Джерела трудового права

    При такому контролі судових органів за правильністю застосування власниками або уповноваженими ними органами законодавства про працю в судових органах накопичується значна кількість випадків, при узагальненні яких створюється відповідна практика. Вивчення цієї практики дає можливості вищому судовому органу України — Верховному Суду – давати керівні роз'яснення по застосуванню трудового законодавства. Керівні роз'яснення, що приймаються Пленумом Верховного Суду України, містять тлумачення норм права, орієнтують судову практику на правильне застосування чинного законодавства. Під тлумаченням нормативних актів розуміється, по-перше, усвідомлення певним суб’єктом їх змісту, по-друге роз'яснення, тобто доведення до розуміння, усвідомленого іншими суб'єктами.

    Норми права завжди мають загальний характер, а застосовуються до конкретних фактів. Тлумачення судом закону по кожній справі, що розглядається, називається казуальним. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є також тлумаченням, але таким, що проводиться з використанням досвіду вирішення багатьох справ на базі судової практики. Воно орієнтує судові органи на правильність у застосуванні чинного законодавства. При цьому не тільки керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України можуть бути орієнтиром для судової практики, а і постанови чи ухвали судової колегії в цивільних справах Верховного Суду по конкретних справах, коли в них знаходять відображення важливі, принципові для практики питання, що виникають при застосуванні правових норм [10, 214].

    Пленум  Верховного Суду України може виступати  у двох формах. Він як судовий орган може розглядати конкретні справи. Постанова Пленуму Верховного Суду по такій справі фактично є завершенням розгляду даної справи і процесуальним актом. Тому винесення такого акта повинно здійснюватись в рамках встановленого процесуального регламенту.

    Тлумачення  закону, що здійснюється Пленумом Верховного Суду України, адресовано не тільки судовим органам. Власники підприємств, установ, організацій і уповноважені ними органи, професійні спілки, робітники і службовці при вирішенні спірних питань, що випливають із трудових відносин, також змушені звертатись до цих роз'яснень, з тим щоб усвідомити, як з точки зору Верховного Суду України буде розцінено їх дії судом, що розглядає конкретну трудову справу. Отже, керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України забезпечені достатнім механізмом для їх виконання. Ігнорування цих роз'яснень може викликати скасування або зміну судового рішення, яке винесене всупереч роз'ясненню. Проте Верховний суд України не являється правотворчим органом. Його роз’яснення не підміняють закон та не змінюють його суті. Тому постанови ВСУ не є джерелом трудового права. 

Р О З Д І Л   V 

Міжнародно-правові  акти про працю

    Україна як самостійна держава проголосила визнання загальнолюдських цінностей і тому зобов'язалась дотримуватись загальновизнаних принципів міжнародного права. Стаття 8-1 КЗпП визначила співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України. У разі, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в якій бере участь Україна, встановлено інші правила ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. До таких договорів в галузі праці в першу чергу відносяться належним чином ратифіковані або схвалені конвенції та рекомендації МОП, офіційно опубліковані в Україні. МОП була створена в 1919 р. [10, 69].

    На  перших порах членами МОП стали 44 держави: 31 член Ліги Націй, тобто  країни-переможці в першій світовій війні, які підписали Версальський мирний договір, та 13 держав, що були запрошені приєднатися до статутів Ліги Націй і МОП. В 1954 р. членами МОП стали Радянський Союз, Українська Радянська Соціалістична Республіка і Білоруська Радянська Соціалістична Республіка. Відповідно до ст.ст. З та 4 Статуту МОП кожна держава — член Організації Об'єднаних Націй може бути членом МОП. Для цього необхідно лише сповістити Генерального директора Міжнародною бюро праці про прийняття зобов'язань, що випливають із Статуту МОП [10, 13].

    Мета  конвенції – створити для держави, що її ратифікувала, зобов'язання по внесенню певних змін в національне законодавство про працю. Конвенція — правовий акт, який набуває сили міжнародного зобов'язання тільки після ратифікації її не менш як двома країнами-членами МОП. Норми конвенцій, що ратифіковані, мають обов'язкову силу по відношенню до тих членів МОП, які ратифікувати цю конвенцію. Рекомендація МОП не покладає на держави будь-яких зобов'язань [10, 70].

    Джерелом трудового права міжнародного походження є також двосторонні і багатосторонні договори, що мають за мету регулювання певних питань в галузі трудового права. 9 січня 1995р. в Тбілісі було підписано Угоду між урядом України і урядом Республіки Грузія про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення. 8 квітня 1996 р. в Ханої підписано Угоду між Урядом України і Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян. Аналогічна угода підписана між Урядом України та Урядом Словацької Республіки 7 березня 1997 р. в Ужгороді [10, 14].

