Значення принципу мирного вирішення міжнародних спорів

На практиці виникають сумніви щодо юридичної обов’язковості майже кожного з перелічених зобов’язань, а також здатності міжнародної судової установи вирішити спір про дотримання цього принципу. Як виглядає, для вирішення такого спору на основі міжнародного права доведеться встановлювати, наскільки і в якому обсязі певне зобов’язання, що складає зміст принципу мирного вирішення спору, встановилося як звичаєва норма або закріплене в міжнародному договорі, учасниками якого є сторони спору.

Як у  сфері цивільно-правових, так і  в міжнародно-правових відносинах однією з істотних умов зобов'язання є забезпечення його виконання та закріплення засобів  для мирного розв’язання спору, що надає право стороні відступити від виконання і вимагати від  сторони, котра порушила зобов'язання, відшкодування збитку. Ще на стадії укладання зобов’язання сторони  почасти виходять з того, що вони дотримуватимуться взятих на себе зобов’язань, якщо визначені умови, які існують  в момент його підписання, залишатимуться незмінними. Сторони іноді цим  користуються й односторонньо відмовляються  від виконання зобов’язання з  посиланням на змінені обставини, у  зв'язку з чим подальше виконання  договору нібито чи неможливе або  ж недоцільне. Прикладом такого ухилення та неналежного виконання можуть бути відносини України та Росії. Впродовж десяти років після здобуття незалежності нашою державою ці відносини  були ускладнені проявами взаємної недовіри. Декларації про стратегічне партнерство  фактично тільки маскували відсутність  порозуміння і прагнення до справжнього  діалогу. У деяких випадках навіть виникала загроза серйозних міждержавних конфліктів. Основними засобами вирішення  спорів, які використовували сторони, були проведення дипломатичних перемовин  й рідше застосовувався засіб  посередництва, що не завжди приносили  бажаний результат.

Однією  з особливостей міжнародного права  є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому  порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим суб’єктам правовідносин, які діють самостійно, індивідуально  або об'єднуються у відповідні міжнародні організації [14, 152].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

З моменту  закінчення Другої світової війни на планеті спостерігалося більше 100 збройних конфліктів, включаючи такі великі, наприклад, як війни Ізраїлю із сусідніми  арабськими державами, участь СРСР у  громадянській війні в Афганістані, війна західних країн проти Іраку, збройне втручання країн Заходу в громадянську війну в Югославії, а також збройні конфлікти  в Закавказзі, Молдові, Чечні, Грузії. У міжнародному житті нерідко  в результаті зіткнення інтересів  виникають конфліктні ситуації між  державами.

Існування міжнародного спору зобов'язує держави  вирішувати цей спір. Відповідно до сучасного міжнародного права держави  зобов'язані свої спори вирішувати мирними способами.

Слід  мати на увазі, що інститут мирних способів вирішення міжнародних спорів є  міжгалузевим, тому що його норми містяться  й у праві міжнародної безпеки, і в праві міжнародних організацій, і в праві міжнародних договорів, а також ще в цілому ряді галузей  міжнародного права.

Основними джерелами інституту розв’язання міжнародних спорів є:

• Конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1907 року;
• Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1928 року (у редакції 1949 року);
• Статут ООН;
• Статути регіональних міжнародних організацій;
• Декларація про принципи міжнародного права 1970 року;
• Заключний акт НБСЄ 1975 року;
• Підсумковий документ Віденської зустрічі НБСЄ 1989 року й інші документи уже ОБСЄ;
• міжнародні порядки.

Проблема  вирішення спорів у суспільстві  лишається актуальною впродовж усього існування людської цивілізації, її гострота особливо відчувається у перехідні та переламні моменти історії. Очевидно, що кардинальне поліпшення міжнародних відносин неможливе без виходу економік країн з кризи, але на конфлікти, які виникають у суспільстві, слід реагувати негайно. Головну роль в урегулюванні спорів має відігравати держава – як сторона конфлікту, або як посередник чи арбітр. Отже, можна констатувати, що у випадку виникнення конфліктної ситуації важливу роль відіграє створення сприятливих умов для того щоб він не набрав агресивної форми та руйнівних масштабів, а став предметом обговорення у раціонально організованому переговорному процесі.

Міжнародне  співробітництво має надзвичайно  важливе значення як для економіки  країн, що беруть у ньому участь, так і для світового господарства загалом. В умовах зростаючої взаємозалежності країн виникає гостра потреба  в співробітництві. Немає необхідності доводити, що відокремлення економіки  будь-якої країни від світового господарства не сприяє її соціально-економічному розвитку та зростанню добробуту людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.
2. Статут Ліги Націй від 28 квітня 1919 р. // Internet-ресурс. – http://www.hist.msu.ru/.

1928 р. // Internet-ресурс. – http://www.obraforum.ru/.

3. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.
4. Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. // Internet-ресурс. – http://www.hri.ru/.
5. Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів від 15 листопада 1982 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.
6. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 в ред. від 23.06.09 // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.
7. Анисимов Л.Н. Международно-правовые средства разрешения международных споров. - Л., 1975.
8. Баймуратов М. А. Международное право. – Харьков: Одиссей, 2000.
9. Баскин Ю. Я. История международного права. М., 1999.
10. Бирюков П.Н. Международное право. — М., 1998.
11. Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения. — К., 1976.
12. Кодряну Г. Днестровский разлом. – Тирасполь, 2002.
13. Лукашук И. И. Международное право. Учебник. М., 2001.
14. Международные организации системы ООН: Справочник. — М., 1977.
15. ^{Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського – К.: Юрінком Інтер, 2005.}
16. Муфак Зияд Тамир. Роль ООН у мирному розв’язанні спорів і конфліктів // Право України. – 2003. - №1.