Колективні трудові спори, порядок їх вирішення

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

 

 

 

 

 

 

Кафедра комерційного права

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

на тему: „Колективні трудові спори, порядок їх вирішення”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

студент ІІІ курсу ФЕМП   

денної форми навчання                   

спеціальності 060101  

“Правознавство”

спеціалізація „Комерційне право”___________ Кириченко В.В.

                                                             (підпис)

 

 

Науковий керівник

Старший викладач    _____________   Корольков О.В.

                       (підпис)

 

 

 

 

Київ, 2004

Зміст

Вступ ....................................................................................................................3 – 4

1. Поняття, предмет та види колективних трудових спорів ...............................5 – 10

2. Порядок розгляду колективних  трудових спорів

а). Порядок та процесуальні строки розгляду колективних трудових  спорів примирними органами ...............................................................................11 – 15

б). Участь Національної служби посередництва  і примирення у вирішенні   колективних трудових спорів ...................................................................16 – 18

3. Страйк як засіб вирішення  колективного трудового спору,  його правове  регулювання .....................................................................................................19 – 25

Висновки ..........................................................................................................26 – 28

Список використаних джерел ........................................................................29 – 30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Основою життя будь-якого суспільства  є праця. Термінологічне значення слова  „праця” багатогранне і вивчається багатьма науками: економікою, соціонікою, правом тощо.

Будь-яка соціально-економічна формація формувалася, зростала й розвивалася  на основі праці. Але юридичні науки  цікавить не загальне поняття праці, а праця як правове явище, як міра праці, необхідна для творчого зростання людини з урахуванням як особистого, так і колективного та суспільного інтересів.

Відповідно до ст.43 Конституції  України¹ кожен має право на працю, яке реалізується у більшості випадків шляхом укладення трудового договору між роботодавцем і найманим працівником. Однак інтереси роботодавця і найманого працівника не завжди збігаються і, природньо, можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в свою чергу призводить до виникнення розбіжностей. В разі виникнення цих розбіжностей сторони намагаються урегулювати їх шляхом переговорів або через органи, що спеціально створені державою з цією метою. Розбіжності, що виникають між суб'єктами трудового права з приводу встановлення умов праці або укладення чи припинення трудового договору, а також застосування норм трудового законодавства прийнято називати трудовими спорами. Але трудові спори не можна зводити тільки до розбіжностей між окремими працівниками і власником або уповноваженим ним органом. Поняття трудових спорів включає і непорозуміння між власником або уповноваженим ним органом і певним трудовим колективом. Трудовими спорами є тільки ті розбіжності між сторонами, які передані на розгляд відповідного юрисдикційного органу, тобто органу, уповноваженого державою приймати обов'язкові для сторін рішення.

Високий рівень безробіття в нашій  країні, простої не з вини працівників, довготривалі відпустки без збереження заробітної плати, що фактично надаються  за ініціативою роботодавців, затримки з виплатою зарплати та інші негативні  обставини, які навіть незважаючи на задеклароване у Конституції право громадян України на працю та інші пов’язані з ним права, значною мірою посилюють напругу у сфері суспільної організації праці. Всі ці негативні чинники так чи інакше призводять до послаблення і так вже слабкої економіки нашої держави. А тому законодавцю необхідно звернути особливу у вагу на розроблення та прийняття нового трудового законодавства, яке б поліпшило ситуацію, що склалася в трудовій сфері нашого суспільства, і у майбутньому не допускало таких негараздів.

Нині важливим є питання колективного регулювання умов праці і контролю за виконанням сторонами трудового правовідношення взятих на себе зобов'язань. Актуальності даній проблемі надає те, що стосується вона найчастіше цілих колективів підприємств і організацій, у зв'язку з чим і виникає відповідний громадський резонанс.

Часто у названі питання втручаються  і засоби масової інформації. Якщо вирішення індивідуальних трудових спорів — процес більш латентний, то колективні спори, навпаки, завжди ззовні формують громадську думку.

