Інвестиції В Україну і за кордон

План 
 
 

Вступ

1. Проблеми інвестиційного середовища в Україні

2. Динаміка інвестицій в промисловість України

3. Інвестиційна політика і створення спільних підприємств

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

            Одна з найголовніших причин стримування переходу української економіки до стадії економічного розвитку на засадах структурного та якісного оновлення народного господарства — низька інвестиційна активність українських підприємств. Для належного надходження інвестицій в економіку країни вона повинна гарантувати прибутковість і захищеність їх.

     В Україні такої гарантії нема. Інвестор, маючи намір вкласти капітал  із розрахунком на майбутні доходи, має бути впевненим у стабільності та надійності запланованих операцій. Якщо країна-реципієнт зацікавлена в іноземних інвестиціях, вона повинна створити стабільний для ділової активності та зрозумілий для вкладника капіталу інвестиційний режим [1, 2]. Інвестор може прийняти наявні "правила гри", навіть і недосконалі, проте не такі, що постійно змінюються.

     Політична нестабільність — основна негативна  ознака інвестиційного клімату в Україні. Крім того, непріоритетні напрями розвитку економічної політики, нестабільна законодавча база щодо іноземного інвестування— чинники, що за даними світових рейтингових агентів, обумовлюють належність України до країн з підвищеним рівнем політичних й економічних ризиків.

     Недостатній рівень інноваційної активності прискорює  процеси морального та фізичного старіння матеріально-технічної , бази суспільного виробництва, посилює структурну диспропорційність, занижує ефективність використання фінансових ресурсів.

     Системне  зменшення інвестицій у національну  економіку зумовлює спад виробництва, що своєю чергою послаблює економічну та соціальну бази реформування суспільного господарства, зменшує інвестиційний потенціал і знижує мотивацію інвестиційної поведінки суб'єктів господарювання. 

     1. Проблеми інвестиційного середовища в Україні

     Потреба в іноземних інвестиціях завжди була дуже великою в Україні, де їх потребують майже всі галузі економіки.

     Залучення іноземного фінансування пов'язане  зі внутрішньою та зовнішньою сферами  політики держави, стратегією щодо дотримання принципів, переваг і пріоритетів. Іноземне інвестування — це важлива  передумова входження України до світового господарства та структурної перебудови економіки, становлення високорозвиненої держави.

     Одначе  доцільність і необхідність іноземних  інвестицій для будь-якої країни —  неоднозначні питання, що викликають полеміку. Зрозуміло, що до іноземної допомоги — економічної чи політичної треба ставитися з належним рівнем обережності. Необхідно завжди пам'ятати: хочеш бути незалежним і багатим — працюй у своїй країні, реформуй та вдосконалюй вітчизняну економіку, створюй багатства для себе, щоб можна було експортувати продукцію за кордон. Інакше будеш залежним від допомоги сусідів.

     У цілому за оцінювання інвестиційного середовища можна погодитися з думкою аналітиків , що залучення іноземних інвестицій в умовах нестачі власних фінансових ресурсів і сучасних прогресивних технологій — єдино правильний шлях .

     В Україні проблема відсутності фінансових ресурсів відчувається дуже гостро: кожного  року вітчизняна економіка потребує приблизно 100-120 млрд. дол. США . Оцінюючи інвестиційне середовище в цілому, варто виділити позитивні та негативні риси процесу залучення іноземних інвестицій.

     До  перших можна віднести збільшення обсягів капітальних вкладень, впровадження прогресивних технологій, поліпшення платіжного балансу, зменшення обсягів імпорту, підвищення рівнів експорту та зайнятості населення.

     Негативним  у залученні іноземного капіталу можна вважати посилення залежності країни від нього, вивезення частини прибутку за кордон, усунення внутрішніх виробників зі свого ринку, надмірну експлуатацію сировинних і трудових ресурсів країни.

