Інвестиційний ринок: структура та завдання його вивчення

    Варіант 9 

    1. Інвестиційний ринок:  структура та завдання  його вивчення. 

    Інвестиційний ринок у сучасній ринковій економіці  с одним із найважливіших сегментів  загального ринку. Це складний механізм, що поєднує велику кількість виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних та інформаційних структур, що взаємодіють в інвестиційній сфері на основі розгалуженої системи норм інвестиційного бізнесу.

    Інвестиційний ринок (ринок інвестицій та ринок інвестиційних товарів) - це сукупність економічних відносин, які складаються між продавцями та споживачами інвестиційних товарів та послуг, та об'єктів інвестування в усіх його формах.[3]

    Ринок інвестицій (обмін інвестиціями) характеризується пропозицією інвестицій (або пропозицією  інвестиційного капіталу) з боку інвесторів, що виступають у цьому випадку як продавці, та попитом на інвестиції і боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців інвестицій (інвестиційного капіталу).

    На  практиці існує два види інвестиційного попиту: потенційний та конкретний.

    Потенційний попит виникає за відсутності намірів суб'єктів господарювання за наявності доходу (прибутку) направляти його па інвестування. Такий попит називають формальним і він виконує роль інвестиційного потенціалу - джерелом для майбутніх інвестицій.

    Конкретний попит (пропозиція капіталу) - характеризується конкретною реалізацією намірів суб'єктів інвестиційної діяльності на ринку.

    Необхідною  умовою, властивою ринковим відносинам конкурентного типу, при відносно стабільному інвестиційному попиті є випереджаючий розвиток інвестиційної пропозиції.

    Врівноваження інвестиційного попиту та пропозиції проходить через механізм ціноутворення, який виникає та діє тільки в умовах вільних конкурентних ринків, які  передбачають організацію обміну товарами на основі врівноваженого попиту та пропозиції. Наприклад, інвестиційний попит на конкретний об'єкт вкладання перевищує пропозицію. В умовах конкурентного ринку це, своєю чергою, обумовить підвищення цін певного інвестиційного товару, а висока ринкова вартість інвестиційного товару є свідченням його привабливості щодо найбільшої віддачі інвестицій. З іншого боку, переливання капіталу (інвестицій) у певну "ефективну" точку інвестиційної сфери призведе у кінцевому підсумку до розширення цього інвестиційного товару і відповідного зниження його ціни.

    Інвестиційна  діяльність завжди починається з  ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рис. 1 наведена схема ринкових відносин, суб’єктом яких є інвестор.

    

    Рис. 1. Схема взаємодії  ринків

    Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

    Ринок реальних активів (інколи вживається термін «матеріальні чи фізичні активи») пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом.

    Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.

    Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вторинні ринки для інших фінансових активів.

    Найважливішою складовою ринку інвестицій є  ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в основному забезпечує інвестиційний процес.

    На  інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які  створюють його інфраструктуру. Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку.[4]

    Інвестиційний ринок — це система, що включає:

1. суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.);
2. об’єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау)
3. інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.);
4. ринковий механізм;
5. контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

    Функціональна складова інфраструктури інвестиційного ринку - це фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють спеціалізовану діяльність з:

    ♦ залучення тимчасово-вільних коштів на фінансування інвестиційних проектів;

    ♦ створення правових, економічних  та організаційних умов для сталого розвитку приватного підприємництва;

    ♦ співробітництва з міжнародними, іноземними та українськими організаціями  у питаннях розвитку підприємництва;

    ♦ забезпечення проведення техніко-економічних  експертиз програм та проектів підприємницької  діяльності та вирішення питання;

    ♦ консультаційної підтримки підприємців  з юридичних питань, ведення бухгалтерської звітності, оподаткування та пошуку ефективних джерел фінансування;

    ♦ страхування інвестиційних ризиків;

    ♦ сприяння становленню ринкових відносин в Україні через створення, підтримку та розвиток малих та середніх приватних підприємств тощо.

    Загальний стан динаміки інвестиційного ринку є складним економічним явищем, оскільки воно формується під впливом безлічі різноспрямованих внутрішньо ринкових та загальноекономічних факторів. У той же час кожному інвестору важливо знати ступінь активності інвестиційного ринку, де він збирається діяти.

