Інвестиційний процеста його реалізація в Україні

ЛЬВІВСЬКИЙ  РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ  АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни “Інвестування 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЛЬВІВ – 2009

 

Зміст. 

1. Вступ.                                                                                                     3
2. Інвестиційний процеста його реалізація в Україні.                           5
3. Процес управління ризиками в інвестуванні                                     13
4. Висновок.                                                                                              18
5. Список використанної літератури.                                                     21
6. Задача                                                                                                     22

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

      ВСТУП 

     Трансформування економіки України в ринкову  вимагає глибокого дослідження  інвестиційних проблем розвитку як на макро-, так і на мікрорівні. Помилки у виборі напрямів інвестування, у спрямуванні коштів у малоефективні, недостатньо обґрунтовані проекти призвели до припинення інвестиційних процесів і, як наслідок, - до поглиблення інвестиційної кризи в Україні загалом, в більшості її регіонів, на підприємствах.

     Необхідність  виходу з важкої інвестиційної кризи вимагає розробки нової методології і теорії управління інвестиційним процесом, яка в теперішній час, по суті, втрачена. Негативна тенденція щорічного зменшення обсягів інвестицій і низької їх віддачі зумовлює обґрунтовану критику економічного механізму, що функціонує в інвестиційній сфері.

     Більшість зусиль, спрямованих на покращення інвестиційного клімату, будуть марними, поки не підвищиться довіра інвесторів до держави. А цьому, однозначно, не сприяє політична нестабільність та мінлива законодавча база в Україні.

     Ситуація, яка склалася в інвестиційній  сфері, призводить до руйнування і масового вибуття виробничих фондів, втрати потенціалу майбутнього економічного росту і оновлення виробництва, економічної незалежності держави. Все це зумовлює гостру необхідність формування і ефективного використання інвестиційних ресурсів в Україні загалом, в її регіонах, у кожному елементі підприємницької структури на мікрорівні.

     Пошук ефективних джерел і ресурсів фінансування інвестицій є однією з найбільших проблем, яка виникає в процесі здійснення інвестиційної діяльності.

     Формування  інвестиційних ресурсів потрібно розглядати як одне з найважливіших завдань не тільки інвестиційної, але і фінансової стратегії підприємства (фірми). Вироблення такої стратегії повинно забезпечити необхідними джерелами і коштами як реалізацію інвестиційних проектів, так і нормальне функціонування і фінансову стійкість виробничої діяльності на перспективу.

     Інвестиційну  привабливість України визначають насамперед політичними, соціальними  факторами, недостатньою фінансовою стабільністю вітчизняної економіки. До суттєвих чинників, що не сприяють залученню іноземного капіталу, належать відсутність ринкової інфраструктури, недостатня економічна ефективність інвестиційних проектів. На даний час механізм державного захисту капіталу інвесторів потребує чітких регламентованих рішень довготривалого характеру, коли законодавчі акти будуть відображати чітко окреслені умови вкладання, як зовнішніх, так і внутрішніх ресурсів, насамперед з метою формування сприятливого середовища для економічного розвитку пріоритетних галузей, модернізації виробництва, впровадження передових технологій.

     Пошук шляхів підвищення ефективності прийняття  інвестиційних рішень потребує вдосконалення  як організаційно-технічних, так і аналітично-методичних підходів до оцінки інвестиційної привабливості підприємств. Вважаємо, що впровадження методик рангування, інтегральної оцінки, оцінки та аналізу ефективності за грошовими потоками дозволить більш кваліфіковано обґрунтовувати доцільність інвестиційних рішень, а застосування системи комплексних фінансово-економічних показників, що можуть використовуватися для оцінки привабливості інвестиційних проектів буде сприяти підвищенню ефективності інвестиційної діяльності. 

 

      ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ТА ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ. 

     З часу реформування економіки поняття  інвестиції ввійшло в економічну літературу в країнах Східної  Європи, включаючи країни СНД, що можна  пояснити реформуванням економіки  цих держав. Раніше поняття інвестицій трактувалося як сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції ототожнювались з поняттям "капітальні вкладення".

     Вітчизняні  і зарубіжні економісти розглядають  інвестиції як довгострокове вкладання капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.

     Промислові  та інші підприємства постійно зіштовхуються  з необхідністю інвестицій, тобто  вкладанням внутрішніх і зовнішніх  коштів у різноманітні програми і  окремі заходи з метою організації  нових, підтримки і розвитку діючих виробництв (виробничих потужностей), технічної підготовки виробництва, отримання прибутку та інших кінцевих результатів. Це можуть бути грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, інші цінні папери, технології, машини і обладнання, ліцензії, будь-яке майно або майнові права, інтелектуальні цінності, кредити.

     Сам термін "інвестиції" походить від  латинського слова "invest", що в прямому розумінні означає "вкладати". В широкому розумінні інвестиції являють собою вкладання капіталу з метою його збільшення в майбутньому. При цьому приріст капіталу має бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання ним наявних коштів на споживання в поточному періоді, одержати винагороду за ризик поповнити втрати від інфляції в майбутньому періоді .

     Таким чином, інвестиції - це те, що відкладається  на завтра з метою більш ефективного  споживання в майбутньому. Одну їх частину  становлять споживчі блага, які не використовуються в поточному періоді, вони відкладаються  на збільшення запасів, іншу - ресурси, які направляються на розширення виробництва. Інвестиціями можуть бути як грошові кошти, так і акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права. З точки зору фінансів, інвестиції - це всі види активів (коштів), які вкладаються в господарську діяльність з метою одержання доходу, а з точки зору економіки, інвестиції - це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння основного і неосновного капіталу .

