Контрольна робота з «Нормативно-правове супроводження проектної діяльності»

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

 

кафедра управління проектом

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

З курсу «Нормативно-правове супроводження проектної діяльності»

(варіант  № 36)

 

 

 

Студента 5 курсу, групи ХарУП07-1з

заочної форми навчання

спеціальність «Управління проектами»

залікова  книжка № 212987

Трвкіна Є.В.

 

Викладач: Молчанова О.П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків  – ХНАМГ – 2012

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

1. Договір поставки: поняття, істотні умови та види (завдання №16)

 

1. ПОНЯТТЯ І ІСТОТНІ УМОВИ  ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ…………………………..3
2. ПОСТАВКА ПРОДУКЦІЇ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ…………………………….6
3. ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ ПРОДУКЦІЇ ЗА КІЛЬКІСТЮ ТА ЯКІСТЮ……………7
4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ПОРУШЕННЯ ДОГОВОРУ……………….......10
2. Тестове завдання. Тема 7: 1,2,16,17,38………………………………………….14

 

3. Задача №29………………………………………………………………………..16

 

Список використаних джерел……………………………………………………...25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Договір поставки: поняття, істотні  умови та види

1.1. ПОНЯТТЯ І ІСТОТНІ УМОВИ  ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ

З переходом  до ринкової економіки постала проблема збереження господарських зв‘язків, що склались між виготовлювачами  і споживачами на поставку сировини, матеріалів, енергоресурсів, комплектуючих  виробів. Розрив цих зв‘язків відчутно позначається на поставках товарів  для споживчого ринку. У зв‘язку  з цим вживаються заходи щодо стабілізації установлених і налагодження нових  господарських зв‘язків передусім  між підприємствами, розташованими  на території України.

Найдоцільнішою  правовою формою регулювання господарських  відносин з постачання продукцією і  товарами є договір поставки. 

Договором визнається угода двох і більше осіб, яка  спрямована на встановлення, зміну  чи припинення цивільних правовідносин.

Договір є  однією з найпоширеніших підстав  виникнення зобов'язань. Договір є  угодою, але поняття "угода" ширше  від поняття "договір", угоди  можуть бути односторонніми, двосторонніми  і багатосторонніми. Тобто, будь-який договір завжди є угодою, але не кожна угода є договором. Відповідно, на договори поширюються правила щодо умов дійсності угод, щодо підстав визнання їх недійсними й інші положення про угоди.

В сучасних умовах особливо зросла роль договору як основної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві.

Визначальним  моментом договору є згода сторін.

Кожна особа  вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Лише як виняток, з метою забезпечення інтересів держави, її громадян, законодавство передбачає можливість примусити того чи іншого суб'єкта укласти договір. Так, Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" (22 грудня 1995 р.) в певних випадках зобов'язує суб'єктів господарської діяльності, будь-якої форми власності, укласти контракт на виконання державного замовлення.

Свобода договору передбачає вільний вибір контрагента. Так, законодавець, піклуючись про інтереси громадян, "Положенням про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" (від 28 вересня 1996 p.) зобов'язує власників автомобілів укласти договір-страхування цивільної відповідальності, але він не обмежує їх у праві вибору страхової компанії.

Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти як договір, який безпосередньо  передбачений ЦК України чи іншим  нормативним актом, так і договір, який поєднує в собі ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір. У сторін є можливість проявити своє бачення змісту договору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподілити обов'язки в договорі за своїм розсудом.

Оскільки  договір є різновидом угоди, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класифікація угод (консенсуальні й реальні, сплатні  й безоплатні, абстрактні й каузальні  тощо). Але договорам властиві й  певні особливості, що зумовлюють наступний  їх поділ.

За договором  поставки постачальник, який є підприємцем, зобов‘язується в обумовлені строки (строк) передати у власність (повне  господарське відання або оперативне управління) покупцеві товар, призначений  для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов‘язаних з  особистим (сімейним, домашнім) споживанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити за нього певну  ціну.

