Контрольна робота з «Інвестування»

Міністерство  освіти і науки України

Національний  університет харчових технологій 
 

      Кафедра фінансів 
 

Контрольна  робота

з дисципліни «Інвестування» 
 

Варіант - 10

  

Виконала  студентка 

                                                                                       групи ЗБО – IVс – 3

Бондарук  Юлія Борисівна

залікова  книжка №101408 

      Перевірила:

Пєтухова  Ольга Миколаївна 

Київ  – 2011

Зміст 

1. Менеджмент інвестицій.

2. Задача. Компанія розглядає можливість інвестування в проект, що за 4 роки принесе грошові доходи відповідно 1000, 500, 400 та 200. Чи схвалили б ви цей проект, якщо його дисконтна ставка становить 15%, а початкові інвестицій 1300 грн.

3. Задача. Знайти майбутню вартість 2300 грн.  вкладених на 4 роки, при умові,  що відсотки нараховуються поквартально  при ставці 20% річних.

4. Задача. Оцінити майбутню вартість облігації,  виходячи з наступних даних: 

• Номінал- 200 грн.;
• Термін погашення – 240 доби.;
• Купонні виплати – 16 грн., через кожен 60 днів.;
• Останній купон виплачується в момент погашення разом з сумою основного боргу.;
• Дохідність по облігаціям на ринку цінних паперів терміном 60 днів – 12%.

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 

1. Менеджмент  інвестицій

 

     Держане регулювання інвестиційної діяльності – є важливим завданням в аспекті  реформування національної економіки.

     Трактування вченими-економістами поняття “регулювання інвестиційної діяльності” є  неоднозначним. Якщо йдеться про  інвестиційну діяльність, то більшість  авторів обмежуються лише державним  регулюванням. За їх поглядами регулювання  інвестиційної діяльності охоплює  такі сфери, як державне управління бюджетними та позабюджетними коштами, які спрямовані на виробничий розвиток та капітальне будівництво. Дане бачення регулювання  інвестиційної діяльності є однією з умов реалізації державної політики, що полягає у прийнятті законів  та ряду інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність в Україні.

     Формами державного регулювання інвестиційної  діяльності є: визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, податкове  регулювання інвестиційної діяльності, регулювання інвестиційної діяльності через надання фінансової допомоги інвесторам, проведення відповідної  кредитної та амортизаційної політики, регулювання участі інвесторів у  приватизації, регулювання форм і  умов фінансового інвестування, експертиза інвестиційних проектів у процесі  державних інвестиційних програм, забезпечення захисту інвестицій, регламентування  умов вивозу капіталу для здійснення інвестицій за кордоном. Таким чином, під об’єктом регулювання інвестиційної  діяльності розглядається економічна складова інвестиційного клімату .

     Існує також група авторів, які розглядають  регулювання інвестиційної діяльності як процес, який передбачає оцінку та аналіз ряду показників ефективності інвестування.

     Регулюванням  інвестиційної діяльності можна  назвати процес взаємодії функцій, об’єктів, управлінських рішень, а  також методів регулювання, який спрямований на поліпшення результатів  інвестування та на інвестиційний процес.

     На  рис. 1 зображено схему руху інформаційних  потоків, які виникають під час  регулювання інвестиційної діяльності.

Рис. 1. Модель функціонування інвестиційного механізму

     Після перегляду та аналізу інвестиційного законодавства України, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день в Україні не визначено результатів інвестування як об’єкта регулювання і не забезпечено методичної основи для конструктивного регулювання інвестиційної діяльності за результатами.

     Взагалі державне регулювання у сфері  інвестування здійснюється з урахуванням  низки економічних чинників, які  вміщують елементи формування джерел інвестицій, формування умов здійснення інвестування та стимулювання залучення  інвестиційних ресурсів в економіку країни.

     Стійка тенденція до збільшення інвестицій засвідчує інтерес до України іноземних інвесторів, тому найважливішим завданням держави на даному етапі є забезпечення сприятливих умов залучення і впровадженням в економіку країни інвестиційних ресурсів через удосконалення правової бази, створення ефективних механізмів стимулювання інвесторів та усунення адміністративних перешкод у їхній діяльності завдяки поліпшенню інвестиційного клімату.

Необхідно відмітити, що умови і результати інвестиційної діяльності, інвестиційний  процес регулюються безперервно. Перевага об’єкта регулювання інвестиційної  діяльності залежить від рівня економічного розвитку країни, від характеру економічних проблем, від важливості їх розв’язку. У міру їх розв’язання, а також під впливом зміни кон’юнктури пріоритетність об’єктів регулювання теж змінюється.

     Державне  управління інвестиційною діяльністю повинно базуватися на таких спеціальних принципах, як:

• принцип взаємної відповідальності інвесторів і держави;
• принцип дотримання основних прав і свобод інвесторів;
• принцип юридичної відповідальності інвесторів за порушення вимог законодавства України або міжнародних договорів;
• принцип послідовної децентралізації інвестиційного процесу та розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;
• принцип залучення іноземних інвестицій переважно для реалізації державних пріоритетних програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки та надання переваги завершенню раніше розпочатих будов, технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств;
• принцип вдосконалення законодавства про інвестиційну діяльність.

