Правове регулювання праці іноземців в Україні

 
Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України

Національний  університет „Юридична академія України

імені Ярослава Мудрого”

Кафедра міжнародного права

 

Індивідуальна робота

на тему: “Правове регулювання праці іноземців в Україні”

 

Виконав:

Чеберяк А. Ю.

4 факультет  5 курс 12 група

 

 Перевірила:

 Шуміло І. А.

 

 

 

 

 

м. Харків

2012 р.

План

Вступ

1. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, їх класифікація.
2. Особливості реалізації права на працю іноземцями.
3. Контроль за трудовою діяльністю іноземних працівників.

Висновок

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Конституція України закріплює  і гарантує права та свободи не тільки громадянина, а й людини. При  цьому права і свободи людини поставлені на перше місце. Це означає, що Україна відповідно до положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, положень, закріплених Загальною декларацією прав людини, на конституційному рівні запровадила норми забезпечення прав і свобод людини.

Інтеграція  України у світове співтовариство передбачає більшу відкритість ринку  праці України для іноземної  робочої сили, що призводить до підвищення конкуренції між найманими працівниками на цьому ринку. В свою чергу, це зумовлює необхідність проведення уповноваженими органами державної влади послідовної та виваженої державної політики на ринку праці, яка забезпечувала б необхідний баланс між інтересами держави, роботодавців і національної економіки та інтересами найманих працівників. Одним із засобів проведення такої політики, створення необхідних умов для захисту національного ринку праці є запровадження механізмів впливу держави на цьому ринку та елементів контролю за використанням іноземної робочої сили в Україні з одночасним дотриманням інтересів і рівноправності громадян України, іноземців та осіб без громадянства як найманих праців-ників.

На території  України можуть перебувати особи, які  належать до громадянства іноземних  держав, або взагалі без громадянства. Незважаючи на це, Конституція гарантує основні права і свободи кожної людини. Україна активно співпрацює з іноземними державами у сфері трудової міграції, про що свідчать численні міжнародні договори у цій галузі.  Враховуючи масштаби міграційних процесів, посилення міграції до України(в тому числі незаконної), а також наявність великої української діаспори за кордоном (понад 16 млн. осіб), питання врегулювання праці іноземців набуває великого значення.

Метою цієї роботи є визначення статусу іноземних  працівників на території України, їх класифікація, а також визначення порядку праце-влаштування іноземних працівників та їх подальшої відповідальності за порушення національного законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, їх класифікація.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземні громадяни можуть у встановленому  порядку прибути в Україну  для працевлаштування на визначений строк. При цьому вони мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Загальна модель правового статусу іноземців надана ст. 26 Конституції України: «Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України.» Винятки з цього правила можуть встановлюватись Конституцєю, законами та міжнародними договорами України. Право на трудову діяльність іноземців передбачає ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 22.09.2011 р. № 3773-VI. Іноземні громадяни мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Таким чином, іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, надаються права й обов’язки громадян України. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання отримують посвідку на постійне проживання.

Відповідно до ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцями визнаються іноземні громадяни – особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства – особи, які не належать до громадянства будь-якої держави (ст. 1). Іноземці та особи без громадянства прирівнюються у правах та обов’язках до громадян України за умови їх перебування у нашій державі на законних підставах. Також в законі зазначається(ст. 2), що здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам громадян й інших осіб, які проживають в Україні.

Держави-учасниці СНД 15 квітня 1994 р. підписали Угоду про співробітництво  в галузі трудової міграції та соціального  захисту працівників-мігрантів, ратифіковану Україною 11 липня 1995 р. Згідно зі ст. 1 Угода регулює основні напрями співробітництва сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту цих осіб й членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав-сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на території держави-сторони Угоди відповідно до законодавства сторони працевлаштування.

Іноземні громадяни, вступаючи в трудові відносини на території України, поділяються на ряд категорій, в кожній з яких трудо-правовий статус у сфері працевлаштування має свої особливості. Іноземних громадян можна розмежувати на такі категорії:

1). За терміном перебування на території України:

- іноземні громадяни,  що постійно проживають на території;

- іноземні громадяни,  що тимчасово проживають на  території;

- іноземні громадяни,  які тимчасово перебувають на  території, у тому числі –  іноземна робоча сила, що залучається  на певний час з інших держав.

2) За підставами  в'їзду в Україну:

- працівники-мігранти;

- біженці;

- особи, що  прибувають з метою навчання.

3) За видами  організацій і підприємств, з  якими іноземні громадяни пере-бувають в трудових відносинах:

- ті, хто працюють  в українських організаціях;

- ті, хто задіяні  на підприємствах і в організаціях з іноземними інвестиціями, у тому числі – з пайовою участю іноземних інвестицій, що повністю належать іноземним інвесторам, у філіях іноземних юридичних осіб;

- ті, хто працюють  на підприємствах і в організаціях, розташованих у вільних економічних зонах (ВЕЗ);

- ті, які відряджаються  на якийсь час іноземними юридичними  особами до України для виконання  певних робіт;

- працівники  дипломатичних представництв іноземних  держав в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Особливості реалізації права на працю іноземцями.