Сторонами (суб‘єктами) цього договору є постачальник та покупець, які займаються підприємницькою  діяльністю.

Підприємство - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву  продукції, виконанню робіт, наданню  послуг та заняття торгівлею з  метою одержання прибутку. Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших  держав, не обмежені у правоздатності та дієздатності; юридичні особи усіх форм власності (ст. 2 закону України "Про  підприємництво").

Предметом (об'єктом) договору поставки є товар, який призначається для підприємницької  діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Ця продукція,  призначена для виробничого  споживання (сировина, матеріали, обладнання тощо), або товари, призначені для  продажу на ринку чи для промислової  переробки (наприклад, цукор для  кондитерської фабрики).

Договір поставки є консесуальним, двостороннім, оплатним. Як консесуальний договір  вважається укладеним з моменту  досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. До згоди сторін прирівнюється і відсутність  належного протягом певного строку реагування постачальника на зроблені покупцем у протоколі розбіжностей пропозиції щодо умов договору або  рішення арбітражного чи третейського суду з переддоговірного спору у  випадках, передбачених угодою сторін або законодавством. Договір поставки двосторонній, бо права і відповідні обов‘язки виникають для обох контрагентів. Оплатний характер цього  договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція  оплачується покупцем за погодженими  цінами.

Видаючи закони та інші нормативні акти, держава  здійснює нормативне регулювання цих  відносин. Наприклад, у сфері поставок діє міждержавна угода від 20 березня 1992 р. " Про загальні умови поставок товарів між організаціями держав - учасниць СНД".

Угода про  поставки підтверджує загальну вимогу закону щодо письмової форми договору  поставки, але при цьому допускають свободу вибору учасниками одного з  кількох можливих способів оформлення договірних відносин:

а) складання  одного документа, що підписується обома  сторонами;

б) прийняття  постачальником замовлення покупця  до виконання;

в) обмін  телеграмами, телетайпограмами, радіограмами або повідомлення за допомогою факсу.

Виконання договору поставки полягає в у  здійсненні сторонами усіх прав та виконані ними всіх обов‘язків, що передбачені  договором. Відповідно до ст. 171 ЦК України  взаємні зобов'язання за договором  повинні виконуватись одночасно, якщо інше не впливає із закону договору або змісту зобов'язання. Свій головний обов'язок - передати покупцеві або за його дорученням іншому підприємцю певну продукцію - постачальник здійснює таким чином: від або відвантажує продукцію на адресу покупця чи іншої особи, або повідомляє їх про готовність продукції до здачі. В цьому випадку покупець вибирає продукцію на складі постачальника і вивозить її своїми чи найманими засобами і за свій рахунок.

У ст. ст.161, 207, 208 ЦК України  зазначено, що зобов‘язання повинні виконуватися в натурі, належним чином і в  установлений строк згідно з законом  договором, а за відсутністю таких  вказівок - згідно з вимогами, що звичайно ставляться. При виконанні договору кожна із сторін повинна зважати  на інтереси іншої сторони, сприяти  іншій стороні у виконанні  нею своїх обов‘язків.

Передача  продукції місцевому покупцеві  має відмінності від іногородніх  поставок.

Основним  способом здійснення місцевих поставок є централізована доставка продукції  на склад покупця автотранспортом. Роздрібним торгівельним організаціям і позаринковим споживачам за прямими  договорами товари довозять підприємства промисловості. У разі централізованих  перевезень навантаження продукції  і вивантаження поворотної тари проводяться  силами і засобами постачальника, а  вивантаження товарів і навантаження поворотної тари на складі одержувача - силами і засобами одержувача і  за його рахунок. 

У разі іногородніх  поставок продукцію здебільшого  відправляють залізничним або водним транспортом вантажною швидкістю  або здають установі зв‘язку для  пересилання покупцеві. У договорі може бути передбачено відвантаження  товарів будь-яким видом транспорту або вибірка їх покупцями.

