Роль іноземних інвестицій в економіці України

Міжнародна фінансова  корпорація, як правило, кредитує до 25% вартості нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів по модернізації. Найбільша сума, яку  вона може інвестувати із власних коштів, - 70 млн. доларів. Прийнявши рішення про патронаж, МФК може залучити кредити з інших джерел.

Найменший розмір кредиту, що надається МФК, - 1-2 млн. доларів. Це означає, що повна вартість заходів щодо реалізації проекту повинна становити не менше 4-8 млн. доларів. Проте МФК розглядає й дрібніші проекти.

Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, проте  хоче мати тверду впевненість, що проект, який реалізується, сприятливо вплине на економічне становище країни, а не тільки фірми, що одержує кредит. При цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції дана фірма продавала за валюту. Таке правило може видатися, на перший погляд, занадто жорстким, проте його дотримання, на думку керівництва МФК, повинно слугувати доказом високої якості майбутніх виробів.

При реалізації проектів корпорація надає технічну та консультативну допомогу.

Фірми, що кредитуються, зобов'язані подавати щоквартальні звіти та річний фінансовий баланс. В окремих випадках представники МФК входять до складу правління об'єкта, що кредитується.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд.екю. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів. ЄБРР розпочав операції у квітні 1991 р. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні.

Банк має два  оперативні департаменти: "Діловий (комерційний) Банк" та "Банк розвитку". Через "Діловий Банк" здійснюється фінансування проектів приватних та тих, що приватизуються, підприємств. "Банк розвитку" фінансує проекти розвитку інфраструктури ринкової економіки, у тому числі й у банківській сфері.

Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов'язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи: Болгарії, Чехії та Словакії, Угорщині, Польщі, Румунії, СНД та Югославії.

Не менше 60% коштів, що надаються Банком цим країнам, адресується підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств. Значна увага приділяється Банком вирішенню екологічних проблем.

Спектр послуг, що надаються Банком, включає фінансування програм та проектів, надання довгострокових позик (максимальні строки - 10 років для комерційних підприємств та 15 років для проектів по інфраструктурах), акціонування, надання гарантій та страхування, за винятком гарантій по експертних кредитах та зобов'язань по страховій діяльності. Обсяг коштів, що надаються Банком на здійснення проекту або програми, як правило, не перевищує 35% їх вартості.

Банк надає прямі  позики або інвестиції на суму не менше 5 млн. екю; переведення таких сум банк може здійснювати через фінансових посередників. Виплати по них розраховуються на базі ринкової вартості кредитних ресурсів. Звичайно банк не приймає валютний ризик на відшкодування.

При наданні позик  комерційним підприємствам Банк не вимагає урядових гарантій, але обов'язковою вимогою Банку є повне повернення позикових коштів. Причому, сума платежу містить у собі виплати, пов'язані з ризиком банку при наданні позики.

В окремих випадках Банк може запропонувати фінансові консультації, навчання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співпрацює з різними консультантами та фінансовими радниками, які працюють у країнах Центральної та Східної Європи.

Банк приймає для  фінансування проекти, які роблять  внесок у:

розвиток приватного сектора;

практичну приватизацію державних підприємств;

підтримку прямих іноземних  інвестицій;

створення та зміцнення  фінансових інститутів;

реконструкцію індустріального  сектора;

створення сучасної інфраструктури приватного сектора та ринкової економіки;

сприяння малим  та середнім за розмірами підприємствам;

вирішення питань екології.

Звертання приватних  та тих, що приватизуються, підприємств  у Банк з проханням про фінансування повинні відповідати таким вимогам:

містити бізнес-план або ТЕО, а також підписані  листи про наміри сторін-учасників  та експертний висновок спонсора, у  якому він повинен продемонструвати добрі знання та досвід у даній  галузі;

фірма-спонсор проекту  повинна мати в розпорядженні  і власні кошти для його фінансування;

сума запиту повинна  перевищувати 5 млн. екю;

предмет і цілі інвестування повинні відповідати пріоритетам банку, описаним вище.

