Історія та сучасність редакції друкованого видання

Історія та сучасність редакції друкованого видання

     Неможливо уявити собі сучасне суспільство  без книг. Проте люди прожили без  них велику частину своєї історії. Свої знання покоління передавало до іншого усно або ж показуючи, як треба  працювати, щоб забезпечити себе їжею, житлом, одягом та іншими необхідними  речами. Коли люди перестали жити невеликими групами, коли склалися перші держави, об’єм і різноманітність знань  сталі дуже великі, щоб їх можна  було зберегти в пам’яті. Передаватися такі відомості повинні були не тільки родичам або найближчим сусідам. Тоді з’явилася писемність.

     Спочатку  записи були дуже простими і короткими  і містили відомості про господарську діяльність людей різних професій, які працювали в храмах. Письмові і цифрові знаки наносили на плитки з сирої глини гострою очеретяною паличкою, потім плитки підсушували  або обпалювали. Потім стали записувати тексти гімнів, оповідей прислів’я  і приказки. Державі були потрібні писарі. Їх навчали в спеціальних  школах. Професія писаря була почесною.

     Шумери, вавілоняни, ассірійці і багато їх сусіди писали на глиняних табличках. Матеріал був дешевим, але через розмір табличок тексти на них були короткими. Тому великі твори, такі, як епос про Гільгамеша, або розповідь про початок світу, записували на декількох табличках. Археологи розкопали бібліотеку царя Ассірії Ашшурбанапал (VII ст. до н.е.), на полицях якої було понад 20 тис. табличок з різноманітними текстами.

     Стародавні  єгиптяни винайшли зручніший писальний  матеріал – папірус, який робили з  особливим чином оброблених стебел папірусу, що ріс в достатку на берегах  Нілу. Окремі листи склеювали в  довгу смугу, сувій. На таких свитах, що досягали в довжину до 1000 м, записували релігійні тексти, казки, повчання, легенди, літописи. Папірус – пухкий матеріал, тому писати на ньому можна  було тільки з одного боку: чорнила, наносилися загостреною очеретяною паличкою, проникали на всю глибину. Довгий час в країнах Середземномор’я  папірус був найпоширенішим видом  писального матеріалу.

     Сувої зберігалися в скринях і стінних  нішах. Деякі тексти призначалися спеціально для поховань; багато з них збереглися до нашого часу. Писали єгиптяни і на лляних тканинах. Такими тканинами, зокрема, обмотували мумій. Тексти іноді супроводжували малюнками.

     Коли  в IX – VIII ст. до н.е. у греків з’явився алфавітний лист, вони стали писати на пальмових листках, лляних тканинах і навіть на свинцевих свитках. Однак  головним матеріалом залишався папірус. Пізніше в Римі та Греції стали  застосовувати дерев’яні таблички, покриті воском або обштукатурені. Їх широко використовували в школах. Старий текст на воску можна було затерти і написати новий. Якщо тексти були довгими і розміщувалися  на декількох табличках, їх зв’язували. Так виходила зв’язка, яку називали кодексом. Вона була схожа на знайомі  нам книги, які теж називали кодексами, коли стали писати на пергаменті. В  античному світі грамотність  була досить поширеною. Особливо гострою  потреба в грамотних людях  стала в Римській імперії. Крихкий  папірус не міг влаштовувати державну владу і любителів читання: термін життя папірусових сувоїв – близько 200 років. Проте з неміцністю папірусу довелося миритися довго. У Греції вже  в V ст. до н.е. виникла книжкова торгівля (бібліотекою спочатку називали книжкові лавки). З’являлися і особисті бібліотеки, наприклад у великих філософів  Платона і Аристотеля.

     Нарешті античний світ знайшов новий міцний матеріал – пергамент. Пергамент  робили з овечих, телячих, козячих  і навіть котячих шкір. Матеріал був міцним, але на виготовлення однієї книги могло піти ціле стадо. Листи можна було згинати і  зшивати. Писали на пергаменті вже з  двох сторін і не тільки очеретяними  паличками, а й пташиним пір’ям. Пошиті листи утворювали кодекс. Ці кодекси стали витісняти папірусні  сувої. Пергаментні зошити використовувалися  в школах.

     Пергаментні книги робили дуже ретельно і прикрашали. Листи фарбували в пурпуровий або чорний колір, літери бували срібними або золотими. Традиції виготовлення пергаментних книг – кодексів були успадковані пізніше Візантією  і середньовічними європейськими  державами.

     Такої зручної сировини, як папірус, в Китаї  не було. Тут стали експериментувати з  ганчір’ям. До нього додавали волокно конопель і деревну кору, розминали в чанах, а отриману масу пропускали через прямокутні сита. На ситах залишався шар, який після обробки ставав аркушем паперу. У IV в. був виданий імператорський указ про те, що папір стає загальновживаним матеріалом.

     У Китаї в V-VIII ст. н.е. робили відбитки з написів і зображень на камені, які дуже цінувалися; покривали фарбою і прикладали до них листи паперу. Так можна було отримувати необхідну  кількість відбитків.