    Ступінь активності інвестиційного ринку, співвідношення окремих його елементів здійснюється шляхом вивчення ринкової кон’юнктури. Ринкова кон’юнктура – це форма прояву на інвестиційному ринку в цілому і на окремих його сегментах системи факторів (умов), що визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та рівня конкуренції.

    Для кон’юнктури інвестиційного ринку  характерні наступні чотири стадії:

    1. Підйом кон’юнктури – підвищення  активності ринкових процесів  в зв’язку з пожвавленням економіки  в цілому. Характеризується зростанням  попиту на об’єкти інвестування, підвищенням рівня цін на них,  розвитком конкуренції серед  інвестиційних посередників;

    2. Кон’юнктурний бум – різке  зростання попиту на всі інвестиційні  товари та інші об’єкти інвестування, яке пропозиція задовольнити  не може. Одночасно зростають  ціни на всі об’єкти інвестування, зростають доходи інвесторів  та посередників;

    3. Послаблення кон’юнктури - зниження  інвестиційної активності в цілому, відносно повне насичення попиту  на об’єкти інвестування та  певний надлишок їх пропозиції. Спостерігається поступове зниження  цін на об’єкти інвестування  і, відповідно, доходів інвесторів та посередників;

    4. Кон’юнктурний спад – найнижчий  рівень попиту та скорочення  обсягів пропозиції об’єктів  інвестування. Суттєво знижуються  ціни на всі об’єкти інвестування, інвестиційні товари і послуги.  Доходи інвесторів падають до  найнижчої позначки, часто інвестиційна діяльність стає збитковою.[5]

    Вивчення  кон’юнктури інвестиційного ринку  охоплює наступні три етапи:

    - поточне спостереження за інвестиційною  активністю, у першу чергу у  тих сегментах ринку, де планувалося  здійснення інвестиційної діяльності;

    - аналіз поточної кон’юнктури  інвестиційного ринку та виявлення  тенденцій її розвитку;

    - прогнозування кон’юнктури інвестиційного  ринку для вибору основних  напрямків стратегії інвестування  та формування інвестиційного  портфелю.

    Процес  вивчення інвестиційного ринку в цілому складається з ряду послідовних етапів (рис.2). Така послідовність вивчення інвестиційного ринку дозволяє одержати надійну інформацію для розробки стратегії інвестиційної діяльності та формування інвестиційного портфелю.

    

 

    Рис. 2.  Процес вивчення інвестиційного ринку 
 

    2. Система інвестиційного  контролю. 

    Інвестиційний контроль (контролінг)— це процес перевірки виконання й забезпечення реалізації всіх управлінських рішень у сфері інвестиційної діяльності підприємства.

    Створення систем внутрішнього контролю є індивідуальною складовою частиною побудови усієї  системи управління підприємством  з метою забезпечення його ефективності. Системи внутрішнього контролю створюються на підприємстві за лінійним чи функціональним принципом або одночасно поєднують в собі обидва ці принципи. В основі цих систем лежить поділ контрольних обов'язків між окремими службами і менеджерами. У цих традиційних системах внутрішнього контролю органічним складником виступає система інвестиційного контролю, яка направлена на здійснення контрольних дій щодо інвестиційних проектів.

    Інвестиційний проект — це довгострокове вкладення  грошових та інших ресурсів з метою одержання економічної вигоди. Для оцінки цієї вигоди необхідно мати систему економічних розрахунків, що базується на концепції контролінгу.

    Інвестиційний контролінг містить у собі систему  моніторингу, оцінку і контроль інвестиційних  проектів з метою вироблення управлінських рішень, що дозволяють найкраще досягти поставлених цілей.

    Головне завдання контролінгу інвестицій полягає  у досягненні цілей підприємства у сфері інвестиційної діяльності.

    Основні завдання інвестиційного контролю:

    • аналіз методики планування інвестиційних  проектів;

    • розробка системи критеріїв для  оцінки ефективності інвестиційних  проектів;

    • координація процесу планування і бюджетування інвестиційних проектів;

    • економічний аналіз планів і бюджетів інвестиційних проектів;

    • збір поточної інформації (моніторинг) і поточний контроль ходу робіт із проекту;

    • аналіз змін у внутрішньому і зовнішньому  середовищі й оцінка їхнього впливу на хід проекту;

    • коригування планів інвестиційних  проектів відповідно до зміни умов;

    • контроль проекту за змістом виконаних  робіт і за термінами;