Поняття "дипломатичний корпус"

Міністерство освіти і науки  України 

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Інститут підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів

 

Факультет

міжнародного права  і бізнесу

Контрольна робота

 

з дисципліни: «Дипломатичний протокол і етикет»

 

на тему: “Поняття „дипломатичний корпус”.

Дуаєн дипломатичного корпусу,

його функції  і обов’язки”.

 

Виконав:

сл. групи- МПс-42з

Лотоцька М. Р.

Перевірив:

доц. Сагайдак О.П.

Львів  2005 р.

 

Зміст.

Вступ

Розділ І. Історія створення  дипломатичного корпусу.

Розділ ІІ. Поняття „дипломатичний корпус”.

Розділ ІІІ. Дуаєн дипломатичного корпусу, його функції та обов’язки.

1. Дуаєн дипломатичного корпусу.
2. Функції та обов’язки глави дипломатичного корпусу.

Висновок

Додаток №1

Список використаної літератури

 

Вступ.

В Стародавні часи і Середньовіччя не існувало постійних інституцій, які б займалися закордонною політикою. В період нової історії формується така постійна інституція як дипломатичне представництво (посольство), главою якого є посол. Посол є найважливішим представником у приймаючій державі іншої держави. В ході розвитку міжнародних відносин, держави при встановленні дипломатичних зносин створювали дипломатичні представництва на території іноземних держав, для забезпечення свого представництва в цій державі. З виникненням дипломатичних представництв необхідним стало створення правил та принципів регулювання питань церемоніального та організаційно-побутового характеру між дипломатичними представництвами та органами влади країни перебування. Такі правила і принципи становлять поняття дипломатичний протокол. Дипломатичний протокол це перш за все принцип старшинства. Цей принцип також застосовується при призначенні дуаєна, глави дипломатичного корпусу (сукупність глав дипломатичних представництв становлять дипломатичний корпус). Питання поняття дипломатичного корпусу, дуаєна дипломатичного корпусу, а також його функцій і обов’язків, розкривається в даній контрольній роботі.

 

Розділ І. Історія створення  дипломатичного корпусу.

Уперше в історії  термін „дипломатичний корпус” було вжито у Відні 1754 року, і мав він радше іронічний характер. Лише на початку ХІХ ст.. термін увійшов у вжиток як окреслення всієї спільноти дипломатичного персоналу, акредитованого в країні перебування [1]¹.

 У науковій літературі  з питань міжнародного права, дипломатичної та консульської служби поняття «дипломатичний корпус» вживається як у широкому, так і у вужчому значенні цього слова. Так, у вузькому значенні дипломатичний корпус — це сукупність глав іноземних дипломатичних представництв, акредитованих у країні перебування [4]². Дипломатичний корпус у вузькому сенсі цього слова - це сукупність незалежних один від одного глав дипломатичних представництв, спільними для яких є країна перебування та характер діяльності[1]³. В широкому ж значенні цього слова мається на увазі, що дипломатичний корпус складається не тільки із глав представництв, а й дипломатичного персоналу всіх іноземних посольств та місій, акредитованих у столиці країни перебування [4].

У широкому розумінні  слова, крім глав дипломатичних представництв, у дипломатичний корпус входять усі дипломатичні працівники дипломатичних представництв, а саме: радники-посланники, радники, перші, другі, треті секретарі й аташе посольств та місій; торгові представники та їх заступники; військові, військово - морські і військово-повітряні аташе, помічники цих аташе; спеціальні радники і спеціальні аташе (економічні, торговельні, фінансові та ін.) [2]⁴. До дипкорпусу також належать торгпреди (керівники торгово - економічних місій) та їх заступники – спеціальні аташе і члени їхніх сімей [1].

Крім цього, до дипломатичного корпусу прийнято відносити також  членів сімей дипломатичних агентів  – їх дружин та неповнолітніх дітей. У деяких випадках до категорії включають  дорослих, наприклад, незаміжніх дочок  або престарілих батьків дипломата, яким видають дипломатичні карточки і заносять їх до списків членів дипломатичного корпусу [2]. Дипломатичний статус співробітника посольства та членів його родини визначається, насамперед, його урядом через видачу йому дипломатичного паспорта. Трапляються випадки (щоправда, дуже рідко), коли відомство країни перебування відмовляє у визнанні дипломатичного статусу того чи іншого дипломатичного співробітника, якщо його посада не відповідає загальноприйнятій номенклатурі дипломатичних працівників.

