Історія та сучасність редакції друкованого видання

     Велику  культурно-освітню роль у розвитку українського друкарства відіграла  поява друкарської справи в Москві і перенесення її з Росії на Україну.

     Першу друкарню для Москви з верстатом, шрифтами було закуплено в 1553 р. в  Копенгагені (невідомо, чи це було зроблено для цієї друкарні, чи, може, іншої, заснованої згодом в Москві). До роботи в друкарні Іван IV поставив диякона церкви Миколи Густинського Івана Федорова і його товариша Петра Мстиславця, які вже раніше, але невідомо де й при яких обставинах, «прежде малими некими й неискусними начертании печатаху книги».

     1 березня 1564 p. Іван Федоров і Петро Мстиславець відтиснули останні аркуші першої відомої в Росії друкованої книжки «Апостол». У 1565 р. вийшов з друку «Часовник». Але незабаром друкарі Іван Федоров і Петро Мстиславець переїхали за литовський кордон. Існувала версія, що їх московська друкарня була спалена «неблагонаміреними» людьми. Але тепер є підстави вважати, що шрифти та деяке інше друкарське обладнання російські друкарі вивезли в Литву. У Москві залишалась якась інша друкарня, в якій друкарі Андронік Невєжа та Никифор Тарасієв продовжували друкувати книги. У 1568 р. було надруковано «Псалтир» і ряд інших церковних книг. Ця друкарня продовжувала діяти і в той час, коли Іван Федоров перебував на Україні.

     Іван  Федоров і Петро Мстиславець  знайшли собі пристановище в князівстві Литовському. Тут, у маєтку Григорія Ходкевича в Заблудові, вони заснували друкарню, з якої в 1568-1569 pp. вийшли «Євангеліє учительное» і «Псалтир».

     У 1569 р. Петро Мстиславець переїхав у Вільно і там продовжував  свою справу. Іван Федоров залишив  подароване йому Ходкевичем село і прибув до Львова. Тут за допомогою львівських міщан він створив друкарню і в 1574 р. надрукував відомий львівський «Апостол», який став первістком української друкованої книжки.

     Початок книгодрукування у Львові внаслідок  старання друкаря Івана Федорова слід вважати величезною подією в  історії культури українського народу. Друкування книг на Україні відкрило нову важливу сторінку в дальшому розвитку українського письменства. Воно також було одним з діючих ідейних знарядь у боротьбі з польсько-шляхетським пануванням та наступом католицької реакції на Україні.

     Львівський  «Апостол» дуже подібний до свого  московського попередника, що вийшов на десять років раніше. Він мав такий  же формат, як московський, такі ж початкові  літери. Проте помітні й певні  відмінності в оформленні та прикрасах  львівського «Апостола» від московського у візерунках, орнаменті, що прикрашають  книжку, у деяких деталях малюнка  образа апостола Луки на титульній  сторінці тощо. Наприкінці книги львівського  видання вміщено герб міста Львова, герб Федорова. Цей герб був своєрідним книжковим фірмовим знаком друкаря. З того часу він почав з'являтись на всіх виданнях Івана Федорова. Герб являв собою зігнуту лінію, вершина  якої нагадує стрілу. По обидва боки цієї лінії зображені ініціали друкаря  «І.Ф.». Гербом міста Львова, як відомо, донедавна було зображення лева на фоні зубчастого укріплення львівського  замкового муру.

     Очевидно, через несприятливі умови друкування у Львові Іван Федоров на запрошення князя К.К.Острозького переїхав до Острога, де діяла тоді відома Острозька  школа. Тут ще з більшою інтенсивністю  розгорнулась його видавничо-друкарська діяльність. В Острозі було вдосконалено друкарню, відлито деякі нові шрифти, вирізьблено багато нових прикрас. У1580 р. Іван Федоров надрукував в  Острозі на Волині «Новий завіт», а  в 1581 р. вийшла з друку відома Острозька  біблія.

     Підготовляли  біблію до друку К. К. Острозький і його літературний гурток ще до відкриття Острозької друкарні. Для цього треба було провести, велику перекладацьку і редакторську роботу величезної за розміром і складної за текстом книги. На думку М. Максимовича, основою для цього став якийсь рукописний примірник біблії, привезений з Москви посланником Михайлом Гарабурдою в 1570 р.

