Специфіка використання соціально-комунікаційних технологій політичних афер

•     інформування — передача інформації (законодавчих актів, наказів, директив, настанов, розпоряджень, доручень тощо). Для того, щоб бути зрозумілою і, найголовніше, дійти до адресата, вона повинна відповідати конкретним правилам: бути чіткою, лаконічною, змістовною, доступною, зрозумілою; за формою подання — коректною і тактовною;

•     пояснення  — широке і всебічне тлумачення інформації з наведенням конкретних даних, роз'яснення з метою полегшення сприйняття інформації. У практиці управлінської діяльності використовують такі різновиди пояснення, як коментар, тлумачення, переказування і спрощення;

•     переконання  — вплив на свідомість, почуття, волю людей з метою формування в них свідомої участі у виконанні поставлених завдань. Основними психологічними засобами переконання є статус і авторитет того, хто переконує;

•     поради і  пропозиції — рекомендації щодо змісту й технології виконання поставлених  завдань. Вони більш дієві тоді, коли надходять від людей компетентних.

У процесі політичної комунікації, як і в будь-яких видах  спілкування, можливим є виникнення певних бар'єрів. Мова йде про комунікаційні  труднощі, що можуть виникнути внаслідок  певних причин.

По-перше, недостатнє розуміння зі сторони учасників комунікаційного процесу важливості тієї чи іншої інформації.

По-друге, недоліки в процесі  побудови самої інформації, що часто  проявляється в її неправильному  розумінні. Такі ситуації можуть бути спричинені недостатньою переконливістю інформації; відсутністю акцентування на основному; складністю формулювання завдань; неправильною побудовою фраз та невдалим використанням слів, що може призвести до подвійного їх тлумачення; відсутністю конкретних вказівок щодо дій тощо.

По-третє, неадекватний психологічний  настрій учасників комунікативного  процесу (упередженість, негативне  ставлення до джерела інформації, наявність певних стереотипів, відсутність  зацікавлення тощо).

По-четверте, громіздкість структури комунікативного процесу й можливість перекручення інформаційного повідомлення на певному етапі його шляху до споживача.

По-п'яте, недосконалість системи «зворотного зв'язку».

Оптимальними методами подолання таких бар'єрів, на думку  фахівців, є:

• доведення до об'єктів комунікації адекватної інформації з проблеми, яка потребує розв'язання (і іншому випадку пошук відповідей на поставлені запитання здійснюватиметься в тих джерелах, де достовірна інформація відсутня);

• використання пояснень і обґрунтування інформації, повідомлень; переконання виконавців у необхідності, актуальності, можливості виконання розпоряджень;

• дотримання принципів раціональної побудови інформації (чіткість, послідовність, логічність, простота, конкретність, дієвість);

•     урахування соціально-психологічного клімату в установі, організації, суспільстві загалом;

•   налагодження дієвого  «зворотного зв'язку» для визначення рівня сприйняття інформації та виконання  наказів і настанов.

Суттєва роль у процесі  здійснення політичної комунікації  належить владним PR-службам. Організація їх діяльності з метою забезпечення дієвих, ефективних комунікативних зв'язків повинна здійснюватися на основі міжнародно визнаних принципів інформаційної відкритості влади, а саме:

• презумпція доступності інформації (максимальне оприлюднення). Уся інформація про діяльність органів влади підлягає широкому оприлюдненню (за винятком тієї, що обмежена спеціальними нормативно-правовими актами);

•     інформаційна відкритість  — публікація і обов'язкове розповсюдження суспільно важливих документів, за винятком обґрунтованих обмежень;

•   заохочення (стимулювання) відкритості урядових структур;

•   обмеження сфери встановлених винятків щодо відмови в отриманні інформації, їх обґрунтування й сувора відповідальність за порушення правил надання потрібної інформації;

• пріоритет «громадського інтересу» — законодавчий захист можливості оприлюднення інформації, навіть якщо вона становить виняток (за наявності для цього достатніх підстав)

•  безкоштовність надання інформації органами державної влади (за винятком тих послуг, які не передбачені чинним законодавством або потребують надмірних витрат);

•   відкритість засідань органів  державної влади та місцевого  самоврядування для широкої громадськості.

