Можливості виходу акцій українських емітентів на міжнародні фінансові ринки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОСІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА 
 
 
 
 

Реферат

З дисципліни «Інвестування»

на тему: «Можливості виходу акцій українських емітентів на міжнародні фінансові ринки» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ-2011

План

1. Поняття фінансового ринку та його структура.
2. Обіг цінних паперів українських емітентів на іноземних фондових ринках.
3. Висновок
4. Використана література

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття фінансового ринку та його структура.

 

     Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація  тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їхній розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси повинні здійснюватись на фінансових ринках. 
     Фінансовий ринок - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти. 
     На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу). Гроші - не тільки головна мета підприємництва, а й найважливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу та шляхи його вкладання. Тому всі суб'єкти господарювання стикаються насамперед із фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отримують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності. 
     Крім того, фінансовий ринок стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів та сприяє виникненню й розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві. 
     Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих ринків: 
     Кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах; 
     Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют. 
     Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів. 
     З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів. 
     Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику. 
     Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо - та довгострокових) і ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів. 
     Ринок капіталів - найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів. 
     Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно. 
     Фінансовий ринок можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному. 
     У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого ґатунку та виконуються операції професійними учасниками.        Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позафондової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не котируються на біржі. 
     За будь-якого трактування структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки. 
     Головна функція фінансового ринку - трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівнодоступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету - збільшення капіталу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Обіг  цінних паперів українських  емітентів на іноземних  фондових ринках

     Весь комплекс світових фінансових послуг грунтується на небаченій кількості і на величезній різноманітності фінансових інструментів та їх похідних, які істотно диверсифікують валютні, фінансові і кредитні ризики інвестиційної діяльності. При цьому виникає необхідність пошуку відповідних правових та технологічних рішень, що запобігають можливим втратам і прямим фінансовим збиткам.

     Складні правовідносини, що супроводжують обіг цінних паперів, диктують необхідність розглядати способи обігу цінних паперів українських емітентів на іноземних ринках цінних паперів у першу чергу на основі їх юридичного аналізу. Такий “вихід” цінних паперів, як об'єкта цивільно-правових відношень, необхідно розглядати як із точки зору права власності на цінний папір, так і з точки зору зобов'язальних прав, закріплених цінним папером.

     Вище було зазначено, що найбільш простий обіг цінних паперів “внутрішніх” емітентів за кордоном держави мають цінні папери на пред'явника. При цьому вивіз цінних паперів за кордон України регулюється валютним і митним законодавством.

     Облік прав власності на іменні цінні папери у українського реєстратора або на бездокументарні чи знерухомлені цінні папери у українського зберігача знижує оборотність таких цінних паперів і може суттєво зменшити інтерес потенційних іноземних інвесторів. Як вище зазначалося, нерезидент хоче мати впевненість в захищеності своїх інвестицій. В першу чергу він довіряє законодавству своєї країни та встановленим звичаям торгівлі цінними паперами, до яких він звик і має відповідний досвід та технологічне забезпечення.

     Одним із фінансових інструментів, які забезпечують спрямування вільних коштів, знижують ризики капіталовкладень і запобігають можливим втратам, є депозитарні розписки. Як правило, депозитарні розписки випускаються під корпоративні цінні папери, що дозволяє розглядати їх як інструмент притягнення капіталу саме в реальну економіку. Для емітента корпоративних цінних паперів депозитарні розписки можуть безпосередньо або опосередковано сприяти збільшенню його капіталу. Це досягається за рахунок використання відповідних рівнів програм випуску депозитарних розписок. Депозитарні розписки - цікавий фінансовий інструмент. Програми випуску депозитарних розписок дозволяють поєднати правові особливості країни емітента цінних паперів із правовими особливостями країни емітента депозитарних розписок (включаючи й особливості міжнародного права). Вигоди для емітента від випуску депозитарних розписок так як і деякі технологічні схеми здійснення таких випусків, які використовувались в різних країнах, неодноразово описувалися в пресі. Нажаль, переважна більшість цих статей має рекламний характер. Не все наведене в цих статтях можливо безпосередньо застосувати в Україні. Складний характер правовідносин, що супроводжує обіг цінних паперів, робить необхідним розглядати випуск депозитарних розписок під цінні папери в першу чергу з юридичної точки зору, а не застосовувати “прямим впровадженням” готові технологічні процедури. Спроби застосування в Україні відомих у світовій практиці технологічних схем повною мірою не вирішують всіх правових проблем, пов'язаних із випуском депозитарних розписок на цінні папери українських емітентів. Практична реалізація програм депозитарних розписок на цінні папери українських емітентів доводить цю тезу.

