«Попереджувальне» та «захисне» міжнародне регулювання банківської діяльності

     Якісне  регулювання ґрунтується додатково  на показниках, які важко охопити кількісними методами, наприклад, ними можуть бути процедури та процеси банку.

В основному  кількісне регулювання є правило-пов’язаним. “Базель І” може служити прикладом такого типу регулювання.

     Якщо  регулювання може вибудувати ланцюг чіткої взаємодії між причиною та наслідком, то, за умови довіри такому типу регулювання, немає потреби в застосуванні дискреційних методів у рамках кількісного регулювання (див. рисунок 2). Проте в рамках якісного регулювання неможливо застосувати правило-пов’язане регулювання, оскільки нереальне чітке співставлення причини (порушення) та наслідку (санкції). Натомість якісне регулювання тісно пов’язане з дискреційним, наприклад, друга опора “Базель ІІ”. К. Бьорнер вважає, що з цієї причини дискреційне регулювання повинно ототожнюватися з якісним [5].

     Рис.2. Розмежування видів регулювання

     Існують й інші класифікації важелів впливу в сфері банківської регулятивної політики. На рисунку 3 розглядаються три основні види регулятивних заходів. Найменш інтенсивним втручанням у діяльність ринку є “саморегулювання ринкової діяльності” (категорія І). Ця форма регулювання може виникнути і без впливу держави, якщо між учасниками ринку існують соціальні стосунки. З іншого боку, держава може сприяти саморегулюванню. Наприклад, у рамках третьої опори “Базель ІІ” банки зобов’язані публікувати певну інформацію про власний стан справ, межі якої перевершують загальноприйняту звітність. Таким чином запроваджується ринкова дисципліна, яка реалізуватиметься за участю клієнтів банку та його конкурентів. Проте ефективність такого контролю з боку клієнтів є під питанням, адже лише досить обмежена їх кількість має експертні знання в даній галузі. Та ще й до всього, це може сприяти виникненню банківської паніки.

     Рис. 3. Класифікація регулятивних заходів за інтенсивністю [4]

     Банки не завжди підтримують ідею банківського саморегулювання. Наприклад, російські регіональні банки вважають, що створення додаткового органу не призведе до чогось доброго, оскільки це буде нова ніша для корупції, яку взагалі зможе погано контролювати держава. Окрім цього, великі банки зможуть сильніше впливати на діяльність цієї організації ніж інші [11].

     “Золотою  серединою” серед регулятивних заходів  є “державне регулювання ринкової діяльності” (категорія ІІ). В цій категорії можна розмежовувати три суб-категорії. Перша з них – “рекомендації не зобов’язуючого характеру” (ІІ-А), є найбільш м’якою. Тут держава здійснює вплив способом рекомендацій, переговорів або погрожувань, намагаючись “морально переконати” банки. Проте така форма регулятивної політики може використовуватися лише для деяких окремих не надто вагомих питань, оскільки, по-перше, виконання таких рекомендацій банками може бути “авторським”, по-друге, відтермінованим у часі.

     Другою  суб-категорією державного регулювання  ринкової діяльності є “стимули та перешкоди, які впливають на бюджет” об’єкта регулювання (ІІ-Б).

     За  їх допомогою держава намагається скерувати останнього в певному напрямку, змінюючи економічні умови процесу прийняття його рішень, впливаючи на його теперішні та можливі доходи і витрати. Хоча зазначений тип заходів вже становить собою непряме втручання в ціноутворення на ринку, цей шлях регулювання є більш прийнятним для ринку, аніж наступний – “вимоги, заборони та обов’язки” (ІІ-В). Третя субкатегорія (ІІ-В) є найвідомішою, та й найбільш інтенсивною формою регулювання ринкової діяльності. Вона здійснюється шляхом видавництва прямих розпоряджень. На відміну від неї, непряме регулювання вимагає проміжної ланки впливу між державою та банком [10]. Можна вбачати певну аналогію (з деякими неточностями) між законодавчим визначенням індикативного регулювання та заходами категорії ІІ-Б, а також визначенням адміністративного регулювання та заходами категорії ІІ-В.

     Остання категорія “державна участь в ринкових структурах” (категорія ІІІ) є найбільш інтенсивним регулятивним заходом державного впливу і передбачає створення державних установ-учасників ринку. Регулятивні заходи цієї категорії використовуються тільки тоді, коли ринкове регулювання не дає бажаного результату. Ефективність виконання ними своїх функцій пов’язана з рівнем їхньої незалежності від держави. Прикладом такої установи є державні ощадні банки, що створені з метою захисту вкладів населення. Щодо їх актуальності можна вести дискусію.

     Ефективність  окремих заходів регулювання  залежить від ринкових умов. Потрібний  рівень ефективності можна досягнути  за допомогою найменш інтенсивних заходів впливу, тобто заходів категорії І або ІІ. Категорія ІІІ застосовується лише тоді, коли заходи перших обох не дають бажаних результатів. Теоретично такий підхід пояснюється наявністю побічних ефектів регулятивних заходів, які перешкоджають “природній” діяльності ринку, а емпірично – світовою тенденцією переходу від адміністративного до індикативного [12].  

     3. Базельський Комітет як регулятор міжнародної банківської діяльності

     Широку  координацію в сфері банківського регулювання на міжнародному рівні  розпочато в 1974 році заснуванням  Базельського комітету з питань банківського нагляду при Банку міжнародних  розрахунків. Комітет складався  з уповноважених представників  органів нагляду (голів центральних  банків) держав-членів.

