Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону

                                                  Зміст  

1.Складові елементу механізму реалізації регіональної економічної політики держави . 

2.Бюджетно-фінансове  регулювання регіонального розвитку. 

3.Місцеві бюджети  як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону. 

         1.Складові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики держави.

   Важливим практичним інструментом реалізації ДРЕП є чіткий законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим.

   Державне регулювання регіонального економічного розвитку забезпечує 
активізацію господарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові виробничі відносини і впливаючи на поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу; створює умови для посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей економіки , залучення іноземного капіталу в регіони з найсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване на 
ліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов для життєдіяльності населення на території країни.

   Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:

 • законодавчо-нормативна база;

 • бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна

підтримка окремих  регіонів з боку держави;

 • реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих программ соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

 • створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних

регіонах;

 • розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва 

     2.Бюджетно-фінансове  регулювання регіонального розвитку

   Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку.

   Держава  спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.

   Проведення ефективної державної політики регіонального розвитку передбачає також наявність дієвих інститутів регіонального розвитку, організованих відповідно до нових економічних умов; налагодження постійного зворотного зв'язку і конструктивного партнерського діалогу з регіонами; наявність технологій і процедур заохочення та підтримки регіональних ініціатив соціально-економічної реорганізації в регіонах з боку 
центральної влади. В інституціональному плані у нас існує тільки чітка владна державна вертикаль, тоді як місцеве самоврядування і паростки громадських та інших інститутів підтримки регіонального розвитку (аналітичні регіональні центри, центри аналізу політики, бізнес- центри тощо) залишаються ще досить слабкими.

     Малюнок 1. Інституційна підтримка регіонального розвитку (структурна

схема) 

   Можливий варіант структурної схеми інституціональної підтримки регіонального розвитку подано на малюнку 1. (На цій схемі тонкими лініями відокремлені структури, що пропонуються для створення). Запропонована схема буде дієвою в тому разі, якщо уряд буде в змозі забезпечити залучення додаткових фінансових ресурсів для підтримки програм і проектів розвитку регіонів через національний та регіональні фонди підтримки регіонального розвитку (варіант схеми залучення і використання фінансових ресурсів для 
регіонального розвитку проілюстровано на малюнку 2).

   Податкова система на центральному й місцевому рівнях базується на законодавчо встановлених стабільних ставках (нормах) податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів і розширенні прав місцевих органів влади щодо запровадження місцевих податків і зборів. З метою посилення соціального захисту населення мають застосовуватися регіональні системи мінімальних соціальних стандартів.

   Використання прямого державного інвестування, надання субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування й оподаткування, преференції та використання позабюджетних коштів посилюють вплив держави на економіку регіонів.

      Малюнок 2. Схема залучення та використання фінансових ресурсів

регіонального розвитку в Україні 

 

Функціонування  цих фондів має бути побудоване на принципах:

• солідарної відповідальності всіх інститутів, що беруть участь у

регіональному розвитку, за кінцевий результат;

• усунення монополії окремих структур та адміністративного диктату місцевої

влади;

• впровадження культури взаємовигідних угод та узгоджувальних процедур

між учасниками процесів регіонального розвитку;

• орієнтації на використання різних джерел фінансування регіонального

розвитку.

     В основу функціонування національного  та регіональних фондів покладено ідеї паритетної участі різних рівнів влади у фінансуванні проектів регіонального розвитку з визначенням меж відповідальності кожного рівня за кінцевий результат проекту. Отже, держава відповідає за фінансову участь та гарантії, регіон – за збалансованість та соціальне спрямування проектів (непорушність чистого ринку), місто – за фінансову підтримку і реалізацію проектів. Необхідною є й участь кожного ініціатора проекту в його 
частковому фінансуванні.

   Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового та військово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохоронних об’єктів. 

     3.Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону.

       Складовим елементом ДРЕП є  державна регіональна фінансова   політика(ДРФП),  тобто  сукупність  державних  фінансових  заходів   для  розв'язання фінансових проблем регіонів. ДРФП передбачає низку заходів щодо вдосконалення  пропорцій  розподілу доходів і видатків зведеного бюджету  між  Державним  бюджетом  і  місцевими бюджетами відповідно до компетенції, функцій та  обов'язків,  які  виконують центральні та місцеві органи державної виконавчої влади й  органи  місцевого самоврядування.

