Роль іноземних інвестицій в економіці України

Як приваблюємо  і чому не йдуть... 
Донедавна український уряд оперував усього лише одним стимулом для іноземних інвесторів — податковими і митними пільгами. Політика “пряника” скінчилася жалюгідно — пільги в СП відібрали раніш покладеного терміну, підмочивши і без того сумнівну репутацію України.  
Утім, податкові пільги іноземцям особливо й ні до чого — в них і так серйозні переваги перед вітчизняним інвестором. Західні компанії мають доступ до передових технологій, дешевих грошей та ефективного менеджменту. По великому рахунку, ніякого спеціального відношення вони до себе не вимагають і хочуть того ж, що і місцеві інвестори. 
Численні опитування іноземців із завидною регулярністю щороку демонструють ті самі проблеми, що заважають інвестуванню в Україну, — повальна корумпованість чиновників, надмірна зарегульованість економіки, відсутність захисту прав інвесторів. 
Українська влада схоже визнала, що й вітчизняний і іноземний інвестор рівні у своїх правах, і нічого “особливого” іноземцям уже не пропонують. Утім, рівність іноземного і вітчизняного бізнесу чиновники розуміють досить оригінально: невідшкодоване і тим і іншим ПДВ; відмовлення визнавати експортні операції такими; заборона застосовувати податкові чи векселі просто “жартування” із позаплановими перевірками. 
Багато хто в Україні вже почав розуміти, що урядовими програмами інвесторів не заманити — потрібно змінювати принципи керування економікою. Правда, з'ясовуючи причини наших “негараздів”, чиновники усе більше захоплюються опитуваннями інвесторів і роблять часом парадоксальні висновки з цілком конкретних результатів. 
Існують і менш помітні, але не менш важливі причини відсутності інтересу до України з боку іноземного капіталу. Останнім часом частенько одним зі стримуючих факторів інвестиційного процесу називають негативний імідж країни на міжнародній арені. Укладачі рейтингів по корупції й економічній волі вперто не хочуть визнавати Україну правовою державою, звідси — відсутність інтересу у великих пенсійних і інвестиційних фондів до українського ринку. 
Незадоволені іноземці і “закритістю” деяких галузей української економіки, штучно створеної місцевими міні-олігархами і регіональним посібником. За підтримкою регіональних українських ФПГ нерідкі випадки, коли на рівні губернаторів віддавалася команда: іноземців в область не “пущати”. 
Не секрет, що західні інвестори не в захваті і від якості українського менеджменту — здобуваючи підприємство, вони найчастіше змінюють усіх менеджерів-аборигенів на нових, спеціально навчених.

Чи потрібні іноземні інвестиції... 
Тільки на якісне переоснащення вітчизняного гірничо-металургійного комплексу, “який кує” основний валютний виторг, по самих скромних підрахунках, необхідно біля $10 млрд. У металургів таких грошей немає. 
Достатньо просто глянути на структуру торгового балансу країни, щоб зрозуміти, що в найближчі роки очікується нова хвиля антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних експортерів. Під обмежувальні санкції в першу чергу підпадає сировинний експорт, а якість вітчизняної продукції часто залишає бажати кращого. Унаслідок торгових обмежень країна “недоодержить” валюти від експортерів. А для експортоориєнтованої української економіки це смерті подібно. 
Можна до нескінченності малювати страшні картинки економічної катастрофи в Україні, але уже сьогодні ясно — вітчизняна економіка втрачає конкурентноздатність на світових ринках. А після можливого вступу у ВТО ця тенденція перекинеться і на внутрішній ринок. 
У самих українських промисловців немає ще загальної точки зору на закордонні інвестиції. Директора успішних підприємств вважають, що інвестор їм не потрібний, вистачить своїх чи засобів кредитів українських банків. Але західні технічні експерти гадають, що конкурентноздатність українських заводів тимчасова і доступних фінансових джерел не вистачить на серйозну реконструкцію виробництва. 
Крім того, від іноземних інвестицій є ще і непрямий ефект — упровадження західного менеджменту і цивілізованих форм підприємництва. 
Правда, як і у всякої медалі, в інвестуванні є і зворотна сторона. Є чимало аргументів проти деяких варіантів іноземного інвестування. Дуже часто великі компанії в країнах третього світу (до яким відноситься й Україна) розміщають екологічно шкідливі виробництва або виробництва товарів “групи ризику” (шкідливих для здоров'я людей). Не випадково експансія світових тютюнових компаній в Україну збіглася з початком активної боротьби з палінням у розвинутих країнах. А в Індії, наприклад, екологи вже кілька років б'ють тривогу через збільшення шкідливих речовин, що викидають в атмосферу хімічні компанії, що належать іноземним інвесторам. 
Деякі корпорації викуповують задешево профільні виробництва в країнах, що розвиваються, щоб потім закрити їх, розчистивши ринок для власної продукції. Згадаємо хоча б історію з діяльністю на українських просторах одного зі світових лідерів електротехнічної промисловості. 
До того ж перевантажена іноземними інвестиціями країна дуже сильно залежить від міжнародних фінансових і фондових струсів. Такі інвестиційно багаті країни, як Сінгапур, Гонконг, Південна Корея, у 1998 році повною мірою відчули всі принадності інвестиційного “шторму”. 
Усі ці ризики необхідно враховувати при плануванні урядом інвестиційної політики. Іноземні інвестиції Україні, дійсно, необхідні, але “зазивати” іноземців треба з врахуванням національної економічної безпеки.

