Инвистиции в Украину

МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА  ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Реферат

з дисципліни Організаційна поведінка

на тему: ”Управління групами”

 
 
 
 
 
 
 
 
 
       студента ДДФА

       гр. ЕП-07-1

       Стернада  Віктора

       Дніпропетровськ 2010р.

 

План

1. Поняття та сутність груп в організації.
2. Модель групової поведінки Дж. Хоманса.
3. Типи груп в організації.

 

        1. Поняття та сутність  груп в організації

       Будь-яка  організація складається з великої  кількості груп. Керівництво створює  групи, коли здійснює поділ праці  за горизонталлю (підрозділи) і за вертикаллю (рівні управління). Таким чином, велика організація може складатися із сотень, тисяч груп.

       Поведінка індивідів у групі - це дещо більше ніж проста сума індивідуальних дій кожного члена групи. Головна відмінність між індивідуальною й груповою поведінкою складається в тому, що в групі - індивідуум на рівні психіки усвідомлює, що:

• його особиста поведінка впливає на поведінку інших членів групи й поведінку групи в цілому;
• з іншого бокові, індивід розуміє, що поведінка інших членів групи й поведінка групи в цілому впливає на нього особисто.

       За  визначенням Марвіна Шоу: “група - це дві особи або більше, які  взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа здійснює вплив на інші та, одночасно, знаходиться під впливом інших осіб”.

       Таким чином, групу можна визначити як - два або більше індивіди, які взаємодіють між собою в процесі досягнення поставлених цілей і впливають один на одного таким чином, що створюють нову сферу спілкування.

       Групи виникають в організації і  функціонують як відокремлені структурні підрозділи у зв'язку з тим, що:

1. У результаті розподілу праці визначаються окремі спеціалізовані функції, які потребують для свого виконання певної сукупності людей, які мають певну кваліфікацію, професію, готовність у спільній діяльності виконувати визначену роботу. Подібна ситуація спостерігається при формуванні груп, які вирішують цільові завдання. (Ця причина появи груп в організації за звичаєм призводить до формування формальних груп).
2. Існує природна спрямованість людини до об'єднання з іншими людьми, до формування сталих форм взаємодії з людьми. Група надає людині відчуття захищеності, підтримку, допомогу у вирішенні своїх завдань. У групі людині легше досягти “винагородження” у вигляді визнання або матеріального заохочення, у ній людина вчиться, переймаючи досвід інших. Група надає людині більше впевненості в собі у зовнішніх взаємодіях.
3. Група надає людині можливість проводження часу в приємному оточенні. Група може слугувати джерелом вирішення особистих проблем (щодо потрібності комусь, уникнення самотності).

 

       Групи в організації створюються за різними ознаками і різними засобами. У відповідності з цим визначають два основних типи груп:

1. Формальні групи - створюються за рішенням керівництва організації з метою ефективного їх функціонування в процесі виконання окремих конкретних завдань і досягнення на цій підставі визначених цілей.
2. Неформальні групи - створюються спонтанно на основі збігу інтересів членів групи незалежно від рішень керівництва організації.

 

       У діяльності формальних і неформальних груп є багато спільних ознак - структурна побудова, наявність лідера тощо. Однак існують і суттєві відмінності (табл. 14.1):

• формальні групи функціонують у відповідності з розробленим планом у процесі організаційної діяльності;
• неформальні групи створюються як реакція індивідуумів на незадоволені потреби, які є наслідком механізації соціальної взаємодії.

 

       Процес  створення груп в організації  має свої особливості. Поява формальних груп тісно пов’язана із організаційним розвитком. Особливостями їх розвитку є:

• процес створення підрозділів і наступного підбору персоналу - це і є фактично процес створення формальних груп;
• керівництво створює формальні групи у відповідності з конкретними планами;
• формальні групи можуть створюватись на тимчасовій основі.

       Таблиця 14.1

Порівняльна характеристика формальних і неформальних груп 

 

       При виникненні неформальних груп їх члени не завжди усвідомлюють цілі своєї діяльності. Головні причини виникнення неформальних груп пов’язані з бажанням задовольнити наступні потреби:

• у належності (болільники спортивних команд);
• у взаємодопомозі (для нових працівників);
• у захисті (опір діям вищого керівництва);
• у спілкуванні;
• у симпатії (прояв більш тісного спілкування у зв’язку з виконанням подібної або взаємопов'язаної діяльності).

       Організація являє собою систему взаємодіючих груп. Формальні групи об'єднуються  і взаємодіють у рамках організаційної структури. Неформальні групи спроможні проникати одна в одну і у формальні групи. Чим краще керівництво усвідомлює цей взаємозв’язок, тим кращою і дешевшою може бути вся система управління організацією. 

       Стадії  формування груп.

