Сутність інноваційної діяльності

Вступ

 

Ринкові умови господарювання створюють для більшості ринкових суб’єктів середовище високої конкуренції, яке вимагає від них здатності  формувати конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і в сфері їх просування на ринок. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню новацій – суттєво нових методів і засобів здійснення виробничої та комерційної діяльності.

 

Підприємницька діяльність ґрунтується на новій ідеї задоволення споживчого попиту в певних товарах чи послугах. Пошук цієї ідеї є реакцією підприємств на зменшення доходу від своєї діяльності, обумовлене насичення м певного сегмента ринку відповідними товарами. Можливість створення та використання новацій суб’єктами господарювання залежить від загального рівня науково-технічного розвитку країни і ресурсних можливостей. Чим радикальнішою (наукоємнішою) є ідея, тим довшим буде її життєвий цикл і більшим ефект від її комерціалізації.

 

 

Розділ 1. Сутність інноваційної діяльності

 

Сучасні економічні умови  вимагають від менеджерів значної  уваги від організації інноваційної діяльності, забезпечення її результативності, підвищення ефективності роботи всіх учасників інноваційного процесу. Чим більше працівників організації долучається до інноваційної діяльності, тим гнучкішою і мобільнішою вона стає, тим вагомішою є віддача від реалізації інновацій завдяки скороченню термінів їх упровадження.

 

Інноваційна діяльність –  діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів  наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів та послуг.

 

Вона є невід’ємно складовою  виробничо-господарської діяльності сучасних організацій і зорієнтована на оновлення і вдосконалення  її виробничих сил і організаційно  – економічних відносин.

 

Сутність інноваційної діяльності полягає не лише у винахідництві. Вона передбачає вмілу організацію впровадження новацій, в т.ч. і створення іншими. Це потребує особливого, новаторського, антибюрократичного стилю мислення менеджерів організації, зорієнтованого на нововведення, координування і узгодження діяльності зі створення та впровадження новацій усіма структурними ланками і службами.

 

Менеджерам належить провідна роль у реалізації завдань інноваційного розвитку організацій. У світі на одного вченого припадає 10 менеджерів, які відбирають перспективні науково-технічні досягнення, своєчасно патентують винаходи, займаються просуванням наукомістких товарів на ринок.

 

Організація та управління інноваційною діяльністю здійснюються фахівцями  різних функціональних служб і різних видів управління. Завдання менеджерів щодо впровадження новацій залежить від рівня управління. Так, менеджери вищої ланки, які володіють всебічними знаннями у галузях економіки, інноватики а також сучасними інформаційними і комунікаційними технологіями, визначають перспективні напрямки розвитку бізнесу, ставлять стратегічні цілі, окреслюють коло інновацій, що можуть бути використані для реалізації цілей. Менеджери середньої ланки керують втіленням у життя інноваційних рішень керівництва, що передбачає вміння консолідувати персонал для їх досягнення, створити відповідний психологічний клімат у колективі, сформувати у ньому відповідні мотиваційні преференції, організувати і координувати роботу виконавців згідно з поставленими завданнями. Важливою складовою інноваційної діяльності є праця висококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та конструювання новацій, забезпечення фінансами науково-дослідних і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування товару на ринок тощо. Працівники всіх рівнів є суб’єктами інноваційної діяльності у межах окремого підприємства.

 

Однак лише частина працівників, задіяних у процесі створення  інновацій, бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо її практичного використання на підприємстві. Такі рішення, як правило, ризиковані і приймаються здебільшого вищим керівництвом підприємства або його власником. Тих, кому часто доводиться ініціювати залучення інновацій, називають інноваторами.

 

Інноваторами є і фірми, які радикально змінюють свою діяльність, диверсифікують її відповідно до нових  вимог ринку, використовують інноваційні  підходи у взаємодії з партнерами, споживачами тощо.

 

Інноватор може ініціювати наукові  дослідження та розроблення новинки силами самої фірми, а також придбання інновацій, що довели свою практичну цінність, в інших фірмах і їх подальше вдосконалення.

 

Ініціювання інновацій –  рекомендації щодо вдосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної  діяльності підприємства, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження (розвиток).

