Інноваційна форма інвестицій

    Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні й юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

    Активну участь в інноваційному процесі беруть державні органи управління. Вони визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, а також встановлюють форми стимулювання інноваційних процесів, спрямованих на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Зокрема:

- Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме: створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності; затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля; в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки.

- Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх компетенції: затверджують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм і доручають Раді міністрів Автономної Республіки Крим, делегують повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування регіональних інноваційних програм через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) у межах виділених з цих бюджетів коштів; контролюють фінансування регіональних інноваційних програм за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

- Кабінет Міністрів України: здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховної Ради України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів.

- Центральні органи виконавчої влади: здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

    Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, який здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики. Таким органом с Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій України).

    Відповідно до покладених на нього завдань, Держінвестицій України: готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів; готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці установи; затверджує порядок формування та використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність; доручає державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; організовує підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

- Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради відповідно до їх компетенції: затверджують місцеві інноваційні програми; у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам.

- Виконавчі органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції: розробляють проекти місцевих інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам; вживають заходів щодо виконання місцевих інноваційних програм; залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв'язання проблем інноваційного розвитку населених пунктів; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному місцевому бюджеті.

    Основним суб'єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство - це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період становлять інноваційні продукти та (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо.

Інноваційні підприємства розрізняються  переважно цілями проектів і місцевою специфікою їх реалізації. Метою їх створення є інтенсифікація процесу  розробки і впровадження у виробництво  новітніх техніки та технологій, підготовка висококваліфікованих кадрів.

    З метою створення та широкого застосування конкурентоспроможних на світовому ринку нових технологій та наукової продукції, посилення впливу інноваційних чинників на структурну переорієнтацію економіки Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про затвердження Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів".

    Цим документом визначено, що інноваційною структурою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, створена відповідно до законодавства, або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність, з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження та наукоємкої конкурентоспроможної продукції.

    Найдосконалішими формами інноваційних структур системи "наука - виробництво - соціальна сфера" є технополіси та технопарки. Створенню яких у розвинених країнах останніми десятиліттями надається виняткове значення.

1.3.Венчурне підприємництво та його організаційні форми.

    Місце венчурного підприємництва в інноваційній інфраструктурі визначають характерні йому особливості. Зокрема, венчурний капітал має фінансову природу, а не позичкову, що накладає свій відбиток на специфіку його діяльності, адже це створює можливість венчурним інвесторам брати безпосередню участь в управлінні проектами та в розвитку цієї інноваційної структури, що надає їй додаткову перевагу, оскільки поєднання знань, навичок та особистих контактів людей із різних сфер діяльності додає їй гнучкості, мобільності та збільшує шанси на загальний успіх. У випадку ж кредитування новоствореної інноваційної фірми банком, автор ідеї змушений покладатися винятково на власні сили, при цьому ще й ризикуючи закладеним майном.    Основні переваги, що їх отримують зацікавлені сторони у процесі венчурного фінансування, зображено на рисунку.

    Венчури, оскільки вони мають фінансову природу, у національній інноваційній інфраструктурі доцільно віднести до фінансових структур. Попри те, вони можуть виконувати також і функції інших складових інноваційної інфраструктури, зокрема об’єктів інформаційної системи, організацій з підготовки та перепідготовки кадрів, консалтингових установ (з питань захисту, оцінки вартості і використання інтелектуальної власності, маркетингу, комерціалізації).

    Характеризуючи обставини, за яких венчури отримують стимул до бурхливого розвитку, найбільш доцільно було б розглянути приклад США як країни, у якій венчурне фінансування зародилося (орієнтовно із 40-х років минулого сторіччя) та наразі розвинене найбільшою мірою порівняно з іншими країнами, оскільки у країнах ЄС та у Японії провідна роль у фінансуванні інноваційних компаній належить банкам.

    Ще одним чинником, що значною мірою сприяв поширенню венчурної форми фінансування інновацій, стало погіршення умов фінансування корпорацій. По-перше, виникли проблеми із їх фінансуванням через кредитну систему, оскільки кредитна система характеризувалася на той період порівняно високою та нестабільною процентною ставкою, високим темпом інфляції, кризою сектору державних фінансів. Це нагадує українську банківську систему із її надзвичайно високою платою за користування кредитом, нестабільною процентною ставкою (часто банк залишає за собою право переглядати її розмір у бік підвищення) та невеликими термінами кредитування (тоді як венчур досить часто – це “довгі” гроші). Усе це супроводжується напрочуд високим темпом інфляції, який деякі експерти оцінюють у розмірі близько 30 % на рік, а також нестабільним курсом національної валюти. По-друге, приблизно наприкінці 1970-х років значно погіршилися і умови залучення корпораціями фінансування на ринках капіталів. Фондові ринки переживали скрутні часи, що позначилося і на індексах бірж, і на курсі акцій окремих компаній. Отже, більшість компаній США позбавилися можливості використовувати фондові ринки як джерело т. зв. “довгих” грошей і користуватися своєю представленістю на основних фінансових майданчиках як запорукою отримання коштів. Якщо подивитися на ситуацію із ринком українських цінних паперів, то важко не зауважити глибоку кризу, яку багато хто пов’язує із кризою банківського сектору, іпотечного ринку, загальною нестабільністю економіки. Отже, сучасні українські підприємства, як і американські 30 років тому мають істотні труднощі із залученням коштів на фондових ринках шляхом розміщення своїх цінних паперів.

