Сутність інноваційної діяльності

 

 

Розділ 3. Модель інноваційного процесу

 

інноваційний менеджер конкурентоспроможність

 

Модель інноваційного процесу в окремо взятій організації дещо відрізняється від загальної. Вона охоплює шість етапів.

 

1.  Виявлення потреби  у нововведенні (виявлення і аналіз  проблеми, усвідомлення потреби  у нововведенні, переконання членів  організації у необхідності нововведення).

 

2.  Збирання інформації  про можливі нововведення, які  забезпечать розв’язання проблеми (пошук інформації щодо способів  розв’язання подібних проблем,  виявлення варіантів інноваційних  рішень).

 

3.  Оцінювання інноваційних  проектів за критеріями здійснимості  і економічної діяльності (розроблення  інноваційних проектів, оцінювання  прогнозних результатів впровадження  кожного проекту, вибір інноваційного проекту).

 

4.  Прийняття рішення про впровадження інновацій (рішення про доцільність впровадження відібраного інноваційного проекту, ухвалення рішення вищим керівництвом).

 

5.  Впровадження нововведення (пробне впровадження; повне впровадження; використання).

 

6.  Інституціоналізація  нововведення (рутинізація, модифікація,  дифузія).

 

Рішення про впровадження новацій приймає менеджер вищої ланки фірми після появи проблеми, яку неможливо розв’язати звичним способом. Це стимулює керівництво до пошуку нових способів дій, розроблення інноваційних проектів, оцінювання їх економічної вигідності, здійснимості за існуючих ресурсних можливостей та відбору кращого із запропонованих інноваційних проектів, їх пробного впровадження, позитивний результат якого дає підстави для тиражування і розповсюдження інновацій.

 

Отже, стабільний розвиток організацій  у ринковому середовищі можливий лише за умов цілеспрямованого і постійного вдосконалення усіх сторін її діяльності, підтримання здобутих і формування нових конкурентних переваг. Усвідомлення того, що відсутність належної уваги до інноваційної діяльності гальмуватиме розвиток організацій, призведе до технологічного відставання, ослабить її ринкові позиції, робить актуальними для кожної організації завдання ефективного управління її інноваційною діяльністю.

 

Тривалий час об’єктом управління у виробничих організаціях були стабільний виробничий процес, стабільна  виробничо-технічна база, відносно стійка номенклатура продукції з високим ступенем стандартизації. Інноваційний процес мав короткостроковий локальний характер і реалізувався силами спеціалістів і керівників із залученням ресурсів та методів, сформованих для стабільних процесів. Однак нові економічні умови вимагають інтенсивної інноваційної діяльності, підвищення уваги до ефективності та організування процесу досліджень і розроблень, організацій нововведень на всіх стадіях життєвого циклу продукції, зниження інноваційних ризиків, скорочення термінів упровадження новацій.

 

Управління інноваційною діяльністю – складова менеджменту  сучасного підприємства, що охоплює планування, організування та стимулювання інноваційної діяльності, реалізації інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства.

 

Здатність підприємства «вбирати» інновації підвищує його шанси у конкурентній боротьбі і створює суттєві різнопланові переваги. Інноваційні завдання полягають у зниженні витрат виробництва, поліпшенні якості продукції або послуг, виведені на ринок нового товару, формуванні нової стратегії збуту, яка сприяє підвищенню інтересу споживачів до нового товару. Залучення чи створення інновацій мають бути цілеспрямованими, щоб сформувати конкурентні переваги на тому сегменті ринку, де працює фірма. Основними завданнями у межах управління продуктовими інноваціями є:

 

-  дослідження ринку для нових продуктів (потреби та переваги споживачів, місткість ринку, вибір його цільових сегментів, стратегії просування товару до споживача);

 

-  прогнозування характеру  і стадій життєвого циклу нового  продукту;

 

-  визначення способів  продажу нового продукту;

 

-  дослідження кон’юнктури ринку ресурсів;

 

-  знаходження субпідрядників  на освоєння виробництва і  постачання комплектуючих виробів,  обладнання;

 

-  опрацювання можливих  варіантів кооперацій з конкурентами  щодо розроблення і освоєння  технічно складного чи ризикованого продукту;

 

-  здійснення комплексного  аналізу витрат, прогнозування ціни, обсягів виробництва і продажу  нового продукту;

 

-  оцінювання ефективності  інноваційного проекту;

 

-  аналіз ризиків, визначення  методів їх мінімізації і страхування;

 

-  вибір організаційної форми створення, освоєння і розміщення на ринку нового продукту;

 

-  дослідження доцільності і планування адекватних форм передавання технологій в процесі створення, освоєння, розміщення на ринку і підтримки необхідного обсягу продажу нового продукту.