 

Отже суб’єктами інноваційної діяльності є фізичні та юридичні особи, які проводять інноваційну  діяльність і залучають майнові  та інтелектуальні цінності, вкладають  власні або позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

 

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували перспективу розвитку. Однак можливості різних підприємств щодо залучення інновацій відрізняються, що зумовлено передусім існуючими ресурсами обмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльністю має здійснюватися, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновацій у формуванні конкурентних переваг, а з іншого – з урахуванням інвестиційних можливостей підприємств. Це потребує економічного обґрунтування доцільності впровадження кожної, навіть, на перший погляд, перспективної новації, що дасть змогу керівництву приймати позитивне рішення лише щодо тієї новинки, яка створить для фірми суттєві конкурентні переваги і забезпечить належну економічну віддачу.

 

Розділ 2. Етапи інноваційного  процесу

 

Інноваційна діяльність та інноваційний процес за своїм змістом дещо різняться. Інноваційний процес є ширшим поняттям, ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення новинки: від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовуються у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію (лат. diffusio – проникнення) у нові умови чи місця застосування. А інноваційна діяльність полягає в діях людей, спрямованих на створення чи впровадження інновацій на певній стадії інноваційного процесу.

 

Інноваційний процес –  процес перетворення наукового значення на інновацію, яка задовольняю нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки і впровадження у практику.

 

Під час інноваційного процесу не лише створюються очікувані і інноваційні продукти, а й можуть виникати супроводжувальні інновації, які є побічним результатом креативної (творчої) інноваційної діяльності на певному її етапі. Схему інноваційного процесу подано на рис. 1.1.

 

 

 

Рис. 1.1 – Загальна схема  інноваційного процесу

 

1.  Наука. На цьому  етапі розробляють теоретичні  основи проблеми. Він охоплює  стадії фундаментальних і прикладних  досліджень.

 

Фундаментальні дослідження. Вони спрямовані на вивчення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є гіпотеза, яка потребує підтвердження. Результатом досліджень можуть бути відкриття.

 

Відкриття – науковий результат, що вносить радикальні зміни в  існуючі знання, розкриває невідомі досі закономірності, властивості та явища матеріального світу, істотно впливає на перебіг науково-технічного процесу і розвиток цивілізації, є джерелом винаходів.

 

Світовий досвід показує, що фундаментальні дослідження дають позитивний результат лише у 10% випадків; практичне застосування матиме ще менше. Г. Форд вказував: «Самі по собі ідеї цінні, але кожна ідея, врешті-решт, - тільки ідея. Завдання полягає в тому, щоб реалізувати її на практиці».

 

Якщо дослідження мають цілеспрямований, пошуковий характер, то позитивних результатів буде більше. Ці дослідження завершуються обґрунтуванням та експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб. Їх результатом є винаходи.

 

Винахід – результат НДДКР, що відображає принципово новий механізм, який може зумовити появу нових інновацій та інноваційних процесів і суттєво вплинути на розвиток НТП.

 

Фундаментальні відкриття  і винаходи проходять довгий шлях від формулювання гіпотези до практичного застосування. Наприклад, інтервал між винаходом і впровадженням фотоапарата – 112 років, телефону – 56, радіо – 35, мікропроцесора – 2, персонального комп’ютера – 2.

 

Очевидною є тенденція  до значного скорочення часу між відкриттям і його практичним застосуванням, що зумовлено усвідомленням вигоди від швидкої реалізації інновації  і технічними та організаційними можливостями сучасних спеціалізованих науково-технічних закладів і дослідних лабораторій великих корпорацій.

 

Фундаментальні наукові  дослідження здійснюються спеціалізованими науковими закладами і фінансуються переважно державою. Щодо України, то вона за останнє десятиліття майже втратила науковий потенціал, фундаментальні дослідження фінансуються недостатньо і тому не дають відчутних результатів.

 

Прикладні дослідження. Вони визначають напрям прикладного застосування рівнянь, здобутих у процесі фундаментальних досліджень. Їх результатом є нові технології, матеріали, системи. Ці дослідження також потребують значних інвестицій, є ризикованими і використовуються, як правило, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи вищими навчальними закладами на замовлення держави або коштом великих промислових компаній, акціонерних товариств, інноваційних фондів, тощо.

 

2.  Техніка. На цьому етапі теоретичні конструкції явищ і процесів втілюють у матеріальну оболонку. Він охоплює стадії дослідно-конструкторських і проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технологій чи нового продукту. Визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють дослідні зразки, починають експериментальне виробництво. Ці роботи здійснюють самі організації (за наявності відповідних лабораторій, конструкторських бюро, експериментального виробництва) або на їх замовлення вищі навчальні заклади чи спеціалізовані конструкторську бюро; фінансують їх, як правило, зацікавлені фірми.

