Розширення ЄЕС і його вплив на міграційну сферу вУкраїні

Ця сукупність форм і методів залежить від особливостей історичного розвитку країни, економічної кон'юнктури, умов відтворення.

З-поміж методів державного регулювання міграції робочої сили важлива роль належить регулюванню кількісного та якісного складу мігрантів. Для регулювання кількості іммігрантів використовують показник імміграційної квоти, який розраховують і затверджують щороку. При цьому враховуються статево вікова структура, рівень освіти, безробіття, наявність ринку житла та інші параметри. Так, у США в 1995 p. загальна імміграційна квота становила 675 тис. осіб. Із них родичі американців — 480 тис. (71%), 140 тис. (20%) — спеціалісти (в яких зацікавлені США) і 55 тис. — інші групи іммігрантів.

Якісний склад працівників-мігрантів регулюється процедурою визнання наявних у них документів про освіту або професійну підготовку, роботу за спеціальністю, встановлення вікового цензу (більші шанси на в'їзд мають молоді працівники), врахування національності (для забезпечення національної рівноваги), стану здоров'я, додаткові вимоги до певних професій і спеціальностей (наприклад, програміст повинен володіти прийнятими у країні програмними заходами та ін,), врахування деяких якостей особистості (наприклад, характеру, якщо йдеться про в'їзд із певних країн). Водночас пріоритет віддається підприємцям, які хотіли б зайнятися бізнесом.

Країни-експортери робочої сили також намагаються впливати на міжнародну міграцію працівників. Вони регулюють обсяги еміграції та якісний склад емігрантів (деяким із них відмовляють в еміграції через нестачу кваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів, за несприятливої демографічної ситуації); використовують еміграцію як засіб залучення валютних ресурсів в економіку країни (відкривають валютні рахунки з наданням вищих відсоткових ставок, створюють вигідніші умови для використання цих коштів, ставиться вимога про переказ у країну певної частки зарплати тощо, залучають частину коштів посередницьких організацій та ін.); країна-експортер намагається захистити права емігрантів за кордоном, укладаючи двосторонні угоди з країною-імпортером, використовуючи контрактну форму найму робочої сили для роботи за кордоном (яка повинна гарантувати певну заробітну плату, оплату проїзду, житла, медичного обслуговування тощо); організовують спеціальні установи, фонди, представництва, аташе з праці при посольствах тощо, які приймають народні конвенції, угоди з трудової міграції, дотримання основних прав емігрантів, допомагають у забезпеченні їх медичними послугами, житлом, навчанням дітей у школі (цим насамперед займаються спеціальні фонди).

Важливим засобом регулювання процесу трудової міграції є запровадження обов'язкового державного ліцензування діяльності організацій щодо найму працівників для роботи за кордоном. Ліцензію надають лише тим організаціям, які мають необхідні знання, досвід роботи, міжнародні зв'язки й можуть нести відповідальність (юридичну, матеріальну) за свої дії.

Процес регулювання міжнародної міграції робочої сили окремими країнами в сучасних умовах відбувається на підставі правових норм і правил, зафіксованих у документах міжнародних організацій, насамперед МОП. При цьому держави, які ратифікували міжнародні конвенції, визнають пріоритет міжнародного права над національним.

МОП створена в 1919 p. У 1962 p. на 46-й сесії МОП було прийнято угоду про основні цілі та норми державної політики, в якій закріплювалися такі ж права мігрантів, як і корінних жителів, зокрема у сфері соціального забезпечення. Країни, які ратифікували цю угоду, зобов'язалися надавати мігрантам за місцем їх проживання соціальну допомогу (оплату медичного обслуговування, допомогу в разі безробіття, хвороби, інвалідності, професійного захворювання тощо). У загальнішому плані визначається рівність мігрантів щодо національності, релігії, статі тощо.

Захист прав мігрантів забезпечується через організацію безплатних служб для допомоги мігрантам. Ці служби надають їм необхідну інформацію, вживають заходів, які допомагають виїзду мігрантів та їх переміщенню, забезпечують переведення заробітної плати й заощаджень на батьківщину, дбають про письмове оформлення трудових контрактів і дотримання прав мігрантів на їх отримання (ці контракти передбачають термін найму, умови та зміст праці, рівень заробітної плати і порядок її виплати), про рівність в отриманні мінімальної заробітної плати, забезпечення права на освіту і здобуття кваліфікації (а також її підвищення), участі в профспілках, працевлаштування й соціальне забезпечення.