 

З огляду на масштабність і різноплановість зазначених завдань управління інноваційною діяльністю охоплює стратегічні і оперативні аспекти.

 

Стратегічне управління інноваційною діяльністю. Воно полягає у прогнозуванні  глобальних змін в економічній ситуації та пошуку і реалізації масштабних інноваційних проектів, спрямованих  на забезпечення ефективного функціонування і розвитку організацій у тривалій перспективі.

 

Стратегічна інноватики має  своїми завданнями визначення основних напрямів науково-технічної і виробничої діяльності організації у сферах розроблення і впровадження нової  продукції; вдосконалення і модифікацію  продукції, яку виготовляю підприємство; зняття з виробництва застарілої продукції; залучення у виробничу діяльність нових ресурсів і нових технологій, освоєння нових методів організації виробництва та праці, тощо.

 

Реалізація цих завдань  передбачає:

 

-  формування інноваційної  стратегії організації в контексті  її загальної стратегії;

 

-  розроблення концептуальних  засад і принципів формування  інноваційної політики, адекватної  інноваційній стратегії;

 

-  розроблення планів  і програм інноваційної діяльності;

 

-  обґрунтування і вибір масштабних інноваційних проектів, що розширюють чи диверсифікують діяльність організації;

 

-  визначення джерел  ресурсного забезпечення реалізацій інноваційних програм і проектів;

 

-  формування організаційної  структури, чутливої і сприятливої  до інноваційних змін.

 

Оперативне управління інноваційною діяльністю. Сутність його полягає  у складанні календарних планів-графіків виконання робіт і контролюванні  їх виконання; вивченні економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних факторів, що впливають на здатність організацій здійснювати інноваційну діяльність; розробленні ефективних організаційно-економічних форм організування інноваційної діяльності.

 

Оперативне календарне планування конкретизує виробничі завдання у просторі і часі, даючи змогу  менеджерів середнього і нижчого  рівнів ставити перед підлеглими чіткі цілі та завдання, забезпечуючи їх необхідними матеріалами та інформаційними ресурсами, координувати їхні дії відповідно до загальних термінів реалізації проекту, розробляти коригуючі заходи у разі відхилення від запланованого графіка робіт.

 

Важливим завданням керівництва  вважають стимулювання позитивного  сприйняття інноваційних змін усіма  працівниками організацій з метою  з метою уникнення прихованого  опору частини працівників. Йдеться  про розроблення механізму стимулювання творчого пошуку, винахідництва, ініціювання  дослідницьких проектів щодо перспективних напрямів діяльності організації.

 

Тому оперативне управління інноваційною діяльністю організації  передбачає розроблення системи  стимулювання з метою заохочення ініціативи, участі в інноваційних змінах, обговоренні проблем, що виникають  у процесі впровадження новацій, тощо. Це завдання слід розв’язувати з  огляду на мотиваційні преференції  персоналу фірми, соціально-психологічні фактори, що супроводжують творчу працю, дієвість та ефективність певних організаційно-управлінських прийомів впливу на персонал з метою підвищення його зацікавленості в організаційних змінах. Ефективна система стимулювання інноваційної діяльності забезпечує зміщення акцентів у системі мотивацій персоналу: від простої соціалізації і прагнення задовольнити матеріальні інтереси – до реалізації власних здібностей через участь у проекті, здобуття визнання завдяки його успішному впровадженні тощо. Активне залучення до інноваційної діяльності працівників організацій підвищує потенціал її розвитку, створює нові інноваційні можливості, оскільки впровадження нових ідей здійснюється не під тиском вищого керівництва, а на основі розуміння важливості ї за безпосередньої участі у генеруванні ідей та створенні новинок всього персоналу.

 

Інноваційна діяльність є  невід’ємним елементом виробничо-господарської  діяльності сучасної організації, однак  для більшості з них – не основним. Від вмілого поєднання виробничої та інноваційної діяльності залежить здатність організації стабільно працювати, розширюючи, коли того вимагає ринок, наявні виробничі потужності або своєчасно видозмінюючи їх без надлишкових фінансових вкладень, якщо ринкова ситуація ускладнилася і очікується зниження попиту на традиційний продукт.