Метою даної курсової роботи є дослідження  порядку вирішення колективних трудових спорів та визначення найбільш ефективних засобів, які для цього застосовуються. А тому у своїй курсовій роботі я намагатимусь приділити більше уваги визначенню поняття колективних трудових спорів, а особливо порядку та строкам їх вирішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття, предмет та види колективних трудових спорів

 

Ще відомий філософ І. Кант визначав істинне призначення права у гарантованості моралі того соціального простору, в якому вона могла б нормально проявляти себе, в якому могла б безперешкодно реалізовуватися свобода індивіда². Інший вчений С. Алексєєв звернув увагу на те, що „за своїм первинним, дійсним призначенням право покликане вирішувати життєві ситуації... вирішувати визначено, давати єдину, вивірену відповідь на нормативній основі. Але при всьому тому йдеться про наше „живе життя”, про найрізноманітніші випадки — часом неповторні, нетрадиційні, у крайньому разі такі, що завжди мають відмінності, які важко, а іноді й неможливо підігнати під якийсь єдиний шаблон”³.

Напевне, визначення поняття колективні трудові спори (конфлікти) є відповіддю на реальні потреби життя — створити такий понятійний апарат, який би враховував всю специфіку та повноту суспільного життя. Недаремно навколо цих термінів відбувається жвава дискусія не лише вчених-правознавців, а й філософів і соціологів, політологів та представників інших суспільних наук.

Закон України від 3 березня 1998 р. „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”⁴ застосував синонімічну пару: „колективний трудовий спір” і „колективний трудовий конфлікт”. Законодавець послідовно дотримувався єдиної концепції застосування поєднання цих термінів. В жодному випадку ці два поняття не згадувались окремо.

Слід зупинитись на цьому питанні, оскільки в інтерпретації спільності „спір — конфлікт” немає єдиної позиції вчених-правознавців. Так, В. Шевченко вважає, що: „ніякої необхідності використання дуалістичного поняття „колективний трудовий спір (конфлікт)” не проглядається”⁵. Г. Чанишева, проводячи детальний аналіз проблем, пов'язаних із визначенням поняття колективного трудового спору, його сторін, предмета, моменту виникнення, проведенням примирної процедури, страйку та деяких інших питань, пропонує в назві Закону „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” залишити термін „конфлікт” і виключити подвійну назву розбіжностей, що виникають між роботодавцями і працівниками⁶.

У тій же праці Г. Чанишева звернула увагу на те, що деякі вітчизняні фахівці пропонують розглядати конфлікти права як спори, а конфлікти      інтересів — як власне конфлікти. Такий підхід грунтується на результатах дослідження консультанта Центрального і Східно-Європейського відділення Міжнародної Організації Праці (далі МОП) у Будапешті Дж. Касале, який поділяє колективні трудові спори на спори правові й конфлікти за інтересами⁷.

З іншого боку в теорію трудового  права і юридичну практику активно  ввійшло і прижилось саме таке поняття, хоча в застосуванні нового поняття законодавець відмовився від спроби дати відповідну юридичну дефініцію.

Генезис законодавства свідчить про  те, що обидва терміни існували на певних історичних відрізках, але переважно  за принципом взаємозамінювання.

Отже, обидва терміни мали своє правове  застосування. Г.Чанишева, досліджуючи терміни „спір” та „конфлікт”, звернула увагу на те, що в актах МОП застосовуються обидва терміни. Так, у Рекомендації МОП № 158 про регулювання питань праці: роль, функції та організація 7 червня 1978 р.⁸ закріплено, що у разі колективних спорів компетентні органи з регулювання питань праці повинні мати можливість надавати за погодженням з заінтересованими організаціями підприємців і трудящих примирні та посередницькі послуги, які відповідають національним умовам (п. 10). У Рекомендації № 92 про добровільне примирення і арбітраж 1951 р. застосовується термін „трудовий конфлікт” та передбачається, що з метою сприяння запобіганню і вирішенню трудових конфліктів між підприємцями і трудящими повинні створюватися органи з добровільного примирення, які мають відповідати національним умовам.

Сучасне становище цього питання  не може обмежитись якимось одним  терміном, оскільки жодний не вміщує всього спектра множини значимих факторів. Напевне термін „конфлікт” (від лат. confliktus — зіткнення) зацікавив законодавця скоріше не історичним минулим, а реальними потребами суспільства, більш послідовним, етапним розвитком протиріччя.

Цікава позиція О. Курінного, який вважає, що конфлікт передує трудовому спору: „якщо конфлікт не вирішується його учасниками і виникає необхідність застосування в його вирішенні спеціальних уповноважених на те органів, конфлікт переростає у трудовий спір”⁹. Але пояснення автора, де, на його думку, закінчується конфлікт і починається трудовий спір, не достатньо аргументоване, особливо враховуючи факт відсутності визначення конфлікту і трудового спору.