Основними критеріями, що використовуються Банком при прийнятті рішень про надання позик, є наявність у претендентів сильних партнерів (спонсорів) та добре обгрунтованого бізнес-плану. Останній повинен містити опис основних характеристик проекту:

продукції чи послуг з оцінкою їх перспектив на ринку;

базових зобов'язань  спонсорів проекту;

технології;

оцінку строків  окупності інвестицій;

дані про фінансовий стан підприємства та ін.

Зараз Європейським банком реконструкції та розвитку в Україні фінансуються проекти реконструкції аеропорту "Бориспіль" та створення єдиного плодоовочевого ринку в Києві, а також виділені кошти на підтримку малих та середніх приватних підприємств.

ДКЦПФР разом із проектом ТАСIS має за ціль різко  змінити ситуацію. На даному етапі  у рамках проекту в Україні  іде робота із 23 вітчизняними підприємствами, яки працюють в енергетичному  секторі, електротехнічній галузі, хімічній промисловості, виробництві продуктів  харчування, машинобудування та металургії. Фактично до пілотного проекту увійшли  підприємства найбільш інвестиційно-привабливих  галузей, що вже само по собі повинно  привабити капіталовкладників.

Під час роботи з  ціма підприємствами були зроблені важливі  висновки, які керівники проекту  поділили на дві групи. До першої увійшли  корисні результати, а саме: підприємства мають великий об`єм доступної  інформації, їх керівники мають бажання  отримувати знання ведення звітності  за Міжнародними стандартами бухгалтерського  обліку, підприємства мають можливість для проведення інвестиційних проектів.

Разом з тим, були і від`ємні висновки. До них перш за все слід віднести небажання надати інформацію про діяльність підприємства. Фахівці проекту вважають, що керівництво  не мають за потрібне відкривати які-небудь промислові таємниці, проте це не іде  їм на користь. До того ж, стандарти  української звітності дуже складні, хоча й не говорять інвесторові нічого конкретного про діяльність підприємства. Багато уваги приділяється подробицям, через що губиться головна думка.

Проте можна констатувати, що перший крок у напрямку налагодження зв`язків між українськими емітентами та західними інвесторами вже  зроблен. Головним висновком роботи на сьогодні стала підготовка річних звітів усіх 23 підприємств за 1998 рік. Згідно з цим 10 з них – “Запоріжтрансформатор”, “Донбасенерго”, “Дніпроенерго”, “Каравай”, “Хімволокно”, “Одесакабель”, “Океан”, “Центренерго”, “Донецькобленерго” та “Росава” у червні поточного  року були презентовані у Франкфурті та Лондоні, де їх звіти були запропоновані  до уваги закордонних інвесторів.

Сучасна ситуація на ринку України.

 
 
Іноземці вклали в економіку України  сущі крихти. Українським чиновникам потрібно осягати мистецтво привабливості. За експертними оцінками, Україна  зможе досягти рівня ВВП 1990 року не раніше 2020 року. І це за умови, що промисловий ріст збереже хоча б  існуючі темпи. Поки що, в порівнянні з минулим роком, ці темпи упали  в три рази — українська промисловість  почала видихатися. Західні експерти вважають, що для нормального розвитку українській економіці необхідно $80-100 млрд. протягом 10 років, тобто по $8-10 млрд. у рік.

Скільки в нас  вклали:

За одинадцять років  Україна залучила прямих іноземних  інвестицій на суму $4745,2 млн. Цифра більш  ніж скромна — Чехія за цей  час одержала більш $20 млрд. Щорічні  інвестиції в Польщу складають $4-5 млрд., у той час як в Україну —  біля $0,5 млрд. 
По обсязі іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії і Казахстану. Згідно даним американської дослідницької організації “Economist Group”, Україна по інвестиційній привабливості знаходиться в сьомому десятку країн світу. 
За даними офіційної статистики, щорічний приріст надходжень іноземного капіталу в країну складає близько 15%, але це без обліку грошей, вивезених іноземцями назад. Наприклад, у першому півріччі нинішнього року іноземці “упорснули” у нашу економіку $425,5 млн., а вивезли —$186,7 млн. Настільки сумна статистика свідчить, що зі світових інвестиційних засобів наша промисловість поки відщипує жалюгідні крихти.

