Інвестиційний процеста його реалізація в Україні

     Зниження  міри ризику — це скорочення імовірності і об'єму втрат. Для зниження міри ризику застосовуються різні прийоми, найбільш поширеними з яких є диверсифікація, придбання додаткової інформації про вибір і результати, лімітування, самострахування, страхування, хеджування, придбання контролю над діяльністю в пов'язаних областях.

     Диверсифікація  є процесом розподілу капіталу між  різними об'єктами вкладення, які  безпосередньо не пов'язані між  собою, найбільш обгрунтованим і  відносно менше витратоємним способом зниження міри фінансового ризику.

     Диверсифікація  — це розсіювання інвестиційного ризику. Однак вона не може звести інвестиційний  ризик до нуля. Це пов'язано з тим, що на підприємництво впливають зовнішні чинники, які не пов'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капіталу, отже, на них не впливає диверсифікація.

     До  зовнішніх чинників відносяться  процеси, що відбуваються в економіці  країни загалом, військові дії, зміна  відсоткових ставок по депозитах, кредитах в комерційних банках і т.ін. Ризик, зумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації.

     Таким чином, ризик складається з двох частин: диверсифіци-руємого і недиверсифіцируємого ризику. Диверсифіцируємий ризик, званий ще несистематичним, може бути усунений шляхом його розсіювання, або диверсифікацією. Недиверсифіцируємий ризик, званий ще систематичним, не може бути зменшений диверсифікацією.

     Інформація  грає важливу роль в ризик-менеджменті. Фінансовому менеджеру часто доводиться ухвалювати ризикові рішення, коли результати вкладення капіталу не визначені і засновані на обмеженій інформації. Якби у нього була більш повна інформація, то він міг би зробити більш точний прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром, причому дуже цінним, інвестор готов заплатити за повну інформацію.

     Вартість  повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь вкладення капіталу, коли є повна інформація, і очікуваною вартістю, коли інформація неповна.

     Лімітування — це встановлення ліміту, або граничних  сум витрат, продажу, кредиту і  т.ін. Лімітування є важливим прийомом зниження міри ризику, воно застосовується банками при видачі позик, при укладанні договорів і т.ін. Хозяйнуючими суб'єктами воно застосовується при продажу товарів в кредит, наданні позик і т.ін.

     Самострахування являє собою децентралізовану форму створення натуральних і страхових (резервних) фондів безпосередньо в господарюючому суб'єктові. Ці фонди в залежності від мети призначення можуть створюватися в натуральній або грошовій формах.

Найбільш  важливим і найпоширенішим прийомом зниження міри ризику є страхування ризику. Суть страхування виражається в тому, що інвестор хотів відмовитися від частини своїх прибутків, щоб уникнути ризику, або він готовий заплатити за зниження міри ризику до нуля.

     Хеджування  — це страхування ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачають постачання (продаж) товарів в майбутніх періодах.

     Контракт, який служить для страховки від  ризиків зміни курсів (цін), носить назву "хеджа". Господарюючий суб'єкт, що здійснює хеджування, називається "хеджером". Існують дві операції хеджування — хєджування на підвищення і хеджування на пониження.

     Хеджування  на підвищення, або хеджування купівлею, являє собою біржову операцію з купівлі термінових контрактів або опціонів. Хедж на підвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дозволяє встановити купівельну ціну набагато раніше, ніж був придбаний реальний товар.

     Хеджування  на пониження, або хеджування продажем — біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, що здійснює хеджування на пониження, має намір  здійснити в майбутньому продаж товару, і тому, продаючи на біржі  терміновий контракт або опціон, він страхує себе від можливого зниження цін в майбутньому. 
 

     ВИСНОВОК 

      Інвестиційна  діяльність у тім чи іншому ступені  присуща будь-якому підприємству. Ухвалення інвестиційного рішення  неможливо без врахування наступних  факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, кількість доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, зв'язаний із прийняттям того чи іншого рішення й ін.

      Причини, що обумовлюють необхідність інвестицій, можуть бути різні, однак у цілому їх можна підрозділити на три види: відновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова йде про заміщення наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийняте досить безболісно, оскільки керівництво підприємства ясно уявляє собі, у якому обсязі і з якими характеристиками необхідні нові основні засоби. Задача ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, зв'язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків і ін.

      Нерідко рішення повинні прийматися в  умовах, коли є ряд альтернативних чи взаємно незалежних проектів. У  цьому випадку необхідно зробити  вибір одного чи декількох проектів, ґрунтуючись на якихось критеріях. Очевидно, що таких критеріїв може бути декілька, а імовірність того, що якийсь один проект буде переважати інших за всіма критеріями, як правило, значно менше одиниці. 
 

 

      

  Список  використаної літератури

 

1. Музиченько  А.С. Інвестиційна діяльність в Україні: Навч. посіб.- К.: Кондор, 2005.- 406 с.

2. Герасимова  С.В. Методичне та кадрове забезпечення  управління інвестиційною діяльністю  акціонерних товариств// Актуальні  проблеми економіки. – 2004. - №12. – с. 151-159.

