Методи оцінки ефективності інвестиційного проекту

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ Й НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ АКАДЕМІКА  Ю. БУГАЯ 

ФАКУЛЬТЕТ «ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ» 

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» 

Реферат

з дисципліни «Інвестування»

на тему:

«МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ» 
 

Виконала 

студентка групи Е- 91

Ясінко  Світлана

Перевірила

Колесник  Ю.М.

-2011-

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...3

1. Визначення й критерії …………………………………………………3
2. Методи оцінки капітальних вкладень…………………………………6
3. Критерії оцінки та відбору інвестиційних проектів…………………11
4. Статичні методи оцінки інвестиційних проектів……………………13
5. Динамічні методи оцінки інвестиційних проектів…………………..15

Висновок……………………...……………………………………………….22

Використана література……………..……………………………………….23 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     У системі управління реальними інвестиціями оцінка ефективності інвестиційних  проектів є одним з найвідповідальніших  етапів. Від того, наскільки об'єктивно  проведена ця оцінка, залежать строки повернення вкладеного капіталу, варіанти альтернативного його використання, додатковий потік операційного прибутку підприємства в майбутньому періоді тощо.

     Взагалі, оцінка - це процес визначення відповідності  чогось встановленим критеріям. Отже, для того, щоб провести оцінку інвестиційного проекту, необхідно знати - відповідно до яких критеріїв вона має здійснюватись. Разом із тим, потрібно мати певну методологію здійснення такої оцінки. Ця методологія залежить знову таки від потрібних критеріїв.

1. Визначення й критерії 

     Методи  оцінки ефективності інвестиційних проектів – способи визначення доцільності довгострокового вкладення капіталу (інвестицій) у різні об'єкти (галузі) з метою оцінки перспектив їхньої прибутковості й окупності.

     Інвестиційні  проекти, включаючи пропозиції по розробці нової продукції, повинні піддаватися постійному і детальному аналізу з погляду кінцевих результатів. Відомо, що капітал, вкладений у техніко-економічні проекти разом з частиною отриманої від їхньої реалізації прибутку, реінвестується в активи з метою одержання доходу і прибутку в майбутньому. З цих позицій окремі деталі проектів можуть показатися не настільки істотними. Разом з тим на окремі стандартизовані питання (вони передбачені і бізнес-планом проектів) має бути відповісти на самому початку аналізу (розрахунку ефективності і т.п.).

     Це, наприклад, яку мету переслідує проект (чим він викликаний, якими обставинами, його основна мета, навіщо він потрібний, де буде реалізована і чому); яка  дія він зробить на поточну  і перспективну діяльність базового підприємства, а по нових виробах (конструкціям), при модернізації устаткування — і в споживача; чи зміниться, якщо так, те як, організаційна структура, якість продукції, обсяги виробництва, екологія і т. д. (конкретні показники змін); терміни для досягнення результатів реалізації проектів (наприклад, проектної потужності, яке потрібно устаткування, терміни його надходження і ціна продажу й ін.); інвестор і обсяги інвестування.

     Критеріями  для обґрунтування (визначення) придатності (ефективності) інвестиційного проекту  можуть бути: прибуток, прибутковість, частка ринку, якість продукції, беззбитковість і ін. Украй важливо при цьому розрахувати і простежити напрямку потоку грошей: капітальні витрати на викуп землі і підготовку місця, будівництво будинків і споруджень, придбання (проектування, виготовлення) устаткування і машин, навчання фахівців; поточні витрати — сировина і матеріали, паливо й енергія, праця і т.д.; дохідні статті — економія витрат, роялті, урядові позики і т.п.

     Інвестиційні  проекти можуть бути оцінені різними  способами, але, очевидно, при кожнім з них (крім екологічних, соціальних і деяких інших) важливо знати рівень доходу, що забезпечать інвестиції і який розмір додаткового прибутку вони принесуть. У довгостроковому плані, коли за його основу приймається життєвий цикл продукції (товару), відповідь на них може дати однакові результати, у короткостроковому — можливі значні розходження. Це зв'язано з тим, що коли ведеться нове будівництво, здобувається нове чи обладнання розробляється нова продукція, витрата коштів перевищує їхнього надходження.