Визначення трудового конфлікту  пропонується ще рядом авторів. Так,                 С. Запара пропонує таке визначення: „Трудовий конфлікт — це така стадія вирішення протиріччя між суб’єктами трудових правовідносин, коли переконання сторін викликає зіткнення їх інтересів, що призводить до значних розбіжностей, трудових спорів, і яка на даний момент не врегульована мирно”¹⁰. В. Лазор трактує конфлікт „як розбіжності у інтересах, прагненнях, що стосовно трудових відносин полягає у різних поглядах роботодавця і працівника щодо встановлення і застосування умов праці”, а предметом трудового спору вважає „...спір щодо вже існуючих правових приписів, їх виконання, усунення перешкод до їх реалізації”¹¹. Відповідно перші відносить до спорів непозовного, а другі — до позовного характеру.

Визначення загального поняття  трудового спору також є предметом  наукової дискусії. В. Толкунова визначає трудовий спір як „спір про реалізацію права, передбаченого трудовим законодавством, колективними й іншими договорами про працю або встановлення нового суб'єктивного права”¹².

М. Стадник визначає колективний трудовий спір як неврегульовані розбіжності, які виникають між трудовим колективом найманих працівників підприємства, установи, організації, їх структурних підрозділів і роботодавцем з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці і виробничого побуту, укладення, зміни, виконання колективних договорів, різного тлумачення законодавства та інших нормативних актів¹³.

Стаття 2 Закону „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” визначає колективний трудовий спір (конфлікт) як розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

• встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
• укладення чи зміни колективного договору, угоди;
• виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;
• невиконання вимог законодавства про працю.

На відміну від індивідуальних трудових спорів сторонами колективних трудових спорів є колектив найманих працівників чи їх окремі категорії, профспілки або їх об'єднання з одного боку, а з іншого — роботодавець, об'єднання роботодавців або їхні представники.

Визначення відносить до колективних  трудових спорів спори непозовного характеру, пов'язані із укладанням, зміною, припиненням та виконанням договірних умов колективного договору або угоди, встановлення і зміни умов праці. Такий спосіб у цивілістичній літературі отримав назву „несудові цивільні юрисдикції”.

С. Запара пропонує наступне визначення колективного трудового спору: „колективний трудовий спір — це така стадія розвитку конфлікту, під час якої, неврегульовані самими сторонами організаційно-оформлені розбіжності, зміст яких передбачений чинним законодавством, передаються для розгляду відповідному компетентному органу (особі)”¹⁴. Пилипенко П.Д. визначає трудові спори як неврегульовані при взаємних переговорах розбіжності між суб'єктами трудових правовідносин, які виникають з приводу застосування трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці¹⁵.

Предметом колективного трудового  спору є встановлення нових або зміна існуючих умов праці, а також застосування законодавства про працю. У навчальній літературі, щоправда, висловлюється думка про те, що вимоги найманих працівників часто виходять за межі спорів про працю, їх предмет охоплює ширше коло соціально-економічних відносин, ніж ті відносини, які складають предмет трудового права¹⁶. Проте предметом колективного трудового спору не можуть бути вимоги політичного характеру: про зміну конституційного ладу, зміну адміністративно-територіального устрою, недовіра до вищих державних органів тощо.

За рівнем виникнення і вирішення  колективні трудові спори бувають  таких видів:

• виробничі — виникають на рівні підприємства, установи чи організації;
• галузеві та територіальні — спори, які охоплюють одну або кілька галузей господарства або ж виникають на рівні окремої адміністративно-територіальної одиниці, якщо участь у спорі беруть наймані працівники більшості підприємств галузі чи адміністративно-територіальної одиниці;
• національні — виникають на рівні держави і участь у спорі беруть наймані працівники більшості регіонів України (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь).

Процедура розгляду колективних трудових спорів передбачає дві стадії (етапи). На першій стадії колективні трудові  спори вирішуються за допомогою примирних процедур. Сюди відноситься розгляд спору примирними комісіями і трудовими арбітражами. На стадії примирних процедур до участі у розв'язанні спору можуть залучатися незалежні посередники і представники Національної служби посередництва і примирення. Другою стадією вирішення колективних трудових спорів є проведення страйку.