3. Про  інвестиційну діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 138; 1998. – №33. – Ст. 226; 1999. – №31. – Ст. 248.

4. Марголин  А. М., Бистряков А.Я. Економічна  оцінка інвестицій: Підручник. –  М.: «ТАНДЕМ», 2001. – 240 с.

5. Організація управлінського обліку в інвестиційній діяльності// Проблеми науки. – 2008. - №4. – с. 2-7.

6. Вишивана  Б.М. Управління інвестиційною  діяльністю в Україні// Фінанси  України. – 2004. - №10. – с.82-88.

7. Гойко  А.Ф. Методи оцінки ефективності  інвестицій та пріоритетні напрями їх реалізації. – К.: ВІРА-Р,1999.- 320 с.

8. Чумаченько  М. Амортизаційні відрахування  – суттєве джерело фінансування  інвестицій підприємства// Бухгалтерський  облік і аудит. – 2004. -№8.- с.6-8.

9.Конспект  лекцій з дисципліни “Фінанси, грошовий обіг та кредит: “Інвестування” для студентів спеціальності 7.050107 “Економіка підприємства” спеціалізацій “Економіка гірничої промисловості”, “Маркетинг підприємства” денної і заочної форм навчання / Лисяков В. П. Донецьк, ДонНТУ, 2006. – 107 с. (№ К28).

 

      Задача 

      Розглянувши два інвестиційні проекти - "А" і "Б", виконайте порівняльний аналіз і оберіть найкращий варіант. Для цього:

      1) розрахуйте чисту теперішню вартість  грошового потоку для кожного  проекту;

      2) індекс доходності інвестицій;

      3) термін окупності інвестицій.

      Відповідь обґрунтуйте.

Варіант	Інвестиційні  проекти	Обсяг інвестицій, тис. грн.	Період  експлуатації, роки	Дисконтна ставка, %	Прибуток  за роками експлуатації, тис. грн.				Річна сума амортизації, тис. гри..
					1-й  рік	2-й  рік	3-й  рік	4-й  рік
07	А	12000	3	11	3000	3000	6000	—	1000
	Б	12500	4	12	2000	3000	4000	4000	1200

 

Розв‘язок 

    До  основних методів оцінки інвестиційних  проектів відносять розрахунок чистої теперішньої вартості проекту (NPV) — це різниця між величиною грошових потоків, що надходять у процесі експлуатації проекту, дисконтованих за прийнятною ставкою дохідності (r), та сумою інвестиції (I):

    

,

    де  CF_і — грошовий потік в і-му періоді. Грошовий потік охоплює чистий прибуток та амортизацію за весь період експлуатації;

    m — кількість періодів експлуатації проекту.

    Визначимо чисту приведену вартість для  проекту А:

    NPV_А = ((3000+1000) / (1+0,11)¹ + (3000+1000) / (1+0,11)² +(6000+1000)/(1+0,11)³ )- 12000 = ((3603,60 + 3242,75 + 5118,76)) – 12000 =-34,89 грн.

    Проект  А є неприбутковим, адже, чиста приведена вартість є відємною.

    Визначимо чисту приведену вартість для  проекту Б:

    NPV_Б = ((2000+1200) / (1+0,12)¹ + (3000+1200) / (1+0,12)² +(4000+1200)/(1+0,12)³ + +(4000+1200)/(1+0,12)⁴)- 12500 = ((2857,14 + 3348,21 + 3701,25 +3304,69)) – 12500 = 711,29 грн.

    Як  бачимо, проект Б є прибутковим, оскільки чиста приведена вартість даного проекту є додатньою.

       

    Визначимо індекс дохідності для проекту А:

      Ід_А = (3603,60 + 3242,75 + 5118,76) / 12000 = 11969,11 / 12000 = 0,9973

    Визначимо індекс дохідності для проекту Б:

    Ід_Б = ((2857,14 + 3348,21 + 3701,25 +3304,69)) / 12500 = 13211,29/12500 = 1,0569

      Отже, індекс дохідності проекту А є меншим за одиницю, що вказує на неефективність проекту.

       

      Періоду окупності інвестицій визначається за формулою:

      

,

      де  ПОІ — період окупності інвестицій за проектом;

      ІВ  — загальна теперішня вартість інвестиційних  витрат за проектом;

      ЧГПр  — середньорічна сума дисконтованого чистого грошового потоку за інвестиційним  проектом.

      Визначимо період окупності для проекту А:

      ПО_А = 12000 / (11969,11 / 3) ≈3,1   роки

      Визначимо період окупності для проекту  Б:

      ПО_Б = 12500 / (13211,29 / 4) ≈3,78  років

      Як  бачимо, проект А окупиться скоріше на 0,68 роки ніж проект Б.

      Отже, необхідно прийняти проект Б. Оскільки, даний проект є прибутковим хоча окупиться вінна півроку піздніше. При цьому індекс дохідності становить 1,05 що вказує на його рентабельність.

      Проект  А слід відхилити, оскільки хоча і він окупиться лише за три роки але є неприбутковим і нерентабельним.