Міжнародне транспортне право

 
 
 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ : 

«МІЖНАРОДНЕ ТРАНСПОРТНЕ ПРАВО» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ 

ВСТУП

1.ПОНЯТТЯ  ТА ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО  ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА ;

2. ОСНОВИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО  РЕГУЛЮВАННЯ ВИДІВ  ТРАНСПОРТУ ;

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

    

  Перевізні  засоби, транспортні сітки  і термінальні  комплекси, 

  використовувані  в міжнародних  перевезеннях вантажів  і  пасажирів, 

  відрізняються   великою  капіталоємністю   об'єктів  і   в   багатьох 

  випадках  низькою   фондовіддачею.  Через це  транспортний  бізнес 

  відноситься   до  розряду   найбільш  ризикованих   для   приватного 

  капіталу. 

      Держави,   зацікавлені    в   розширенні   діяльності    своїх 

  національних  транспортних  підприємств у  міжнародних  сполученнях, 

  завжди прагнули до міжнародного співробітництва з метою вироблення 

  однакових  (уніфікованих) умов перевезень  вантажів і пасажирів,  а 

  також   узгодження  юридичних  норм,  що  відносяться   до   режиму 

  перебування  перевізних  засобів і обслуговуючого  їх  персоналу в 

  межах юрисдикції  договірних сторін  і по багатоьх  інших питаннях. У 

  результаті цих  зусиль на міждержавному  рівні укладене  значне число 

  міжнародних  угод  по окремих видах  транспорту, що  одержали  назву 

"транспортні   конвенції". В  окремих випадках багатосторонні  угоди 

  про   міжнародні   перевезення  укладені  на  рівні   транспортних 

  підприємств різних  країн. 
 
 
 
 
 

1.ПОНЯТТЯ  ТА ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО  ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА.

  Економічні відносини  між державами  та їх юридичними  й фізичними особами без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші міжнародно-правові акти у сфері транспорту створюють уніфіковане право і зменшують застосування до перевезень колізійних норм.

  Міжнародне транспортне  право — це  система принципів  і норм, що регулюють правовідносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного економічного співробітництва.

  Коротко розглянемо  джерела права  щодо кожного з  найважливіших міжнародних  транспортних засобів.

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. ОСНОВИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО  РЕГУЛЮВАННЯ ВИДІВ  ТРАНСПОРТУ

  Залізничний транспорт.  Першу залізницю  було введено в  дію в Європі (Англія) в 1825 р. Коли  залізничні національні  мережі з'єднались  і потяги розпочали  перетинати державні кордони, постала потреба в міжнародно-правовому регулюванні залізничних перевезень.

  У 1890 р. у Берні  дев'ять європейських  держав (у тому  числі й Росія)  уклали дві конвенції  — про залізничні  перевезення вантажів (КІМ,  фр. — СІМ) і  про залізничні перевезення пасажирів (КІВ, фр. — CIV).

  У 1966 р. як додаток  до останньої було  укладено Угоду  про відповідальність  залізниць при  перевезенні пасажирів.  На конференції  з перегляду Бернських  конвенцій, що  відбулась у 1980 p., було прийнято  Угоду про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) (Convention relative aux transports intemationaux ferroviares — COTIF) та додатки до неї — А і В. Додаток А стосувався умов перевезення пасажирів і був відомий як Єдині правила Міжнародної пасажирської конвенції (КІВ), додаток В — Єдині правила Міжнародної вантажної конвенції (КІМ).

  Бернські конвенції  1890 р. зберігали  чинність до 1985 р.  Нині правову основу  міжнародних залізничних  перевезень становить  КОТІФ і зазначені  додатки. Зауважимо,  що КОТІФ є об'єднаним текстом зазначених двох Бернських конвенцій.

  У КОТІФ беруть  участь майже 40 країн Європи, Азії  та Північної Америки. 

  Угода КОТІФ і  додатки А та  В регулюють загальні  принципи міжнародних  залізничних перевезень. Якщо виникає непередбачува-на  цими угодою і додатками ситуація, то застосовується право дер-жав-учасниць конвенцій. Додаток б застосовується лише до перевезень залізницями, перелік яких визначений учасниками Угоди про міжнародний залізничний транспорт. Плата за перевезення визначається міжнародними і національними тарифами. Передбачені також максимально сприйнятні терміни доставки вантажів.

  Перевезення вважається  можливим за наявності  звичайних засобів  перевезень і якщо  їм не перешкоджають  обставини, яких  залізниця не може  уникнути чи усунути. Компетентні органи мають право припинити рух, заборонити чи обмежити приймання окремих вантажів до перевезень, якщо цього потребують суспільні інтереси чи умови виробничої діяльності. Угода КОТІФ передбачає відповідальність перевізника, встановлює порядок висування претензій і позовну давність, визначає товаросупровідні документи.

  Країни соціалістичного  табору у 1950 р.  уклали свою Угоду  у сфері залізничного  транспорту. Угода  1950 р. про міжнародне  вантажне сполучення  зберігає чинність. У ній беруть  участь Росія, окремі країни Східної Європи, Монголія, Китай, Північна Корея, В'єтнам. Угода діє в редакції 1992 р. Згідно з Угодою про міжнародне вантажне сполучення та Міжнародним транзитним тарифом можливе перевезення вантажів у країни Західної Європи та з них.

  Радянський Союз  не був учасником  Бернських конвенцій  та КОТІФ, але  його правова база  у сфері залізничного  транспорту враховувала  їх норми. 