     На  дерев’яних дошках вирізали тексти та зображення в дзеркальному відображенні. Дошку змащували фарбою. Отримані відбитки монтували спочатку в сувій, а потім стали складати, як ширму. Пізніше зрозуміли, що набагато зручніше склеювати аркуші з зовнішньої сторони; в XIV – XV ст. їх стали прошивати.

     Набагато  зручніше цільної дошки з текстом  окремі знаки, з яких можна складати різні тексти. Першим до цього додумався  в XI ст. коваль Пі Шен. Він запропонував набирати текст з глиняних знаків, розміщених в спеціальній рамці. У XIII в. такі знаки – літери –  стали робити з олова і дерева, а в Кореї – з міді.

     Грамотність цінувалася все вище. Ремісники і  торговці намагалися навчати своїх  дітей читати і писати. Знатні люди часто були високоосвіченими. В Іспанії  в епоху Відродження були бібліотеки. Папір прийшов в Європу від  арабів. Дешевизна матеріалу дозволила  випускати набагато більше книг, ніж  це було можливо раніше.

     На  Русі книги з’явилися з прийняттям християнства. Київські князі запрошували  переписувачів і перекладачів. Вони теж писали на пергаменті. Новгородці писали один одному листи. Найдавніша російська пергаментна книга  – Євангеліє ХI ст.  У цей  час на Русі книга була головним чином релігійного змісту: евангилий, псалтирі, «Ізборники», куди входили фрагменти священного писання, вислови мудреців, відомості про історію, статті про логіку, ораторському мистецтві.

     У XIV – XV ст. в Європі виготовлення книг вийшло за стіни монастирів. Тепер  цим займалися ремісники, а торгували  книгами купці. Освіта ставала все  більш світською, збільшився інтерес  до точних наук.

     Гутенберг -  ювелір, гравер, різьбяр по каменю, винайшов книгодрукування. Він першим застосував розбірний шрифт, хоча вважається, що в Європі у нього були попередники.

     У XV в. книгодрукування поширилося по всій Європі. У Східній Європі одним  з перших діячів друкарства був Франциск Скорина. Він добре знав церковнослов’янську  мову, навчався в декількох університетах  Європи і надихався ідеями освіти народу. Слов’янські книги у Венеції  друкували вже в XV ст.

     Поширення друку 

     Китай

     У Китаї з 6-8 ст. способом ксилографії (різьблення по дереву) виготовлялися  цілі сторінки текстів. Пізніше китаєць  Бі Шен у 1041 — 1049 використовував рухомі розбірні літери для друку з допомогою матриць і пуансонів. Вперше набірний друк з використанням дерев'яних літер було винайдено у Китаї, автор винаходу - Ван Чжень (1290—1333 рр.).

     Німеччина

     Вже в 1460 р. Ментель мав друкарню в Страсбурзі, Пфістер — в 1461 р. в Бамберзі. Після призначення Майнца герцогом Нассауським, коли друкарня Шеффера і Фуста була знищена, працівники, або, як їх називали, «діти Гутенберга», розбіглися і забравши з собою і друкарське мистецтво. У Кельні Ульріх Целль працював вже в 1466 р.; пізніше були: Базель, з 1471 р.; Аугсбург, де Гюнгер Цайнер працював з 1468 р.; Ульм — з 1469 р.; Нюрнберг — Генр. Кеффер і Іог. Зензеншмідт, з 1470 р. Для північної Німеччини раніше всього була заснована друкарня у Франкфурті-на-Майні, а потім в Любеці, Лейпцігу, Ерфурті та ін. У Відні перша друкарня відкрилася 1482 р., але постійна — лише в 1491. Загалом, до кінця XV ст. в Німеччині було понад 50 друкарень, а друкарів — понад 200. З Німеччини нове мистецтво розповсюдилося в інші країни.

     Іспанія та Португалія

     У Іспанії перша друкарня була заснована  в 1474 р. у Валенсії. Першими друкарями  там були німці та голландці. До Португалії, вперше, друкарське мистецтво було занесене в 1484 р. в м. Лейрії. У 1495 р. королева Елеонора викликала до Лісабона німецьких друкарів.

     Нідерланди

     У Нідерландах першим містом, в якому  була заснована друкарня, став Утрехт (у 1473 р., Миколою Кетелером і Жераром фон Лєємптом); за ним слідують Лувен (1474), Брюгге (1475) і Антверпен (1476).

     Італія

     У Італії першими друкарями були німці  Конрад Свейнгейм і Арнольд Пан-нартц, які були запрошені ченцями з Субіако в 1465 р., а в 1467 р. переїхали до Риму. У Венеції Іоганн Шпеєрський отримав привілей на друкування книг в 1469 р. Іоганн помер наступного року, і розпочату справу продовжував його брат, Венделін Шпеєрський, в співтоваристві з Іоганном Кельнським. У тому ж році в Римі оселився гравер Микола Женсон. Друкарська справа у Венеції досягла високого ступеня розвитку, наприклад, в XV ст. існувало до 250 друкарень; тоді ж була заснована відома друкарня Альдова (1495). За Венецією слідують Болонья (1471), Неаполь (1471), Флоренція (1472) та ін.