     Перешкоди для потоку іноземних інвестицій в Україну: це надто ускладнена та нечітка податкова система, складна процедура розміщення капіталів, часті зміни у законодавстві та високі відсоткові ставки за кредити, відсутність гарантованої страхової системи за прийнятими угодами, неконкретні адміністративні процедури системи сертифікації імпорту.

     Залучення іноземних інвестицій може стати  важливим джерелом регіонального інвестування, позаяк кожен регіон здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Певні місцевості користуються особливою увагою іноземних інвесторів, яка зумовлена великою зосередженістю там інвестиційно привабливих об'єктів.

     За  даними досліджень Європейського центру, підприємницький ризик в Україні  становить 80%. Саме це стримує потік інвестицій в Україну, на економіку якої у світовому потоці прямих інвестицій припадає лише близько 2%.

     Однак існує багато чинників, які заохочують іноземних інвесторів спрямовувати кошти на інвестиції в економіку України: вигідне географічне розташування, наявність корисних копалин, велика ємність українського ринку, висококваліфіковані технологічні кадри та дешева робоча сила, розвинена інфраструктура залізничного, водного й автомобільного видів транспорту, великий експортний потенціал.

     Вітчизняні  дослідники у своїх працях зауважують необхідність урахування поточних тенденцій розвитку інвестиційної діяльності з вирішення питань їх подальшої перспективи. Причому важливо зосередити увагу на способах умілого регулювання інвестиційних процесів як внутрішнього, так і зовнішнього надходжень.

     Слід пам'ятати, що головним джерелом інвестиційної діяльності мають залишатися власні кошти підприємств, за рахунок яких доцільно здійснювати не менше 65% усіх капіталовкладень.

     Серед іноземних інвесторів виділяють в окрему групу резидентів України. Вивезення капіталу для уникнення оподаткування здійснюється найчастіше опосередковано офшорними компаніями, що нелегально чи напівлегально зареєстровані в офшорних зонах.

     Можна стверджувати, що з використанням економічних методів активізації інвестиційної діяльності та всіх джерел фінансування з належним регулюванням інвестиційного процесу держава матиме всі можливості забезпечити процеси економічного оновлення та поступового розвитку. Для цього необхідний глибокий аналіз оцінки ємності інвестиційного середовища.

     Можна стверджувати, що з використанням економічних методів активізації інвестиційної діяльності та всіх джерел фінансування з належним регулюванням інвестиційного процесу держава матиме всі можливості забезпечити процеси економічного оновлення та поступового розвитку. Для цього необхідний глибокий аналіз оцінки ємності інвестиційного середовища.

     Різні автори й представники наукових шкіл надають різні методики оцінювання інвестиційного середовища. Наприклад, лондонський фінансовий журнал "Euromoney" розраховує так званий інтегральний показник надійності, що його вимірюють за стобальною шкалою з урахуванням дев'яти показників: економічної ефективності, політичного ризику, заборгованості, обслуговування боргу, кредитоспроможності, доступності банківського кредиту та короткострокового фінансування й отримання довгострокового капіталу, ймовірності настання форс-мажорної ситуації.

     З 1996 р. визначають індекс економічної свободи, що показує, наскільки економіка певної держави відповідає ліберальним принципам. Автори рейтингу стверджують, що ступінь економічної свободи більш-менш збігається з рівнем добробуту нації. За цією методикою індекс оцінювання країни розраховують за 10 категоріями економічної свободи, що охоплюють регуляторну, торгову та фіскальну сфери політики, ступінь втручання держави в інвестиційний процес, монетарну, інвестиційну та фінансову сфери діяльності, права власності, поширення корупції, політику у сфері праці.

     Індекс економічної свободи вимірюють у відсотках у діапазоні від 0 до 100, де мінімальному значенню відповідає найнижчий ступінь економічної свободи. Країни згруповано в п'яти категоріях : вільні (з індексом від 80 до 100), в основному вільні (від 70 до 79,9), відносно вільні (від 60 до 69,9), в основному невільні (від 50 до 59,9), депресивні (від 0 до 49,9).