4. Розширення ЄЕС і його вплив на міграційну сферу вУкраїні

Європейський Союз стоїть на порозі п'ятого етапу розширення - безпрецедентного як з точку зору кількості країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками, так і глибини перетворень, які необхідно здійснити для того, щоб цей етап став так само успішним, як попередні. Увага України до цього етапу розширення Союзу викликана, в першу чергу, тим, що його здійснення створить принципово нову ситуацію на Європейському континенті та наблизить кордони Європейського Союзу безпосередньо до кордонів України.

Україна розглядає розширення ЄС як важливий фактор, що має загалом позитивне стратегічне значення для майбутнього Європи та об'єктивно відкриває нові, більш широкі можливості співробітництва між Україною і Євросоюзом. В економічній сфері розширення Європейського Союзу виведе його на перше місце - як ринок збуту українських товарів, та на друге місце - як джерело українського імпорту. В політичному аспекті позитивний вплив буде справляти входження до ЄС безпосередніх сусідів України, з якими налагоджено традиційно дружні стосунки.

Однак, реалізація нових можливостей зовсім не є гарантованою. Більше того, в короткостроковій перспективі виникнуть і негативні наслідки, що можуть створити суттєві перешкоди на шляху формування єдиного європейського економічного та політичного простору. Тому в інтересах і ЄС, і, в першу чергу, України вже сьогодні обговорити потенційні негативні наслідки розширення ЄС для неї та визначити механізми, що компенсували б можливі втрати в окремих сферах співробітництва.

Нижче наводяться фактори, що визначатимуть наслідки впливу розширення ЄС у міграційній сфері.

Розширення ЄС буде супроводжуватися впровадженням візового режиму сусідніми країнами-кандидатами, зміцненням прикордонного контролю, посиленням боротьби з нелегальною міграцією. Проблема впровадження візового режиму торкається інтересів мільйонів громадян України, які з різними цілями щорічно відвідують ці країни.

Особливої уваги заслуговує проблема регулювання трудової міграції і забезпечення соціального захисту громадян України. Адже запровадження в країнах-кандидатах європейського порядку регулювання цієї сфери неодмінно призведе до обмеження можливостей працевлаштування громадян України.

Левову частку потоку трудових ресурсів України на Захід складає нелегальна трудова міграція, що вже зараз є фактором напруги в стосунках України з країнами ЄС та країнами-кандидатами.

Водночас, винятково заборонні заходи з боку країн ЄС та країн-кандидатів не вирішать проблему викорінення нелегального працевлаштування українських громадян на їх територіях. У короткостроковій перспективі Україна не зможе лише власними силами вирішити проблему кардинального скорочення безробіття та значного підвищення життєвого рівня населення. Тому пропозиція нелегальної робочої сили з України існуватиме та стимулюватиме попит на неї з боку тіньового сектору економіки країн ЄС, тим самим постійно підживлюючи його.

Для подолання нелегальної трудової міграції необхідні не лише зусилля України (хоча, безумовно, вони мають бути переважними). Необхідною є взаємодія ЄС і країн-кандидатів з Україною у комплексному вирішенні проблем нелегальної трудової міграції - від допомоги у створенні робочих місць в Україні до легалізації трудових міграційних потоків шляхом збільшення відповідних квот. У середньостроковій перспективі необхідне укладання угод України з ЄС щодо трудової міграції і соціального захисту українських працівників за кордоном.

Посилення боротьби з нелегалами в сусідніх країнах-кандидатах, встановлення на кордонах розширеного ЄС антиміграційних бар'єрів у вигляді жорсткого прикордонного та візового режимів (якщо не будуть активізовані спільні зусилля та збільшена допомога Україні), може значною мірою перекласти тягар цієї транснаціональної проблеми на Україну. А це, в свою чергу, може призвести до ускладнення внутрішньої ситуації в Україні. В результаті, Україна може стати проблемною "санітарною" державою на узбіччі європейської спільноти.

Жорсткі прикордонні та візові режими з країнами - новими членами ЄС не вирішать у повному обсязі проблему усунення нелегальної міграції на території Євросоюзу. Навпаки, перетворення України на державу-накопичувач нелегалів може призвести до дестабілізації її внутрішньої ситуації і тим самим - до утворення зони нестабільності безпосередньо на кордонах Європейського Союзу. Протидія нелегальній міграції в країни ЄС потребує не встановлення бар'єрів на західному кордоні України, а впорядкування, власне, всіх кордонів на схід від Європи та передусім - східних і північних кордонів України, через які до України потрапляє основний транзитний потік нелегалів.

