Під внутрішнім трудовим розпорядком розуміється  система трудових правовідносин, що складаються в трудовому колективі підприємства у процесі виконання колективної праці. Він створює об'єктивно необхідний порядок відносин, що регулюються нормами права. Ці відносини складаються у процесі трудової діяльності людей, об'єднаних у колективи. Тому трудова дисципліна є складовою частиною кожного індивідуального трудового правовідношення, що виражає обсяг повноважень по управлінню процесом праці чи по виконанню обов'язків кожним працівником.

Зміст дисципліни праці є історично  обумовленим. Мотиви і спосіб підкорення учасників трудового процесу певному порядку залежать від певних форм розділу і кооперації праці, від пануючої форми власності на засоби виробництва, від існуючого соціально - економічного устрою. На ці чинники впливають рівень розвитку виробництва, кваліфікаційний рівень учасників виробництва процесу та ін.

Регулювання розпорядку праці пройшло довгу  еволюцію як за змістом, так і за формою. Протягом тривалого часу підприємець  одноособового вирішував питання  про необхідність видання правил внутрішнього трудового розпорядку і зміст цих правил. Підприємець міг без будь - якого контролю встановлювати режим праці, керуючись виключно власниками інтересами, інтересами одержання прибутку.

Пізніше хазяйська влада підприємця була дещо обмежена. Видання правил внутрішнього трудового розпорядку залишається обов'язком підприємця, але зміст цих правил вже обмежений певними рамками, контролюється інспекцією праці.

Внутрішній  трудовий розпорядок, урегульований  нормами права, реалізується у межах  конкретного підприємства. Разом з тим він є частиною загального правопорядку, що діє в суспільстві.

Трудовий  правопорядок має за мету забезпечити  нормальне функціонування суспільного  виробництва. Він є об'єктивно  необхідною системою або сукупністю відносин між людьми, що виникають у процесі праці, і свідомо регулюється суспільством.

Правопорядок  за своїм змістом включає до себе не тільки належну, правомірну поведінку, а й правопорушення та заходи боротьби з ними. Тому, розкриваючи тему "Трудова  дисципліна", ми висвітлюємо питання принципів (що ґрунтуються на трудових обов'язках сторін трудового правовідношення), форм (що закріплюються в Правилах внутрішнього трудового розпорядку на різних рівнях їх застосуванні /загальний, галузевий, спеціальний/, Статутах, Положеннях про дисципліну, посадових інструкціях) та методів (заохочення та примус) забезпечення трудової дисципліни.

Загальні  принципи трудової дисципліни

Основні принципи, на яких ґрунтується інститут "трудова дисципліна" виражені у правах і обов'язках сторін трудового правовідношення. Саме ці права та обов'язки скла-дають основу змісту трудового договору і визначаються як безпо-середньо сторонами в договорі, так і законодавством на рівні централізованих і локальних норм. До основних трудових обов'язків працівників /робочих та службовців/, тобто основних принципів трудової дисципліни працівників, належать:

• перш за все, заключаючи трудовий договір, працівник  приймає на себе основний обов'язок виконувати роботу за визначеною спеціальністю, кваліфікацією, посадою і при цьому дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, що встановлений на підприємстві, в установі або організації (ст. 21 КЗпП***);

• згідно ст. 139 КЗпП Працівники зобов'язані працювати  чесно і сумлінно, своєчасно і  точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника;

• крім того, в п. 11 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ та організацій від 20.07.1984р. регламентується найбільш повний перелік загальних обов'язків працівників. Серед них: працювати чесно і сумлінно, дотримуватись дисципліни труда - основи порядку на виробництві, своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації, використовувати весь робочий час для трудової діяльності, не припускатися помилок та браку в роботі, дотримуватись технологічної дисципліни, вимог по охороні праці, техніці безпеки, виробничої санітарії, гігієні праці та протипожежної безпеки, працювати у виданому спецодязі, спецвзутті, користуватися необхідними засобами індивідуального захисту, утримувати робоче місце, обладнання та приладдя в належному стані, а також дотримуватись чистоти на території підприємства, дотримуватись встановленого порядку збереження матеріальних цінностей та документів.

Прийнято  вважати, що декотрі з цих обов'язків /принципів/ скоріш носять не правовий характер, я є моральними обов'язками. До них, зокрема відносяться обов'язки збільшувати виробничість праці, досягати перевиконання норм виробки, вести себе гідно, дотримуватись правил гуртожитку, стримуватись від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їх обов'язки.

Коло  обов'язків, які виконує кожний працівник  по своїй спеціальності, кваліфікації або посаді, зазначаються в кваліфікаційній характеристиці (посадовій інструкції), з якою власник зобов'язаний ознайомити працівника до початку роботи (див. Додаток 1).

Обов'язки працівників залежно від специфіки  виробничої трудової функції поділяються на загальні і спеціальні. Вищезазначені обов'язки працівників є загальними.

Що стосується спеціальних обов'язків, то в них  відображається специфіка ви-робництва  конкретного підприємства або конкретної трудової функції, і вони встановлюються нормативними актами (статутами про дисципліну; статутами підприємств; локальними актами про пра-вовий статус окремих підрозділів, посадових осіб; наказами і роз-порядженнями).

Всі обов'язки також можна поділити на дві групи: І) обов'язки щодо забезпечення конкретної трудової функції: 2) обов'язки до-держувати загальні правила поведінки, які забезпечують нормальний трудовий процес.