Інформація про діяльність органів державної влади має  також відповідати психологічним  вимогам здійснення процесу масової комунікації: бути актуальною й оперативною; відзначатися достовірністю (на її основі громадяни, зацікавлені організації й установи можуть приймати ефективні рішення); бути достатньою (повною, всебічною, глибокою); за формою подачі відзначатися простотою, чіткістю; бути доступною для отримання, спрощеною щодо каналів передачі (безпосередньо від відправника).

Акції і заходи, які  можуть бути використані службами зв'язків  з громадськістю Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Секретаріату Президента, повинні, з одного боку, бути різноманітними за формою, з другого — цілеспрямованими щодо змісту. І основне — діяти комплексно, в одному напрямі.

Серед таких форм варто, передусім, назвати:

•   спеціальні дні, тижні або навіть виділені конкретні години для інформування суспільства й організації системи «зворотного зв'язку»;

•     зустрічі, круглі столи, семінари, зібрання громадськості;

•     публічні дебати, тематичні зустрічі;

•     звіти  про розв'язання проблем, публікування статистичних даних;

•  оголошення результатів опитувань громадської думки, соціологічних досліджень;

•     повідомлення, прес-конференції з нагоди важливих подій у житті та діяльності цих  установ, певних посадових осіб;

•     участь у  громадських заходах;

•     публічні слухання з важливих проблем суспільного життя;

•    урочисті події, святкування державних, національних і релігійних свят.

Це неповний перелік  можливих заходів. У кожному конкретному  випадку слід виходити з реальних можливостей, доцільності, традицій.

Для реалізації ефективної комунікативної взаємодії різних гілок  влади необхідні реальні умови  і готовність до вільного обміну думками  всіх суб'єктів державно-управлінського процесу; визнання закономірним і законним існування різних підходів, поглядів на проблеми, які є предметом обговорення, зокрема альтернативних, та толерантне ставлення до різних позицій та думок; наявність практики вільного вираження, поширення та захисту думок та поглядів; заохочення змагальності думок, пошук найбільш оптимальних і ефективних рішень; розвинена інформаційна інфраструктура органів державної влади (структури системно-інформаційного забезпечення банків даних і комунікацій, необхідних для їх діяльності); культура політичного діалогу.

Постановка цих завдань  створює цілу низку проблем організаційного, нормативно-правового, соціокультурного, матеріально-технічного, технологічного характеру, які теж потребують свого вирішення [12].

 

 

2. Особливості класифікації соціально-комунікаційних технологій політичних афер

 

 

Хоч цього року Україна відсвяткувала вже 20-річчя незалежності, говорити про формування новітньої української нації поки що не випадає. Навпаки, аналізуючи період від 1991 року, можна зробити висновок, що українці дуже неохоче вчаться на власних помилках і з катастрофічною легкістю вірять красивим обіцянкам безвідповідальних політиків. Тому визначення «кожен народ має ту владу, на яку заслуговує» в українських реаліях набуває дещо іншого змісту: «хворий на суспільно-політичну короткозорість народ нездатний обрати ту владу, на яку він заслуговує» [14].

Структур шахрайських операцій надзвичайно багато. І це пов'язано з різноманітністю людської діяльності. Ні, мабуть, сфери, в якій би не представили себе «білі комірці» злочинного світу. Але всюди в цих різних сферах є обов'язкові (повторювані) компоненти організації шахрайських операцій. Це:

• задум;
• пошук об'єкта;
• його залучення у «справу»;
• стимуляція до добровільних вкладенням;
• догляд шахраїв від відповідальності або організація прикриття.

Для прикладу покажемо в  скороченій формі «алгоритм» шахрайської операції в сфері інвестування.

Дещо спрощуючи, структуру  шахрайської операції тут можна  звести до наступних «кроків»:

1) Задум. Визначення  області діяльності майбутніх  жертв, способів «роботи» з  ними, визначення засобів догляду  від відповідальності.

2) Пошук «клієнта»,  тобто людини, чиї можливості (доходи) і особистісні якості (довірливість  перш за все) дозволяють сподіватися  на успіх задуму.

3) Дослідження клієнта  на предмет виявлення особистісних  слабкостей, на які слід спиратися  в його «обробці».

