Поняття і сфери регулювання оплати праці

Держава регулює фонд оплати праці підприємств-монополістів з метою недопущення штучного підвищення заробітної плати. З 1 червня 1997 р. постановою Кабінету Міністрів України «Про регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів» від 5 травня 1997 р. № 428 запроваджено регулювання фондів оплати праці працівників зазначених підприємств. Таке регулювання здійснюється шляхом щомісячного внесення до бюджету платежів і сум перевищення фактичного фонду оплати праці порівняно з його розрахунковою величиною. Затверджено «Перелік підприємств-монополістів, щодо яких запроваджується регулювання фондів оплати праці» спільним наказом Міністерства економіки, Державного комітету статистики, Антимонопольного комітету України від 29 грудня 1999 р. № 160/422/16.

Держава також регулює  порядок обчислення середньої плати  для різноманітних витрат, зокрема, для оплати відпусток, для нарахування  гарантійних і компенсаційних виплат тощо. Такий порядок ухвалено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100. Він не поширюється на випадки обчислення середньої заробітної плати для призначення пенсій, а також при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків.

Обчислення середньої  заробітної плати для оплати відпусток  або виплати компенсацій за невикористану  відпустку проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних  місяців роботи. У тих випадках, коли працівник пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьований час. У всіх випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з витрат за два останні календарні місяці роботи. Якщо протягом цих двох місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється за попередні два місяці. Той період, впродовж  якого за ним згідно з чинним законодавством не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Договірне регулювання  заробітної плати здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому, регіональному та виробничому (колективний  договір) рівнях.

У генеральних угодах сторони, як правило, передбачають перелік доплат і надбавок до тарифних ставок та посадових окладів, що мають міжгалузевий характер.

Галузеві угоди регулюють  нормування праці, мінімальні розміри  доплат і надбавок з урахуванням  специфіки конкретної галузі, умови  зростання фондів оплати праці, міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці тощо. При цьому галузева угода не може погіршувати умови праці працівників порівняно з генеральною угодою.

Одним з найважливіших  регуляторів відносин заробітної плати є колективний договір. Розширення кола відносин заробітної плати, які підлягають встановленню сторонами на виробничому рівні, є свідченням децентралізації правового регулювання заробітної плати.

Колективний договір не може передбачати  умови оплати праці, які б погіршували становище працівників відповідно з законодавством і угодами вищого рівня. Натомість відповідно до ст.. 14 Закону України «Про оплату праці» у колективному договорі допускається знищення умови оплати праці, порівняно з генеральною, галузевою чи регіональною угодами, але не нижче ніж це передбачено законодавством, на період подолання фінансових труднощів підприємства, і не більше ніж на шість місяців.

У тих випадках, коли колективний  договір не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити питання заробітної плати з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво органом.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3.Право працівника на оплату праці та його захист.

Працівник має право  на оплату своєї праці відповідно до законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового  договору. Власник при укладені трудового  договору. Зобов’язаний повідомити працівнику всі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни її виплати.

Розмір заробітної плати  може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання  норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком та з інших причин, передбачених чинним законодавством, які мали місце не з вини працівника.

Забороняється дискримінація  в оплаті праці, зниження її розміру  залежно від положення, соціального, майнового стану, політичних, релігійних переконань, членства у профспілці, місця проживання та інших причин, встановлених в законі.

Суб’єкти організацій  оплати праці не мають права в  односторонньому порядку погіршувати  становище працівника в оплаті праці  порівняно з умовами, передбаченими  законодавством, угодами, колективними договорами.

Забороняється будь-яким способом обмежувати права працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. Тому не допускаються випадки отримання  зарплати, належної працівнику, членам його сім'ї, іншим особам без спеціально оформленої довіреності.

Закон забороняє відрахування від зарплати, метою яких є пряма  чи непряма сплата власнику чи будь-якому  посередникові за одержання або  збереження місця роботи.

Відрахування від зарплати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законом. Зокрема, згідно ст..127 КЗпП за наказом (розпорядженням) власника можуть бути проведені відрахування для:

1)повернення авансу, виданої  в рахунок зарплати або для  службового відрядження;

2) для повернення сум,  зайво виплачених внаслідок лічильних  помилок;

3) для погашення невитраченого  і своєчасно не поверненого  авансу, виданого на службове  відрядження до іншої місцевості;

4) на господарські  потреби.

Законодавством передбачений механізм захисту зарплати в умовах стихії ринкових цін. Законом України  «Про індексацію грошових доходів населення» встановлені правила проведення індексації зарплати.

Індексація – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, якій дає можливість частково або повністю відшкодувати їм дорожчання споживчих товарів і послуг.

Зарплата на території  України виплачується  в грошових знаках, що мають законний обіг на території  України. Виплата зарплати в формі  боргових розписок і зобов’язань  або в будь-який іншій формі  забороняється. Зарплата може виплачуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України  за погодженням з Національним Банком України.

Зарплата виплачується за місцем роботи. За письмовою заявою працівника виплата зарплати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок власника.

