«Попереджувальне» та «захисне» міжнародне регулювання банківської діяльності

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 

Економічний факультет  

Кафедра фінансів  
 
 

Самостійна  робота

з курсу

«Міжнародне фінансове право» 
 

«Попереджувальне» та «захисне» міжнародне регулювання  банківської діяльності 
 
 
 
 
 
 
 

Студента  ІІ курсу магістратури

спеціальності «фінанси»

            Петреченка Миколи Миколайовича 
 
 
 
 

Київ  – 2011 

 

 
 
 

     Зміст 

     Вступ 

     1. Особливості міжнародного регулювання  банківської діяльності  

2. Попереджувальні  та захисні форми регулювання   банківської  діяльності 

3. Базельський  Комітет як регулятор міжнародної  банківської діяльності 

     3.1.  «Базель І» 

     3.2. «Базель ІІ» 

     3.3. «Базель ІІІ»  

     Висновки

 

     Список  використаних джерел

 

     ВСТУП

     Глобалізація  впливає на всі сфери господарського життя, які набувають якісно нові риси й особливості свого розвитку. Розвиток фінансової глобалізації забезпечується розширенням кредитно-інвестиційної  діяльності транснаціональних корпорацій і банків і механізмами міжнародних фінансових ринків. Вона проявляється у високій мобільності, диверсифікованості, наростаючій масштабності та інтеграції міжнародних фінансових ресурсів і потоків. Зміни в банківській сфері, пов'язані з розширенням діяльності великих банків за національні кордони, виявили необхідність вдосконалення існуючих і вироблення нових підходів до банківського регулювання, адекватних сучасної стадії розвитку банківської діяльності на глобалізованому фінансовому ринку.

     Досвід  банківських криз останніх десятиліть показав, що нестійке фінансове становище  окремого банку здатне спровокувати нестабільність всієї національної банківської системи і, в умовах зростаючого взаємозв'язку елементів світового господарства, зробити негативний вплив на фінансову стабільність світової економіки в цілому. Очевидно, що назріла потреба у більш ефективній координації національних регулюючих органів і міжнародних фінансових організацій та у виробленні загальних правових норм, в рамках яких можна було б регулювати функціонування банків в умовах глобалізації. При цьому формування міжнародного банківського регулювання являє собою актуальну наукову проблему, не достатньо вивчену сучасною економічною наукою.

     Ускладнення використовуваних банками фінансових інструментів, пов'язаних з підвищеними  та новими ризиками, також ставить  нові виклики як перед самими банками, так і перед органами банківського регулювання і нагляду, в плані  забезпечення достатності власного капіталу банків, визначеного величиною прийнятих ними в ході проведення банківських операцій ризиків.

     Активну участь у вдосконаленні існуючих підходів до регулювання банківської  діяльності беруть міжнародні фінансові  організації, рекомендації яких згодом, як правило, стають частиною національних систем банківського регулювання.

 

     1. Особливості міжнародного регулювання банківської діяльності

     Можна виділити три рівні регулювання  міжнародної банківської діяльності: міжнародний, національний і мікрорівень (саморегулювання). (рис.1.)

     Рис.1. Рівні регулювання банківської  діяльності

     Національний  рівень є, безсумнівно, визначальним, оскільки, як і в регулюванні будь-якого  іншого міжнародного бізнесу, міждержавні  угоди спрямовані лише на уніфікацію або гармонізацію, тобто зближення норм і правил національного регулювання, лібералізацію діяльності таких банків і регламентацію вимог до них у різних країнах. Саморегулювання базується на внутрішніх правилах і процедурах конкретного банку, націлене на реалізацію міжнародної стратегії банку.

     Банківська  діяльність, виходячи за межі дії національного  законодавства, стає міжнародною. Причинами  виникнення та розвитку міжнародних  комунікацій в банківській сфері  є міжнародне банківське співробітництво  і взаємодія між банками різних держав, питання оцінки та зниження ступеня ризиків при здійсненні банківських операцій та ін. Національні банківські законодавства не в змозі повною мірою врегулювати настільки широкий спектр відносин, що містять іноземний елемент. Такі відносини вимагають наднаціонального врегулювання і зумовлюють виникнення міжнародного банківського права[7].

     Міжнародне  банківське право являє собою  сукупність міжнародно-правових норм, що регулюють міжнародні відносини  за участю банків. Існує думка, згідно якої норми права в міжнародній фінансовій системі можна було б характеризувати як сукупність правил, норм, звичаїв, з яких складається регулятивна основа міжнародної фінансової діяльності. Подібний набір регулюючих інструментів, як правило, не носить нормативного, правового характеру. У цьому полягає основна відмінність міжнародного регулювання банківської діяльності від внутрішньодержавного, яке є строго нормативним, так як здійснюється органом, що представляє державу - центральним банком.

     Інститут  наднаціональності полягає в  тому, що держава добровільно делегує  свої права органу міжнародної організації, не втрачаючи при цьому своєї  компетенції по делегованих питаннях. Але це відбувається лише тоді, коли держава стає членом міжнародної організації, чия роль у регулюванні міжнародних банківських відносин надзвичайно важлива. Однак уніфіковані правила, що розробляються цими організаціями, часто носять рекомендаційний характер, а відносини з державами будуються на підставі членства, що пояснює яскраво виражений диспозитивний характер цих відносин, безпосередньо залежать від рішень сторін.

     Так, у ст.1 Уніфікованих правил і звичаїв  для документарних акредитивів, розроблених неурядовою міжнародною  організацією - Міжнародною торговою палатою (МТП), йдеться про те, що ці правила є обов'язковими для  всіх зацікавлених сторін при відсутності  прямо вираженої угоди про  інше. Іншими словами, обов'язковість  застосування даних правил ставиться  в залежність від волі зацікавлених осіб.