     В даний час зустрічі Базельського комітету проводяться чотири рази на рік. Склад Базельського комітету включає  представників з 27 країн світу.

     Базельський комітет не має юридичних повноважень, проте, стандарти, що розробляються  їм, імплементуються країнами в рамках їх національного законодавства.

     Основна мета Базельського комітету - забезпечити  загальний підхід регуляторів і  загальні стандарти в банківському секторі різних країн. Починаючи з 1975року Комітет видає цілу низку публікацій, які містять рекомендації щодо банківського регулювання та нагляду (табл.1.)

Таблиця 1. Основні публікації Базельського комітету

     Хронологію  головних документів Базельського комітету можна прослідкувати на рис.4[5].

     Рис.4.Хронологія запровадження основних документів Базельського комітету з регулювання банківської діяльності та банківського нагляду

     3.1. «Базель І»

     Базель  І був підготовлений в 1998 році і в основному фокусувався  на кредитних ризиках. Основою «Базель І» є формула стандартного співвідношення активів і позабалансових операцій до капіталу. Відповідно стандартний коефіцієнт капіталу до активів, зважених за коефіцієнтами кредитних та ринкових ризиків, має бути встановлений на рівні 8%, при чому коефіцієнт основного капіталу до зважених за кредитним ризиком активів має як мінімум дорівнювати 4%.

     Регулятивний  капітал є ключовим елементом  у «Базель І». В рамках банківського регулювання його основна функція полягає у в захисті коштів вкладників та кредиторів у разі виникнення непередбачених негативних ситуацій. Таким чином забезпечується безперервна діяльність банку, оскільки реалізовані неочікувані збитки покриваються за рахунок регулятивного (власного) капіталу, частка якого тримається як резерв. Він складається з капіталу 1, 2 та 3 рівнів, при цьому із загального капіталу (це, як правило, капітал 1 та 2 рівнів) здійснюються певні відрахування.

       Рис.5. Співвідношення регулятивного капталу і ризиків

     Як  показано на рисунку 3, регулятивний капітал 1 та 2 рівнів використовується в першу чергу на покриття збитків із кредитних ризиків (біла площина). Він повинен покривати 8% всіх зважених за ризиком активів, тобто регулятивний капітал має бути більшим від суми ризиків (суми резервів під ризики). Невикористаний для покриття кредитних ризиків капітал 1 та 2 рівнів та капітал 3 рівня використовуються для покриття збитків з-під ринкових ризиків (сіра площина), зокрема, для ризиків торгового портфелю, валютних і сировинних ринкових ризиків як торгового, так і банківського портфелів. Інші ризики можуть покриватися банками на добровільній основі або за вимогою національних органів нагляду[5].

     «Базель І» зазнав швидкого та значного поширення. Але в зв’язку зі швидким розвитком  банківського сектора в 1990х роках, у зазначеній рекомендації виявилось з часом все більше недоліків, які спричинили невідповідність вимог до рівня резервів капіталу раціонально обґрунтованому розміру. Внаслідок цього, резерви в розмірі 8%, утворені для кредиту, наданому контрагенту з високим рейтингом, були надто високими (надкапіталізація банку), а для контрагента з низьким рейтингом були надто низькими (недокапіталізація банку). Це примусило Комітет зробити наступний крок у напрямі забезпечення стабільності та рентабельності міжнародної фінансової системи та розпочати консультацію щодо “Базель ІІ“.

     3.2. «Базель ІІ»

     Базель II був опублікований в 2004 році і  містив положення про мінімальний  капіталі, наглядовий комітет і дисципліну на ринку.

     В червні 2006 видано повну версію “Базель ІІ”, яка охоплювала “Базель І” зі всіма поправками до нього, так і поправку до “Базель ІІ” 2005 року.

     Тривалість процесу написання «Базель ІІ» можна пояснити багатогранністю нових проблем. Потрібно було узгодити інтереси як регулюючих органів держав-членів, так і комерційних банків. Попередньо випущено три консультаційні версії «Базель ІІ». Окрім цього, Базельський Комітет провів п'ять досліджень з метою визначення кількісних змін («Quantitative Impact Study» — надалі QIS), пов’язаних із впровадженням «Базель ІІ». Проведення останнього було пов'язане з першою поправкою до «Базель ІІ». Ця поправка була внесена в листопаді 2005 року та стосувалася, зокрема, «подвійного дефолту» і деяких змін в рамках торгових операцій.

     Суть  «Базель ІІ» можна розглянути на рис.6.

     Як  показує рисунок 4, «Базель ІІ» складається з трьох так званих опор. Найбільше уваги приділяється першій опорі, яка містить:

     1) Змінені вимоги щодо формування  резервів для покриття збитків  із кредитних ризиків;

     2) Застосування інструментів пом'якшення  ризику;

     3) Вимоги щодо формування резервів  для покриття збитків із операційних  ризиків;

     4) Положення щодо операцій з  сек'юритизацією активів;

     5) Положення щодо операцій торгового  портфелю.

     Рис.6. Будова «Базель ІІ»

     Опора ІІ: Перевірка з боку органів банківського нагляду

     Друга опора регулює процес перевірки  банку органами банківського нагляду. По-перше, передбачається формування підвищених резервів для окремих банків, якщо рівень резервів банку не відповідає його ризиковому профілю. По-друге, органи нагляду отримують повноваження втручатися в діяльність банків з  метою уникнення зниження капіталу нижче від мінімального рівня. По-третє, підкреслюється необхідність забезпечення інтенсивного та постійного контакту з банками. Ці положення можна  тлумачити як тенденцію банківського нагляду в напрямку дискреційного  нагляду.