Впровадження візового режиму може мати негативний вплив на свободу пересування українських громадян і на рівень їх добробуту не саме по собі. Візовий режим перетину кордонів, процедури прикордонного контролю, заходи з усунення нелегальної міграції - звичайна міжнародна практика. Але в ситуації України впровадження віз поєднується з негативними факторами внутрішнього характеру: низьким рівнем життя громадян, що змушує їх, зокрема до демпінгу на ринку праці, участі в кримінальному бізнесі тощо; недостатньою правовою культурою, загальною неготовністю великого числа громадян до належної поведінки за кордоном. Саме ці обставини, не в останню чергу, зумовлюють прагнення країн ЄС і країн-кандидатів відгородитися від України бар'єром віз і жорстких процедур прикордонного контролю. Тому, необхідною передумовою мінімізації негативного впливу впровадження візового режиму та посилення правил контролю стосовно українських громадян є, перш за все, приведення у відповідність до стандартів ЄС внутрішньої соціально-економічної ситуації в Україні.

Водночас, ця обставина не виключає необхідності здійснення відповідних адаптаційних заходів до впровадження візового режиму стосовно України: розширення мережі консульських установ, спрощення процедур оформлення документів, встановлення оптимальної вартості віз.

Загалом, наближення ЄС до українських кордонів об'єктивно зміцнює вплив європейської спільноти на Україну. В політичному плані, цей процес можна розглядати як позитивний - такий, що сприяє запровадженню в Україні європейських стандартів. Водночас, трансформація ЄС може спричинити чимало проблем для України. Очевидно, що характер та рівень взаємовідносин України з розширеним ЄС, загалом перспектива української євроінтеграції, в першу чергу, будуть залежати від внутрішніх трансформацій в Україні, від створення умов для стабільного демократичного розвитку, підйому вітчизняної економіки.

За висновками Українського центру економіко-політичних досліджнь (УЦЕПД) з метою отримання позитивних результатів і мінімізації негативних наслідків, пов'язаних із розширенням ЄС, необхідно вжити наступних заходів.

Активізувати співпрацю з ЄС у спільній протидії нелегальній міграції. З цією метою:

- завершити процес переговорів, затвердити та розпочати реалізацію широкомасштабного Спільного плану дій України та ЄС у галузі юстиції і внутрішніх справ;

- вступити до Міжнародної організації міграції (МОМ), де Україна є спостерігачем з 1993 р. Повноцінне членство забезпечить суттєве збільшення інформаційної, технічної та матеріальної допомоги Україні з боку МОМ у боротьбі з нелегальною міграцією;

- виступити з ініціативою стосовно запровадження в Україні комплексної багатосторонньої програми стабілізації міграційної ситуації, одним з елементів якої був би її моніторинг за участю міжнародних організацій (ЄС, ОБСЄ, МОМ). Це підвищило б можливості залучення технічної допомоги ЄС та інших міжнародних організацій для посилення матеріально-технічного забезпечення східного та північного кордонів України, фінансування процедури депортації нелегальних мігрантів;

- активізувати співробітництво в рамках Програми TACIS (зокрема, щодо важливого для України проекту обладнання східних кордонів).

Верховній Раді України:

- розглянути та прийняти Постанову "Про основні засади регулювання міграційних процесів";

- прискорити розгляд важливого, з огляду на нинішню ситуацію, законопроекту "Про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства", акцентуючи увагу на дотриманні прав людини та на ресурсному забезпеченні виконання цього Закону;

- внести зміни та доповнення до пункту 6 статті 18 Закону України "Про зайнятість населення", якими передбачити правову відповідальність і механізм контролю за виконанням умов контрактів суб'єктами підприємницької діяльності, які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном. Це створить додаткові правові важелі для боротьби з нелегальним експортом робочої сили.

Адміністрації Президента України:

- з метою забезпечення комплексності та координації діяльності державних органів у сфері міграції протягом року розглянути можливість та опрацювати питання створення Міжвідомчої комісії з питань міграції. У разі прийняття позитивного рішення, підготувати проект відповідного Указу Президента України.

Кабінету Міністрів України:

- вдосконалити механізми відповідальності юридичних і фізичних осіб, які з метою особистого збагачення надають запрошення на в'їзд на територію України потенційним мігрантам;

- до кінця року (в рамках виділених на цей рік коштів) разом із Сумською обласною державною адміністрацією вирішити питання щодо обладнання табору для утримання незаконних мігрантів при Сумському прикордонному загоні. Протягом року, згідно з Указом Президента України "Про заходи щодо боротьби з незаконною міграцією" №22 від 18 січня 2001р., забезпечити (разом із місцевою владою) створення в АР Крим постійно діючих регіональних пунктів збору іноземців та осіб без громадянства. Розглянути питання створення додаткових (крім єдиного нині в Україні, в Одеській області) центрів тимчасового прийому та розміщення біженців;