     Англія

     У Англії першу друкарню було засновано  Вільгельмом Какстоном близько 1474 р. Взагалі, книгодрукування в Англії не розповсюдилося з такою швидкістю, як на континенті, наприклад, до кінця XV ст. друкарні були засновані тільки в Оксфорді.

     Скандинавія

     У скандинавських країнах книгодрукування  розпочато в Оденсі (Фіонія) в 1482 р. Іоанном Снелльлем; у Копенгагені — в 1490 р. Готфрідом фон Гемен; у Стокгольмі — в 1483 р. У Осло перша друкарня заснована лише в XVII столітті.

     Вірменські  друкарні

     Перше видання вірменською мовою зробив Йоган Шильдбергер в Майнці в 1475 році латинським шрифтом (молитва «Отче наш»). У 1486 р. Брайнденбах видав вірменський текст методом ксилографії. Початок вірменського книгодрукування відносять до 1512 року, коли у Венеції Акоп Мегапарт видав книгу «Урбатагирк». Збереглися 32 найменування вірменських книг, виданих в XVI ст., причому 19 з них — вірменськими друкарями виключно на вірменській мові. У 1639 р. була заснована вірменська друкарня в Джузі (Джулфа) — перша друкарня в Ірані. У 1666—1668 рр. у вірменській друкарні Амстердама друкувалося перше видання Біблії на вірменській мові з ілюстраціями А. Дюрера. У 1675 році була видана перша друкарська книга на нововірменській мові «ашхарабарі».

     Перші вірменські друкарні були засновані  в 1512 р. у Венеції і в 1567 р. в  Константинополі, потім відкрилися вірменські друкарні в Римі (1584), Львові (1616), Мілані (1621), Парижі (1633), Ліворно (1643), Амстердамі (1660), Марселі (1673), Лейпцигу (1680), Падуа (1690), Лондоні (1736), Санкт-Петербурзі (1781) і ін.

     З 1512 до 1800 року вийшло більше 1170 найменувань  вірменських книг. У наступному столітті вірменські друкарні відкрилися в Москві (1820), Шуші (1828), Нью-Йорку (1857), Єревані (1876), Бостоні (1899) і ін. До 1920 р. в світі діяло більше 460 друкарень, що друкували книги, журнали і газети на вірменській мові. Близько 1696 р. в Амстердамі була надрукована перша географічна карта на вірменській мові.

     Туреччина

     У Туреччині книги друкувалися  євреями (таємно). У 1490 р. вийшла «Історія народу Божого», твір Йосипа бен Горіона. У 1567 р. Абгар Токатеци в Константинополі відкрив вірменську друкарню. Перші турецькі книги були видані в 1720-і рр. 

     Розвиток  друкарства в XVI – першій половині XVII століття 

     Розвиток  освіти і шкільництва того часу був  тісно пов'язаний з розвитком друкарської справи.

     У Польщі перші книги друкувались  латинською мовою наприкінці XV ст. У XV-XVI ст. з середовища польських культурних діячів вийшла ціла плеяда майстрів, які друкували книжки не лише на батьківщині, айв інших країнах Західної Європи.

     Постійна  друкарня з латинським шрифтом у  Польщі була заснована Яном Галлером на початку XVI ст. Поряд з книжками, що виходили з друку латинською, з'являються друковані видання слов'янською мовою. Перша книжка слов'янською мовою глаголицею була надрукована в 1483 р. у Венеції. У 1491 р. в Кракові вийшли книжки кирилицею, яка лягла в основу пізніших азбук російської, української, білоруської, болгарської, сербської та народів сучасної Югославії. Є припущення, що й до 1491 р. в Кракові вже друкував книжки кирилицею відомий друкар Швайпольд Фіоль — виходець з Німеччини.

     Наприкінці  XV ст. друкування книг починається у південних слов'ян. У Чорногоріїв 1494 р. вийшла з друку перша книжка південнослов'янського друку «Октоіх», або «Осмигласник». Це видання й до цього часу приємно вражає читача своєю технікою і красою оформлення давнього слов'янського друку. На початку XVI ст. матеріальними заходами воєводи І. Бесараба друковані книжки слов'янською мовою почали видавати у Валахії. Тоді ж книгодрукування шириться і в Сербії.

     У східнослов'янських народів найперше з'являються білоруські друковані  книги, видання яких пов'язане з  іменем Георгія-Францішека Скорини. У 1517 р. Скорина надрукував першу книжку— «Псалтир» церковнослов'янською мовою в чеській Празі. Великою подією в історії білоруської й української культур була поява в 1517-1519 pp. 22 окремих випусків біблії в перекладі на тодішню білоруську мову, яка була поширена і в Україні. У 1525 р. Скорина заснував словено-руську друкарню у Вільно. Видання Скорини поширювались в Україні і в Білорусії. Таким чином, із західнослов'янських земель друковані книжки поширились на білоруські й українські землі.