     В деяких статтях Бретон-Вуддської  угоди Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародного валютного фонду (МВФ) містяться санкції аж до виключення держав-членів, які не виконують зобов'язання за даними угодами. Однак подібні заходи мають більш рекомендаційний характер і застосовуються з метою підвищення дисципліни з виконання зобов'язань, до того ж членство і в МВФ, і в МБРР є відкритим, і будь-який учасник має право вийти з нього.

     Багато  міжнародних організацій залишають  за державами можливість не зв'язувати  себе зобов'язаннями, що випливають із членства, і дозволяють лише приєднатися  до розроблених угод.

     Базельський комітет, безумовно, є найбільш авторитетною міжнародною організацією в банківській  сфері. Базельська угода 1988р., стала першою в історії багатосторонньою угодою, що узаконює взаємно узгоджені стандарти з банківського капіталу, і одним з перших джерел міжнародного банківського права.

     Уніфіковані норми, що регулюють міжбанківські  відносини, містяться також у  міжнародних договорах, укладених  шляхом узгодження позицій держав і  міжурядових організацій.

     Не  менш важливу роль у регулюванні  міжнародної банківської діяльності відіграє національне законодавство. У правовій системі кожної країни воно представлено сукупністю нормативно-правових актів у сфері банківського регулювання та нагляду, і на відміну від міжнародних рекомендацій мають більш жорсткіший до виконання характер. Можливість застосування національного законодавства до міжнародних банківських відносин фактично виводить їх зі сфери публічного права[8].

     Таким чином, на підставі того, що правовий метод  регулювання є домінуючим у сфері  міжнародних банківських відносин, а власне регулювання здійснюється на рівні міжнародних договорів, укладених в рамках неурядових та міжнародних організацій, можна  зробити висновок про те, що міжнародне банківське право є приватним  правом, тобто банківська діяльність, так само як і банківське регулювання  в міжнародній сфері, носить приватний  характер.

     Слід зазначити, що на даний момент у світі діє понад 20 міжнародних фінансових організацій та інших об'єднань, які мають вплив на світову фінансову систему. Тому, найбільш важливими питаннями інтеграції в міжнародну банківську діяльність є питання взаємодії України з цими організаціями, і питання вдосконалення форм і методів регулювання зовнішніх банківських відносин. 

     2. Попереджувальні та захисні форми регулювання банківської діяльності

     Розрізняють дві форми регулювання банківської діяльності «попереджувальна» та «захисна». До попереджувальної форми відносять адміністративні методи регулювання банківської діяльності, а до захисної  - індикативні методи регулювання.

     Згідно  з цим, адміністративні методи являють собою сукупність таких заходів як:

• реєстрації банків та ліцензування їх діяльності;
• встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
• застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
• нагляду за діяльністю банків;
• надання рекомендацій щодо діяльності банків.

     А індикативне регулювання відповідно охоплює :

• встановлення обов’язкових економічних нормативів;
• визначення норм обов’язкових резервів для банків;
• встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
• визначення процентної політики;
• рефінансування банків;
• управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
• операції з цінними паперами на відкритому ринку;
• а також контроль імпорту та експорту капіталу.

       Дещо іншу класифікацію банківських регулятивних заходів пропонує, Д.Нойбергер, яка розрізняє превентивний (попереджувальний) та проективний (захисний) банківський нагляд, а також виділяє конкуренційну політику в банківській сфері як додаткову групу регуляторних банківських заходів. Заходи превентивного нагляду спрямовані на уникнення банкрутства банку. Вони охоплюють вимоги до власного капіталу, ліквідності та диверсифікації, надання інформації, заборону певних видів банківських операцій, а також інструкції щодо звітності. Сюди зараховуються також ліцензійні умови, які є визначальними в рамках вступного нагляду. Протективний вид нагляду націлений на уникнення негативних наслідків банкрутства банку для банківського сектору, тобто такі заходи застосовуються тоді, коли превентивні заходи не спрацювали. Він охоплює страхування депозитів (в Україні здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб), кредитування центробанком як кредитором останньої інстанції, та державні заходи втручання такі як мораторій. Наявність державних заходів втручання є обов’язковою і в рамках превентивного нагляду. Конкуренційна політика є також розповсюдженим важелем впливу. Вона охоплює, в основному, законодавство в сфері конкуренції, регулювання цін та процентних ставок [2].

     До  цієї групи заходів зараховується  створення спеціалізованої банківської теми в США.

     Т. Гартманн-Вендельс та інші вважають противагою превентивного (пруденційного) нагляду  метод “попереднього зобов’язання”, який уперше запропоновано фахівцями Федеральної резервної системи США для застосування до ринкових ризиків. Такий метод передбачає попереднє зобов’язання менеджменту банку щодо неперевищення втрат визначеної вартості. В іншому випадку менеджмент зазнає грошових покарань [3].

     Зазначені автори також розмежовують правило-пов’язані  та дискреційні методи регулювання та нагляду. Правило-пов’язаність методів регулювання та нагляду означає, що кожне відхилення від вимог законодавства чи органів нагляду має певні наслідки (санкції), які встановлюються апріорі. Дискреційні методи передбачають певну свободу дій як при ініціюванні санкцій, так і їх виборі. Зазначені терміни переплітаються з термінами кількісного та якісного регулювання, які пов’язані з методом оцінки ризику (причини). Кількісне регулювання базується на показниках, що охоплюються кількісно, наприклад, показниках звітності.