     Зміст державного управління економікою визначається характером функцій, які реалізуються у процесі цієї діяльності.

     Індикативне планування інвестицій здійснюється відповідно до головних індикаторів розвитку національної економіки та визначених пріоритетів. Їх обсяг визначається відповідно до прирощення виробничих потужностей та основних фондів усіх виробничих галузей і соцільної сфери. Таким чином, головний показник інвестиційного плану (прогнозу) є введення в дію виробничих потужностей та об’єктів соціальної сфери, який визначається в натуральних одиницях виміру .

     Відповідно  до цього індикатор введення в  дію виробничих потужностей у періоді, що планується (М), може бути визначений за формулою:      

            

     де  М_вп - величина виробничої потужності на початок періоду, що планується;

     DМ_н6 - збільшення потужності за рахунок нового будівництва;

     DМ_рп - приріст потужності на діючих підприємствах за рахунок реконструкції, технічного переозброєння й розширення виробництва;

     М_в - зменшення потужності внаслідок вибуття застарілих нерентабельних виробництв.

     Введення  в дію об´єктів соціальної сфери визначається відповідно до підвищення життєвого рівня населення. Так, планований обсяг нового житла визначається, виходячи з потреби одного жителя та приросту населення в певному регіоні з урахуванням вибуття житлової площі. Таким же чином визначаються індикатори розвитку освіти, культури, науки, охорони здоров´я тощо.

     Індикатори  введення в дію основних виробничих та невиробничих фондів визначаються у вартісному виразі, їх балансова вартість дещо нижча від суми інвестиційних витрат (приблизно на 7% щодо виробничих фондів і 5% — невиробничих). Різниця утворюється через те, що в кошторисах передбачаються витрати, які не збільшують вартість основних фондів. Це можуть бути вкладання: у тимчасові будівлі та споруди; підготовку експлуатаційних кадрів; відчуження або оренду ділянки під забудову: експертизу, технічний нагляд та моніторинг інвестиційних проектів. В окремих випадках за рахунок інвестицій формуються також початкові оборотні фонди та фонди обігу.

     На  макрорівні визначаються також індикатори незавершеного будівництва, тобто обсяг неосвоєних інвестицій та не введених у дію основних фондів. Ці показники визначають майбутні витрати фінансових та матеріально-технічних ресурсів, які повинні бути передбачені в наступному плановому періоді. У вартісному виразі незавершене будівництво - це наробок, який потрібно продовжити або закінчити у наступному році. З одного боку - це інвестиції, що будуть освоєні у наступному році, і основні фонди, що перейдуть на баланс інвестора, а з іншого - це обсяги підрядних робіт, які повинен виконати підрядник у наступному році. Будівельний заділ виникає, безперечно, при будівництві об´єктів з тривалими строками виконання робіт. У свою чергу, будівельна фірма повинна його передбачати, щоб забезпечити собі в майбутньому необхідний фронт робіт та ритмічність виробництва.

     Аналіз  фінансових джерел формування інвестиційних  ресурсів в Україні доцільно проводити  на основі їх поділу на вітчизняні та зарубіжні. З-поміж вітчизняних джерел слід виокремити такі:

     1) власні кошти підприємств;

     2) кошти державного та місцевих бюджетів;

     3) кошти фінансово-кредитної системи; 

     4) заощадження громадян. Ключовими  зарубіжними джерелами є кошти  портфельних та стратегічних  інвесторів.

     Інвестиційне  проектування - це розробка комплексу технічної документації, що містить техніко-економічне обґрунтування (проектне креслення, пояснювальні записки, бізнес-план інвестиційного проекту й інші матеріали), а також докладний кошторис, що визначає вартість всього інвестиційного проекту. Будь-який інвестиційний проект проходить три головні фази свого розвитку: це передінвестиційна фаза, інвестиційна фаза та експлуатаційна або оперативна фаза. Планування проекту здійснюється у передінвестиційній фазі за наступною структурою:

     Ø Аналіз інвестиційних можливостей 

     Ø Аналіз альтернатив проекту та попереднє  визначення

     Ø Попереднє ТЕО 

     Ø Бізнес-план

     Як  бачимо, вінцем процесу планування проекту є створення бізнес-плану. Бізнес-план - це документ, що описує всі основні аспекти майбутньої діяльності підприємства, в тому числі і інвестиційної, аналізує всі проблеми, які можуть виникнути, а також визначає способи розв’язання цих проблем.

     В цілому бізнес-план вважається інструментом для отримання кредиту,але він безумовно виконує функції набагато глибші:

     Ø виявлення цілей бізнесу 

     Ø сприяння виробленню стратегії та оперативної  тактики для досягнення цілей  бізнесу 

     Ø створення системи вимірювання  результатів діяльності

     Ø надання інструментів для управління бізнесом

     Ø виявлення альтернативних напрямків  розвитку.

     У бізнес-плані повинні бути відображені наступні питання:

     1) загальна характеристика підприємства: активи і основний капітал,  форма власності, ступінь самостійності,  наявність збутових підприємств,  дочірніх підприємств та філій,  рівень сертифікації продукції; 

     2) науково-технічний потенціал підприємства, характеристика основного технологічного  обладнання та технологій;