Газета The Washington Post в сучасну епоху

      Першої нью-йоркською газетою була «Нью-Йорк Газетт» ( «New York Gazette»), заснована в 1725 Вільямом Бредфордом. Але важливою віхою в історії американської журналістики стала друга газета - «Нью-Йорк уіклі джорнел» ( «New York Weekly Journal»), яку в 1733 почав друкувати Джон Пітер Зенгер. «Нью-Йорк Газетт» була типовою колоніальною газетою: вона не створювала собі труднощів, цілком і повністю підтримувала курс губернатора колонії. А «Уїклі джорнел» відразу ж кинулася в атаку на колоніальну адміністрацію. 17 Листопад 1734 за вказівкою губернатора Зенгер був заарештований за звинуваченням у поширенні наклепів та чуток, які підривають авторитет влади (поки він перебував у тюремній камері, випуском газети займалася його дружина Анна. Ця тяганина ознаменувала важливий крок у боротьбі за право газет публікувати критику уряду і мала серйозні практичні наслідки: британська влада не насмілювалися піддавати репресіям американських журналістів навіть напередодні революції, коли критика уряду різко посилилася. Після процесу Зенгер англійці побоювалися, що їм не вдасться добитися в американському суді присяжних обвинувального вироку американському журналістові[6,103].

      Під час цих кампаній протесту американських колоній проти англійців газети стали виходити з зображеннями розчленованих змій, що символізують слабкість роз'єднаних колоній. В них публікувалися списки «ворогів своєї країни», які всупереч бойкоту продовжували імпортувати англійські товари; друкувалися войовничі нариси Джона Дікінсона, а в 1776 — памфлети Томаса Пейна. Газети іменували британських чиновників і їхніх прихильників «Єхиднами», «нікчемними зрадниками», «сатанинськими сатрапами тиранів», «Запеклими негідниками»[6.158]. Таємний план «Бостонського чаювання» — акції протесту проти рішення англійського парламенту дозволити Ост-Індійської компанії безмитнt ввезення чаю до Америки — був розроблений в 1773 в будинку Бенджаміна Едеса, редактора «Бостон Газетт». Серед інших газет, що лідирувала в боротьбі проти англійських влади, були «Массачусетс спай» ( «Massachusetts Spy») Ісаї Томаса і «Нью-Йорк джорнел »(« New York Journal ») Джона Холта. Одне з таких бунтівних видань, «Провіденс Газетт» ( «Providence Gazette»), в саму неспокійну пору видавали дві дами — Сара і Мері-Кетрін Годдард[3,197].

     Газети і справді об'єднували і підтримували суспільство - нову спільноту, яка формувалися всередині Британської імперії, націю американців. Ці газети були лояльні владі - новій владі на континенті, представленій «Синами свободи» — масова таємна антиколоніальна організація в англійських колоніях у Північній Америці (заснована в 1765 р), яка зіграла важливу роль в підготовці Війни за незалежність у Північній Америці 1775-1783 pp.. Багато істориків сходяться на думці, що Американська революція не мала б успіху без підтримки колоніальних газет[6,210].

    Коли в 1801 Джефферсон зайняв пост президента, в країні налічувалося близько 200 газет. У 1786 друкарський верстат був перевезений через гори, і на захід від Аллеганского хребта почала виходити перша газета — «Піттсбург Газетт» ( «Pittsburgh Gazette »). Першою щоденною газетою в Америці стала «Пенсільванія івнінг пост» ( «Pennsylvania Evening Post»), яку в 1783 почав видавати Бенджамін Таун. Вона проіснувала лише 17 місяців, але до 1801 в країні налічувалося вже близько 20 щоденних газет, в тому числі шість у Філадельфії, п'ять у Нью-Йорку і три в Балтіморі. Щоденні американські газети мали важлива перевага: вони постачали купців своєчасною інформацією про ціни, ринки і рух торгових судів. До 1820 в назвах більше половини газет найбільших міст фігурували слова «адвертайзер» (рекламіст), «Коммершиал» (комерційний) або «меркентайл» (торговий).[18,96] Ці «торгові газети» часто друкувалися на великоформатних листах, або «простирадлах», і були досить дорогі - близько 6 центів за екземпляр, тобто недоступні для більшості міських ремісників або механіків.

       Джеймс Гордон Беннет, один з найбільш яскравих постатей в історії журналістики, в 1835 заснував власну копійчану газетку «Геральд» ( «Herald»). За два роки її щоденний тираж досяг 20 тис. прим., правда і ціна зросла до 2 центів. У Бостоні кілька копійчаних газет прогоріли, причому два з них почали виходити навіть задовго до «Сан». Першою успішною газеткою в місті стала «Дейлі таймс» ( «Daily Times »), яка виходила з 1836. У Філадельфії з 1835 друкувалася «Дейлі транскрипт» ( «Daily Transcript»), з 1836 — «Паблік Леджер» ( «Public Ledger»); в 1837 з'явилася Балтімора «Сан»[10,45]. Всі ці газети коштували один цент. Більшість копійчаних газет Америки малоцікавилося політикою, тим не менше вони зіграли свою роль у залученні міських робітників та іммігрантів в політичне життя, ставши для них доступним джерелом інформації. Гаслом «Сан» був егалітарістскій девіз «Світить всім», і розквіт дешевої преси був пов'язаний з розповсюдженням в США принципів джексонівські демократії.