Відомство закордонних  справ систематично видає (як правило, щорічно) довідник „Дипломатичний корпус”. Управління державного протоколу МЗС  України разом з Генеральною  дирекцією із обслуговування іноземних  представництв (ГДІП) щорічно випускають довідник „Дипломатичний корпус”, де в алфавітному порядку подаються країни, які мають свої дипломатичні представництва в Києві, прізвища дипломатичний працівників (з урахуванням їхнього старшинства у складі диппредставництва) та членів їхніх родин, номери службових і домашніх телефонів, а також країни, посли яких, акредитовані в Україні за сумісництвом. У довіднику подано список іноземних послів і порядок старшинства, тобто з часу вручення вірчих грамот, перелік національних свят країн, з якими держава має дипломатичні відносини. У кожній країні це видання надзвичайно корисне в роботі як іноземних представництв, так і державних установ країни перебування [1]⁵.

Звичайно, що такий суто механістичний підхід до визначення поняття «дипломатичний корпус» аж ніяк не виправданий, оскільки виникає ризик загубити його основну визначальну рису. Адже дипломатичний корпус — це не просто сукупність осіб, причетних до дипломатичної сфери [4]⁶.

 

 

Розділ ІІ. Поняття „дипломатичний корпус”.

Під дипломатичним корпусом варто розуміти, насамперед, об'єднання професіоналів, які утворюють корпорацію дипломатичних агентів, акредитованих у країні перебування.

Дипломатичний корпус не є інститутом, який ґрунтувався б  на нормах міжнародного права, і не є також політичним об’єднанням чи організацією, що наділена правом юридичної особи. Він існує de facto на основі широкого застосування міжнародного звичаю.[2]

Дипломатичний корпус не є інституцією, яка організована на якійсь нормі міжнародного права, він не є також політичним об’єднанням чи організацією зі статусом юридичної особи, не має права втручатися у внутрішні справи країни перебування. Спеціалісти в галузі дипломатичного права дають такі визначення поняття  „дипломатичний корпус”: „Дипломатичний корпус не є ні юридичною, ні політичною особою. Це лише об’єднання цілком незалежних одна від одної осіб” (П. Прадьє – Фодере „Курс дипломатичного права”; Париж, 1881 рік); „Дипломатичний корпус не може називатися об’єднанням, яке має юридичні права” (Р. Жене „Дипломатичні переговори і дипломатичне право”; Париж 1931).Дипломатичний корпус „не є ні юридичною особою, а ні політичною установою” (Р. Феррейра де Мелью „Трактат про дипломатичне право”; Мадрид, 1953) [1].

Лише в такому випадку  можна говорити про функції дипломатичного корпусу, що виступає як єдине ціле з питань церемоніального та організаційно-побутового характеру у відносинах як між самими членами дипломатичного корпусу, так і з органами влади країни перебування. При цьому необхідно наголосити, що основне завдання дипломатії — це здійснення офіційних відносин між рівносуверенними державами на двосторонній основі [4]⁷.

Дипломатичний корпус вступає  як певна єдність під час різних державних урочистостей, (інавгурація, відзначення національного свята  держави перебування і т. ін.). Водночас дуже рідко дипломатичний корпус виступає як цілісність з приводу порушення його міжнародного статусу (привілеїв та імунітетів), наприклад, із протестом щодо політичної чи правової ситуації у державі. Така дія, навіть якщо для цього є певні об’єктивні підстави, може розцінюватись як втручання у внутрішні справи держави перебування [2].

Сьогодні (на відміну  від деяких спроб минулих століть) ніхто відкрито не претендує на колективні виступи перед урядом країни перебування  з питань, що могли б вважатися спробою втручання у внутрішні справи держави [1].

Слід зазначити, що в  історії дипломатичної практики були випадки, коли дипломатичний корпус присвоював собі право виступати  колективно проти уряду країни перебування. Такі дії дипломатичного корпусу мали в своїй основі практику політично і економічно сильних держав стосовно молодих держав, держав які визволилися від колоніальної залежності, тих, які лише ставали на шлях самостійного розвитку. Колективні виступи дипломатичного корпусу проти уряду країни перебування вважаються неправомірними за нормами міжнародного права ще й тому, що кожна суверена держава будує свої відносини з іншими державами з урахуванням принципу взаємності [2].

Саме тому ніякі колективні виступи  дипломатичного корпусу з питань політичного характеру не можуть мати місця. Вони можливі лише з церемоніальних, протокольних питань, наприклад, поздоровлення з нагоди вступу на посаду глави держави або уряду країни перебування, висловлення жалю у відповідних випадках тощо [4] .