     Отже, підготовка до надрукування Острозької біблії почалась за десять років до її виходу з друку. З передмови до Острозької біблії ми дізнаємось про те, що над нею працювало сімдесят два перекладачі, які робили переклад з єврейської і давньої грецької мови. Очевидно, московський примірник не міг задовольнити освічених осіб, що гуртувались навколо школи Острозького.

     Біблія  за розміром тексту, складністю змісту її книг становить найбільший і найголовніший  твір церковної літератури, що поєднав  у собі старо-іудейські і християнські догмати та ідейні основи двох вірувань. До видання Острозької біблії не існувало взагалі повного її перекладу на слов'янську мову, а були тільки переклади окремих частин.

     Спробу  дати цілісний твір у 1499 р. зробив у  Новгороді архієпископ Геннадій. Але ця спроба не була доведена до кінця. Це завдання виконав великий гурток освічених людей на Україні, що зосереджувався в Острозькій школі.

     Весь  текст Острозької біблії надрукований дрібним шрифтом, створеним в Острозі. Цей шрифт застосовувався в усіх наступних Острозьких виданнях. Титульні сторінки відтиснуті московським шрифтом. Орнаментація біблії відрізняється і від московського, і від львівського «Апостола».

     Острозька біблія за технікою друку є однією з визначних пам'яток нашої вітчизняної стародавньої книжкової продукції, її видання відобразило успіхи не тільки Івана Федорова, а й великої кількості перекладачів, художників, майстрів, палітурників тощо і становить гордість української, російської і білоруської культур.

     В Острозі Іван Федоров надрукував також невелику «Хронологію» у віршах. Цим російський першодрукар закінчив свою діяльність. З надірваним здоров'ям від повернувся до Львова і помер  там 5 грудня 1583 р. в тяжких злиднях.

     Острозька друкарня, заснована Іваном Федоровим  разом з групою працівників Острозької школи, продовжувала видавничу діяльність протягом останніх двох десятиліть XVI ст. після видання Острозької біблії і в першій половині XVII ст. До її видань належать твори Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» (1587 p.), «Острозька книжиця» (1588 p.), відомий викривальний і наступальний твір «Апокрисис» Христофора Філарета (1598 p.), спрямований проти католицизму, в якому відображено протест українських демократичних кіл проти Берестейської унії.

     Острозькі видання наслідувало Львівське  братство, яке після смерті Івана  Федорова придбало частину його друкарського інвентаря. У друкарні Львівського братства було надруковано книгу «Адельфотес». Це був підручник граматики грецької мови для братських шкіл. У 90-х роках Львівське братство надрукувало книжку «Просфоніма» («Привіт»), що являє собою першу в історії української літератури збірку віршів, складену учнями Львівської братської школи. Друкування книжок на Україні було могутнім поштовхом для розвитку письменства, освіти і всіх галузей художньої культури України.  

     Сучасність  друкованих видань

     У новому суспільстві все більшого значення набуває друкарство, яке  в нових умовах розвитку цифрових технологій не втратило свого значення, а навпаки активно розвивається. Зараз важко вже уявити видавничо-поліграфічну галузь без багатьох програмних продуктів.

       Змінюються наукові концепції,  суспільні стосунки, саме життя.  Друкарство як галузь економіки  і невід’ємна частина культури  людства знаходиться в процесі  реформування з виключно друкарської  в інформаційну. Розширюється його  сфера діяльності як щодо технічних  засобів, так і до професіоналізму  фахівців.

       Отже, аналіз сучасного стану  і прогнозування розвитку друкарства  як засобу реєстрації, зберігання  і поширення знань у контексті  глобалізації розвитку людства  є актуальною науковою проблемою,  аналізу і дослідженню якої  буде присвячено найближчі роки.

       Актуальність аналітичного огляду  і прогнозування концепцій технічного  стану і розвитку друкарства  підтверджується низкою опублікованих  наукових прогнозів в останні  роки. Проте, в жодному з джерел  не надано друкарству статусу  невід’ємного складника інформаційної  технології у новому постіндустріальному  суспільстві – суспільстві, побудованому  на знаннях.