 

3.  Виробництво (комерціалізація  нововведення). Це етап впровадження  у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу  і просування новинки на ринок.  Інвестиції на цьому етапі  теж ризиковані, але їх бере  на себе суб’єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти  у спеціальних фондах і використовуючи позичковий капітал (банківські кредити). Цей етап охоплює кілька стадій:

 

-  дослідження ринку:вивчають готовність ринку до сприйняття нововведення; оцінюють можливість формування нових споживчих потреб, які він може задовольняти; визначають форму просування новинки на ринок, можливість її модифікації для окремих його сегментів;

 

-  конструювання: формують  дизайн новинки з дотриманням  естетичних, ергономічних (пов’язаних  з оптимальним пристосуванням  умов виробництва для ефективної  праці), функціональних вимог і  з урахуванням преференцій споживачів  вибраного сегменту ринку (сучасність, комфортність, вишуканість, лаконічність, цінові характеристики тощо); розробляють  маркетингові заходи для просування  товару на ринок;

 

-  ринкове планування: визначають обсяги попиту на  новий товар, його асортиментний  ряд, можливі ринки збуту; оцінюють  витрати на виготовлення і  прогнозують майбутні доходи  від продажу;

 

-  дослідне виробництво: налагоджують і відпрацьовують технологічний процес; складають кошторис витрат;

 

-  ринкове випробування: здійснюють рекламну кампанію  до появи товару на ринку;  визначають прогнозну ціну; випускають  пробну порцію товару, оцінюють  попит на неї; за необхідністю  вносять зміни у тактику маркетингу  чи дизайн товару;

 

-  комерційне виробництво:  формують портфель замовлень  на виготовлення партій товару; укладають угоди з постачальниками;  розробляють логістичні схеми;  вибирають канали збуту; проектують  і створюють систему управління  виробництвом; виготовляють і реалізують  продукцію у запланованих обсягах;  відпрацьовують систему управління  якістю; удосконалюють політику  ціноутворення і методи стимулювання  збуту.

 

Етап комерціалізації  нововведення є завершальним в інноваційному  процесі. Однак новий продукт  не завжди залишається власністю  підприємства, яке його створило. Право на виготовлення нового продукту можуть отримати й інші підприємства, придбавши відповідну ліцензію. Відбувається дифузія нововведення – процес його поширення для використання у нових місцях, сферах чи умовах.

 

Інвестування у придбання  нововведень є найменш ризикованим, тому багато фірм включаються в інноваційний процес саме на цій стадії. Найтиповішими  щодо дифузій є технологічні нововведення, оскільки їм притаманна інваріантність.

 

Інваріантність нововведення – здатність нововведення зберігати  незмінними якісні та кількісні характеристики, попри перетворення та зміни у  зовнішньому середовищі, що дає змогу  використовувати продукт тривалий час і в різних сферах.

 

Отже, організації, стаючи учасниками інноваційного процесу на певному його етапі, зіставляють вигоди, які вони можуть отримати, і витрати. При цьому слід обміркувати, які джерела фінансування використовувати і на яких умовах. Результати, які можуть отримати організації на різних етапах інноваційного процесу, та необхідні джерела фінансування інноваційної діяльності наведено у табл. 1.1.

 

Отже, завершальною ланкою і  результатом інноваційного процесу  є створення певного конкурентоспроможного  продукту. Проте конкурентоспроможність залежить від ступеня новизни  ідеї, взятого за основу нового продукту чи технології. Якщо технологія принципово нова, то велика імовірність тривалого життя новинки. Вона швидко поширюється і приносить суттєву комерційну вигоду інноваторами і суспільству загалом. Іншими словами, економічне зростання зумовлене інноваційним розвитком, основою якого є створення наукомістких продуктів.

 

Однак не всі підприємства мають належну базу для створення наукомістких продуктів. Інноваційна діяльність таких підприємств може ґрунтуватися на вдосконаленні та модифікації існуючих товарів, пошуку іншої сфери їх застосування, поширенні їх на інші сегменти ринку, наданні їм нових властивостей, тобто здатність краще задовольняти суспільну потребу.