       Процес  формування груп включає 6 стадій. Перехід до кожної наступної стадії означає підвищення рівня зрілості групи і характеризується більшою продуктивністю:

1. Орієнтація. Задача цієї стадії – “зламати кригу”. Високий рівень міжособового спілкування здійснюється в умовах невизначеності цілей і влади. Члени групи готові прийняти будь-яке лідерство.
2. Конфлікт і виклик. На цій стадії з’являються альтернативні варіанти дій, складається уявлення про розподіл робіт і влади в групі. Значна частина груп на цій стадії завершує своє існування через емоційну та політичну боротьбу.
3. Спілкування - настає в результаті появи нового оригінального лідера або консенсусу влади. Цей етап є відносно нетривалим.
4. Ілюзія. Успішне подолання попередньої стадії формує у членів групи уявлення, що всі труднощі подолані, і виникає ілюзорне відчуття гармонії, можливості простого вирішення всіх проблем.
5. Розчарування. Нереалістичні очікування попереднього етапу вимагають від членів групи пошуку кращих дій, співставлення сильних та слабких сторін кожного члена групи.
6. Сприйняття. Між членами групи виникає довіра у відносинах, взаємодопомога у конфліктах, віра у майбутню діяльність. Ролі у групі поділяються усвідомлено. Досягається більша продуктивність.

 

 

       

       2. Модель групової  поведінки Дж. Хоманса

       Вихідним  пунктом моделі Хоманса є визнання впливу факторів зовнішнього середовища на групову поведінку. Це означає, що групи не функціонують ізольовано, вони тісно пов’язані зі своїм зовнішнім середовищем. До факторів зовнішнього середовища відносяться усі ті об’єкти, процеси та події, які знаходяться за межами групи, але впливають на неї. Найбільш вагомими факторами середовища є: організаційна культура, робочі завдання, технологія, що використовується, система оплати праці тощо.

       Фактори середовища за логікою Хоманса визначають:

1. поведінку, яка вимагається від групи, тобто сукупність:

• видів діяльності;

• взаємодій;
• емоцій,

які визначаються формальним керівництвом групи і призначаються членам групи як їх спеціальні ролі;

2. особисті фактори (індивідуальні характеристики і досвід), які вносять у групу індивідууми, коли стають її членами. Тобто все те, що окремі члени групи здобули в процесі своєї попередньої діяльності, стає фактором, що визначає поведінку у групі в подальшому.

       У відповідності до моделі Хоманса, поведінка, що вимагається від групи, та особисті фактори членів групи впливають на реальну поведінку групи, що складається. Поведінка, що виникла, відрізняється від поведінки, що вимагається. При цьому взаємовідносини та міжособові емоції тісно пов’язані між собою.

       Цей зв’язок має місце тільки за умов відсутності несприятливих впливів. Сприятливі емоції виникають між членами групи, які взаємодіють частіше, так само як і більш часті взаємовідносини виникають між членами групи, які симпатизують один одному. Несприятливі емоції виникають по відношенню до членів групи, які порушують прийняті у групі норми. В подальшому несприятливі емоції часто призводять до дій, пов’язаних із “покаранням” порушника.

       Кількість і якість взаємодій між двома  членами групи, наприклад, А і В, залежать не тільки від відчуттів, які вони відчувають один до одного, а також від ступеня, в якому А відчуває, що В порушує групові норми. Безумовно, якщо спроби змінити його поведінку здаються безрезультатними і В продовжує порушувати норми групи, то стосовно нього зростають несприятливі емоції і скорочуються контакти.

       Характер  поведінки групи, що реально склалася, впливає на результати її діяльності, в якості яких виступають:

• виконання групою завдань;
• отримання внутрішнього задоволення;
• відчуття особистого росту.

       Ці  результати можуть або підтримувати поведінку, що вимагається, і підвищувати подальші результати, або вступати в протиріччя з поставленими міжособовими задачами і знижувати результативність діяльності групи.

       На  заключному етапі всі одержані результати доповнюються іншими зовнішніми факторами, які надалі визначатимуть групову поведінку. 

       Практичні висновки по моделі:

• менеджер повинен чітко визначити ролі кожного члена групи. Ролеві конфлікти можуть бути мінімізовані через встановлення ієрархії влади.
• менеджер повинен постійно відслідковувати групові норми, оскільки вони можуть сприяти або перешкоджати результативній діяльності групи.
• невідповідність статусів може негативно вплинути на результати діяльності і задоволеність працівників. Для мінімізації цієї невідповідності менеджер повинен приймати до уваги і формальний ієрархічний ранг працівника, і його неформальний груповий статус.

 

 

       

       3. Типи груп в  організації

       В організації створюються наступні типи формальних груп:

1. Група керівника - це сам керівник і його безпосередні підлеглі. Група керівника є ланкою організаційної структури і створюється з метою виконання визначених функцій.
2. Робоча (цільова) група - включає співробітників, які спільно виконують одне завдання.

Характерні  риси робочих груп:

• тимчасовий характер існування (до виконання завдання);
• висока самостійність таких груп.

3. Комітети (комісії, ради, команди) - група, якій делеговані повноваження для виконання конкретного завдання або комплексу завдань.

Особливості комітетів: