Поняття і сфери регулювання оплати праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Структура і функція  заробітної плати.

В трудовому законодавстві структура заробітної плати складається з декількох частин: основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні і компенсаційні виплати.(додаток №1)

Стаття 2 Закону «Про оплату праці» визначає основну заробітну плату як винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді відрядних розцінок, тарифних ставок або посадових окладів. До основної заробітної плати належать також суми процентних або комісійних нарахувань, отриманих від реалізації продукції, у випадках коли вони є основним видом оплати праці, а також суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакції газет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, телебачення, а також оплата, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на відповідному підприємстві, особам, які перебувають у трудових відносинах.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені законодавством, колективним чи трудовим договором норми праці, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Сюди належать передбачені чинним законодавством доплати і надбавки до тарифних ставок та посадових окладів: за високу кваліфікаційну майстерність; за класність; за керівництво бригадами; персональні надбавки; за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливих завдань; за знання іноземної мови; за суміщення професії (посад); за розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, роботу в багатозмінному, неперервному режимі виробництва, у нічний час та ін. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.

Інші  заохочувальні та компенсаційні  виплати встановлюються у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, це компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які непередбачені актами чинного законодавства або які виплачуються понад встановлені норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; надбавки і доплати, які не передбачені законодавством; винагорода за підсумками роботи за рік; одноразові заохочення; матеріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг; інші компенсаційні виплати.

Поділ заробітної плати на три частини, як це визначено Законом «Про оплату праці», суперечить до певної міри заробітної плати. Якщо розглядати її як винагороду за виконання працівником трудової функції, то до зарплати не повинні включатись одноразові та компенсаційні виплати.

Стаття 21 Закону України «Про оплату праці» забороняє будь-яке зниження розмірів заробітної плати залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднані громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Законодавством передбачено, що заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру. А у ст..9 Закону України «Про оплату праці» міститься правило, згідно з яким мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Серед прав працівника на оплату праці можна виділити право  на регулярну виплату заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів.

Серед прав працівника на охорону праці необхідно виділити право на отримання невиплаченої суми заробітної плати у зв’язку  зі смертю працівника. Відповідно до ст..1227 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року[12] суми заробітної плати, які належать спадкодавцеві, але не були одержані ним за життя, передаються членам його сім'ї. На жаль Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року даючи визначення «сім'я» не вказує хто відноситься до членів сім'ї. Частково ця проблема врегульована рішенням Конституційного Суду України «У справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положення п.6 с.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п’ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» від 3 червня 1999 року.

Згідно з цим рішенням до кола членів сім'ї належать дружина (чоловік), їх діти та батьки. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або поза шлюбом. Членами сім'ї можуть бути визнані й інші особи за умив постійного проживання разом із померлим і ведення з ним спільного господарства. У разі відсутності членів сім'ї заробітна плата включається до складу спадщини і спадкується на загальних підставах.

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» у редакції від 6 лютого 2003 року № 491-IV встановлено, що індивідуальна заробітна плата підлягає індексації. В умовах ринкової економіки індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян. Вони є механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожання споживчих товарів і послуг.[17]

Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, втому  числі, оплата праці (грошове забезпечення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров’я, а також  суми, що виплачується особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, грошова компенсація при поновленні на роботу, інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони здійснюються із середньої заробітної плати.

Індексація грошових доходів населення у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлено в розмірі 101 відсотка.

Окремо треба підкреслити  право працівника на компенсацію  витрати частини заробітної плати  у зв’язку з затримкою термінів її виплати. Зазначена компенсація проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Згідно Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р. №2050-III і постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 р. №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Компенсація громадянам втрати грошових доходів у зв’язку з порушеним термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам.

Отже, законодавство передбачає широке коло заходів, спрямованих на захист прав працівників щодо оплати праці.

Оплата праці повинна  бути так організована , щоб забезпечити функції, які на неї покладаються , - відновлюючу  і стимулюючу. Відновлююча функція полягає в тому , що розмір заробітної плати тісно пов’язаний з рівнем життя населення , з таким важливим  соціальним стандартом , як прожитковий мінімум , який характеризує мінімально допустимі умови відновлення активного фізичного стану людини. Рівень заробітної плати багато в чому зумовлює купівельну здатність працівників. За інформацією Статистичного Бюро Європейської комісії індекс купівельної здатності в Україні становить 17% від прийнятої європейської норми. За даними Всесвітнього банку ,  1/3 громадян України ( понад 17 млн. чоловік ) опинились за межею бідності , а узагальнений рівень їх споживання  на 10% нижчий межі фізичного виживання (Лінецький С. Соціальні виплати // Юридичний вісник України .-1998.-№ 4. – ст. 3 ). У таких умовах важко говорити про відновлюючу функцію заробітної плати.

