Міжнародні інвестиції

        МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

            Тернопільський національний економічний університет

      Україно-Нідерландський факультет економіки та менеджменту

 

                                 Кафедра міжнародного менеджменту та маркетингу

 

     

     Міждисциплінарна курсова робота

                                       на тему

           «МІЖНАРОДНІ ІНВЕСТИЦІЇ»

 

 

                                                                                                                 Студентка групи МУН

                                                                                Синишина Ілона Сергіївна

_______________________

(підпис)

Науковий керівник

(науковий ступінь  (д.е.н., к.е.н.), вчене звання (доцент, професор), ПІБ)

_______________________

(підпис)

 

                              Тернопіль – 2013

                                                ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Причини  і суть міжнародного руху капіталу

Розділ 2. Форми  іноземних інвестицій

Розділ 3. Транснаціональні корпорації та їх роль в сучасному розвитку міжнародних економічних відносин

Розділ 4. Стан та проблеми іноземного інвестування в  Україні

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                ВСТУП

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. ПРИЧИНИ І СУТЬ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ

В межах світової економічної системи між національними  ринками та їх субєктами складаються  різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні,науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає  міжнародна інвестиційна діяльність, повязана з вивозом капіталу.

Капітал є одним  із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для  виготовлення будь-якої продукції. Капітал  представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух  факторів виробництва (капіталу , ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж  законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародний рух  капіталу – однобічне переміщення  за кордон певної вартості і товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є  його відносний надлишок. Це знаходить  прояв в насичині внутрішнього ринку  такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі  не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежить також процеси інтернаціоналізації  виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні інетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний та технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступу до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:

Теорія ринкової влади С.Хаймера – субєкт інвестиційної  діяльності, який вивозить капітал, керується  прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади.закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані «захині інвестиції»: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати «внутрішнього  характеру», тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.

Концепція конкурентоспроможності галузі – пояснює міжнародний  рух капіталу посиленням конкуренції  технологічного характеру між субєктами ринку капіталів

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний  рух капіталу як наслідок розвитку технологій, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з  метою закріплення контролю і  власності на основі своїх специфічних технологічних перваг.

Концепція оборони  національного северенітету грунтується  на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експоретрів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного  простору – головним стимулом переведення  виробничих потужностей (капіталу в  матеріальній формі) за кордон є наявність  конкурентних переваг щодо країни-реципієнта.  Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Інфраструктура  міжнародного ринку капіталів складається  з:

• кредитних інститутів, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах;
• кредитних інститутів, що ведуть справи клієнтів на біржах;
• інвестиційних фондів і компаній, що вкладають отримані кошти в цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою з метою зменшення ризику;
• великих підприємств, що виступають на міжнародному ринку в якості самостійних субєктів;
• страхових компаній;
• громадських емітентів;
• інвестиційних банків, які для зменшення ризику вводять програми торгівлі цінними паперами.

Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних  економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються країни Південно-Східної Азії, Центральноі і Східної Європи, хоча частка останніх в русі іноземних інвестицій залишається невеликою.

Змінюються  напрямки руху капіталу: якщо раніше, до другої світової війни, капітал рухався  переважно у слаборозвинені країни (колонії), то тепер три чверті всіх іноземних інвестицій приходиться  на розвинені країни світу. Країни, що переважно приймають капітал: США, Ірландія, Португалія, італія, Велика британія, туреччина, країни, що розвиваються. Країни, які переважно вивозять (нетто-інвестори),-Японія, Франція, Німеччина. Якщо до 1985 року лідером у здійсненні іноземних інвестицій вважалися США, то тепер – країни Європейського Союзу, Японія.

Зазнають змін і форми руху капіталу: переважає  вивіз портфельних інвестицій, зростає  роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює  інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК).

Форми міжнародного руху капіталу:

За джерелами  походження-

1)офіційний  (державний);

2)приватний  (недержавний) капітал

За характером використання коштів:

1)підприємницький;

2)позичковий (міжнародний  кредит);

3) міжнародна  економічна допомога

За термінами  вивезення капіталу:

1)короткостроковий (до 1 року)

2)середньостроковий  (більще 1 року)

3) довгостроковий (більше 3 років)

За типом  фінансових зобовязань:

1)кредитні операції;

2)інвестиційні  операції

За цілями використання:

1)прямі інвестиції

2)портфельні  інвестиції.

 

 

 

 

 

Розділ 2. ФОРМИ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Міжнародні  інвестиції – це довгострокові вкладення  капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Розрізняють дві  основних форми іноземних інвестицій:

• прямі іноземні інвестиції;
• портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення  в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обєктом розміщення капіталу і відповідний дохід. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії,  в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому – компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на:

• вкладення компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);
• реінвестування прибутку;
• внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельні  інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які  приносять інвесторові відповідний  дохід, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними  паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобовязання; інструменти грошового ринку та інші). Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох країн. Водночас характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х роках прямі іноземні інвестиції складали приблизно 50% всього міжнародного руху капіталу, то в кінці 90-х – вже 25%. Частка портфельних інвестицій зросла з 20% до 60%.

Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грошовими ресурсами й широкою інформацією про стан світового ринку цінних паперів (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фінансові установи), а я іншого – тим, що портфельні вкладення часто використовують не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високомонополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.

Слід розрізняти поняття «ввезення капіталу»  та «іноземні інвестиції». Ввезення капіталу – періодичний приплив  іноземного капіталу; іноземні інвестиції – загальна сума накопиченого іноземного капіталу в національній економіці  за певний період. Ця сума може зростати незалежно від того,ввозиться новий капітал чи ні. В першу чергу це стосується прямих інвестицій.

У розвинених країнах  іноземний сектор відіграє дедалі суттєвішу  і роль їх зростає. Так, його питома вага у ВНП США збільшилася з 9,5% у 1977 до 16,4% у 1987 та 21,2% у 1990 р. в економіці США існують важливі галузі та сфери, розвиток яких визначається іноземним сектором: виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, випуск нафтопродуктів тощо (питома вага іноземного сектора в них – понад 20% усіх активів і обсягу продаж). В інших країнах позиції іноземного сектора в окремих галузях ще вищі. У ФРН питома вага його в обороті вісх підприємств у нафтопереробній промисловості сягнула у 1992 -91%, у хімічній – 30%, в електротехнічній (з електронною включно)-27%.

Інвестування  може здійснюватися різними методами:

• через розвиток контрактних форм співробітництва;
• злиття і придбання підприємств;
• створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.