Наскрізно демократичним був дух «Русалки Дністрової». Революційний романтик М. Шашкевич іще перед виходом альманаху в світ закликав:

     Разом, разом, хто сил  має,

     Гоніть  з Русі мраки тьмаві,

     Зависть най нас не спиняє, —

     Разом к світлу, други  жваві! [2, 7 – 29]

     Хто перед Шевченком в українській  літературі виявив таку громадянську сміливість? Це не протиставлення романтизму просвітительському реалізмові. Тим більше, це не протиставлення літератури на західноукраїнських землях літературі наддніпрянській (тут треба наголошувати на спільному, а не на відмінному). Це закономірність розвитку прогресивного українського письменства. «Руська трійця» скористалася творчим досвідом попередників (у Шашкевичевому «Передслів’ї» до «Русалки Дністрової», зокрема, є посилання на І.Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітку-Основ'яненка, Є.Гребінку, М. Максимовича) і принесла в літературу нові, демократичні елементи. «Русалка Дністровая» як етапне явище української літератури була у висхідному процесі найближчою до Шевченкового «Кобзаря».

     Слід  зауважити, що «трійчани» були одержимі нової українською літературою. Задля того щоб побачила світ перша на західноукраїнських землях народна книга, її автори змушені були поступитися публікацією в ній гострих соціальних творів. «Трійці» ж не вірилось, що їй вдасться обійти галицьких цензорів. Адже попередній її збірник, «Зорю» (1834), цензура не пропустила, бо там були портрет Богдана Хмельницького, Шашкевичів нарис про керівника визвольної війни українського народу, інші «небезпечні» матеріали. «Русалка Дністровая», таким чином, не повністю відбиває тодішні настрої Шашкевичевого гуртка, і все ж вона, за словами І.Франка, «була свого часу явищем наскрізь революційним». Чого тільки варте прославлення в ній опришків (хай це слово й не назване) як народних месників. Ідеться про романтичне оповідання М. Шашкевича «Олена», яке автор, очевидно з цензурних міркувань, найменував казкою. Буржуазні історіографи, насаджувачі «офіційної думки», постійно твердили, що опришки — звичайні розбійники, а тут — уперше в друкованому виданні — по-новому, по-народному: месники за людську кривду. У поглядах на опришківство М. Шашкевич стояв на демократичних позиціях. Він правильно розумів, що причини опришківського руху — в панській експлуатації, нестерпності умов селянського існування.

     В українській літературі після М. Шашкевича гідно звеличив вождя  опришків Олексу Довбуша аж Ю. Федькович.

     Саме письменники «Руської трійці» порушили в літературі ідею возз’єднання українських земель. До здійснення цієї ідеї від «Русалки Дністрової» треба було йти ще понад сто років, і провісники додавали наснаги на цьому шляху.

     Демократизм виявляється в боротьбі за народ, в даному разі за його культуру, але в боротьбі не тільки естетичній, а й виразно політичній. Першим гостро політичним виданням в обороні прав українського народу була в дошевченківський період брошура М. Шашкевича «Азбука і Абецадло» (Перемишль, 1836). Автор рішуче виступив проти запровадження польського алфавіту (латиниці) до «руського» письма. «Вопрос о замене руской азбуки на польское абецадло не маловажен,— писав згодом про ті часи Я. Головацький.— То вопрос о существовании: быть или не быть русинам в Галичине. Прими галичане в 1830-х годах польское абецадло — пропала бы руская индивидуальная народность». І. Вагилевича так само турбувало політичне становище народу, але той більше, особливо після розпаду «Руської трійці», помилявся. До кращих його творів на «русько»-патріотичну тему належать відносно недавно опубліковані «Думи», написані польською мовою.

