

1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання  географічного зазначення;