Обов'язки власники а або уповноваженого ним  органу, тобто принципи їх трудової дисципліни, в першу чергу складаються із зобов'язань забезпечити громадянам, працю яких вони використовують на договірній основі, соціальні, економічні гарантії та права, пере-дбачені законом. Зокрема, всі власники зобов'язані забезпечити розмір оплати праці найманих працівників усіх видів підприємств не нижче мінімальної заробітної плати, встановленої державою; забезпечити додержання гарантій, що встановлені жінкам у зв'яз-ку із материнством; забезпечити гарантії, встановлені неповноліт-нім; сплачувати обов'язкові страхові внески за працюючих грома-дян у Фонд соціального страхування та Пенсійний фонд України тощо.

Всі ці принципи регламентуються статтею 141 КЗпП та п. 12 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ  та організацій від 20.07.1984р.

Декотрі з вказаних обов'язків власника або  уповноваженого ним органу також  носять моральний характер, зокрема  в частині відносно запитів та потреб.

Порушення власником або уповноваженим  ним органом законодавства про  працю, колективного або трудового договору є підставою для розірвання трудового договору за вимогою працівника (ст. 39 КЗпП).

Також для керівника, що порушує законодавство  про працю або не виконує зобов'язань  по колективному договору небажаними наслідками можуть бути звільнення або зміщення з посади за вимогою профспілки або іншого органу, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір. Керівник не згодний з даними вимогами, вправі оскаржити його в суді у дводенний строк (ст. 45 КЗпП).

Таким чином, управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання майна і принципів самоврядування трудового колек-тиву. Власник здійснює свої права на управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. На державно-му підприємстві уповноваженим власником органом виступає керівник підприємства.

Для організації  виконання господарських завдань  та відповідної виробничої діяльності власник наймає адміністрацію підприємства. Главою адміністрації є керівник підприємства, який безпосередньо наймається (призначається, обирається) власником (ст.16 Закону України "Про підприємства"). На підприємствах, що є у загальнодержавній власності, наймання на роботу керівника підприємства здійснюється виключно шляхом укладення контрак-ту. Керівник, в свою чергу, призначає на посаду всіх підпорядко-ваних йому членів адміністрації (заступників керівника підприєм-ства, керівників та спеціалістів підрозділів апарату управління та структурних підрозділів підприємства, майстрів та старших майстрів).

Правове положення адміністрації є подвійним. З одного боку, кожний член адміністрації  укладає трудовий договір з керів-ником  як органом, уповноваженим власником. Це означає, що кожний представник адміністрації  зобов'язаний додержувати правил внутрішнього трудового розпорядку як звичайний працівник. З другого боку, трудові обов'язки адміністрації полягають в ор-ганізації праці на даному підприємстві. Адміністрація зобов'язана так організувати працю на підприємстві, щоб створити умови для забезпечення трудової дисципліни, росту продуктивності праці, якості продукції, - кінцевому рахунку беззбиткової роботи підприємства. Для здійснення цих зобов'язань власник наділяє адміністрацію владно-розпорядчими та дисциплінарними повнова-женнями. Адміністрація має право вимагати від працівників вико-нання їх трудових обов'язків, розпоряджень адміністрації, а також застосовувати до них заходи заохочення або дисциплінарного стягнення.

Певну специфіку мають основні трудові  обов'язки /принципи трудової дисципліни/ держав-них службовців. Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, Голів та членів Конституційно-го Суду, Верховного Суду, Вищого арбітражного суду України, Ге-нерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією України та спеціальними законами України.

Що стосується інших категорій державних службовців, то згідно із законом до їхніх основних обов'язків належить: додер-жання Конституції та інших актів законодавства України; забезпе-чення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; збереження державної таємниці та інше.

Отож, основні  принципи забезпечення трудової дисципліни, регулюються КЗпП та Правилами внутрішнього трудового розпорядку, конкретні  ж трудові обов'язки окремих категорій  працівників передбачаються спеціальними статутами, положеннями про дис-ципліну та посадовими інструкціями.

Задача.

 У  зв'язку із скороченням обсягу  роботи адміністрація запропонувала  друкарці Тереховій перейти на  роботу з неповним робочим  часом. Терехова погодилася і  почала працювати по 3 дні на  тиждень. Одержуючи наказ про  щорічну відпустку, Терехова була здивована, що тривалість її відпустки скоротилася з 24 робочих днів до 15. Начальник відділу кадрів пояснив друкарці, що тепер робочий час в неї нормований і вона не має права на додаткову відпустку за ненормований робочий день, як раніше. Терехова звернулася до юрисконсульта заводу. Складіть мотивовану відповідь.

Розв’язок

Згідно  інструкції «Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці» затвердженою наказом міністерство праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року N 7

2. Ненормований  робочий день не застосовується  для працівників, зайнятих на  роботі з неповним робочим  днем. Для працівників, які працюють  на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватись.

Ви працює на умовах неповного робочого тижня, таким чином не маєте права  на додаткову відпустку.

Література

1. Конституція  України - К., 1996р. 

2. Коментар  до Конституції України, Інститут законодавства Верховної Ради України, друге видання, виправлене й доповнене, К., 1998р.

3. Конституційне  право України, друге видання,  виправлене й доповнене, за  ред. Проф. В.Ф. Погорілка, К.:Наукова  думка, 2000р.