Види ілюстрацій них матеріалів у технічних виданнях та вимоги до них

     Зображення  проекцій у ілюстраціях. Не рідко можна зустріти ілюстрації, де наведено кілька проекція, тоді коли це зовсім непотрібно.

     Число видів для зображення якого-небудь виробу чи його деталі повинно бути найменшим і у той же час  достатнім для того, щоб читач  міг скласти уявлення про предмет.

     Якщо  ж проекції все ж таки необхідні, то розміщувати їх потрібно у порядку, що визначений ГОСТом 3453-52, а саме:

     а) головний вид предмета (тобто зображення на фронтальній площині проекцій) є основним;

     б) вид зверху розміщують під головним видом;

     в) вид зліва – справа від головного  виду;

     г) вид справа – зліва від головного  виду;

     д) вид знизу – над головним видом;

     е) вид ззаду  - справа від виду зліва.

     Відхилення  від порядку розташування проекцій можливі, якщо окремий вид розташований поза проекційним зв’язком з головним видом або відокремлений від нього іншими зображеннями, у цьому випадку дають вказують стрілкою з написом; або зображують який-небудь окремий вид.

     Позначення, написи та лінії на ілюстраціях

     Кожний  розмір на кресленні вказують лише один раз. Розмірні числа краще наносити поза контуром проекції.

     Лінії контуру – осьові, центрові і  виносні – не повинні бути використані  у якості розмірних. Виключення допускається лише, коли вказуються координати точок  криволінійного контуру, тоді розмірні лінії можуть слугувати виносними.

     Всі рядки цифр пишуть у напрямку розмірних  ліній, тобто на горизонтальних лініях рядки цифр пишуть горизонтально, на вертикальних – вертикально.

     Розмірні  лінії проводять паралельно тим  частинам предмета, розміри яких позначають. Їх можна проводити між лініями контуру, осьовими і виносними лініями.

     Необхідно, щоб розмірні лінії були тонкими, суцільними, з обмежуючими стрілками  на кінцях. Потрібно вимагати єдиної форми  стрілок.

     Лінії на кресленнях. На кресленнях застосовують три типи ліній: суцільні для обведення ліній видимого контуру, зламу, обриву, штрихування, розмірних та виносних; штрихові для обведення ліній невидимого контуру і штрих-пунктирні для обведення осьових і центрових ліній.

     Штрихування у розрізах і перетині виконують у вигляді паралельних прямих ліній, що проводяться під кутом 45º до осьової ліній чи до лінії контуру, що приймають за основну. Нахил лінії може бути як уліво, так і вправо, але для всіх розрізів і перетинів, що позначають одну і ту саму деталь, штрихування слід виконувати з нахилом ліній в один бік. Також однаковим слід робити нахил ліній у одній книзі.

     Відстань  між лініями у штрихуванні  після зменшення ілюстрації повинні  бути однаковими.

     Позначення  діаметрів. Нанесення знаку ø перед розмірним числом для позначення діаметра обов’язково, якщо: а) відсутня проекція на площину, перпендикулярну до осі поверхні обертання, що зображується; б) розмірна лінія для діаметра проведена з обривом; в) розмірне число винесено за межі окружності без виносних ліній; г) розмір діаметра вказаний не на тому виді чи не на тому розрізі, на якому є проекція у формі окружності.

 

     Буквені позначення на кресленнях

     Для позначення точок, лінійних розмірів, площ та об’ємів у нормалях, графіках, таблицях і у написах на кресленнях слід використовувати букви латинського, а для кутів – переважно грецького алфавіту.

     Великі  літери краще застосовувати для  позначення габаритних та сумарних розмірів.

     Однорідні величини на кресленні позначають однією і тією ж літерою з цифровим порядковим індексом. Якщо одна з однорідних величин є основною, то її позначають відповідною літерою без індексу, а інші – з індексом.

     Одна  і та ж величина на різних кресленнях однієї книги має позначатись  однаково.

     Написи  на ілюстрації можуть бути двох видів: 1) написи на самій ілюстрації напроти відповідних деталей; 2) позначення цифрами або буквами з виносом тексту напису у відповідний текст або у підпис до рисунка. Написи на ілюстрації зручні для читача, особливо некваліфікованого.

     Не  всі слова на ілюстрації можна замінити цифрами. Зберігаються написи, що позначають: 1) вид; 2) перетин, розріз, виріз; 3) напрям; 4) вихід і ввід; 5) назви величин по осях координат і абсцис.

     Напис зберігають у тому випадку, коли він  пояснює всього лише одну деталь, причому позначати інші деталі непотрібно.

     Нумерація позицій на ілюстрації. Нерідко автори нумерують позиції ілюстрації «за важливістю» тієї чи іншої деталі, або по ходу виробничого процесу, або відповідно до порядку викладу. Неупорядковане розташування позицій ускладнює пошук необхідної позиції. Тому у видавництвах прийнято систему нумерації позицій за рухом годинникової стрілки. Залежно від конфігурації ілюстрації можна розташовувати номери позицій зверху вниз (на вертикальній ілюстрації) або зліва направо (на горизонтальній ілюстрації).

     Інколи  на ескізі помічені позиціями деталі, які не потрібні для засвоєння  конструкції. Зайву інформацію слід прибрати.

     Умовні  графічні позначення на схемах.

     У схемах слід використовувати такі графічні позначення:

1. умовні графічні позначення відповідно до стандартів ЄСКД, а також побудовані  на їхній основі;
2. прямокутники;
3. спрощені зовнішні обриси (у тому числі аксонометричні). У разі вживання нестандартних умовних графічних позначень на схемі дають відповідні пояснення.