Відповідно до ст..36 Закону України «Про оплату праці» за порушення  законодавства про оплату праці  винні посадові особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, кримінальної, адміністративної відповідальності. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №542 від 9 червня 1997 р. за невиконання підприємством зобов’язань щодо виплати заробітної плати працівникам, недотримання графіка погашення заборгованості з зарплати керівник державного підприємства може бути звільнений з посади з достроковим розірванням контракту.

Згідно зі ст.. 117 КЗпП власник підприємства повинен виплатити  звільненому працівникові його середній заробіток за весь час затримки зарплати з вени власника по день фактичного розрахунку. У випадку, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір заборгованості зменшується на суму зарплати, одержаної за новим місцем роботи.

     

 

 

Висновок.

В умовах переходу України  до ринкової економіки й водночас в умовах економічної кризи, спаду  виробництва , зниження продуктивності праці, звільнення з виробництва  значної кількості працівників  відбуваються значної зміни в  організації праці та її оплати.

На кожному підприємстві, галузі, в Україні має бити реальна  й договірна інформація про трудомісність  вироблюваної продукції, про нарахування  заробітної плати.

Як соціально-економічна категорія заробітна плата являє  собою певну частину прибутків  громадян, що фінансується в грошовій формі, в структурі національного прибутку країни. Як відомо з доходів громадяни виплачують прибутковий податок. За цим показником можна про аналізувати, як йде справа з прибутком населення України.

Отже, економічне становище країни, залежить від економічного становища громадян. Відповідно ст..43 Конституції України змістом правв на працю є можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Для того щоб можна стабільно підтримувати економічне становище своє особисто та своїх рідних, а одночасно і економіку України.

Потрібно зазначити, що частина заходів з захисту  прав працівників на оплату праці  вже реалізовано в законодавстві. Прийняті законодавчі акти про індексацію грошових доходів населення , а також про порядок компенсації заробітної плати у зв’язку з порученням термінів її виплати.

До організаційно-правових засобів реалізації реформи відносять  посилення ефективності механізму  договірного регулювання оплати праці між роботодавцями і найманими працівниками через акти соціального партнерства; підвищення частки тарифу в середній заробітній платі до 50 – 60 %; посилення державного регулювання оплати праці стосовно підприємств і організацій державної форм власності.

Отож, я вважаю щоб в Україні питання пов’язані з оплатою праці нормувалися (реалізовувалися) швидко, якісно та продуктивно їй потрібно брати приклад з іноземних країн, і прагнути до вдосконалення правового регулювання оплати праці. Знаходити ту «золоту серединку» між державною та договірною сферами регулювання оплати праці,  яка б задовольняла як роботодавця так і працівника, і відповідала всім вимогам законодавства. З часом Україна подолає всі економічні та правотворчі проблеми і питання оплати праці буде нормоване відповідно до всі іноземних стандартів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

1.Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посіб./ Авт.-уклад. М.І. Хавронюк. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.—384 с. (Нормативні документи та коментарі).

2. Про оплату праці: Закон України від 1 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. -- № 17.

3.Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати: Закон України від 19жовтня 2000 р. №2050-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. -- № 49. – Ст..422.

4. Про мінімальний споживчий бюджет: Закон України від 3 липня 1991 р. № 1284-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. -- №42. – Ст..553.

5. Про колективні договори і угоди: Закон України від 1 липня 1993 р., // Відомості Верховної Ради України. – 1993 р.

6. Про перелік товарів, не дозволених для виплати для виплати заробітної плати натурою: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. №244 // Зібрання Постанов Уряду України. – 1993. -- № 9. – Ст..183.

7. Про умови і розміри плати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об’єднання державних підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 859 // Законодавство України про працю: Зб. нормат. Актів / Упорядник В.Вакуленко. – К., 1999. – Книга 2. –С. 522.

8. Про упорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 р. №134 // Офіційний вісник України. – 2001. -- № 7. – Ст.. 278.

9.Про концепцію дальшого реформування  оплати праці в Україні: Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1375-2000 // Праця і зарплата. – 2001. -- №2. – Січень.

10. Конвенции и рекомендации, принятые Международной конференцией труда в 1919 – 1956 гг. – Женева (БМТ), 1991. – Т. 1. – С. 946.

11. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б. С. Стичинський, І. В. Зуб., В. Г. Ротань. – С. 460.

12. Цивільний кодекс України. – К.:  Істина, 2003. – С. 341.

13. Макконнел К. Р., Брю С. Л. Економіка. – М., 1992. – Т. 2. – С. 156.

14. Трудове право України: Підручник / За ред.. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. – С.298.

15. Трудове право України: Академічний курс : Підруч. Для студ. Юрид. Спец. Вищ. Навч. зал./ П. Д. Пилипенко, В. Я. Буряк, З. Я. Козак та ін.; За ред.. П. Д. Пилепенка. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 536 с.

16. Трудове право України: Підручник. / За ред. Прокопенко В. І. – Х.: Фірма «Консул»,  1998. – 480 с.