       На підставі аналізу сучасного  стану розвитку друкарства, очевидним  і необхідним стає наукове  переосмислення та прогресивний  перегляд основ теорії друкарства, і видавничо-поліграфічної справи  загалом, у зв’язку з розробкою  нових технологічних принципів  взаємодії матеріалів та використанням  у методах друку числових і  гібридних технологій, нетрадиційних  видів енергії, нових видів  друкарських форм, відповідних друкарських  апаратів, що мають принципово  видозмінені параметри, відмінні  від традиційних класичних, загальновживаних.

       Поряд з класичними засобами  друку виникають і поширюються  нові. Різниця між традиційною  поліграфічною промисловістю і  сучасною галуззю засобів інформації  в тому, що класична характеризувалася  випуском тільки певної конкретної  друкованої продукції, а нова  вже має справу з інформаційним  матеріалом, що знаходить застосування  не лише у цій сфері економіки.

       Розвинене інформаційне суспільство  – побудоване на знаннях, –  на думку аналітиків, повністю  сформується десь у 30-х роках  XXI ст. До того часу інформація  має стати найціннішим продуктом  і товаром, а споживачі та  виробники інформаційної технології  – навчитися більш продуктивно  використовувати значну частину  робочого й вільного часу людини. У країнах, де ознаки цього  процесу більш відчутні, об’єктом  праці більшості населення вже  стали збирання, аналіз та переробка  інформації. Так, у 2005 році у  світі було вироблено понад  20000 петабайт інформації різного характеру. У США в інформаційній галузі працюють майже 70% всіх працездатних членів суспільства.

       Головними проблемами інформації  завжди були принципи подання,  фіксації, збереження і передачі  її у часі на відстань. Найбільш  швидкісними, зручними і ефективними  були і залишаються методи  передачі інформації на відстань  із застосуванням електричних  сигналів. На цьому базується  телефонний, телеграфний, радіозв’язок, телебачення та Інтернет. Саме  тут з’явилася числова технологія, яка корінним чином змінила  суть кодування і декодування  інформації й передачі її споживачу.

       Методи кодування були відомі  й раніше. Алфавіт, цифра, письмо, друк, будь-який інший умовний  сигнал хіба не є своєрідним  кодом? Однак, числове кодування  стало новою парадигмою інформаційного  і технологічного розвитку. Перетворення  аналогової інформації у числову  стало дискретизацією в часі  – здійсненням вимірювань переданої  інформаційної величини через  певні інтервали часу . Ці інтервали  часу не повинні бути занадто  великими, оскільки так можна  втратити інформацію про дрібні  деталі в поведінці функції  між моментами відліків. А при  занадто частих вимірюваннях  інформація може виявитись надлишковою.  Для повільно змінної функції  вимірювання можна робити порівняно  рідко, тоді як для дуже порізаної,  швидко осцилюючої функції вони  повинні бути густішими. Кількісно  величину необхідної частоти  вимірювань визначає теорема  Котельникова.

       Інформація або інформаційні  матеріали, подані в числовому  файлі, можуть використовуватися  у різноманітних засобах відтворення  – у друкованій продукції,  електронних виданнях, касетах, дискетах, на моніторі, в Інтернеті.

       У книгах минулого століття  з’явилися додаткові елементи  – електронні засоби поширення  інформації, які, поряд з друкованими,  стали відігравати важливу роль  у розповсюдженні та зберіганні  інформації. Однак не всі інформаційні  матеріали на дисках відносяться  до електронних видань.

       Нові інформаційні технології  суттєво змінюють облік сучасної  книги і технології видавничо-поліграфічної  справи. Зараз увійшли у життя  такі поняття, як «електронна  книга» (e-book) та «електронне видання» (ЕВ). Однак їх поки що слід розглядати як додатки до традиційної книги, а не як самостійні серйозні конкуренти. Розроблення елементів їх конструкції й архітектури загального вигляду потребує вже сьогодні нових творчих зусиль технологів і дизайнерів. У ГОСТ 7.83-2001 ЕВ визначається як «електронний документ, що пройшов редакційно-видавничу обробку, призначений для розповсюдження у незмінному вигляді, має вихідні відомості».