     Законом України інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект . Такими цінностями закон визначає:

     - кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

     - рухоме та нерухоме майно;

     - майнові права, що випливають  з авторського права, досвід  та інші інтелектуальні цінності;

     - сукупність технічних, технологічних  та інших знань, оформлених  у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;

     - права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

     - інші цінності.

     Об'єктами інвестування можуть бути підприємства, які будуються, реконструюються або розширюються, інші основні фонди, які орієнтовані на вирішення певного завдання. Вони відрізняються за обсягом виробництва (масштабами проектів, виробництва продукції, робіт і послуг), спрямованістю (виробничі і соціальні), за характером і змістом етапів здійснення проектів, за формами власності (державні або приватні), за характером і ступенем участі держави (кредити, пакети акцій, податкові пільги, гарантії), окупністю коштів, ефективністю кінцевих результатів та іншими ознаками.

     Інвестиції  класифікуються за різними ознаками і можуть поділятися на матеріально-речові, якщо вони здійснюються у вигляді  виробничого обладнання, грошові, якщо вони спрямовані на створення матеріально-речових цінностей, інтелектуальні, якщо вони надаються у вигляді нових технологій. Такий поділ є відносно умовним, бо і матеріально-речові і інтелектуальні інвестиції можуть бути виражені у грошовій формі.

     Розглянемо  класифікацію інвестицій за окремими ознаками, яка проводиться з метою обліку, аналізу і планування.

     1. За об'єктами вкладання коштів виділяють реальні та фінансові інвестиції.

     Реальні (капіталоутворюючі) інвестиції - це вкладання в галузі економіки та види економічної діяльності, що забезпечують приріст виробничих та невиробничих фінансових активів, тобто вкладання в основний капітал, запаси матеріальних обігових коштів, матеріально-речові цінності чи придбання земельних ділянок, об'єктів природокористування тощо. Це можуть бути нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом і які характеризуються як інноваційні інвестиції.

     Фінансові інвестиції - це вкладання коштів в різноманітні фінансові активи, серед яких найбільшу частку займає вкладання в цінні папери, акції, облігації.

     Співвідношення  між реальними та фінансовими  інвестиціями залежить від типу і  рівня розвитку економіки та його інституцій. У провідних країнах  з ринковою економікою переважають  саме фінансові інвестиції, оскільки основним джерелом залучення коштів для реалізації інвестиційних проектів є випуск цінних паперів та реалізація їх на фондовому ринку. З позиції залучення коштів ці два види інвестицій справді різні, але вони є потоком грошових коштів, спрямованих на створення матеріально-технічної бази, включаючи НДДКР. Реальний приплив коштів у формі фінансових інвестицій відбувається лише при продажу цінних паперів на первинному ринку, а фінансові операції на вторинному ринку лише змінюють власника цінних паперів, при цьому реального припливу коштів у підприємство, що емітувало ці папери, не відбувається. Тому фінансовими слід називати лише ті інвестиції, які утворюються на первинному ринку цінних паперів. Фінансові операції на вторинному ринку можуть лише посередньо збільшити інвестиції в тому випадку, якщо динаміка акцій компанії має позитивну тенденцію, що забезпечує безпроблемну їх реалізацію при додатковій емісії.

     2. За характером участі в процесі інвестування виділяють прямі і непрямі інвестиції. Тобто фінансові інвестиції, які реалізуються у вигляді цінних паперів, котрі надають право власності (право володіння акціями), в залежності від обсягу, який концентрується в одного власника, можна розділити на прямі і портфельні інвестиції.

     Під прямими інвестиціями розуміють безпосередню участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладання коштів. Прямі інвестиції відповідають такому обсягу цінних паперів, який дає право їх власникові суттєво впливати на розробку та прийняття управлінських рішень в напрямку розвитку компанії і навіть на повний контроль над нею. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, які мають точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

     Портфельні  інвестиції хоча й надають право власності, але їх обсяг незначний у сукупності всіх цінних паперів, емітованих підприємством, а тому вони не можуть впливати на ухвалення рішень щодо управління ними. В більшості випадків власники портфельних інвестицій не ставлять собі за мету управління підприємством (компанією), їх більше цікавить розмір дивідендів, які вони одержують за свої акції. Портфельними ці інвестиції називають тому, що їх власники не обмежуються купівлею акцій одного підприємства, а мають у своєму володінні частку акцій інших підприємств, що пояснюється прагненням одержувати стабільний прибуток за вкладеним капіталом і зведенням до мінімуму ризику щодо його втрати. Така сукупність акцій різних компаній у володінні одного інвестора називається портфелем.

     Тому  під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і наступного управління ними. В цьому випадку вони купують цінні папери, які випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (це можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній), а останні зібрані таким чином інвестиційні кошти розміщують за своїм вибором у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а одержані доходи розподіляють між своїми клієнтами .

     Для України досить важливими є прямі  інвестиції, бо в цьому випадку  інвесторами виступають значні транснаціональні корпорації, визнані лідери в світовому розвитку. Не слід очікувати змін на краще від розвитку портфельного інвестування. Хоча портфельні інвестиції і надають необхідні фінансові ресурси, з позицій виробника в технологічному плані не відбувається змін на краще. Портфельні інвестори завжди прагнуть вкладати кошти в підприємства зі стабільним прибутком та гарантованими перспективами у майбутньому, тоді як прямі інвестори можуть вкладати кошти в підприємства, які при докорінній реконструкції та модернізації в майбутньому даватимуть значні прибутки.