Характеристика реальних інвестицій

Тема: Характеристика реальних інвестицій

 

1. Класифікація реальних  інвестицій.

2. Поняття інвестиційного  проекту. Життєвий цикл проекту.

3. Склад техніко-економічного  обґрунтування інвестицій.

4. Бізнес-план інвестиційного  проекту.

 

1. Класифікація реальних інвестицій.

До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належать вкладення в основний капітал  виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних  запасів.

Реальні інвестиції бувають  наступних видів:

– інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;

– інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного  доходу (НД) або за рахунок фонду  чистого накопичення;

– валові інвестиції –  як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення.

Прямі інвестиції безпосередньо  необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні  активи) та обороні засоби.

Інвестиції в основні  засоби включають:

– придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі  затрати на його доставку, установку  та пуск;

– модернізація діючого  обладнання;

– будівництво і реконструкція  будівель та споруд;

– технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;

– нове технологічне оснащення  та модернізацію наявного обладнання.

Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:

– нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

– нових та додаткових запасів готової продукції;

– збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при  збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, повинні автоматично  збільшуватися товарно-матеріальні  запаси сировини, комплектуючих елементів  та готової продукції. Крім того, у  зв’язку із збільшенням обсягу виробництва та продаж збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це – активні статті балансу, і їх позитивне нарощення повинно фінансуватися із додаткових джерел.

Інвестиції в нематеріальні  активи найчастіше пов’язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки.

Супутніми інвестиціями є:

– вкладення в об’єкти, пов’язані територіально та функціонально  з прямим об’єктом:

– вкладення в об’єкти, безпосередньо технологічно не пов’язані  із забезпеченням нормальної експлуатації (під’їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація і т.п.);

– вкладення невиробничого  характеру, наприклад, інвестиції в  охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.

Капітальними вкладеннями  називаються засоби, що вкладені в розширене відтворення основних фондів (ОФ). Звичайно на капітальні вкладення спрямовується близько 20 % НД. Вони відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни.

Серед основних результатів  використання капітальних вкладень необхідно виділити:

1) реалізацію соціальних  програм;

2) пропорційне розміщення  продуктивних сил країни;

3) гармонійний розвиток  галузей народного господарства;

4) прискорення темпів  науково-технічного прогресу та  розвитку базових галузей народного  господарства;

5) реалізацію програм  розвитку паливно-енергетичного  комплексу, житла, оновлення виробничих  фондів;

6) здійснення важливих  будівництв.

Найбільш загальною  є наступна класифікація реальних інвестицій.

За джерелами фінансування:

– централізовані – за рахунок коштів державного бюджету та державних кредитів;

– нецентралізовані –  за рахунок довгострокових банківських  кредитів, власних коштів підприємств, іноземних інвестицій.

Галузевий розподіл реальних інвестицій на нинішньому етапі має  наступний вигляд:

– машинобудування та металообробка;

– торгівля та громадське харчування;

– будівництво;

– целюлозно-паперова промисловість;

– промисловість будівельних  матеріалів та ін.

Регіональний розподіл. Обсяг залучених інвестицій у  різні регіони залежить від:

– стану інвестиційного клімату;

– послідовності проведення ринкових реформ;

– рівня розвитку економічного потенціалу;

– динаміки перетворення виробничої та фінансової інфраструктури;

– ефективності використання природних та трудових ресурсів;

За формами відтворення виділяють наступні види реальних інвестицій:

– нове будівництво –  створення виробничих потужностей  на нових майданчиках за новими проектами;

– розширення виробництва  – будівництво нових підприємств  та розширення діючих виробничих підрозділів  основного та допоміжного призначення;

– реконструкція виробництва  – переобладнання діючих цехів виробництв, яке здійснюється за єдиним комплексним  проектом підприємства в цілому;

– технічне переоснащення  виробництва – комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв шляхом механізації, автоматизації виробничого процесу, запровадженням прогресивної технології та ноу-хау, заміщення фізично зношеного обладнання.

Для характеристики реальних інвестицій на макроекономічному рівні в міжнародній практиці використовуються наступні показники.

1) Обсяг інвестицій, тобто  вартісне відображення капіталу, що вкладається.

2) Норма інвестицій, що  є відношенням обсягу інвестицій до валового національного продукту чи валового внутрішнього продукту.

3) Коефіцієнт приросту  капіталомісткості, що характеризує  ефективність інвестицій та ефективність  накопичення. Визначається як  відношення валових інвестицій  в основний капітал до приросту  ВНП за той же період.

4) Накопичення – це використання частини НД на розширене відтворення.

Навіть у країнах  з ринковою економікою ці показники  неодинакові, їх рівень коливається  залежно від рівня країни, складу її економіки в поточному періоді.

 

2. Поняття інвестиційного проекту. Життєвий цикл проекту.

Поняття «інвестиційний проект» має два значення.