4) Організація «випадкового»  контакту з клієнтом, результатом  якого має стати ненав'язлива  передача інформації про надзвичайно  або просто досить вигідних  умовах співпраці із шахрайською  фірмою.

5) Залучення (ненав'язливе) «клієнтів» на обговорення перспективи співробітництва. Найчастіше здійснюється на «нейтральній» грунті (поза прямого контакту з першою особою в фірмі шахраїв).

6) Латентна (прихована)  атака на клієнта у формі  пропозиції про спільну діяльність, зверненої відразу до декількох партнерам одночасно, з яких принаймні один - «підсадна качка», призначення якої надати афері характер вигідною та безпечною угоди.

7) У разі виникнення  практичної зацікавленості жертви  до співпраці - укладення юридично  грамотно оформленого контракту.

8) Створення стимулюючої інформаційного середовища з метою введення клієнта в стресогенні стан у зв'язку з «об'єктивно» стислими термінами реалізації контракту в частині з'єднання капіталу в інтересах майбутніх «вельми серйозних» прибутків. Це те, що можна назвати створенням ситуації, в якій у нормальної людини виникає побоювання «не встигнути» і тому втратити вигідні можливості.

9) Отримання грошових (чи інших матеріальних) засобів.  Останнім часом у великих шахраїв,  які організовують інвестиційні  афери, з'явилася тенденція щоб уникнути виникнення підозр і зриву на точці передачі просити клієнта-жертву здійснювати свої вкладення в «спільна справа» виключно за безготівковим розрахунком.

10) Організація краху  «спільного» підприємства та  «втрати спільного» капіталу.

11) Ідеологічна обробка  клієнта-жертви в ключі сюжетів  про загальні втрати, через «не  залежать від організаторів справи»  форс-мажорних обставин. Іноді ця  обробка ведеться настільки успішно,  що ошуканий клієнт на кошти,  що залишилися намагається «разом» з партнером відновити союз двох організацій задля продовження справи.

12) Запуск заздалегідь  підготовленого механізму захисту  організації від можливого підозри  в шахрайстві і притягнення  до кримінальної відповідальності. У деяких великих шахрайських  організацій сукупні витрати на забезпечення безпеки досягають іноді 20 - 30% від виграшу. Тут найрізноманітніші підкупи з метою не допустити до офіційного (а тим більше судового) розгляду питання. Головне - не допустити доказової розголосу фактів шахрайства і «втрати обличчя». Гроші, витрачені на ці цілі для шахрайської організації у разі успіху захисту, не є непридатними. За рахунок організації нових афер під іншими вивісками і з іншими клієнтами шахраям нерідко вдається швидко відшкодувати ці витрати і укрупнити свій капітал.

У великомасштабних аферах реалізація «алгоритму» здійснюється у формі вистави, нерідко з  великим числом учасників, які виконують  всі кроки «алгоритму», або спільно, або поодинці. Тут і «випадкові»  інформатори, передають відомості  про «сумлінності» і «відповідальності» організації шахраїв, тут і організатори друкованих матеріалів про вигоди співробітництва з фірмою шахраїв, тут і прямі «свідки» успіхів всіх тих, хто співпрацював з цією фірмою, тут і безпека фірми; тут все те, що має характеризувати, показувати і підтверджувати надійність організації шахраїв та їх особисту порядність і сумлінність.

У нашій трактуванні  шахрая ми виходимо з того, що успішним, тобто таким, якого слід побоюватися, може бути така людина, що наділена певним набором інтелектуально-психологічних та етичних властивостей. У самій загальній формі модель таких властивостей містить 6 елементів:

1) Прагнення швидко  збагатитися без звичайних трудових  зусиль.

2) атрактивності, як  природою дана привабливість,  викликає довіру до людини.

3) Потужний комбінаторний  інтелект, що дозволяє будувати  моделі поведінки людей під  впливом зовнішніх впливів, прогнозувати  їхню поведінку і передбачати  заходи для підтримки напряму  і характеру їх дій, відповідних  шахрайським задумам.

4) Емпатія, як здатність відчувати, мислити і хотіти так, як відчувають, мислять і хочуть люди, намічені до ролі жертв шахраїв.