Міжнародне транспортне право

  • Митна конвенція  про міжнародні  перевезення вантажів. Укладено в 1959 р. Діє в редакції 1978 р. 

  • Європейська  угода про роботу  екіпажів транспортних  засобів, що виконують  міжнародні автомобільні  перевезення, від 01.07.70.

  • Конвенція про  договір з міжнародного  перевезення пасажирів  і вантажів від  01.03.73 та Протокол  до неї від 05.07.78.

  • Митна конвенція  про тимчасове  вивезення дорожніх  засобів перевезення,  що використовуються  з комерційною  метою, від 18.05.56.

  • Міжнародна  конвенція про  узгодження умов  здійснення контролю  вантажів на кордоні  від 21.10.82.

  • Європейська  угода про міжнародне  перевезення небезпечних  вантажів від 30.09.75.

  Міжнародний союз  автомобільного транспорту (ІРУ,  фр. — IRU) є недержавною організацією. Він відіграє велику роль у створенні міжнародно-правової бази, що регламентує автомобільний транспорт.

  Морський транспорт.  Морський транспорт  використовується  в міжнародному  сполученні з давніх  часів, але лише  у XX ст. з'явились  універсальні конвенції економічного характеру. Поступово в міжнародному судноплавстві склалися дві форми організації перевезень —

  лінійна (регулярна)  та трампова (нерегулярна). Міжнародне лінійне  перевезення почало  оформлюватись коносаментом, який видавався морським перевізником вантажовідправнику в момент передавання вантажу перевізнику.

  У 1924 р. у Брюсселі  було укладено  дві Конвенції: 

  • про уніфікацію  принципів, що  стосуються коносаментів;

  • про уніфікацію  принципів, що  стосуються обмеження  відповідальності власників морських суден.

  Перша Конвенція  відома ще як  Гаазькі правила  (діє з 2 червня 1931 p.). Конвенцію було  доповнено Брюссельськими  протоколами від  23.02.68 і 21.02.79, відомими  як Правила Візбі.  У доповненому  варіанті розглядувану  конвенцію називають Гаазько-Візбзькими правилами.

  Новий варіант  другої Конвенції  1924 р. було прийнято  в 1957 р. Потім  Конвенцію було  доповнено Брюссельським  протоколом від  23.02.79.

  Радянський Союз  не був учасником  Брюссельської конвенції  про коносамент, але  її основні норми використовував, зокрема, у Кодексі торговельного мореплавства СРСР (1968 p.).

  У березні 1978 р.  на конференції  в Гамбурзі було  прийнято Конвенцію  ООН про морське  перевезення вантажів. Вона замінила  першу Брюссельську  конвенцію 1924 р.  Конвенція ООН 1978 p. (її ще називають Гамбурзькі правила) має ширшу сферу дії (зокрема, поширюється на перевезення тварин і палубних вантажів), передбачає низку нововведень. Наприклад, у ній відсутнє правило про звільнення морського перевізника від відповідальності через навігаційну помилку; підвищено умови відповідальності за збереження вантажу; детально регламентовано порядок пред'явлення претензій заявнику тощо. Гамбурзькі правила на відміну від Гаазьких містять норми і про юрисдикцію, і про арбітраж.

  Конвенція ООН про морське перевезення вантажів набрала чинності 11 листопада 1992 р. після ратифікації її 20 державами. Використовують її також окремі держави, які формально не є учасницями Конвенції.

  Поки що більшість  морських держав  світу користуються  Брюссельськими конвенціями 1924 р. з відповідними змінами та доповненнями. Ці конвенції більшою мірою вигідні судновласникам і перевізникам й меншою — контрагентам та іншим заінтересованим особам.

  Більшість морських  ліній експлуатується  великими судновласницькими компаніями, які утворюють групи, що мають назву "лінійні конференції".

  З ініціативи країн,  що розвиваються, під егідою 00Н  було укладено  Конвенцію про  Кодекс поведінки  лінійних конференцій.  Ця Конвенція спрямована  на викорінення  дискримінаційних елементів у діяльності зазначених конференцій і досягнення балансу інтересів перевізників і вантажовласників. У СРСР ця Конвенція діє з жовтня 1983 р.

  Міжнародного економічного  права стосуються  також два акти:

  • Афінська конвенція  про перевезення  морем пасажирів і їх багажу від 13.12.74.

  • Лондонська  конвенція про  обмеження відповідальності  за претензіями  на певні ділянки  моря від 19.11.76.

  Важливе значення  має також Конвенція  00Н з морського  права (1982 p.), оскільки  стосується питань, пов'язаних із судноплавством.

  Міжнародний транспорт  внутрішніх водойм. Цей вид транспорту  називають ще річковим. Таке поняття є  звуженим, оскільки  для міжнародного  сполучення використовуються  не лише річки,  а й озера та  канали. Такі транспортні  засоби людство  використовує давно. Згадаймо, що Дніпром пролягав шлях "з варяг у греки".