     Надзвичайно сміливим виявом соціального, політичного протесту була брошура Я. Головацького «Становище русинів Галичини», видана через дев’ять років після «Русалки Дністрової» в Лейпцігу. Німецька мова видання робила його широко доступним представникам влади — на що, власне, й розраховувалося. «Сам собою народ,— писав Я. Головацький про українців Галичини,— по-молодецьки свіжий, тямущий, меткий і здібний до всього, сприятливий до всякого інтелектуального розвитку. І при тому жахлива невідповідність! Немає літератури, не чути ідеї спорідненості слов’янських народів, і що найприкріше — не видно надії на краще майбутнє... Передусім бракує русинському народові здібних вождів та керівників, осередку та органічного зв'язку окремих частин; русинам, що звуться освіченими, бракує потрібної суми моральних сил, розуміння справи любові до батьківщини, самопожертви. Народ, розірваний, пригноблений, мовчазно живе, несвідомий, своїми інтересами, а вожді його, зденаціоналізовані й відчужені, заколисують його далі в цьому сні... Австрія успадкувала цей народ ...як пригнічену й розірвану націю, якою є вона й понині. Народ без прав, без освіти, без школи, залишений напризволяще, на сваволю поляків, точніше аристократів, що звалися поляками, та на опіку самої природи».

     Зрозуміло, під подібними творами автори прізвищ не ставили. М.Шашкевич видав брошуру «Азбука і Абецадло» зовсім анонімно, а Я.Головацький у своєму виданні сховався за псевдонім Гаврило Русин.

     Загальнонаціональна заслуга письменників «Руської трійці» полягає насамперед в обгрунтуванні необхідності демократичного розвитку літератури на народній основі. У їхніх творах, і зокрема в «Русалці Дністровій», цю народну основу в значній мірі забезпечував романтичний фольклоризм. То був, звичайно, ще не революційний демократизм — його початок на Україні пов’язаний з іменем Т. Шевченка. То був ступінь, необхідний для розвитку революційного демократизму.

     Висновки  до розділу ІІ

     «Русалка  Дністровая» — це перший західноукраїнський альманах. Так, 1837 року у Будимі побачила світ «Русалка Дністровая», книжка, якій судилося відкрити нову епоху в національно-культурному житті Західної України. Це був фольклорно-літературний альманах, перша книжка народною мовою на теренах підавстрійської України, написана українським алфавітом. Надзвичайно продуманою і цілеспрямованою є композиція «Русалки Дністрової». Відкриває її епіграф «Не з сумних очей, а з пильних рук надія квітне» Яна Коллара, одного з чільних представників чеського та слов’янського національного відродження. Цей епіграф виконував декілька функцій: по-перше, він закликав українських інтелектуалів до активної праці на народній ниві, до творення української культури; по-друге, зверненням до Коллара галицькі будителі підкреслювали, що вони солідарні з ідеями слов’янського відродження та єднання і докладають зусиль, щоб здійснити його і в Україні, зокрема в Галичині. Книжку відкриває передмова М.Шашкевича, яка є своєрідним маніфестом відродження української літератури в Галичині. Йому сумно від усвідомлення занедбаності рідної культури, яка гине «в густій студеній мраці», в умовах національного поневолення українців. Тим часом сусідні слов’янські народи мають уже свою словесність, яка процвітає. Шашкевич вбачав у національному відродженні життєдайний порятунок для української нації, її право на самостійне духовне, культурне, політичне й державне життя. Автору передмови притаманним було відчуття великого перелому в духовному бутті народу, у його прямуванні до свободи, національної незалежності. Він розумів, що старий світ, «довга тьмава ніч» зникнуть, і своєю активністю, організаційною та творчою діяльністю утверджував новий світ. Поет усвідомлює «Русалку Дністровую» як вияв народного духу, нового життєбудівництва, самоствердження. Це був натхнений романтичними ідеалами і сміливими пориваннями провіденціалізм. А тому його життєва філософія була філософією свободи — свободи від старих і віджилих ідеалів, свободи творити нові ідеали на засадах прогресу, народності й гуманізму. «Русалка Дністровая» мала великий вплив на українське національне відродження і на розвиток української літератури в Галичині. За словами І. Франка, збірка «була свого часу явищем наскрізь революційним» [20, 501].