    Ще один чинник, що сприяв поширенню технології венчурного фінансування, є інфраструктурним. Адже венчурний капітал за своєю суттю є капіталом-“диверсифікантом”, оскільки він заповнює ті ніші, використовує ті “вікна можливостей”, які залишаються на ниві інноваційної діяльності після крупних корпорацій, інвестуючи або у невеликі, зазвичай, молоді, компанії, або й узагалі у т. зв. стартапи, тобто щойно засновані для реалізації певного проекту фірми. Відповідно молоді підприємства не мають інфраструктурної бази для здійснення своїх досліджень, що може поставити крапку на теоретично дуже перспективному проекті. У США виходом із ситуації для венчурів стала поява та зростання кількості об’єктів, передусім виробничо- технологічної інфраструктури: у 50-х роках ХХ сторіччя в районі міста Сан-Франциско з’являється тепер уже широковідома “Силіконова долина”, заснована компанією “Локхід”, якій на той момент потрібен був майданчик для розроблення та випробування балістичних ракет. Із плином часу на зведеному майданчику було сконцентровно значну кількість підприємств, дослідницьких центрів, консультаційних і сервісних фірм, венчурних компаній, насамперед в галузі електронно- комп’ютерних виробництв. “Силіконова долина” започаткувала нову модель інноваційних структур типу технополісу і науково-технологічного парку.  

    У сенсі розвитку виробничо-технологічної інфраструктури Україні, звісно, ще далеко до США та інших розвинених країн, проте ми теж маємо у цьому сенсі позитивні зрушення. Ще у 2004 р. в Україні було передбачено створити умови для розвитку першого українського технополісу високих технологій на базі НТУУ “КПІ”, а рік тому було визначено місце будівництва і створено перші проекти. Достатньо успішно функціонують українські технопарки, такі як, наприклад, Інститут електрозварювання ім. Патона у Києві та Харківський інститут монокристалів. Ці об’єкти виробничо-технологічної інноваційної інфраструктури, їх лабораторні та виробничі комплекси цілком можуть стати осередком становлення молодих інноваційних фірм, фінансованих венчурним капіталом.

    Отже, як бачимо, аналіз чинників, що сприяли становленню у США інноваційного типу економіки загалом та венчурних фірм зокрема, показав багато аналогій між поточною економічною ситуацією в Україні та США періоду становлення венчурного капіталу. Для успішного становлення венчурів в Україні не вистачає лише відповідної державної політики сприяння. Для прикладу у США венчурний капітал акумулював кошти із джерел таких інститутів, як пенсійні і взаємні фонди, які виявили істотне зацікавлення до інвестування своїх капіталів у венчурні компанії, у нас же подібне не допускається із метою зниження ризиків. Інший момент – стан фінансування державою наукових розробок. Річ у тім, що венчурний капітал грає не надто велику роль у первинному фінансуванні інноваційного процесу. Із більш ніж 81 млрд. доларів, інвестованих венчурним бізнесом у 2000 р. у США, тільки приблизно 23 % – це інвестиції на найбільш ранніх стадіях розвитку компанії і лише 10 % – інвестиції в стартапи. Решта ж венчурних коштів інвестується у розвиток інноваційних проектів, спочатку профінансованих за рахунок великих корпорацій або держави. Венчури відіграють значну роль у подальших стадіях інноваційного процесу – в період комерціалізації інновації, коли їхні кошти використовуються для побудови необхідної інфраструктури, наповнення основних фондів, оборотного капіталу, забезпечення ефективного маркетингового та логістичного процесів підприємства, налагодження виробництва і реалізації продукції.

    Будучи елементом інноваційної інфраструктури на рівні національної економіки, венчури, своєю чергою, для успішного функціонування потребують розвиненої інфраструктури венчурного підприємництва. Як уже говорилося, важливою умовою сприяння розвитку венчурного бізнесу є наявність об’єктів виробничо-технологічної інноваційної інфраструктури. Переважно більшість венчурних капіталістів не ризикують вкладати ресурси у стартапи, а ретельніше придивляються до уже розпочатих проектів.