     Як фінансовий інструмент депозитарні розписки українським законодавством не визначені. Юридична класифікація депозитарних розписок достатньо складний процес. Досить поширена уява, що депозитарні розписки – похідні цінні папери не відповідає світовій практиці. Тому виникає необхідність проаналізувати випуск депозитарних розписок із правової точки зору.

     Технологічні особливості випуску депозитарних розписок у міжнародній практиці за звичаєм зв'язують із поняттям “номіні” (NOMINEE - компанія, заснована як фінансовий інститут, на ім’я якої клієнт реєструє цінні папери з метою акумуляції доходів та /або обліку основного власника (утримувача) цінних паперів. Номіні веде облік основних власників). Цінні папери, за якими реалізується програма депозитарних розписок, обмежуються в обігу (блокуються) на ім'я емітента депозитарних розписок як номіні, який веде облік власників цінних паперів (малюнок 2).

     Номіні - фаховий учасник ринку цінних паперів, що виконує дії з цінними паперами від імені власника цінних паперів. Деякою мірою номіні можна розглядати як “номінального власника”. Найбільшу відповідність поняттю “номіні” в українському законодавстві має довірче товариство або траст.

Законодавством  України визначені правові основи власності і правовідносини власника майна з особою, яка представляє  інтереси власника.       В Україні емітент депозитарних розписок - іноземна депозитарна установа або є власником цінних паперів, або власником є хтось іншій, наприклад, власник депозитарних розписок. В українському законодавстві (так само як і в законодавстві інших країн) відсутнє поняття “номінальний власник”. Вирішення правових проблем реалізації випуску депозитарних розписок шляхом установлення юридичної рівності між “номіні” і українським “номінальним утримувачем” (депозитарій або зберігач цінних паперів, зареєстрований у реєстрі власників іменних цінних паперів як юридична особа, якій ці цінні папери передано за дорученням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депозитарній системі) засновано лише на рівності кореневої частини цих двох понять (із погляду граматики). З правової точки зору це несумісні поняття.

Джерело такої правової невідповідності  понять аналогічно невідповідності  понять зберігач і custodian і визначається законодавством України, яке регламентує право власності. У Україні поняття “номінальний утримувач” відноситься тільки до іменних цінних паперів. Номінальний утримувачем може бути тільки український депозитарій або зберігач цінних паперів. У одного номінального утримувача на рахунку у цінних паперах по тим самим цінним паперам не може бути зареєстрований інший номінальний утримувач. Кореспондентські відношення щодо цінних паперів між зберігачами в Україні не припускаються.

     Реєстрація номінальним утримувачем зберігача або депозитарій у реєстрі власників цінних паперів не означає переходу до номінального утримувача права власності на цінні папери (внесення номінального утримувача в реєстр власників іменних цінних паперів, а також перереєстрація цінних паперів на іншого номінального утримувача не означає, що право власності на цінні папери переходить до номінального утримувача). Право володіння, користування і розпорядження майном залишаються за власником цінних паперів, а змінюється лише місце фіксації майнових прав (фіксація права власності провадиться не у реєстратора, а у зберігача). Укладання зберігачем договору про відкриття рахунку у цінних паперах з власником цінних паперів не може бути обумовлено відмовою депонента від якогось із прав, що надає цінний папір. Рахунок у цінних паперах у зберігача може бути відкритий тільки власнику цінних паперів. Крім того, емітент депозитарних розписок не може бути зареєстрований номінальним утримувачем у реєстрі власників іменних цінних паперів, якщо він не український депозитарій або зберігач.