Іншою стороною впливу дешевих видань на газетну політику була поява змін в матеріальному положенні видавців, викликаних збільшенням масових тиражів. Беннет, що почав свій «Геральд» з капіталом в 500 дол, швидко став багатим. У 1849 «Сан» була продана за 250 тис. дол Газети перетворилися на прибуткові підприємства.

     Війна за незалежність і події 1812 року, війна в Мексиці 1846-1848 років не знайшли такого широкого висвітлення в пресі, як Друга американська революція. Це залежало від ряду причин, серед яких — відсутність США як реальної федерації і роз'єднаність штатів, слабкість і ізольованість газет, неможливість оперативної передачі інформації. Висвітлення війни та реформ, які наступили після неї призвело і до зміну самій пресі. З цього періоду в усій американській журналістиці важливою особою стає репортер. Саме він тепер зможе оперативно висвітлювати усі суспільні, політичні та економічні процеси, які відбуваються у США. 
 
 
 
 
 
 
 

1.2. Історія Історія заснування газети «The Washington Post» 

      Газета  «The Washington Post» — американська газета заснована у 1877 році Стілсоном Хатчінсом Газета була заснована в 1877 році у Стілсоном Хатчінсом (Stilson Hutchins). В 1880 році у вона додала недільний випуск, ставши першою міський газетою, що виходить 7 днів на тиждень. Дев'ять років потому, у рамках кампанії з просування передплати, власники запропонували керівникові музичної групи Marine Band композитору Джону Філіп Сауза (John Philip Sousa) скласти марш, який супроводжував би церемонію нагородження переможців конкурсу коротких творів — нарисів. «Марш Washington Post» входить до числа класичних творів Сауза. В 1899 році, в розпал Іспано-Американської війни, газета опублікувала класичну ілюстрацію Кліффорда Беррімена (Clifford K. Berryman) «Remember the Maine[18]».

     За станом на жовтень 2005 року, середнє число читачів склало 715 181 в будні дні та 983 243 по суботах. Таким чином, за кількістю читачів газета посідає 5 місце в США. Найбільший конкурент у Вашингтоні —. «Washington Times» Станом на 2006 рік журналісти Post отримали 22 Пулітцерівських премії, 18 стипендій Німа і 368 призів Асоціації фотографів Білого дому. Незважаючи на багату історію, в недавній період газета прославилася публікаціями, які сприяли Уотергейту — одному з найбільших політичних скандалів в історії США. Репортери газети Боб Вудвард і Карл Бернстін, таким чином, зіграли помітну роль у відставці президента Річарда Ніксона[18].

     Вона входить до числа провідних щоденних видань США, поряд з «The New York Times», відомої в свою чергу міжнародними репортажами Wall Street Journal, що спеціалізується на економічних публікаціях та газетою. Вашингтон пост, у свою чергу, зарекомендувала себе репортажами про політичні події Білого дому, Конгресу та інших побічних аспектах діяльності американського федерального Уряду. Газета є приватною і, як і раніше, належить родині своїх засновників. Вона входить до складу Washington Post Company, яка, в свою чергу, також володіє іншими медійними і не-медійними компаніями, включаючи журнал Newsweek й Інтернет-журнал Slate

     «The Washington Post» є зразком якісної преси США Якісна преса (якісні медіа) вживається на означення газет, журналів та інших медіа, як правило, загальнополітичного спрямування, характерною рисою яких є неупереджене , збалансоване, всебічне, максимально вичерпне і точне висвітлення подій і фактів у поєднанні інформаційних та аналітичних жанрів. Для якісних медіа властиві стримане оформлення, дотримання загальноприйнятих в суспільстві і журналістському середовищі етичних норм і почуття суспільної відповідальності, що викликає особливе довір'я аудиторії і дозволяє використовувати матеріали цих медіа для підготовлення і прийняття важливих рішень у царині громадсько-політичного життя. Аудиторія якісних медіа інтелектуально орієнтована, освічена, а тому і менш численна, ніж популярних ЗМІ.

