Міжнародне право

3.      Який правовий режим надано в Україні особам без громадянства?

4.      Як визначається правоздатність іноземних громадян в Україні?

Відповідь:

1. У міжнародному приватному праві для визначення національності використовується також принцип місця основної діяльності юридичної особи; принцип належності (громадянства) засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи. Останній, виникнувши на початку XX ст., набув поширення в середині століття і дещо менше застосовується нині. Загалом наявність різних критеріїв для визначення "національності" юридичної особи зумовлена тим, що створення, реєстрація установчих документів, знаходження органів правління, здійснення діяльності можуть бути в різних країнах. До того ж засновники об'єднання, скажімо, акціонери можуть мати різне громадянство чи доміцилій.

Поняття особистого статуту і національності взаємозалежні і взаємообумовлені: національність юридичної особи визначає його особистий статут, а зміст особистого статуту залежить від того, яку національність має юридична особа. Розрізняють такі найпоширеніші критерії визначення національності:

критерій інкорпорації: юридична особа має національність держави, де вона зареєстрована;

критерій осілості: юридична особа має національність держави, де знаходиться правління чи головні органи управління юридичної особи;

критерій діяльності: юридична особа має національність тієї держави, де вона здійснює свою діяльність (отримує прибуток, здійснює податкові відрахування);

критерій контролю: юридична особа має національність тієї держави, де проживають (чи є громадянами) засновники даної юридичної особи.

Питання використання таких критеріїв юридично закріплюються у двосторонніх торгових угодах (здебільшого, з питань запобігання подвійному оподатковуванню).

2. Коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке. До нього входять:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України. При цьому всі зазначені суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво", а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

3. Конституція України проголошує принцип національного та здійснення прав, свобод і обов'язків іноземцями. вказано, що іноземці та особи без громадянства, які існують в Україні на законних підставах, користуються, самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Зазначений принцип щодо здійснення прав, свобод і обов'язків іноземцями закріплено і в Законі України "Про правовий статус іноземців" (ст. 2). Іноземці можуть реалізувати ці права і обов'язки так само, як і громадяни України.

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" національний правовий режим для іноземних суб'єктів господарської діяльності означає, що вказані суб'єкти мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується до здійснення усіх видів господарської діяльності, пов'язаної з інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів (ст. 7).

На поширення національного режиму щодо користування іноземцями процесуальними правами, наданими законодавством України, вказується у ч. 1 ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу України. За цими нормами іноземці мають право звертатися до судів України, користуватися цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Можливість реторсії передбачена ч. З ст. 423 Кодексу, відповідно до якої законодавством України можуть установлюватися відповідні обмеження щодо цивільних процесуальних прав громадян тих держав, у яких допускаються спеціальні обмеження таких же прав громадян України.

Законодавча практика засвідчує, що національний режим стосовно здійснення окремих прав іноземців може запроваджуватися навіть після запровадження законодавством цього режиму щодо загального обсягу прав та обов'язків іноземців. Так, Указом Президента України "Про заходи забезпечення приватизації у 1995 році" від 23 червня 1995 p. було встановлено запровадити з 1995 p. національний режим щодо участі іноземних інвесторів у приватизації майна зазначених у ньому об'єктів (п. 10). Вказане положення поширювало свою дію на іноземців - іноземних інвесторів. Право іноземних громадян, осіб без громадянства бути покупцями об'єктів приватизації передбачено Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції від 19 лютого 1997 p.).

Поширення на права іноземців в Україні національного режиму означає також, що вони не можуть вимагати надання прав, не передбачених законодавством України або міжнародними договорами. Таке право може бути невідомим в Україні або не поширюватися на іноземців. Наприклад, не відомим законодавству України є інститут набувальної давності, роздільного проживання подружжя, вимога відшкодувати моральну шкоду, заподіяну відмовою в одруженні. Не поширюється на іноземців право громадян України набувати у власність земельну ділянку.