     У 2007 р. у цьому списку було 157 країн. Середній світовий індекс становив  60,6, європейський — 67,5. Україна отримала 55,5 і відповідно потрапила до категорії "в основному невільних" країн і посіла 99-ту позицію в рейтингу після Чехії (46), Болгарії (57), Польщі (61), Молдови (79), Румунії (84) [5].

     Для загальної характеристики інвестиційного середовища вагомого значення набуває індекс глобалізації. Він дає можливість оцінити відповідні процеси в різних країнах. Щороку рейтингова компанія та працівники журналу "Foreign Policy" складають рейтинги на підставі 14 показників економічної, політичної, технологічної та соціальної інтеграції. Згруповані вони у чотири основні блоки за такими показниками:

     рівень економічної інтеграції (масштаби міжнародної торгівлі, прямих іноземних інвестицій, портфельні інвестиції, дохід від інвестицій);

     кількість персональних міжнародних контактів (дані про міжнародні поїздки та туризм, кількість міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень);

     розвиток глобальних технологій (кількість інтернет-провайдерів, користувачів Інтернету тощо);

     участь у глобальних політичних процесах (кількість міжнародних організацій і місій ООН, в яких країна бере участь, й іноземних дипломатичних представництв тощо).

     У 2008 р. до такого рейтингу ввійшли 72 країни, на території яких проживає близько 90% населення планети, економіки яких охоплюють понад 90% світового потенціалу. Україна посіла 43-тє місце, що на чотири позиції гірше результату попереднього року.

     За окремими показниками (участь у глобальних політичних процесах, розвиток глобальних технологій, персональні міжнародні контакти, економічна інтеграція) результат України становить відповідно 55; 53; 49 та 17-ту позиції. Останній рейтинг з участю експертів ста провідних міжнародних банків, які визначили комплексний показник різних параметрів платіжної спроможності та інвестиційної привабливості, представляє 135 країн.

     За формування рейтингу BERI (Business Environment Risk Index) оцінено такі чинники, як політична стабільність, ставлення до іноземних інвестицій, націоналізація; девальвація, платіжний баланс, темпи економічного розвитку, витрати заробітної плати, продуктивність праці, інфраструктура та умови кредитування [2].

     Результати практично всіх експертних оцінок, визначених наприкінці XX -початку XXI ст., свідчать про невисоку привабливість України як країни, що приймає інвестиції. Незважаючи навіть на певні економічні та соціально-політичні її досягнення в останні роки (Європейський Союз визнав Україну країною з ринковою економікою, номінальні доходи населення збільшилися на 43%, обсяги тіньової економіки зменшено на 7% тощо) вона посідає одні з найнижчих позицій у провідних рейтингах країн , а в інших — України взагалі нема.

     Аналіз рейтингів дає змогу віднести Україну в цілому до категорії країн із рівнем розвитку, значно нижчим від середнього. Це спричинено недоліками законодавства щодо інвестування та підприємництва та нестабільністю політичної ситуації в Україні. Цей чинник особливо важливий для великих ТНК із Німеччини, США, Великобританії, які не лише здійснюють певну господарську діяльність, але деякою мірою віддзеркалюють політичну позицію найвпливовіших країн світу.

     Недостатнє правове забезпечення, зокрема щодо платежів у бюджети всіх рівнів і централізованих фондів спеціального призначення й означена      нестабільність стали причиною виходу   з українського ринку багатьох потужних  компаній, які хоч і прийняли правила гри  в недосконалому правовому полі, проте не передбачали, що процес пристосування до нього стане нескінченим.

     Така ситуація склалася і через відсутність системи регламентації перевірок підприємницької діяльності; тривалу процедуру реєстрації й отримання необхідних сертифікатів, неоднозначне тлумачення різними гілками влади законодавчих актів, які постійно змінюються; недосконалу систему розгляду справ у господарських судах і несвоєчасне виконання їх рішень; невідповідність у ряді випадків між законодавчими нормативними актами; відсутність дійового механізму правового захисту інвесторів від боржників і недоброчесних партнерів.