Поставлену  відповідно до умов договору продукцію  покупець повинен прийняти й оплатити за встановленими цінами (ч. 1 ст. 245 ЦК України) продукція, що доставлена транспортною організацією, приймається одержувачем  відповідно до діючих на транспорті правил перевезення вантажів. Остаточна  перевірка відповідності одержаної  продукції умовам договору проводиться  одержувачем на його складі за Інструкцією  про порядок приймання продукції  виробничо-технічного призначення  і товарів народного споживання за кількістю (від 15 червня 1965 р.) та Інструкцією  про порядок приймання продукції  виробничо-технічного призначення  і товарів народного споживання за якістю 9від 25 квітня 1966 р.).

 Якщо  під час приймання продукції  виявлено недостачу або порушено  умови щодо якості, комплектності  тощо, одержувач повинен зупинити  перевірку і забезпечити зберігання  одержаної продукції в умовах, які запобігають погіршенню якості  або змішуванню її з іншою  однорідною продукцією. Про порушення,  виявлені під час перевірки,  складають акт за підписами  сторін, уповноважених на приймання  з необхідними документами до  нього є підставою для пред'явлення  претензій і позовів у зв'язку  з порушенням умов договору.

Реалізація  поставленої договором продукції  завершується її оплатою (відповідні кошти  надходять на розрахунковий рахунок  підприємства-виготовлювача). Якщо відповідно до чинних правил у розрахунках за продукцію бере участь підприємство, яке не є стороною за договором, то воно щодо розрахунків користується правами і несе обов‘язки сторони за договором. Порядок і форми розрахунків визначаються в договорі відповідно до чинних банківських правил.

Під час  виконання договору поставки може виникнути  потреба внести зміни або доповнення до окремих його умов. Закон забороняє  односторонню відмову від виконання  зобов'язання або односторонню зміну  умов договору, крім випадків, передбачених спеціальним законодавством. Сторони  можуть продовжити дію договору на новий строк. Зміна, розірвання або  продовження дії договору оформляються додатковою угодою, яку підписують сторони, чи шляхом обміну листами, телеграмами.

Положеннями про поставки передбачено випадки, коли покупець має право в односторонньому  порядку відмовитися від виконання  договору, попередивши про це контрагента  за один місяць:

а)  при  поставці продукції з відхиленням  за якістю від нормативної документації;

б) при  завищенні постачальником ціни на продукцію  тощо.

Покупець  може також відмовитися від передбаченої договором продукції (повністю або  частково) за умови, що він повністю відшкодує постачальникові збитки, спричинені такою відмовою.

 

1.2. ПОСТАВКА ПРОДУКЦІЇ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ

 

Визначальним  моментом договору є згода сторін.

Кожна особа  вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Лише як виняток, з метою забезпечення інтересів держави, її громадян, законодавство передбачає можливість примусити того чи іншого суб'єкта укласти договір. Так, Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" (22 грудня 1995 р.) в певних випадках зобов'язує суб'єктів господарської діяльності, будь-якої форми власності, укласти контракт на виконання державного замовлення.

Відповідно  закону України від 22.12.1995 р. "Про  поставки продукції для державних  потреб" задоволення потреб у  продукції, необхідної для вирішення  соціально-економічних проблем, підтримання  обороноздатності країни та її безпеки, забезпечення функціонування органів  виконавчої влади та інше здійснюється за допомогою державних замовлень  та укладених на їх основі державних  контрактів (договорів).

Державними  замовниками виступають міністерства. Інші органи державної влади, а також  державні установи й організації, які  уповноваженні Урядом укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення і яким наділені для цієї мети кошти з державного бюджету. Виконавцями державного замовлення можуть бути суб‘єкти господарської  діяльності України будь-яких форм власності. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або  частково на державній власності (державних  підприємств, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний  пакет акцій належить державі. Орендних підприємств, заснованих на державній  власності), а також для суб‘єктів  господарської діяльності усіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції - державні замовлення на поставку продукції є обов‘язковими. Якщо виконання такого замовлення не викликає у них збитків.