Проблеми жіночої праці в Україні

ҐЕНДЕРНА РІВНІСТЬ:  ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ДОТРИМАННЯ 

     Питання ґендерної рівності стали в багатьох країнах темою різних досліджень у полі-тичній сфері,  сфері освіти,  громадської думки,  зайнятості та міграції,  здійсненні розробки ґендерних індикаторів,  підготовці методичних матеріали для розробки ґендерно врівноважених бюджетів тощо.

    Україна,  будучи правовою державою, спрямувала розвиток політики на стандарти міжнародного законодавства з урахуванням ґендерної складової,  включивши цей напрям у норми національного законодавства, державні програми, плани дій з реалізації ґендерної рівності тощо.

      Правова держава забезпечує правову рівність між соціальними статями,  що означає надання їм рівних стартових можливостей.  Однак реалізація прав жінкою та чоловіком залежить від їх особистих якостей –  знань,  умінь,  таланту тощо.  Це породжує випадки прояву нерівності у суспільстві. 

    Ґендерні аспекти є складовою всього комплексу завдань розвитку як суспільства, так і держави.  Ґендерна нерівність стримує розвиток.  Більшість науковців  (О.М. Вовченко, Н.В.  Лавриненко,  Т.М.  Мельник,  Л.С.  Кобелянська) розглядають досягнення ґенде-рної рівності як центральний момент їх розвитку.  Політична стратегія втілення в життя ґендерної рівності, на думку Т.М. Мельник та Л.С. Кобелянської, складається з трьох частин: 

–  реформування правових та економічних інститутів з метою встановлення рівних прав для жінок і чоловіків;

–  поширення такого економічного розвитку,  який буде спрямовано на більш справедливий розподіл ресурсів та їх використання, підвищення доходів та зниження рівня бідності,  що сприятиме зменшенню ґендерних невідповідностей в освіті, охороні здоров’я;

–  вжиття активних заходів щодо вирівнювання стійких ґендерних невідповідностей у сферах доступу до ресурсів і можливостей для вирішення своїх інтересів

     Здобуток вказаних вище вчених полягає у тому, що вони, досліджуючи проблеми становлення та дотримання ґендерної рівності на всіх етапах розвитку суспільства,  порушили низку проблем у цій сфері та винайшли шляхи їх подолання. Спираючись на їх пропозиції щодо вдосконалення ґендерної рівності як у суспільстві, так і в усіх формах його життєдіяльності, ми вирішили продовжити науковий пошук у цьому напрямі. 

Сам по собі термін  «ґендер», як відомо,  означає «соціальна стать»,  відповідно прикметник  «ґендерний» тлумачиться,  як «розглянутий з позицій особливостей соціа-льного становища статей у суспільстві». Цей термін стало увійшов у наукову та політичну лексику, менше – в правову, проаналізований вченими-представниками різних галузей освіти. Активне його використання в різноманітних контекстах робить актуальним розгляд цього терміна відносно поняття  «політика».

     У науковій літературі можна зустріти різні підходи щодо розуміння ґендерної рівності в різних сферах людської діяльності.  Так,  відповідно до словника Л. Кобилянської, Т. Мельник  «Сучасне ґендерне мислення», «ґендерна рівність означає однакове забезпечення рівними правами жінок і чоловіків. Зміст цього поняття включає відсутність привілеїв за статтю,  заборону дискримінації, а також свободу вибору, розвитку, пошуку» .

   К. Левченко у праці  «Ґендерна політика в Україні:  визначення,  формування,  управління»  подає наступне визначення: «ґендерна рівність –  це рівні права і рівні можливості для жінок і чоловіків у суспільстві, рівні умови для реалізації прав людини, участь в національному, політичному, економічному, соціальному та культурному розвитку, отримання рівних винагород за результатами участі» .

    Але слід наголосити,  що політика впровадження ґендерної рівності не відміняє,  а на-віть включає до себе політику забезпечення прав жінок. 

   Реалії сьогодення змушують переглянути ведення політики держави в інтересах однієї статі,  не враховуючи при цьому інтересів та не змінюючи становища іншої статі.  Поступово на зміну концепції поліпшення жінок в Україні приходить концепція ґендер-ного забезпечення розвитку, прогресу і справедливості. Вона спрямована не на дії в системі життєдіяльності однієї статі,  зміни в її характеристиці,  створення особливих умов і забезпечення можливостей,  а на подолання ґендерної нерівності в усіх сферах суспільного розвитку. 