    Таких двосторонніх чи багатосторонніх угод Україною укладається багато. Якщо вони встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила цих угод, і відповідно вони також виступають джерелом трудового права України. 

В И С Н О В  К И

    Підводячи підсумок роботі, можна сказати про  значну зміну всієї законодавчо-нормативної  бази країни. Завдання нормотворчих органів  полягає в тому, щоб обновити загальні положення трудового законодавства, привести їх у відповідність з існуючими економічними реаліями, а так само досить докладно вирішити питання, що виникають у сфері праці між працівниками і роботодавцями, на базі соціального партнерства й обліку обох сторін трудового договору.

    У такий спосіб зміна соціально-економічної обстановки в країні спричинила за собою значну зміну законодавства, а, отже, і джерел трудового права.

    Джерела трудового права, що містять норми  трудового законодавства, треба  відрізняти від правових актів застосування трудового законодавства. Рішення суду по конкретній трудовій суперечці — це акт застосування норм трудового законодавства, а не джерело права.

    У джерелах трудового права України  відбиті матеріальні умови життя  нашого суспільства і з їхньою зміною міняються і джерела трудового права. Нині це відбувається часто, у зв'язку, з чим трудове законодавство швидко обновляється. Зі зміною в дійсний період виробничих відносин, трансформацією форм власності, роздержавленням державних і муніципальних підприємств змінюються трудові відносини в них. Змінюється і трудове законодавство, і його джерела в напрямку більшої їхньої відповідності виникаючим ринковим відносинам. Застарілі нормативні акти трудового права скасовуються чи виправляються, доповнюються, а нові з'являються.

    В юридичній науці під нормативно-правовою базою розуміють джерела права, тобто нормативні акти, встановлені або санкціоновані державою. Джерела права виражають собою зовнішню форму існування права. Трудове право як система юридичних норм і самостійна галузь права складається з численної кількості нормативних актів: законів, указів, декретів і постанов Кабінету Міністрів, різноманітних відомчих актів, а також локальних норм, що діють в межах конкретних підприємств.

    Характеризуючи  нормативну базу трудового права, слід відзначити особливості, що відрізняють його з-поміж нормативно-правових актів інших галузей права.

    По-перше, в трудову дисципліну крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовуються локально-правові  акти, які розробляються і приймаються безпосередньо на підприємствах. Такі акти забезпечують більшу ефективність дії трудового законодавства стосовно до конкретних умов регулювання трудової дисципліни.

    По-друге, в переліку нормативної бази трудового  права та й трудової дисципліни зокрема, останнім часом з'являються акти договірного характеру, які або в цілому, або в частині своїй носять нормативний характер і регулюють виробничі, трудові і соціально-економічні відносини. Такими є генеральна, галузеві та регіональні угоди.

    По-третє, особливе місце в нормативно-правовій базі трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці  України. Правила, положення та інструкції цього міністерства сприяють правильному  і однаковому застосуванню трудового  законодавства.

    По-четверте, для нормативної бази трудового права характерна наявність нормативних актів, які носять так званий конститутивний характер. Ці акти самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а вимагають прийняття на їх основі локальних актів, котрі і здійснюють регулятивну функцію. Наприклад, є Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, що містять відповідні норми, але безпосередньо на підприємстві внутрішній трудовий розпорядок регулюється не цими типовими, а прийнятими на їх основі правилами внутрішнього трудового розпорядку даного підприємства.

      Таким чином, джерело трудового права  – форма вираження правових приписів через нормативні акти, які приймаються  компетентними органами і встановлюють правові норми, що регулюють відносини  в сфері застосування найманої праці. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ

ДЖЕРЕЛ  І ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. — К.: Видавничий дім «Скіф», 2010.
2. Кодекс Законів про працю: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 1 січня 2010 р. — К., 2010.
3. Закон України „Про охорону праці” // Людина і праця. Довідник з правових питань. — К.: Юрінком Інтер, 1997.
4. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. — 1998. — №3. — С.41-44.
5. Наровлянський О.Д. Основи правознавства. — К.: Парламентське видавництво, 2001.
6. Основи правознавства / За ред. С.В. Ківалова і М.П.Орзіх. — К.: Товариство „Знання”, КОО, 2000.
7. Правознавство / За ред. В.В.Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
8. Трудове право України / За ред. Н.Б. Болотіної і Г.І. Чанишевої. — К.: Товариство „Знання”, 2000.
9. Трудове право України / За ред. П.Д.Пилипенка. — Львів: „Вільна Україна”, 2006.
10. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 2005. – 480 с.