Авторського права

     1. Поняття і джерела  авторського права

     Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів  творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного  вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. У суб'єктивному розумінні це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку із створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва.

     Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім  належать конституційні та законодавчі  акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське  право і суміжні права» та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності.

     Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

     Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають в разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

     Особливу  групу джерел сучасного авторського  права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюсельська конвенція по розповсюдженню програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

     Міжнародні  договори встановлюють взаємні права  та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.

     Якщо  міжнародним договором, учасником  якого є Україна, встановлені  інші правила, ніж ті, що містяться  в законодавстві України про  авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст.3 Закону про авторське право). 

       
 
 
 
 
 
 

     2. Об'єкти авторського  права

     Об'єктом  авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений  у будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 5 Закону про авторське право вмішено перелік об'єктів авторського права та загальні ознаки їх. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

     Об'єктом  авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий  характер; б) вираження в об'єктивній формі.

     Об'єктом  авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо).

     Твір  може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

     Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні  твори і пантоміми; збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо. Авторське право у цих випадках виникає на творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.

     Самостійним об'єктом авторського права є  переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.

     До  об'єктів авторського права відносять  різні види музичних творів з текстом  або без нього (інструментальні  — симфонії, сонати, квартети і вокальні —пісні, романси тощо), а також  музично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.

     Авторське право визнається за будь-яким твором в галузі науки, літератури, мистецтва  незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

     Зміст художнього чи наукового твору також  може бути виражений в тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика, живопис архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танець).

     Сучасний  рівень науки і техніки дає  змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору. 
 

 

      3. Суб’єкти авторського  права

    Суб'єктами авторського права е особи, яким належить суб'єктивне авторське право відносно твору. Володільцями цих прав можуть бути автори, їх спадкоємці, інші правонаступники. Права на тізори для кожної категорії суб'єктів виникають у зв'язку зі створенням твору, переходом авторських прав у спадщину, згідно з авторським договором.

    Найважливішими  суб'єктами авторського права є  автори творів науки, літератури і мистецтва. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Авторське право у автора твору виникає відразу після досягнення творчого результату, втіленого в об'єктивну форму, яка забезпечує його сприйняття іншими особами. Для визнання права авторства не потрібне виконання яких-нсбудь формальностей, чиєї-небудь згоди або якої-небудь угоди.

    Авторами  визнаються і автори похідних (залежних) творів, зокрема перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва. При цьому для виникнення авторського права на похідний твір не мас значення, чи охороняється законом первинний Івір. Якщо ж він охороняється законом, то повинна бути отримана згода його автора або іншого володільця прав на твір для використання створеного на його основі похідного твору.

    За  малолітніх (осіб, які не досягли 14 років), а також повністю недієздатних громадян авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їхні законні представники. Громадяни, визнані обмежено недієздатними, можуть здійснювати свої права лише за згодою призначених їм опікунів. Неповнолітні (особи у віці від 14 до 18 років) здійснюють свої авторські права цілком самостійно.

    Володільцями  авторських прав на твори науки, літератури і мистецтва виступають також юридичні особи, які є правонаступниками авторів творів, володільцями похідного авторського права.

    Авторське право на твір, створений спільною працею двох і більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається з частин, кожна з яких має також і самостійне значення.

    Авторське право на колективний твір належить всім авторам, незалежно віл ступеня творчою внеску кожного з співавторів і характеру твору. Питання про використання колективного твору вирішується в усіх випадках всіма співавторами на основі одноголосності.

      Колективний твір, співавторство може бути нероздільним і роздільним. При нероздільному співавторстві твір являє собою єдине нерозривне ціле, частини якого не маючь самостійного значення. При роздільному співавторстві колективний твір є єдиним, однак він складається з частин, що мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким з авторів створені ці частини. Визнання співавторства нероздільним означає, що авторські права як на твір в цілому, такі на будь-яку його частину здійснюються співавторами тільки спільно. При роздільному співавторстві використання колективного твору в цілому також здійснюється за взаємною згодою всіх співавторів. Однак кожний співавтор вправі самостійно, без згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю частиною твору.

 

      4. Майнові  та особисті (немайнові) права автора

     Особисті (немайнові) права — це право авторства, право на ім'я і право на захист твору та репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Особисті (немайнові) права автора закріплені ст. 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Автор має такі особисті (немайнові) права:

     1) вимагати визнання свого авторства, згадування свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

     2) забороняти згадування свого  імені, якщо він як автор  твору бажає залишитись анонімом;

     3) вибирати псевдонім (вигадане  ім'я) у зв'язку з використанням  твору;

     4) протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні  твору, або будь-якому іншому  посяганню на твір, що може  зашкодити честі та репутації  автора;

     5) обнародувати твір.

     Майнові права — це виключні права на використання твору, тобто право  відтворювати його, поширювати, публічно показувати і виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється у договорі, законом визначені лише мінімальні ставки.

     У ст. 14 "Майнові права автора" Закону зазначено, що автору або іншій  особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору  в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема виключне право  дозволяти чи забороняти:

     • відтворення творів;

     • публічне виконання і публічне сповіщення творів;

     • публічний показ;

     • будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих  в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

     • переклади творів;

     • переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;

     • поширення творів шляхом продажу  примірників видання; здавання в  найом після першого продажу, відчуження іншим

     способом  примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а  також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, що читається машиною;

     • імпорт примірників творів.

     Майнові права авторів переходять у спадщину. Охорона авторських прав діє протягом усього життя автора і 50 років після  його смерті.

     Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя співавторів і 50 років після смерті останнього автора.