Основні питання  взаємин між українським роботодавцем та іноземцем, який є найманим працівником, у процесі трудових відносин регулюються  Кодексом законів про працю України. Кодекс містить пряму норму (ст. 8), якою визначено, що трудові відносини іноземців, які працюють в українського роботодавця, регулюються законодавством України та міжнародними договорами України. Водночас відстежуються певні відмінності у регулюванні трудових відносин між українськими роботодавцями та іноземцями як найманими працівниками, наприклад у порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування іноземців, які є найманими працівниками: страхування на випадок безробіття(зокрема, у частині підстав надання особі, яка є іноземцем, статусу безробітного, що визначає право особи на матеріальне забезпечення і соціальні послуги) та пенсійне страхування(зокрема, щодо умов обчислення страхового стажу і підстав для зарахування сплачених в Україні страхових внесків для призначення пенсії).

Згідно постанови КМУ від 8 квітня 2009 р. N 322 «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства» дозвіл на використання праці іноземця та особи без громадянства (далі - іноземець), що надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця на конкретному робочому місці або певній посаді, видається роботодавцю у разі відсутності в країні(регіоні) працівників, спроможних виконувати відповідні роботи, або наявності достатніх обґрунтувань доцільності використання праці іноземця, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Дозвіл на використання праці іноземця видається роботодавцю  Державним центром зайнятості або за його дорученням центром зайнятості Автономної Республіки Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами зайнятості (далі - центр зайнятості).

Дозвіл на використання праці іноземця видається роботодавцю, що зареєстрований у центрі зайнятості як платник страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) та не має заборгованості перед ним.

Рішення про видачу або відмову  у видачі дозволу на використання праці іноземця, продовження строку його дії приймається директором чи заступником директора центру зайнятості. Порядком передбачається вичерпний порядок документів, який роботодавець повинен подати до центру зайнятості.

Рішення про видачу або відмову  у видачі дозволу на використання праці іноземця, продовження строку його дії приймається у строк, що не може перевищувати 30 календарних днів з дня одержання пакета документів, передбачених цим Порядком.

Про прийняте рішення центр зайнятості письмово повідомляє роботодавця. Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного року. Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органу внутрішніх справ з питанням про продовження терміну перебування в Україні. Порядком передбачений ряд умов, за наявності яких дозвіл на використання праці іноземця не видається незалежно від стану ринку праці(наприклад порушення вимог законодавства при оформленні документів).

Про анулювання дозволу  на використання праці іноземця центр зайнятості протягом трьох робочих днів повідомляє органи внутрішніх справ та державної прикордонної служби з використанням міжвідомчої інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи або за відсутності можливості використання зазначеної системи надсилає їм письмове повідомлення.

У випадку використання праці іноземців законодавство  покладає на роботодавців ряд обов’язків:

– забезпечити своєчасне  роз’яснення іноземцям, які запрошені  для працевлаштування, їх прав, свобод та обов’язків, передбачених законодавством;

– вести облік працевлаштованих іноземних осіб, а також нести  відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування  в Україні;

– повернути до відповідного центру зайнятості дозвіл на працевлаштування іноземця після закінчення терміну дії цього документа;

– за необхідності продовжити термін дії дозволу на працевлаштування не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії попереднього дозволу  на працевлаштування;

– протягом трьох робочих  днів повідомити відповідний центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ про дострокове розірвання контракту з іноземцем;

– протягом трьох робочих  днів від дати початку та припинення роботи іноземця письмово повідомити відповідний центр зайнятості про  цю дату й забезпечити реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ;

– по закінченні кварталу, протягом якого працював іноземець, повідомити відповідний орган державної  податкової служби про отримані доходи та утримані податки на загальних підставах за формою № 8-ДР;

 

 

3. Контроль за трудовою діяльністю іноземних працівників.

 

Стаття 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадян-ства» від 22.09.2011 р. передбачає, що Іноземці та особи  без  громадянства,  які  відповідно  до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на  тимчасове  проживання,  вважаються  такими,  які  на  законних підставах  перебувають  на  території  України  на період роботи в Україні. А якщо іноземеця буде прийнято на роботу без дозволу на працевлаштування, то на підставі ст. 8 ЗУ «Про зайнятість населення» від 01.03.91 р.(чинний до 01.01.2013 р.) державна служба зайнятості стягує з підприємства, установи чи організації штраф за кожного іноземця. Розмір штрафу з 12 січня 2009 р. дорівнює двадцятикратному розміру мінімальної заробітної плати. Суми штрафу зараховуються на рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Крім підвищених штрафів законодавець також передбачив примусов стягнення штрафу, не сплаченого роботодавцем протягом місяця у добровільному порядку, а також у разу відмови від сплати.

Постановою  КМУ «Про запровадження нового порядку  оформлення візових документів для  в’їзду в Україну» від 20.02.99 р. № 227 затверджені Правила оформлення візових документів для в’їзду в Україну. Також постановою № 1457 затверджені тарифи консульського збору, що справляється на території України і за її межами за оформлення візових документів для в’їзду в Україну. У разі порушень вимог цих актів, до іноземців можуть застосовуватися санкції, в тому числі видворення з України. Наприклад, якщо іноземець не став до роботи у передбачений контрактом термін з причин, які згідно із законодавством не є поважними, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ. У цьому випадку іноземець підлягає видворенню з України. Видворення іноземця здійснюється органам внутрішніх справ у порядку, визначеному постановою КМУ від 29.12.95 р. № 1074 «Про Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду за України і транзитного проїзду через її територію», за рахунок роботодавця, який використовував його працю нелегально. Крім того, у разі використання праці іноземців без дозволу на працевлаштування державно служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу в п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн). Але Правилами передбачається перелік громадян, які можуть бути прийняті на роботу без отримання дозволу на працевлаштування, наприклад, іноземці, які набули статус біженця.