Фахівці стверджують, що середній рівень доходів з розрахунку середньої заробітної плати не дає  можливості навіть нормально харчуватися, не говорячи вже про розширене відтворювання робочої сили. Погане харчування негативно впливає на фізіологію організму людини та призводить до незворотних змін у стані здоров’я  (Уяздовська  О. В. Купівельна спроможність заробітної плати працівника  промисловості України в 1990-1997 роках у контексті визначення соціальних стандартів // Соціальний захист. -1998.-№ 6. - ст. 55 – 60).  Тому необхідним чинником забезпечення економічного прогресу , прискорення економічних реформ є підвищення номінальної зарплати, її платоспроможності , що призведе до реального відтворювання робочої сили - людини – не тільки головної рушійної сили всякої реформи , але головним чином , цілі будь-якої реформи .

На думку економістів , реальні зрушення в економіці постсоціалістичних держав почалися лише тоді , коли середня зарплата зросла до 300 доларів на місяць (Політика заробітної плати: потреби часу // Урядовий кур’єр. – 1998. - № 216 – 217.- 12 листопада).

Правильна організація  оплати праці, дотримання справедливих пропорцій, співвідношень, обліку  розмірів заробітної плати з умовами і результатами праці служать могутнім чинником стимулювання продуктивності праці, зацікавленості працівника в підвищенні результативності та якості роботи . Так, дослідження, проведені  на предмет виявлення пріоритетів у мотивації трудової діяльності працівників на підприємствах різних форм власності , показали , що головним пріоритетом  у праці  в сучасних умовах є оплата праці, зокрема висока заробітна плата (Костишина Т. Мотиваційні основи оплати праці на підприємствах торгівлі різних форм власності // Україна: аспекти праці .- 1998.- № 2.- ст. 19 ).

Нині політика щодо грошових доходів населення, у структурі  яких найбільшу питому вагу  становить  оплата праці, є одним із найважливіших  напрямків соціально –економічної  політики держави і має охоплювати всі верстви населення, сприяти  зростанню реальних доходів  працюючого та непрацюючого населення. У Основних  напрямках політики щодо грошових доходів населення України , схвалених  Указом  Президента України  від 7 серпня 1999р. № 969/99( Офіційний вісник України.-1999.- № 32) визначається нагальна потреба реформування системи оплати праці , спрямованого на істотне підвищення заробітної плати.

Проведений аналіз дозволяє сформулювати ще одну  функцію заробітної плати – соціальну . Вплив зарплати на якість робочої сили здійснюється не тільки безпосередньо, зарплата має великий і опосередкований вплив на розвиток соціальний процесів. Адже саме від заробітної плати здійснюються відрахування – страхові  внески до різних соціальних фондів, формуються податки . Таким чином, зарплата  багато в чому зумовлює рівень охорони здоров’я , соціального забезпечення, освіти , підготовки кадрів .

 Потрібно визнати,  що заробітна плата є провідним  інструментом соціальної політики . Вона зумовлює рівень соціальності  суспільства , здатності держави   підтримувати рівень якості життя соціуму загалом і кожної людини окремо .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Методи правового регулювання оплати праці.

Організація заробітної плати будується на принципах  поєднання правового регулювання, що здійснюється державними органами в централізованому порядку з галузевим, регіональним і локальним регулюванням безпосередньо на підприємствах. Правове регулювання оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Суб’єктами організації оплати праці є органи державної влади  та місцевого самоврядування; власники, об’єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об’єднання професійних спілок та їх представницькі органи; працівники.

Держава здійснює регулювання праці  працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету. Це регулювання  поводиться на підставі законодавчих та інших нормативних актах України, генеральної, галузевих, ре6гіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників  установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Договірне регулювання оплати праці  працівників підприємств здійснюється на основі системних угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди».

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства на термін не більше як шість місяців.

Кооператив (об’єднання) також самостійно визначає форми і систему оплати праці членів кооперативу (об’єднання) і найманих працівників з урахуванням норм і

гарантій, встановлених законодавством. Кооперативні виплати і виплата часток доходу на паї членам кооперативу та асоційованим членам до оплати праці не відноситься (п. 3 ст.55 Закону України від 17 липня 1997р. «Про сільськогосподарську кооперацію»).