    Переважна більшість вчених принцип ґендерної рівності розглядають,  на нашу думку,  дуже вузько,  тобто тільки як забезпечення реалізації жінками передбачених нормативними актами прав та обов’язків на рівні з чоловіками.  Однак,  слід констатувати і те,  що недотримання принципу ґендерної рівності,  це не тільки порушення прав жінок, але і чоловіків, хоча ми і погоджуємося з тими авторами, які відзначають менш сприятливі умови для жінок, більш того і сама постановка про-блеми  «ґендерної рівності»,  яка ініційована переважно жінками-науковцями та низкою нормативних актів, в яких йдеться про порушення прав жінок, дають підстави на ак-центування уваги під час дослідження ґендерної рівності саме на проблемних аспектах

дотримання прав жінок.

Але як будь-яка соціально-правова катего-

рія,  поняття ґендерна рівність є конкретно-

історичним. Підтвердженням наведеної точки

зору є аналіз тексту,  що стосується проблем

досягнення ґендерної  рівності – Цілей розви-

тку тисячоліття.

Висновки 

І як висновок – «жінки в Україні є сторонніми спостерігачами, вони на узбіччі політич-

ного життя і  дуже часто страждають від не-

зважених рішень, які приймаються більшістю

чоловіків» [16, с.23]. Зміни  такої ситуації по-

винні стати складовою  сучасної ґендерної по-

літики в Україні, тому що історично сформо-

вана,  орієнтована  переважно на чоловіків

структура управлінської  піраміди не відбиває

реально існуючий баланс суспільних сил.  За-

безпечення формування резерву кадрів для

органів виконавчої влади, збалансування його

за статтю,  є  важливою складовою формуван-

ня цивілізованої  ґендерної політики в Україні.

Недостатнє представництво жінок на керів- них посадах не дає їм змоги впливати на про-

цес прийняття рішень, активно брати участь у

їх реалізації, є  гальмом у вирішенні багатьох

соціально-економічних проблем,  зокрема у

підвищенні статусу жінок у суспільстві.

Також, слід зазначити, що прагнення держа-

ви до суттєвого  та стабільного зменшення бід-

ності та уникнення  проявів дискримінації зале-

жить від політичного  бажання протистояти

системним порушенням прав жінок і чоловіків. 

Приймаючи необхідність врахування конк-

ретних соціальних умов, формування та проті-

кання політичних течій,  в яких розгортається

діяльність держави  у напрямі досягнення ґен-

дерної рівності, і вченим, і практикам, і держа-

вним урядовцям  необхідно постійно визначати-

ся із змістовим  наповненням цієї категорії. 

Таким чином, наведене вище дозволяє зробити висновок про  те, що проблема

статевої сегрегації на ринку праці, попри свою теоретичну дослідженість,  у

практичному вимірі залишається надзвичайно актуальною, соціально болісною і

володіє високим  ступенем загалом негативної динаміки власного саморозвитку.

Більше того, у  коротко# та середньотерміновій перспективі фактично відсутні

ефективні важелі продуктивного  регуляторного впливу на неї. Егалітарний  підхід

(«концепція повної  рівності») до проблеми «зайнятості#безробіття» видається

об’єктивно свого  роду романтичною утопією, що може існувати лише як ідеал,

досягнути якого  ніколи не вдасться, в принципі.

Для подолання соціально#економічно негативу, зумовленого гендерною

асиметрією на ринку праці, необхідно: згенерувати якісно нову ментальну культуру

суспільства, яка  передбачає не декларативну, а реальну  рівність обох соціальних

статей загалом  і на ринку праці зокрема; пенсійний  вік жінок зрівняти з віком виходу

на пенсію, встановленим для чоловіків, або ж, як мінімум, підвищити пенсійний

вік жінок; налагодити мережеву систему постійного гендерного моніторингу проблем

нерівноправності  на ринку праці через гендерні центри; здійснювати постійну

гендерну експертизу законодавства; забезпечити у роботі центрів зайнятості

реалізацію принципу адресності підтримки жінок на ринку праці шляхом розробки

та втілення спеціальних програм працевлаштування, професійної орієнтації та

професійного навчання, запровадження нових соціально сфокусованих технологій

роботи з людьми; сформувати у суспільстві інші економічні та соціальні можливості,

які б знищили  факторні передмови наявності гендерної  дискримінації на ринку праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План:

Вступ

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ВЧЕНЬ ПРО ПРАВА ЖІНОК 

Права жінок в  економічній сфері та сфері зайнятості

ҐЕНДЕРНА РІВНІСТЬ:  ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ДОТРИМАННЯ