Найважливіші  характеристики елітних якісних  видань:

• повнота і всебічність висвітлення закордонного і внутрішнього життя,
• включно з політикою, економікою, мистецтвом, наукою та освітою;
• наголос на інтерпретації подій, подача фону, на якому розгортаються новини;
• гідність і стриманість в оформленні і стилі;
• відсутність істерії та культурний тон;
• неупередженість та високоетичний підхід до справи;
• зацікавленість у загальнолюдських проблемах;
• досконала редакційна сторінка;
• орієнтація, яка виводить часопис за межі сенсаційності, провінціалізму

Вона  декларує у своїй діяльності такі принципи:

1. по-перше, це актуальність, і швидке реагування на події, які трапилися у світі.    
2. по-друге, ретельний добір інформації. Якщо це новина – перевірена, якщо аналітика – досліджена. Так, не без помилок, але у переважній більшості інформація якісна.
3. по-третє, газета висвітлює події на рівні міжнародному, державному, і місцевому. Чимало світових проблем порушуються на шпальтах газети.
4. по-четверте, користування різними джерелами інформації, але і послугами провідних інформаційних агентств. Велика частка сенсаційних фотографій. Але сенсація не заради сенсації — кадри дуже прозорі і вражаючі[7,121].

       У 2008 році головну нагороду Пуліцерівської премії — золоту медаль у номінації «За служіння суспільству» отримала серія репортажів «Вашингтон пост» про післявоєнні поневіряння ветеранів іракської кампанії. Журналісти — Дана Пріст, Ганна Халл і фотограф Майкл та Чайлі розповіли на сторінках видання про жахливі, з американської точки зору, умов лікування у відомому військовому госпіталі "Уолтер Рід". Відомості про потрісканих стелях, брудних стінах і антисанітарії, серед якої доводилося перебувати пораненим військовим, призвели спочатку до звільнення начальника госпіталю, а згодом і до відставки міністра армії США Френсіса Харві. Інший іракської темою стала серія статей газети про кричущі порушення американських військових контрактників в Іраку, жертвами яких стало мирне цивільне населення. Ці публікації були названі пулітцерівський журі найкращою роботою на міжнародну тематику. "Вашингтон пост" удостоїлася також нагороди в номінації "Оперативні новини" за серію публікацій про трагедію в Віргінському технологічному університеті, коли студент з Південної Кореї застрелив 27 студентів і п'ятьох викладачів цього навчального закладу. Крім цього, видання отримало нагороду за найкраще висвітлення національної тематики, за кращий нарис і коментар. У жанрі нарису переміг матеріал газети про визнаного кращим з нині живуть в США скрипалів Джошуа Беллі, який заради експерименту грав у метро для пасажирів.

      Досягнення газети показують,  як невеличке вашингтонське видання  стала популярною газетою з  тиражем близько 760 тис. примірників. 
 
 
 
 
 

Розділ  II

  Сучасний стан  газети «The Washington Post»

1. Розмаїття рубрик у газеті «The Washington Post» , їх змістове наповнення

      Місцеві газети в цілому мають найбільшу кількість читачів. Чим це пояснюється? Поперше, в країні практично немає загальнонаціональної преси. Єдиною щоденною газетою, що призначена для всієї держави, є "U.S.A. Today"

("США  сьогодні"). Це так зване масове  видання, котре не містить серйозних аналітичних матеріалів. Тому воно мало цікавить вимогливу освічену аудиторію. Подруге, тираж великих газет, таких як "The New York Times", "Chicago Tribune" чи "The Washington Post", які відносять до "якісних", в середньому становить 300 - 400 тисяч примірників[3,284]. Для країни з населенням майже 300 мільйонів це малувато. Згадаймо, в СРСР тиражі центральних видань були понад 10 мільйонів.

Газети  великих міст Америки, зрештою, не дуже й зацікавлені у поширенні по всій країні. У них є свій стабільний контингент читачів. Перехід на загальнонаціональний рівень вимагав би докорінної зміни тематики та характеру друкованої продукції. В результаті значна частина аудиторії була б втрачена. До того ж невідомо, чим може увінчатися спроба зробитися "федеральним" виданням. Коли на початку 80 -х років минулого століття засновувалася "США сьогодні", у видавців були серйозні сумніви щодо того, чи матиме новий часопис успіх, чи буде він користуватися попитом серед мільйонів читачів. Кому хочеться ще раз ризикувати і випробувати долю? Так що, за великим рахунком, газети у великих містах теж є місцевими.

      У Сполучених Штатах немає партійної преси, яка могла б розповсюджуватися по всій країні. Газети, не афішуючи цього, можуть лише традиційно симпатизувати тій чи іншій партії. Адже відкрита підтримка якогось одного політичного угруповання призведе до втрати читачів з іншими поглядами та симпатіями. Не забуваймо і про економічний аспект. У країні з ринковою економікою потрібні видання, які б забезпечували рекламу, а відповідно і продаж товарів і послуг малих та середніх виробників І місцеві рекламодавці, як правило, покладаються на газету лише свого міста. Така взаємназацікавленість забезпечує достатнє фінансове підґрунтя для нормального і безпечного існування місцевої преси[6,325].