Хто вкладає:

По обсягах інвестицій в Україну на першому місці  знаходяться США, на другому затвердився  Кіпр. Однак більшість іноземних  експертів вважають, що основним інвестором в економіку України все-таки є Росія, хоча офіційно вона займає п'яте місце. Якщо додати до російських інвестицій надходження з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських Віргінських  островів (відкіля переважно течуть гроші російських і українських  ФПГ), то обсяги російського капіталу в Україні з лишком перекриють американські. 
У російській експансії немає нічого дивного — на відміну від західних капіталістів, росіян інвестиційний клімат в Україні не лякає (у них з цим справи йдуть не набагато краще). Агресивність російського капіталу на українському ринку порозумівається ще і тим, що політичний вплив Росії на владу України набагато сильніше, ніж міжнародних фінансових організацій навроди МВФ чи Світового банку. 
Портфельних інвестицій в Україні практично немає — за весь час їх обсяги не перевищили $250 млн., з яких третина надійшла до нас з офшорів. 
Серед іноземних інвесторів переважають великі компанії, дрібний і середній інвестор поки ще не ризикує “пастися” у суворих степах українського інвестпростору. Іноземці відверто заявляють, що для нормальної роботи в Україні бажано мати серйозні зв'язки в кабінетах посадових осіб, а це “під силу лише забезпеченій людині”.

Звідси і типовий  образ, що сформувався в Україні, іноземного інвестора - могутня транснаціональна корпорація з великими лобістськими можливостями. Саме ці інвестори (типу “Coca-Cola”) уклали найбільше великі засоби в нашу економіку, інші — так, по дріб'язку.

В інноваційні проекти  і наукомісткі галузі ніхто інвестувати  не поспішає, незважаючи на пільги.

Куди вкладають: 
Західний капітал в основному зосередився в харчовій і тютюновій промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці. Тобто в галузях зі швидкою оборотністю капіталів і забезпечених ринків збуту. Ці інвестори поки розглядають свої вкладення в Україну переважно як можливість забезпечити збут продукції без митних і протекціоністських обмежень. 
На жаль, приватизація не зіграла в залученні західних інвесторів істотної ролі (виключення — приватизація американцями і словаками деяких обленерго). По-перше, через численні приватизаційні скандали і перегляди результатів торгів. По-друге, через закритість самого процесу. Більшість західних інвесторів вкладали гроші в Україну через створення виробництв “з нуля” чи викуп акцій у фінансових посередників. 
У росіян інші мотиви інвестування в Україну. Їх цікавлять, насамперед, стратегічні промислові підприємства по переробці сировини, головним чином, нафти. Тюменська нафтова компанія уже придбала Лисичанський НПЗ, а “ЛУКойл” — Одеський. Дуже цікавиться об'єктами газотранспортної й енергетичної системи РАО “ЄЕС Росії”. Росіяни навіть купили торік що уже дихав на ладан Львівський автобусний завод. 
Частина російських капіталістів прикуповують “українське” для того, щоб замкнути технологічний ланцюжок, розірваний при розвалі Союзу. Їхні інтереси в основному зосередилися в металургійній (виробництво алюмінію), хімічній промисловості та машинобудуванні. Тому північні сусіди України орієнтуються в місцевій приватизації набагато краще західних. Якщо порівняти структуру капвкладень росіян і американців, то російські інвестиції більш істотні для нашої економіки. Тому в промисловців, що працюють у вищевказаних галузях, непогані шанси “знайти” грошика на російському ринку. 
Крім працюючих інвесторів, в Україні є чимало компаній, в основному західних, котрі просто “моніторят” ринок на майбутнє. Для західних корпорацій нічого не коштує “кинути” в Україну пари мільйонів доларів, щоб “застовпити” місце. Поки ці компанії здебільшого займаються імпортом-експортом сільгосппродукції і супутніх товарів (пестициди, гербіциди і т.д.). Дуже помітними операторами зернового ринку України стали “дочки” іноземних “сільгоспмонстрів” — Cargill і Toepfer. Останнім часом у цих компаній з'являється інтерес уже не тільки до торгівлі, але і до виробництва, наприклад, зернових. 
Світові тенденції інвестування обійшли Україну стороною. В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи на пільги. Занадто великі ризики... 
До того ж в усьому світі не існує проблеми одержати портфельного інвестора. Українські підприємства, що бажають “продатися” частково, іноземців мало цікавлять.