     Критерії, використовувані для оцінки проекту, повинні відображати головні  аспекти й умови його реалізації. При всім їхньому різноманітті їх можна об'єднати в наступні групи:

• фінансово-економічної;
• нормативні;
• забезпеченості ресурсами й ін.

     До фінансово-економічної відносять традиційний їхній набір для ухвалення рішення щодо будь-якого проекту. Це можуть бути і звичайні фінансово-економічні показники, обумовлені в бізнес-плані, — вартість проекту, чиста поточна вартість, прибуток і рентабельність (віддача інвестицій), внутрішній коефіцієнт ефективності, період окупності й ін.

     До  числа нормативних критеріїв відносять:

• правові (норми національного і міжнародного права);
• вимоги стандартів, конвенцій і т.п.;
• екологічні вимоги;
• патентоспроможність і інші умови дотримання прав інтелектуальної власності.

     Недотримання  кожного з них може зробити  ефективний проект нездійсненним.

     Ресурсні  критерії також визначають потенційну можливість здійснення проекту і включають наступні їхні групи: науково-технічні ресурси (наявність необхідного науково-технічного заділу, фахівців відповідного профілю і кваліфікації й ін.), виробничі (наявність потужностей для виробництва даного продукту), технологічні альтернативи (варто оцінити існуючі конкуруючі технології), обсяги і джерела фінансових ресурсів і ін. 
Варто мати на увазі, що окремі інвестиційні проекти (напрямку інноваційної діяльності) можуть оцінюватися також і з позицій прийнятності прогнозованих термінів досягнення тих чи інших результатів — завершення проектування, вихід на ринок і закріплення на ньому, досягнення наміченої прибутковості (рентабельності), окупності інвестицій і ін.

     Визначений  інтерес представляє і розрахунок ефекту від прискорення виконання  науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, тому що, з одного боку, прискорення процесу досліджень і розробок (проектування, конструювання, будівництва і т.д.) вимагає значних витрат на цій стадії реалізації проекту, з іншого боку — виникають можливості більш раннього виходу на ринок з новим ефективним продуктом (товаром, виробом), у виробництві якого фірма буде, хоча б і на якомусь не тривалому проміжку часу, монополістом. Кожен потенційний проект повинний оцінюватися і на його. відповідність політичним і соціальним умовам у країні з обліком їхніх можливих змін.

     2. Методи оцінки капітальних вкладень

     Найбільш  розповсюдженими  методами оцінки капітальних  вкладень є:

• метод окупності;
• метод простої норми прибутку;
• метод дисконтування коштів;
• чистої поточний вартості;
• крапка беззбитковості;
• використання аналізу динамічності й імовірності.

     Однак вибір методів і критеріїв  оцінки залежить від специфіки проекту, закладених у ньому нововведень (інновацій), типу галузі і ряду інших  факторів. Остаточне ж рішення  приймається замовником (підприємцем і т.п.), узгоджується з інвестором, партнерами, контрагентами й іншими зацікавленими особами.

     Метод окупності

     Метод окупності — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на використанні як критерій періоду часу (кількість років), необхідного для повернення інвестицій, вкладених у проект (розмірів щорічного внеску, що розраховуються як різниця між річними доходами і витратами).

     Період  окупності— це час, необхідне для  відшкодування вихідних капітальних  вкладень за рахунок прибутку від проекту. Під прибутком мається на увазі чистий прибуток, що залишається після відрахування податків плюс амортизація (а іноді і доходи по процентних ставках). Числення строку окупності звичайно починається з періоду будівництва, протягом якого будуть зроблені первісні капітальні вкладення (з обліком і без обліку вартості землі й оборотного капіталу).