1) Діяльність, яка передбачає  здійснення комплексу заходів  для досягнення визначеної мети.

2) Система організаційно-правових  та розрахунково-фінансових документів, що необхідні для здійснення  визначених заходів, які містять їх опис.

Проекти прийнято поділяти на тактичні та стратегічні.

Тактичні – проекти, пов’язані із збільшенням обсягів  виготовлення продукції, підвищенням  якості, модернізацією обладнання.

Стратегічні – проекти, що передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва.

Типовими у світовій практиці прийнято вважати наступні види проектів:

1) заміна застарілого  обладнання як природний процес  у рамках діючого бізнесу. Звичайно  такі проекти не потребують  докладного обґрунтування і тривалого прийняття рішень. Альтернативність можлива лише в тому випадку, коли існують декілька типів подібного обладнання і необхідно обґрунтувати переваги одного з них;

2) заміна обладнання  з метою зниження виробничих  витрат. Мета подібних проектів – заміна морально застарілого обладнання. Цей тип проектів передбачає аналіз вигідності кожного окремого проекту, бо більш досконале обладнання не завжди вигідне з фінансової точки зору;

3) збільшення випуску  продукції та розширення ринку послуг. У даному випадку необхідно детально аналізувати реальність комерційного здійснення проекту з обґрунтуванням розширення ринкового простору, а також його фінансову ефективність;

4) розширення підприємства  з метою випуску нових продуктів.  У цих проектах усі стадії аналізу важливі, бо це є стратегічним рішенням і помилка при розробці проектів даного типу може призвести до суттєвих наслідків;

5) проекти, що мають  екологічну спрямованість. Ці  проекти за своїм змістом завжди  пов’язані із забрудненням навколишнього середовища, тому саме екологічному аналізу приділяється головна увага.

Життєвий цикл проекту  – це час від першої затрати  до останньої вигоди проекту. Він  відображає розвиток проекту, роботи, які проводяться на різних стадіях  його підготовки, реалізації та експлуатації.

Цикл проекту є певною схемою або алгоритмом, за допомогою  якого відбувається встановлення певної послідовності дій при його розробці та впровадженні.

Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) запропоновано бачення  проекту як циклу, що складається з трьох окремих фаз – передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної

Передінвестиційна фаза має наступні стадії: визначення інвестиційних  можливостей, аналіз альтернативних варіантів  і попередній вибір проекту –  попереднє техніко-економічне обгрунтування, висновок за проектом і рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання  і передача технологій, детальне проектне опрацювання та укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.

Фаза експлуатації розглядається  як у довгостроковому, та короткостроковому  планах. У короткостроковому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов’язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроковому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу.

Універсальним підходом до визначення робіт, які відносяться  до різних фаз і стадій циклу проекту, є підхід Всесвітнього банку. Це ідентифікація, розробка, експертиза, переговори, реалізація та завершальна оцінка.

Ці стадії об’єднані в дві фази:

– фаза проектування –  перші три стадії;

– фаза впровадження –  останні три стадії.

Перша стадія проекту  – ідентифікація – стосується вибору або генерування таких  ґрунтовних ідей, які можуть забезпечити  виконання важливих завдань розвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних для досягнення цілей економічного розвитку. Перша стадія циклу проекту виходить із чіткого формулювання цілей, порівняння альтернативних засобів його виконання та вибору найвигідніших варіантів.

На стадії розробки відбувається послідовне уточнення проекту за всіма його параметрами, а саме:

– технічні характеристики;

– врахування впливу на навколишнє середовище;

– ефективність та можливість фінансового здійснення;

– прийнятність із соціальних та культурних міркувань;

– масштабність організаційних заходів.

Розробка проекту включає  звуження кола ідей шляхом їх детальнішого вивчення. Можливе проведення кількох  типів досліджень, у тому числі:

– попереднє інженерне  проектування;

– аналіз можливості економічного та фінансового здійснення;

– розгляд систем адміністративного  управління;

– оцінка альтернативних варіантів з погляду захисту  навколишнього середовища;

– оцінка впливу проекту  на місцеве населення.

Чим більше відомо про  різні підходи до управління проектом, тим більше можна забракувати невдалих варіантів і перейти до детального вивчення обраного проекту.

Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту  перед запитом чи рішенням про  його фінансування.

На стадії експертизи увага зосереджується на оптимальному варіанті. Проводиться докладне вивчення:

– фінансово-економічної  ефективності;

– факторів невизначеності й ризиків;

– окремих змін у керівництві  або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.

На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для здійснення проекту. Досягнуті домовленості оформляються як документально підтверджені юридичні зобов’язання. Після проведення переговорів складається протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.

Під реалізацією проекту  розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації проводиться контроль і нагляд за всіма видами робіт. Порядок проведення контролю та інспекції повинен погоджуватися на стадії переговорів.