Які перспективи:

Більш за все можуть інвестувати в Україну, звичайно, росіяни. Вони приходять всерйоз  і надовго, хоча нерідко і зі скандалами. Західні інвестори не особливо цікавляться  нашим ринком. Підтвердження тому — чергове відмовлення США  надати нам статус країни з ринковою економікою. До речі, відбулося це почасти  через скарги американських інвесторів, що працюють в Україні... 
Без істотного “потепління” інвестиційного клімату нові інвестори, швидше за все , до нас не прийдуть. По-перше, усі привабливі галузі вже “забиті” конкурентами, як західними, так і місцевими. Нема рації будувати в Україні, скажімо, нову тютюнову фабрику. По-друге, внутрішній споживчий ринок досить обмежений. Час недорогих інвестиційних проектів, мабуть, вже скінчився. Вкладати ж гроші в “мутне” болото нашої економіки бажаючих не так вже й багато. 
Більшість вітчизняних підприємців усе-таки хотіли б бачити портфельного інвестора, щоб зберегти за собою контроль над підприємством. Але він ще довго буде обходити наш ринок стороною. 
В уряду у “загашнику” залишилося усього декілька ласих шматочків — приватизація “Укртелекому” і що залишилися обленерго. Другий цікавий для іноземців проект — приватизація й обслуговування газотранспортної системи. Але отримані від іноземців гроші підуть у “скарбницю”, вони для бізнесу малоцікаві. 
Непогані перспективи в інвесторів у сільське господарство (якщо буде вирішене питання про продаж землі). Але вкладати гроші в село будуть уже працюючі тут інвестори. Якщо встигнуть, звичайно. Тому що вже через рік з невеликим в Україні почнеться підготовка до президентських виборів, і приплив інвестицій за традицією заморозиться. 
Утім, іноземці прекрасно обійдуться і без нас, а гроші вкладуть у ту ж Східну Європу, більшість країн якої з дня на день одержать членство в Європейському Союзі. Там для європейського бізнесу і ризики менші, і надійність вище. Чи будуть інвестувати в Росію і Казахстан, що уже визнані США і Європою країнами з ринковою економікою. 
Україна в черговий раз з інвестиціями, швидше за все , “пролетить”, незважаючи на “геополітичне положення і самі родючі чорноземи”. 
Цілком можливо, що через це темпи росту промисловості в найближчі два роки можуть істотно знизитися, а заодне зменшиться і приплив валюти в країну. Усе це варто було б врахувати державним чоловікам при підрахунку макропоказників і “верстці” бюджету. 
Вітчизняному бізнесу, що орієнтується на іноземні інвестиції, порадимо поки розраховувати більше на власні сили, тому що закордон, швидше за все , найближчим часом не допоможе.

Висновки

Що повинен зробити  український уряд, щоб до нас прийшов  іноземний інвестор:

Створити систему  реєстрації бізнесу у вигляді  одно етапного процесу;

Зменшити кількість  контролюючих органів;

Ліквідувати незаплановані  перевірки усіма контролюючими  органами. Незаплановані перевірки  повинні провадитися лише по рішенню  суду;

Припинити практику ліквідування підприємств державними органами, якщо вона не створює прямої загрози безпеці, здоров`ю людей  чи навколишньому середовищу;

Зняти обмеження  на придбавання та лізинг комерційної  нерухомості, землі та житла;

Ліквідувати привілейований доступ до землі, державних кредитів та контактів;

Модернізувати Митний кодекс та інші торговельні закони, щоб вони відповідали світовим стандартам;

Не дозволяти усім органам державного регулювання  залишати собі частину штрафів, які  вони збирають;

Фінансувати із бюджету  у потрібному об`ємі роботу суддів, увести обов`язкове підвищення кваліфікації судових службовців;

Прийняти Цивільний  кодекс;

Прийняти Податковий кодекс;

Покращити механізм виконання судових рішень;

Прийняти Закон  „Про акціонерні товариства”;

Провести адміністративну  реформу;

Прийняти Закон  „Про Фонд державного майна”;

Лібералізувати валютні  операції, у тому числі відмінити  усі обмеження, що стосуються використання іноземної валюти, отриманої від  зовнішньоторговельних операцій; 

Використана література:

Шевчук В. Я., Рогожин  П. С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Генеза, 1997. – 384 с.

Бланк І. А. Інвестиційний  менеджмент. – К.: МП “ІТЕМ” ЛТД  “Юнайтед Лондон трейд Лімітед” (Москва - Лондон), 1995.

Газєєв М. К. Та інш. Показатели эффективности инвестиций в условиях рынка. – М.: ВНИИОЕМНГ, 1993.

“Иностранное инвестирование в Украине”. – Бізнес №47 від 19.11.2001

“Чего хочет инвестор”. – Директор №12 від 04.08.1999

“Ну где они, эти  толстые инвесторы?”. – Бізнес №4 від 25.01.1999

“Искусство привлекательности”. – Бізнес№37 від 09.09.2002

“Киев, Днепр... Далее - хуже”. – Бізнес№29 від 15.07.2002