   Основними  інструментами   забезпечення   цієї   політики   є   частка

закріплених за територіями доходів  у  бюджетах  на  всіх  рівнях  бюджетної

системи,   місцеві   податки   і   збори,    нормативи    відрахувань    від

загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також  дотації,  субсидії

та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.

   Проведення ДРФП передбачає застосування відповідної системи бюджетного регулювання,  збалансування  доходів  і  витрат  на  всіх  рівнях  бюджетної системи (по вертикалі і по горизонталі) з  урахуванням  рівнів  забезпечення територій  країни  об'єктами  соціальної  інфраструктури   та   застосування фінансових нормативів забезпеченості потреб населення. Важливим  щодо  цього є  створення  й  використання  загальнодержавних,  регіональних  і  місцевих цільових фондів для  вирівнювання  доходів  територій  наданням  відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.

   Усі заходи ДРФП спрямовано  на  зміцнення  доходної  бази  депресивних

територій, адміністративно-територіальних одиниць  у  сільській  місцевості,

розширення повноважень  і відповідальності представницьких  органів і  органів місцевого самоврядування  у  сфері  управління  місцевими  фінансами  та  на посилення державного контролю за їх раціональним використанням.

   Регіональні органи управління з метою виконання власних функцій та для

фінансування  витрат  з  реалізації  ДРЕП  наділяються  певними  майновими  і бюджетно-фінансовими правами. Ресурсним забезпеченням цих  прав  стають  так звані муніципальні фінанси.

До складу муніципальних  фінансів входять місцеві бюджети  територіально-

адміністративних одиниць і фінанси суб'єктів господарювання, що

використовуються  для задоволення територіальних потреб.

   За  допомогою  муніципальних  фінансів   держава   активно   проводить

соціальну  політику,  здійснює  фінансування   освіти,   охорони   здоров'я,

будівництво та  утримання  доріг,  комунальне  обслуговування. Також  з  їх

допомогою держава  вирівнює соціальний і економічний  розвиток  регіонів,  які з  різних  причин  відстали  від  інших  регіонів  країни.  Для подолання

депресивності  регіонів  розробляються   спеціальні   програми, кошти   на

виконання яких формуються за рахунок доходів місцевих бюджетів і за  рахунок держави.

   Бюджетні та майнові права,  що  надані  адміністративно-територіальним

одиницям різного  рівня, дають  їм  можливість  розробляти,  затверджувати  й виконувати свої бюджети, розпоряджатися  підпорядкованими  підприємствами  й отримувати від них доходи.

   Через місцеві  бюджети  до  населення  доводяться  кінцеві  результати

виробництва,  розподіляються  суспільні  фонди   споживання   між   окремими верствами  населення,  фінансується  розвиток   галузей   виробничої   сфери передовсім місцевої та харчової промисловості, комунального господарства.

   Основними функціями місцевих бюджетів є:

• формування грошових  фондів  для  забезпечення  діяльності  місцевих

органів влади;

• розподіл і  використання грошових коштів між галузями економіки;

•  контроль   за   фінансово-господарською   діяльністю   підприємств,

організацій,  установ,   підвідомчих   органам   місцевого   (регіонального)

самоврядування.

   За своєю структурою місцеві бюджети складаються з дохідної

та видаткової частин.

   Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок  власних  і  регулюючих

джерел доходів. Термін «власні (закріплені) доходи»  означає,  що  ці  кошти

належать суб'єкту бюджетного права або повністю,  або  у  твердо фіксованій частці і надходять до місцевого бюджету, обминаючи бюджети вищого рівня.

Основу  власних  доходів   становлять   місцеві   податки   і   збори, відрахування від державних податків. У такий спосіб  здійснюється бюджетнерегулювання, тобто система відрахувань із вищих  бюджетів нижчим, з метою узгодження доходів з витратами. Саме в балансуванні доходів і  витрат  регіонів  виявляється  державне регулювання місцевих бюджетів.

   Регулюючі  доходи  охоплюють  всю  сукупність  грошових   коштів,   що

передаються  з  державного  бюджету  на  місця:  проценти  відрахувань   від

державних податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з  держбюджету  (або вищих бюджетів) за взаєморозрахунками .

   Власні доходи  місцевих  бюджетів  формуються  за  допомогою  місцевих

податків і  зборів. Усі чинні місцеві податки  і збори можна класифікувати  за

двома ознаками: за механізмом дії та за ознакою  податкової ініціативи.

   За  механізмом  дії  виділяють  ті  податки,  які   встановлюються   й вилучаються лише на даній території та дублюють загальнодержавні податки, і ті, що є місцевими надбавками до загальнодержавних податків.