  Міжнародними вважаються  річки, що протікають  територією двох  або більше держав  та використання  яких є предметом  міжнародно-правових  взаємовідносин відповідних  держав. Річки використовують не лише для судноплавства, а й для рибальства, зрошення тощо. Міжнародними річками є Дунай, Рейн, Амазонка, Нігер, Конго та ін. Відповідно до умов міжнародних договорів міжнародні річки відкриті для вільного судноплавства. Для міжнародного судноплавства використовують, наприклад, окремі озера в Африці та Великі озера в Північній Америці.

  Правовий режим  Дунаю визначений  Белградською конвенцією  про режим судноплавства  цією річкою (1948 р.). Для контролю за  дотриманням умов  Белградської конвенції  створено спеціальну Дунайську комісію. Стосовно Дунаю укладено низку угод, що визначають загальні умови перевезення вантажів, буксирування суден, тарифи тощо.

  Судна, що використовують  Дунай, мають дотримуватись  санітарних, митних  та інших правил, встановлених відповідними придунайськими країнами. Такі правила не повинні штучно перешкоджати вільному судноплавству.

  Міжнародно-правовий  режим міжнародних  річок визначають  відповідні узбережні  держави. Вони  укладають угоди  про судноплавство  та інше ненавігаційне  використання. В угодах часто беруть участь і неузбережні держави. Серед міжнародних річок є й така категорія, як прикордонні. Вони поділяють території кількох держав і не завжди відкриті для міжнародного судноплавства.

  У Женеві 15 березня  1960 р. було укладено Конвенцію про уніфікацію окремих принципів щодо відповідальності при зіткненні річкових суден. Цей акт можна вважати єдиною універсальною конвенцією, бо інші визначають правовий режим конкретного водного об'єкта. Відомо, що розробляється конвенція про міжнародні перевезення річковими суднами.

  Поштові перевезення  та транзит. Всесвітня  поштова конвенція  та додатки до  неї регулюють  питання щодо перевезення  поштових вантажів  у міжнародному  сполученні. Конвенцію  було затверджено  у Вашингтоні в  1989 р. на XIX Конгресі Всесвітнього поштового союзу.  

  Перевезення вантажів  територією двох  чи більше держав  є транзитом, що  регулюється Барселонською  конвенцією про  свободу транзиту (1921 p.). Положення Барселонської  конвенції мають  загальний характер  і стосуються всіх видів транспорту. Насправді Конвенція стосується лише річкового транспорту, оскільки в цій сфері не застосовуються інші міжнародно-правові акти з питань перевезення. Щодо інших видів транспорту міжнародні конвенції торкаються й питань транзиту.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

Виходячи  з вищесказаного , за період ХХ століття зацікавлені економічно-розвинуті  держави покращили  міжнародне співробітництво  у сфері міжнародних  транспортних перевезень , виробивши більш-менш уніфіковані умови  перевезення вантажів та пасажирів.

міждержавному рівні укладене значне число міжнародних  угод по окремих видах  транспорту, що  одержали  назву "транспортні  конвенції". В окремих  випадках багатосторонні  угоди про   міжнародні   перевезення  укладені  на  рівні   транспортних підприємств різних країн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  Большой энциклопедический  словарь / Гл. ред.  А. М. Прохоров. — М.:БСЭ, 1998.

  Вельяминов Г.  М. Основы международного  экономического права.  — М.: ТЕИС, 1994.

  Дахно I. I. Антимонопольне право. — К.: Четверта хвиля, 1998.

  Дахно И. И. Патентно-лицензионная  работа. — К.: Блиц-информ, 1996.

  Дахно И. И. Патентоведение. — Харьков: Ксилон, 1997.

  Действующее международное  право. — М.: Изд-во  Моск. независимого  ин-та междунар. права, 1996. — Т. 1—3.

  Додонов В. Н., Панов  В. П., Румянцев  О. Г. Международное  право: Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

  Международное право:  Учебник / Под ред.  Г. Н. Тункина.  — М.: Юрид. лит., 1994.

  Международное частное  право: Действующие нормативные акты. — М.:

  Изд-во ин-та междунар. права и экономики, 1997.

  Международное частное  право // Сб. документов. — М.: Изд-во "БЕК", 1997.

  Опришко В. Ф.  Міжнародне економічне  право. — К.: Либідь, 1995.

  Основы права Европейского  Союза: Учеб. пособие / Под ред. С. Ю. Каш-кина. — М.: Белые альвы, 1997.

  Панов В. П. Международное  право: Учеб. материалы.  — М.: ИНФРА-М, 1997.

  Тынель А., Функ  Я., Хвалей В. Курс  международного торгового  права. — Минск:  Амалфея, 1999.

  Шлеплер Х.-А. Международные экономические организации: Справочник. — М.: Междунар. отношения, 1999.

  Шумилов В. М.  Международное экономическое  право. — М.: Издат.-кон-салтинг.  фирма "Де-Ка", 1999.