Порядок відпусток

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ

ДЕРЖАВНИЙ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ  ЗАКЛАД СУМСЬКИЙ ЦЕНТР  ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ  ОСВІТИ ДИЗАЙНУ ТА СФЕРИ ПОСЛУГ 
 
 
 

РЕФЕРАТ

З предмету: «Основи трудового законодавства»

На  тему: «Порядок відпусток» 
 
 
 
 

     учениці Попинаки Н. Н.

     група № 4 
 
 
 
 
 
 

м. Суми – 2011 р.

      Зміст

      Вступ

            1 Загальні положення про відпустки

            2. Щорічна відпустка

            3. Додаткові відпустки

      Висновок

            Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Вступ

      Право на відпустки мають всі громадяни  України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1. Загальні положення  про відпустки

      Поняття та види відпусток. Відпустки надаються  з різною метою. Наприклад, для відновлення  працездатності та відпочинку працівникам  надаються щорічні відпустки, які у свою чергу поділяються на основні та додаткові. Працівникам можуть надаватися соціальні відпустки, у зв'язку з навчанням у вищих закладах освіти чи аспірантурі, можуть надаватися творчі відпустки та відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин.

      Відпустка — це вільний від роботи час визначеної тривалості в календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством.

      Відносини, пов'язані з різними видами відпусток, регулюються Конституцією України, Законом України "Про відпустки" (надалі — Закон), КЗпП, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

      Закон встановлює державні гарантії права  на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

      На  практиці виникає чимало питань щодо застосування правових норм, які регулюють різні види відпусток.

      Право на відпустки мають  громадяни України, які перебувають  у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями

      (надалі—роботодавцем) незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також; працюють за трудовим договором у фізичної особи.

      Це  означає, що не впливають на реалізацію права на відпочинок організаційно-правова  форма організації, вид (строк) трудового  договору працівника, розмір та форма  оплати праці, місце виконання трудових обов'язків (вдома чи в організації), режим робочого часу.

      Отже, право на відпустку  мають працівники, які уклали безстрокові  трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання  певної роботи, сезонні, тимчасові працівники, працівники, які працюють на умовах сумісництва та неповного робочого часу.

      Право на відпустки нарівні з громадянами  України мають іноземні громадяни  та особи без громадянства, які  працюють в Україні.

      Не  користуються правом на відпустку, наприклад, особи, які працюють за цивільно-правовими угодами, засуджені до виправних робіт без позбавлення волі. Право на відпустку забезпечується:

      • гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки";

      • забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених Законом.

      За  бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення  трудової дисципліни) йому має бути надана невикористана відпустка з подальшим звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

      У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового  договору невикористана відпустка  може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

      Не  допускається звільнення працівника з  ініціативи роботодавця у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 40 КЗпП).

      Відпустки залежно від їх оплати поділяються  на оплачувані — із збереженням на період відпустки заробітної плати та не оплачувані — без збереження заробітної плати. Види відпусток встановлені ст. 4 Закону (рис. 9.7).

      

      Інші  види щорічних відпусток можуть встановлюватися  законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором.

      Тривалість  відпусток розраховується в календарних днях незалежно від режимів та графіків роботи і визначається Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

      Святкові  та неробочі дні (ст.73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону), не враховуються. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2. Щорічна відпустка

      Щорічна відпустка, як правило, є сумою основної і додаткової відпустки, на яку працівник  має право. Основна відпустка  — це частина щорічної відпустки (якщо у працівника є право на додаткову відпустку). Щорічна відпустка може надаватися (за бажанням працівника) у вигляді безперервного відрізку часу або частинами.

      Види  щорічних відпусток встановлені  ст. 4 Закону (рис. 9.8).

      

      На  практиці виникають питання щодо застосування правових норм для визначення тривалості щорічної відпустки. У Законі встановлено мінімальну тривалість щорічної відпустки.

      Щорічна основна відпустка  надається працівникам  тривалістю не менш як 24 календарних  дні за відпрацьований робочий рік, відлік якого ведеться з дня укладення трудового договору.

      Окремим категоріям працівників з урахуванням  їхнього віку, характеру та специфіки  роботи, трудової функції, стажу роботи та інших обставин встановлюється щорічна  основна відпустка більшої тривалості (ст. 6 Закону) (табл. 9.1).

      

      

      Якщо  працівникові надається відпустка  у рік, коли йому виповнюється 18 років, тривалість її визначається залежно  від відпрацьованого ним часу: за рік, коли він був неповнолітнім, — із розрахунку 31 календарний день за робочий рік, а після виповнення повноліття — залежно від тривалості відпустки, встановленої для працівників відповідної професії.

      Сезонним  працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається  пропорційно до відпрацьованого  ними часу¹.

      Зауважимо, що сезонні й тимчасові працівники до прийняття Закону не мали права  на відпустку.

      Положення ст. 6 Закону щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства. Наприклад, спеціальним законодавством для деяких категорій працівників установлені додаткові відпустки за стаж роботи (табл. 9.2, 9.3, 9.4).

      

      

      

      

      

      

      Додаткові відпустки за стаж роботи можуть бути встановлені та-кож колективним договором для окремих категорій працівників.

      У деяких випадках у зв’язку з умовами  праці чи особливим харак-тером  праці, станом здоров’я працівники мають  право на додаткові відпустки. 
 

      3. Додаткові відпустки

      Додаткова відпустка — це час відпочинку, що надається додатко-во до щорічної основної відпустки тривалістю та на умовах, установ-лених законодавством, галузевими угодами, колективним та трудовим договором.

      Підстави, тривалість та порядок надання додаткових відпусток різні. За підставами та метою  їх надання додаткові відпустки поділяються на певні види (рис. 9.9).

      

      У зв'язку з умовами  праці законом встановлено кілька додаткових щорічних відпусток:

      • додаткова відпустка за роботу в шкідливих та важких умовах праці (ст. 7 Закону);

      • додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

      • інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Щорічна додаткова відпустка за роботу в шкідливих та важких умовах праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів¹.

      Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки  за роботу в шкідливих та важких умовах праці встановлюється колективним  чи трудовим договором залежно від  результатів атестації робочих  місць з урахуванням умов праці та часу зайнятості працівника в цих умовах².

      Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

      • окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, — тривалістю до 35 календарних днів. Особливі природні географічні та в геологічні умови праці властиві гірським населеним пунктам;

      • працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та в професій, визначених колективним договором, угодою. Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодично виконувати службові завдання понад встановлену тривалість робочого часу.

      Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки  за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно  від часу зайнятості працівника в цих умовах.

      Зазначимо, що нині ліквідовано додаткові відпустки, що надава-лися раніше як заохочення за виконання державних або громадських обов’язків. Скажімо, громадським вихователям неповнолітніх тощо.