     Особливо треба стежити за дотриманням вимог стандартів ЄСКД при підготовці перекладу науково-технічної літератури, бо неадекватність графічного перекладу умовних зображень і буквено-цифрових позначень національних (іноземних) стандартів утруднює сприйняття інформації навіть для кваліфікованих спеціалістів.

     Оскільки  в багатьох галузях науки і  техніки набули поширення напівпровідникові  прилади, автори і редактори (фахові і художні) повинні бути уважними до використанні у схемах цих приладів умовних графічних позначень (УГП) за ГОСТ 2.730-73. Згідно з прийнятою зміною №3 (ИУС №6 1989 г., с.379-387), 3 01.01.90 багато УГП напівпровідникових приладів змінили свої обриси. Наприклад, для польових транзисторів можна не давати зображення їхнього корпусу, а для фоточутливих приладів (фоторезистор, фотодіод та ін.) корпус взагалі не зображують.

     Умовні  позначення передбачені не тільки стандартами  ЄСКД. Так, для енергетичного обладнання в теплотехнічних схемах енергетичних споруд їх встановлено ГОСТ 21.403-80 «СПДС. Обозначения условные графические в схемах. Обородувание энергетическое»; зображення і розміри основних умовних графічних позначень (символів) технічних засобів і правила утворення похідних позначень – ГОСТ 24.303-80 «Система технической документации на АСУ. Обозначения условные графические технических средств»; для схем алгоритмів і програм – ГОСТ 19.701-90 (ИСО 5807-85) «ЕСПД. Схемы алгоритмов, программ, данных и систем. Условные обозначение и правила выполнения»; умовні функціональні позначення радіоелектронної і електротехнічної апаратури – ГОСТ 25874-83 «Аппаратура радиоэлектронная, электронная и электротехническая. Условные функциональные обозначения».

     Підписи до ілюстрацій. Як правило, ілюстрації  мають бути з підписами. Усі цифрові або буквені позначення, наведені у даній ілюстрації, обов’язково треба пояснити або у підписі, або в тексті. Точність і ясність, стислість і потрібна повнота – основні вимоги до підпису.

     До  складу підпису входять:

• умовна скорочена назва ілюстрації для посилань (слово «Рис.»);
• порядковий номер ілюстрації або частини її (без знака номера, як правило, арабськими цифрами);
• власне підпис;
• пояснення деталей (частин) ілюстрації або контрольно-довідкові відомості (легенда) про документальну ілюстрацію.

     Список  підписів до ілюстрацій друкують окремо і додають до тексту авторського оригіналу.

     У технічних книгах нумерація ілюстрацій зазвичай наскрізна. У збірниках  статей різних авторів у кожній статті дається самостійна нумерація ілюстрацій.

     Загальний тематичний заголовок ілюстрації –  є основним, так як він розкриває зміст ілюстрації. Тематичний заголовок повинен бути таким, щоб з нього було легко зрозуміти, що саме показано на ілюстрації.

     Оскільки  ілюстраціями технічної книги користуються незалежно від тексту, то підпис повинен легко сприйматися і  без тексту. Цьому сприяє деталізація (розшифровка) позицій, занумерованих на ілюстрації. Деталізація (розшифровка) позицій називається легендою, або експлікацією.

     Якщо  ілюстрація має пересічний характер і надалі до неї звертатися не будуть, то можна не давати легенду, а пояснити позиції у тексті. Якщо ж ілюстрація має самостійне значення і нею будуть користуватися як з текстом, так і без нього, то легенда необхідна.

     Посилання на ілюстрації у тексті повинні, як правило, передувати ілюстрації чи принаймні  бути розміщеними щонайближче до ілюстрації.

     Наведені  в тексті посилання на певне зображення, позначене літерою, відокремленою  від порядкового номера комою, а  також цифрові й буквені позначення деталей зображення виділяють курсивом (не беруть ні в дужки, ні в лапки).

     У видавничій практиці зустрічаються  деякі типові недоліки оформлення ілюстрації, як, наприклад, відірваність ілюстрації від тексту і підписів від рисунків, відсутність у підписі основного  змісту графічного сюжету, а також  неповні, неінформативні підписи.

     Ілюстрацію  слід оформлювати так, щоб її можна  було освоїти самостійно, окремо від  тексту. Підпис під рисунком має  сприяти цьому.

     До  редакційної підготовки ілюстрацій слід підходити враховуючи характер видання і коло його читачів. Перший обов’язок редактора – відібрати для книги тільки дійсно необхідні, цінні з наукової точки зору, цікаві, оригінальні ілюстрації; перевірити чи відповідають позначення на ілюстрації тексту па підписам; простежити, чи всі необхідні написи та позначення є на рисунку. Особливо потрібно перевірити і уніфікувати розмірності. Не слід перевантажувати рисунки підписами та позначеннями: все, що можна краще перенести до підпису або в текст. Необхідно враховувати й інші правила, вживати тільки ті скорочення слів у підписах, які узгоджені з автором рукопису, а також скорочення ухвалені стандартами; витримати єдину систему позначень (однотипні елементи позначати однаковими цифрами або буквами); прибирати всі зайві, непотрібні деталі у написах та підписах.

 

Список  використаної літератури

     Редактирование отдельных видов литературы: Учебник/Под редакцией Н. М. Сикорского.— М.: Книга, 1987

     Хойнацький М. С. Основи стандартизації і використання стандартів у видавництві: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 1993

     Почечуев А. Н. Техника редактирования: редакционная погдотовка технической книги к изданию.— М.: Искусство, 1962

     Лихтенштейн Е. С., Михайлов А. И. Редактирование научной, технической літературі и информации: Учеб. пособ. — М.:Высшая школа, 1974.

     Сава  В. І. Основи техніки творення книги: Навч. посібник. — Львів: Каменяр, 2000

     bse.sci-lib.com/article059571.html — Большая советская энциклопедия