У деяких випадках законодавство України та міжнародні договори кореспондують один одному. Наприклад, іноземці можуть займатися в Україні певною діяльністю, використовуючи свою кваліфікацію. Але тільки міжнародними договорами встановлюється еквівалентність атестатів, дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань (ст. 64 Закону України "Про освіту" від 23 березня 1996 p.).

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачає, що спеціальний режим може застосовуватися відносно територій спеціальних економічних зон, територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України з державами, які мають з Україною спільні морські чи сухопутні кордони (ст. 7, 24, 25). У Законі України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 p.1 передбачено спеціальний режим щодо зарплати; гарантій переведення доходів іноземних працівників, одержаних від роботи у вільній зоні, і т. ін. Спеціальний режим може виявлятись і в пільговому оподаткуванні.

4. Конституційно-правова правоздатність іноземців визначає володіння основними правами і обов'язками цієї категорії осіб. вона є загальної, рівної і невід'ємною нічого для будь-якого іноземного громадянина. Разом про те правоздатність власних і закордонних громадян має природні відмінності, зумовлені характером їх правової зв'язки України із державою. Ці відмінності виявляються, наприклад, у цьому, що конституційно-правова правоздатність іноземця виникає відтоді, що він входить у конкретні правовідносини із державою, громадянином якого не являється.

Отже, все основні правничі та обов'язки іноземних громадян можна умовно підрозділити на:

— особисті (громадянські);

— політичні;

— соціально-економічні.

Слід сказати, що має рацію іноземних громадян неможливо знайти обмежені за мотивами расової приналежності, національності, мови, соціальним походженням, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, приналежність до громадським об'єднанням, і навіть інших обставин. А різного роду обмеження прав іноземців, встановлені їх національним законодавством за зазначеними причин, не визнаються, й що неспроможні отримати застосування біля нашої держави.

2. Практичне завдання

В угоді про розділ продукції в галузі нафтогазового комплексу, що була укладена між Україною та консорціумом іноземних інвесторів (іноземних юридичних осіб), передбачено відмову держави як сторони угоди від судового імунітету, імунітету від попереднього забезпечення позову та виконання судового (арбітражного) рішення.

Питання до практичного завдання

Із якої концепції імунітету походить чинне законодавство України?

Складіть два стислі переліки видів діяльності та занять, якими: 1) заборонено займатися іноземним громадянам відповідно до чинного законодавства України; 2) відповідно до яких встановлені обмеження для іноземних громадян.

Відповідь:

Слід визнати, що законодавство України не багате на джерела права, де йдеться про державний імунітет. Ось як відображено цей аспект у Цивільному процесуальному кодексі України від 18 липня 1963 р.

Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.

Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції суду України в цивільних справах лише в межах, що визначаються нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.

В тих випадках, коли в іноземній державі не забезпечується Україні, її майну або представникам України така ж судова недоторканність, яка, згідно з цією статтею, забезпечується іноземним державам, їх майну або представникам іноземних держав в Україні, Кабінетом Міністрів України або іншим управомочним органом може бути приписано щодо цієї держави, її майна або представника цієї держави застосування відповідних заходів".

Якщо цю статтю "приміряти" на розглянуті концепції імунітету, то можна дійти висновку, що вона сформульована в дусі концепції абсолютного імунітету. Втім, певні паростки почали з'являтися в Україні і на ниві функціонального імунітету.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року № 1074 затверджені Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України та транзитного проїзду через її територію. Цим документом також визначена відповідальність іноземців, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.

Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону України № 3929 іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України. Зокрема, іноземці не можуть бути:

– суддями;

– прокурорами, слідчими;

– нотаріусами;

– митниками;

– державними службовцями тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 року № 2028 затверджено Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні (далі – Порядок), що набув чинності з 1 січня 2000 року. Порядок розроблено на підставі положень Законів № 3929 і № 803 з метою упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної із запрошенням для роботи в Україні іноземців.

Таким чином, законодавством України встановлено особливі умови реалізації іноземцями, які прибули в Україну на визначений термін, права на працю.