     ВИСНОВКИ

     Отже, у цій курсовій роботі продемонстровано рівень культурного та національного  життя українців на західноукраїнських землях наприкінці XVIII — початку XIX століття, тобто напередодні виходу у світ альманаху «Русалка Дністровая». У цей час розпочався новий період у житті західноукраїнських земель, тому що карта Європи була знову перекроєна відповідно до геополітичних інтересів великих держав. Інкорпорація західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії збіглася у часі з першою хвилею модернізаційних реформ у цій державі. Ці реформи запроваджувалися в життя в 70—80-х роках XVIII ст. Марією-Терезою та Йосифом II. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації залучити імперію до нових історичних процесів. Реформи Марії-Терези та Йосифа II сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основними носіями української національної ідеї було духовенство. На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів.

     Робота  висвітлює роль західноукраїнських діячів того часу в збереженні та розвитку української культури, а особливо — роль та участь у цьому процесі членів «Руської трійці» — Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького та Івана Вагилевича. Завдяки громадській позиції цих людей саме у Львові виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця». Діячі гуртка активно виступили на захист рідної української мови. Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (наприклад, Д.Бантиша-Каменського), етнографів (зокрема,М. Максимовича) та літераторів (особливо — І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени «Руської трійці» своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні  максимально сприяти пробудженню національної свідомості. Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою «Син Русі» (1833), у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком «Руської трійці» став підготовлений до друку збірник «Зоря» (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. А наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ «Русалка Дністровая».

     Ця  курсова робота демонструє, яким чином твори збірника «Русалка Дністровая» могли сприяти розвитку національної свідомості українців. Саме письменники «Руської трійці» порушили на сторінках альманаху ідею возз’єднання українських земель. Хоча заклики до визволення прозвучали в ньому із значно меншою силою, ніж у «Зорі», лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. За словами Івана Франка, «Русалка Дністровая» «була свого часу явищем наскрізь революційним» [20, 501].

     Слід  зауважити, що «Русалка Дністровая» мала велике значення в контексті збереження української мови від повного знищення в умовах імперської політики того часу. Знаємо, що відмінною рисою альманаху був новий правопис та використання народної української мови.  «Русалка Дністровая» стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності «Руської трійці».

     Незабаром це об’єднання розпадається. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помирає М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І.Вагилевич. Довше від інших обстоював ідеї «Руської трійці» Я. Головацький. Проте й він під впливом М.Погодіна приєднується до москвофілів і 1867 р. емігрує до Росії. Таким чином завершується діяльність гуртка «Руська трійця».

     СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Малець  С. За часів Маркіяна Шашкевича. – Л.: Центр Європи, 2003. – С. 31– 41.
2. Русалка Дністровая. – К.: Дніпро, 1987. – С. 7–29.
3. Шашкевич М. Старина// Русалка Дністровая. – Будапешт, 1837. – С. 115.
4. Головацький Я. Очерк старословянского баснословия или мифологии. – Л.: Львівський Друкар, 1860. – С. 104.
5. Бєлінський В. Г. Літературно-критичні статті. – К.: Видавничий Дім, 1953. – С. 81.
6. Возняк М. Маркіян Шашкевич як фольклорист. – Л.: Центр Європи, 1911. – С. 9–10.
7. Розумний Я. М. Шашкевич — символ національного відродження. – К.: Сучасність, 1992. – С. 5 – 25.
8. Гуменюк М. П., Кравченко Є. Є. М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я.Головацький. – Л.: Класика, 1962. – С. 45–68.
9. Стеблій Ф. Яків Головацький — діяч українського національного відродження. – Л.: Промінь, 1996. – С. 225 – 226.
10. Астахова К. В., Танов М. І. Деражавні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети. – К.: Видавничий Дім, 2002. – С. 225 – 356.
11. Журнал «Дзвін». – 2001. – № 11–12. – С. 139 –148.
12. Журнал «Народна творчість та етнографія». – 1987. – №4. – С. 28 – 38.
13. Журнал «Жовтень». – 1986. – №9. – С. 89 – 92.
14. Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-1155.html
15. Історія України / Відп. ред. Ю. Сливка; керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Вид. 4-те. – Л.: Світ, 2003. – С. 520.

16.  Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/zahpysm/zah12.htm