     Перевага  цього методу як критерію добору проекту  — простота розуміння і розрахунків, визначеність суми початкових капітальних  вкладень, можливість ранжирування проектів у залежності від строків окупності. Він особливо рекомендується (наприклад, ЮНИДО) для аналізу ступеня ризику, що виконується в політично нестабільних країнах і в технологічно швидко застарілих галузях промисловості.

     Його  основні недоліки— метод ігнорує віддачу від вкладеного капіталу (тобто не оцінює його прибутковістю), дає однакову оцінку рівним інвестиціям незалежно від терміну їхньої окупності (тобто 1 млн. г. о., отриманий через чи рік 10 років, оцінюється однаково). Крім того, цей метод не дозволяє вимірити прибутковість проектного рішення, а основна увага приділяється на його ліквідність.

     Метод простої норми  прибутку

     Метод простої норми прибутку — один з методів оцінки ефективності інвестиційних  проектів, заснований на критерії, обумовленому відношенням прибутку за звичайний повний рік їх (проектів) експлуатації до вихідних інвестиційних витрат (основному і чистому оборотному капіталу, а також витратам на стадіях, що передують виробництву).

     При цьому розрізняють валовий прибуток, що підлягає оподаткуванню, і чистий — без податків. Щоб показати амортизаційні відрахування окремо, їх віднімають з виробничих витрат, тоді валовий прибуток буде дорівнює сумі від реалізації мінус виробничі витрати без амортизаційних відрахувань. У свою чергу доход, що підлягає оподаткуванню, дорівнює валовому доходу мінус амортизація. Капітал, що інвестується можна визначити як постійний капітал (акціонерний чи капітал акції плюс чи резерви акції плюс довгострокові кредити); чи загальні інвестиційні витрати (основний капітал плюс капітальні витрати на стадії, що передує виробництву, плюс оборотний капітал). Таким чином, величина простої норми прибутку (рентабельності інвестицій) практично залежить від того, як визначені поняття “прибуток” і “капітал”. Вона може бути визначена відношенням (у %) валовому чи прибутку чистому прибутку плюс амортизація до загальних інвестиційних витрат або до акціонерного капіталу. Це залежить від того, як оцінюється реальна прибутковість (рентабельність) загальних інвестиційних чи витрат тільки інвестуємого акціонерного капіталу після виплати податків на доходи і відсотків на позиковий капітал.

     Цей метод, незважаючи на свою привабливість, має і серйозні недоліки. Наприклад, виникає питання, який рік приймати в розрахунках, оскільки використовуються щорічні дані, те важко, а іноді і неможливо вибрати рік, найбільш характерний для проекту. Усі вони (роки) можуть розрізнятися за рівнем виробництва, прибутку, процентним ставкам і іншим показникам. Крім того, окремі роки можуть бути пільговими по оподатковуванню. Очевидно, що чистий прибуток у ті роки, коли будуть застосовуватися податкові пільги, буде значно відрізнятися від прибутку того років, коли податки стягуються повною мірою. Цей недолік, що є наслідком статичності простої норми прибутку, можна спробувати усунути шляхом розрахунку прибутковості (рентабельності) проекту по кожнім році. 
Однак і після цього основний недолік залишається, тому що не враховується розподіл у часі чистого припливу і відтоку (приходу і витрати) капіталу протягом терміну експлуатації об'єкта інвестицій. Виникає ситуація, коли прибуток, отриманий у початковий період, переважніший отриманого в більш пізні роки і тоді важко зробити вибір між двома альтернативними варіантами, якщо вони мають різну рентабельність протягом цілого ряду років. Наприклад, яку з двох альтернатив варто вибрати, якщо обидва проекти мають однакові за п'ять років загальні інвестиційні витрати: У такому випадку недостатньо мати тільки щорічні розрахунки рентабельності. Необхідно також визначати і загальну прибутковість проектів, що можливо лише за допомогою методів дисконтування коштів.