Під реєстрацією  в реєстрі власників іменних  цінних паперів номінального утримувача в Україні можна розглядати встановлення “облікових” відношень між учасниками Національної депозитарної системи (між  реєстратором і депозитарієм або  зберігачем). Таким чином, відсутня правова рівність між поняттями  “номіні” і “номінальним утримувачем” як і між поняттями “зберігач” і “custodian”.

     Реалізація іноземною депозитарною установою програми випуску депозитарних розписок може здійснюватися у тому випадку, якщо ця установа не є власником цінних паперів. Цей випуск можливий у випадку встановлення кореспондентських відношень між Національним депозитарієм України і емітентом депозитарних розписок. Встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн, укладання як двосторонніх, так і багатосторонніх угод про пряме членство або кореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій з цінними паперами учасників Національної депозитарної системи, контроль за їх кореспондентськими відносинами з депозитарними установами інших країн” відносяться до компетенції Національного депозитарію України.

Підставою для такого висновку можуть служити  норми прямої дії Закону, що саме Національний депозитарій України  має право на “укладання як двосторонніх, так і багатосторонніх угод про  пряме членство, або кореспондентські відношення для обслуговування міжнародних  операцій із цінними паперами учасників  Національної депозитарної системи”.

Норми законодавства України  обмежують кількість  можливих шляхів реалізації депозитарних розписок на цінні папери українських  емітентів:

     1) депозитарні розписки випускаються власником цінних паперів українського емітента;

     2) випуск депозитарних розписок реалізується шляхом встановлення відношень між емітентом українських цінних паперів, емітентом депозитарних розписок і Національним депозитарієм України.

     Депозитарні розписки, випущені іноземною депозитарною установою під цінні папери, якими він володіє на праві власності, можна вважати цінними паперами даної установи. Це можуть бути або бездокументарні депозитарні акції, оформлені глобальним сертифікатом, або документарні депозитарні розписки. Вони є зобов'язаннями цієї юридичної особи. За ними виникає нове право власності саме на дані цінні папери - депозитарні розписки. При цьому у тій країні, де здійснюється цей випуск, повинна існувати система державної реєстрації таких цінних паперів. Існуючі програми випуску депозитарних розписок під українські цінні папери реалізовувалися саме за таким сценарієм.

     Випуск іноземною депозитарною установою депозитарних розписок під власні цінні папери при всій технологічній простоті має істотні недоліки, наприклад:

• іноземна депозитарна установа є власником цінних паперів українського емітента і володіє як правом власності на ці цінні папери, так і зобов'язальними правами, що супроводжують цінні папери;
• для іноземної депозитарної установи цінні папери є іноземною власністю, яка у багатьох країнах додатково оподатковується;
• не володіючи ніякими правами на самі цінні папери, власник депозитарної розписки може розраховувати тільки на надійність іноземної депозитарної установи - емітента цих депозитарних розписок, тощо.

     Однак, випуск депозитарних розписок власником українських цінних паперів тільки опосередковано сприяє приросту капіталу українського емітента. Безпосередній приріст капіталу емітента українських цінних паперів можливо реалізувати за рахунок використання інших програм випуску депозитарних розписок, впровадження яких потребує істотної правової підготовки і аналізу. Мова йде про випуски депозитарних розписок третього рівня, за процедурою Правила 144(а) або європейські депозитарні розписки. Для реалізації саме таких програм попередні правові та технологічні схеми випусків депозитарних розписок власником цінних паперів складно використати. Щонайменше, для реалізації програм випуску депозитарних розписок, що безпосередньо сприяють приросту капіталу емітента, власником українських цінних паперів не може бути емітент депозитарних розписок .