  Країни світу укладають  двосторонні угоди  про пасажирське  і вантажне сполучення  зі своїми сусідами. Ці угоди втілюють загальноприйняту практику перевезень і спираються на правила Бернських конвенцій.

  Усі суб'єкти колишнього  СРСР уклали Угоду  про розподіл інвентарних  парків вантажних  вагонів і контейнерів  колишнього Міністерства  шляхів сполучень  СРСР та їх подальше спільне використання (22.01.93) й Угоду про спільне використання вантажних вагонів і контейнерів (12.03.93). Дванадцять країн СНД 9 вересня 1994 р. уклали Угоду про співробітництво у сфері технічного переоснащення та поновлення залізничного рухомого складу.

  Конвенцію про  статус і міжнародне  облаштування залізниць  було укладено  в Женеві 9 грудня 1923 р. Вона містить  уніфіковані норми  стосовно організаційних  питань міжнародного  залізничного сполучення.

  У 1950 р. соціалістичні  країни Європи  та Азії уклали також Угоду про міжнародне залізничне пасажирське сполучення. На відміну від Угоди про міжнародне вантажне сполучення вона передбачала змішане залізнично-морське сполучення.

  Перевезення вантажів  у прямому залізничному  сполученні між  Україною та державами, які не є учасниками Угоди про міжнародне вантажне сполучення, здійснюється на основі дво- та багатосторонніх договорів. Для перевезень вантажів у міждержавному сполученні між суб'єктами колишнього СРСР застосовується Статут Залізниць СРСР і Правила перевезення вантажів. Рішення про це було прийняте 19-20 жовтня 1992 р. на нараді керівників центральних органів залізниць.

  Перевезення пасажирів  і вантажу відбувається  відповідно до  Тимчасової угоди  країн СНД від  12.03.93.

  Штаб-квартира Організації  міжнародних залізничних перевезень розташована в Берні (Швейцарія).

  Авіаційний транспорт.  Літак американських  братів Райт здійнявся  в небо в 1903 р. — і авіація  розпочала настільки  нестримно розвиватися,  що вже через  чверть століття  після цієї події  постала потреба укласти перший багатосторонній міждержавний договір. У Варшаві 12 жовтня 1929 р. було підписано Конвенцію з уніфікації окремих правил міжнародних повітряних перевезень. Варшавську конвенцію було доповнено Гаазьким протоколом 1955 p., а потім конвенцією, укладеною у Гвадалахарі в 1961 р. Ця конвенція стосувалася уніфікації окремих правил міжнародних перевезень повітряним транспортом, що здійснюються особами, які не є перевізниками згідно з договором.

  Варшавську конвенцію  суттєво змінили  Гватемальський протокол 1971 р. і Монреальські протоколи 1975 р. Для України є чинним Гаазький протокол. Понад 100 держав світу є учасниками Варшавської конвенції. Більшість з них ратифікували також Гаазький протокол. Радянський Союз був учасником Варшавської конвенції з 1934 p., a Гаазького протоколу — з 1957 р.

  Адміністративні  питання повітряного  транспорту регламентуються  Чиказькою конвенцією  про міжнародну  цивільну авіацію  від 7 грудня 1944 р.  Ця конвенція належить  до компетенції  Міжнародної організації  цивільної авіації (ІКАО).

  Авіакомпанії, які  об'єднані в Міжнародну  асоціацію повітряного  транспорту (ІАТА), керуються  Умовами перевезення,  складеними ІАТА. Ці умови друкуються  на зворотних сторінках  міжнародного авіаквитка.

  Варшавська та  Чиказька конвенції  найбільшою мірою стосуються міжнародного економічного права, хоча міжнародного авіатранспорту стосуються й інші, зокрема Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (1970 р.) і Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971 p.).

  Автомобільний транспорт.  Автомобільний транспорт  з'явився наприкінці XIX ст. Женевська конвенція  Про договір міжнародного  перевезення вантажів (КМР) (Convention relative au contract de transport international des merchandises par rout — CMR) вважається основною у сфері автомобільного транспорту. її було укладено 19 травня 1956 р. Водночас у Берні відбулась конференція з Конвенції з міжнародного перевезення вантажів залізничним транспортом (КІМ). До зазначеної Женевської конвенції першими увійшли країни Західної та Центральної Європи. Радянський Союз приєднався до Женевської конвенції у 1983 p., і від 1 серпня 1986 р. міжнародні перевезення вантажів радянським автомобільним транспортом регулювалися цією конвенцією.

  Женевська конвенція  1956 p. є чинною і  для України. Ця  Конвенція поширюється  на перевезення  вантажів автомобільним  транспортом між  двома державами,  якщо принаймні  одна з них є  учасницею Конвенції.  Такий прийом сприяє  поширенню сфери  застосування уніфікованого режиму перевезень, встановленого Женевською конвенцією. Норми останньої мають імперативний характер.

  Досі відсутня  глобальна міжнародна  конвенція, яка  б регламентувала  міжнародні перевезення людей; тому вони здійснюються на основі двосторонніх угод. Щоправда, країни СНД 9 жовтня 1997 р. уклали Конвенцію про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу.

  Перелічимо основні  джерела міжнародного  автотранспортного  права: 

  • Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожнього перевезення. Укладено в 1959 р. Діє в редакції 1975 р.

  • Конвенція про  дорожній рух (1968 р.) і Протокол  про дорожні знаки  та сигнали від  19.09.49 (у редакції 1968 p.). Встановили правила дорожнього руху.