У дипломатичній практиці мають місце колективні виступи дипломатичного корпусу з церемоніальних (протокольних) питань, скажімо, привітання глави держави у зв’язку з обранням його  на цей пост. Дипломатичний корпус через свого дуаєна інколи може доводити до відома уряду країни – як правило, через міністра закордонних справ – своє негативне ставлення, коли зневажають імунітети та привілеї дипломатичного корпусу, наприклад шляхом публікацій у мас-медіа некоректних публікацій стосовно акредитованих у країні іноземних дипломатів. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, відбуваються зустрічі вищого керівництва держави з дипломатичним корпусом (скажімо, з нагоди національного свята, Нового року), на яких, як правило, виступає глава держави або уряду, де члени дипкорпусу мають нагоду поспілкуватися з ними. У багатьох країнах існують неформальні об’єднання дипломатичного корпусу, так звані дипломатичні асоціації, які допомагають йому в оперативнішому вирішенні окремих протокольних питань, сприяють обміну інформацією з тих чи інших аспектів соціально - економічного чи суспільно - політичного курсів у цій країні, допомагають здійснювати контакти з офіційними колами країни і між диппредставництвами [1].

Практично від імені дипломатичного корпусу в цілому в цих та інших випадках церемоніального характеру виступає його глава — дуаєн (старшина, або старійшина, дипломатичного корпусу) [4]⁸.

 

Розділ ІІІ. Дуаєн дипломатичного корпусу. Його функції і обов’язки.

1. Дуаєн дипломатичного корпусу.

 

На чолі дипломатичного корпусу стоїть дуаєн (старшина), якого ніхто не призначає і не обирає, ним автоматично стає той, хто найдовше перебуває в країні, абсолютно немає значення велику чи малу країну він представляє [1].

Дипломатичний корпус очолює дуаєн (doyen, decanus, dean). Ним відповідно до існуючої традиції стає переважно старший по класу і перший за часом свого перебування у приймаючій державі глава одного із акредитованих у ній дипломатичних представництв. У виняткових випадках у деяких католицьких країнах дуаєном дипломатичного корпусу є папський нунцій, який незалежно від дати початку своєї місії завжди посідає перше місце у плані старшинства [3]. А віце-дуаєном – найстарший посол [1].

Віденська конвенція  ст..16 п.3.:” Справжня стаття не зачіпає прийнятою в державі перебування практики щодо старшинства представника Ватикану” [5]⁹.

Віденська конвенція  передбачає, що старшинство глав представництв  у межах відповідного класу, яке  дає можливість зайняти пост дуаєна дипломатичного корпусу, визначається датою та часом їхнього вступу на посаду, тобто або з моменту вручення вірчих грамот, або з моменту повідомлення про прибуття і вручення завірених копій вірчих грамот міністру закордонних справ країни перебування [2].

Віденська конвенція, ст. 16, п. 1: «Старшинство глав представництв відповідного класу визначається датою і годиною вступу ними у виконання своїх функцій згідно з статтею 13». Віденська конвенція, ст. 16, п. 2.: „Зміни у вірчих грамотах глави представництва, які не спричиняють за собою зміни класу, не відображаються на його старшинстві”. Віденська конвенція, Ст..18: “Порядок, дотримуваний в кожній державі при прийомі глав представництв, повинен бути однаковий відносно кожного класу” [5].

Що ж стосується питання  старшинства членів дипломатичного персоналу всередині представництва, то воно регулюється ст. 17 Віденської конвенції.[2] Віденська конвенція, ст. 17: «Старшинство членів дипломатичного персоналу представництва повідомляється главою представництва міністерству закордонних справ або іншому міністерству, щодо якого є домовленість» [5].

Дуаєн - посада почесна  і винятково репрезентаційна, тому жодних прав стосовно інших членів дипломатичного корпусу він не має. Вказівки, які він може давати, не є обов’язковими, і кожний диппредставник ставиться до них, виходячи із власних міркувань чи інструкцій, отриманих від свого уряду [1].

Дипломатичні представники країн, що не мають відносин з країною, яку представляє дуаєн, з питань, що входять у компетенцію дуаєна, підтримують зв’язок з наступним по старшинству після дуаєна главою дипломатичного представництва [4].

Звичайно становище  дуаєна дипкорпусу дозволяє йому займати  в країні перебування особливе, по чесніше становище, ніж звичайному главі диппредставництва, він може більше перебувати на очах як урядових кіл, ділових кіл, так і громадськості, преси, що безумовно, позитивно впливає на його авторитет. Дуаєн краще обізнаний зі звичаями, традиціями, протоколом країни перебування, а тому може давати корисні поради новоприбулим послам, які, як правило, саме його першого відвідують з візитом у дипломатичному корпусі. У часи радянської дипломатії, щоб зайняти пост дуаєна у країні, яка викликала особливе зацікавлення, докладалося чимало зусиль, зрештою, як і за становище дуаєна в Москві, де , наприклад, дуаєном упродовж 18 років був посол Швеції Р. Сульман, понад 10 років – посол Канади Форд і посол АРЄ М. Галет. [1]¹⁰.