 

Інноваційна діяльність перебуває  у відношеннях динамічної єдності  та боротьби протилежностей з процесом поточної виробничої діяльності організації. З одного боку, добре налагоджений виробничий процес моє раціонально підібрані ресурсні складові і опирається нововведенням, оскільки це перешкоджає його стабільності, змушує вдаватися до змін, які не завжди приносять реальні результати. З іншого боку, для підтримання виробничої діяльності організації потрібно забезпечити конкурентоспроможність продукції, що неможливо без інновацій та оновлення. Лише постійна і систематична інноваційна діяльність забезпечує організації ефективність і довгострокове існування. Чим глибше нововведення проникають у використовуванні матеріальні ресурси, тим більша віддача від вкладених у виробництво інвестицій, тим фундаментальніша і триваліша конкурентоспроможність підприємства.

 

Однак упровадження нового переважно  несе у собі елемент ризику. Будь-яка інновація, втручаючись у поточну виробничу діяльність, вносить зміни, які впливають на величину економічних показників – прибутку, собівартості, продуктивності праці, обсягів продукції тощо. Цим зумовлена обережність менеджерів щодо нововведень, їх бажання ретельно обґрунтувати кожну інноваційну пропозицію.

 

Усвідомлюючи ризики, пов’язані з нововведеннями, ефективні менеджери та власники, ще більший ризик вбачають у відмові від них. Вдала інновація забезпечує новий рівень прибутковості. За деякими розрахунками, прибуток від нового продукту в середньому на 25% вищий, ніж від традиційного. Цей прибуток, у свою чергу, визначає можливості розширення виробничої діяльності організації і є основним джерелом її розвитку.

 

Важливо забезпечити оптимальний  взаємозв’язок інноваційної і виробничої діяльності, розширюючи за допомогою  інновацій виробничі можливості. Якщо ж вектор інноваційних зусиль підприємства «впирається» в межу виробничої діяльності, то рівнодійна виробничого та інноваційного потенціалів буде зменшуватись, що спричинятиме обмеження можливостей розвитку підприємства, неповного використання його виробничого потенціалу.

 

Отже, оптимальне поєднання  виробничої та інноваційної діяльності дає змогу не лише постійно вдосконалювати виробничий процес і продукцію, а й діяти на випередження, виявляти нові перспективні напрями чи форми бізнесу, диверсифікувати (поєднувати багато видів) діяльність з метою задоволення нових суспільних потреб. Однак пошук напрямів інноваційних змін має бути системним. Тільки шляхом цілеспрямованого і організованого аналізу можливостей, які надає середовище господарювання, своєчасного і обґрунтованого залучення економічно вигідних для організацій нововведень можна постійно поліпшувати її діяльність, підвищувати престиж і конкурентоспроможність.

 

 

Висновок

 

 

 

У цей складний для України  період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

 

Економіка України й далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через  низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

 

Очевидним і зрозумілим є  те, що вирішення проблем активізації  інноваційної діяльності підприємств – головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

 

Вплив інноваційного чинника  на виробництво сьогодні є радикальним  і комплексним. Надзвичайно велика вигода провідних фірм від інноваційної діяльності обумовлена тим, що вони під гаслом експорту новітніх технологій насправді передають тільки не дуже ефективні та застарілі технології. Справді, інновації, а значить і наука, що їх продукує, сьогодні набагато менш доступні, ніж найцінніші природні ресурси. Причиною є те, що ними володіють лише високорозвинуті країни, що дає змогу їм, по суті, утримувати монопольне становище і, таким чином, привласнювати надприбуток. Варто наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку підприємства, забезпечує перемогу у конкурентній боротьбі.

 

 

Список використаної літератури та джерел

 

 

 

1.  Василенко В.О., Шматько  В.Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний  посібник. / За редакцією В.О. Василенко. – Київ: ЦУЛ, Фенікс, 2003. – 440 с.

 

2.  Ілляшенко С.М. Управління  інноваційним розвитком: Навчальний  посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – 324 с.

 

3.  Йохна М.А., Стадник  В.В. Економіка і організація  інноваційної діяльності: Навчальний  посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 400 с. (Альма-матер)