Контрольная работа по "Основам права Европейского Союза"

Національний  авіаційний університет

 

Інститут післядипломного  навчання

 

 

Кафедра повітряного, космічного та екологічного права

 

 

 

 

Самостійна  робота

 

з дисципліни «Основи права Європейського Союзу»

питання:

1.Рахункова Палата ЄС: її структура та функції.

2. Політика ЄС в галузі промисловості.

 

 

 

 

студентки IІ курсу групи 104

спеціальності «Правознавство»

Мудрієвської  Юлії

 

 

 

 

 

Київ - 2013

1. Рахункова Палата ЄС: її структура та функції

 

Рахункова палата Європейського Союзу (або Суд аудиторів) – це спеціалізований фінансовий орган Європейського Союзу, який покликаний допомагати Європарламенту та іншим установам ЄС у здійсненні контролю за правильним та ефективним використанням фінансових ресурсів Європейського Союзу [9].

Європейська Рахункова палата – «наймолодший» інститут Європейських співтовариств і Союзу. Вона була створена в 1977 році, а в 1993 році визнана п’ятим незалежним інститутом Європейського Союзу. У 1999 році, відповідно до Амстердамського договору, повноваження рахункової палати були розширені [13]. Територіально Європейська Рахункова палата розташована у Люксембурзі.

Правовою основою для  здійснення діяльності Рахунковою палатою  ЄС є:

• Договір про функціонування Європейського Союзу від 2007 року, статті 310, 325 якого містяться положення, що регулюють фінансові доходи і витрати Союзу;
• Постанова Ради (ЄС, Євратом) № 1605/2002 від 25 червня 2002 року про фінансові положення, що застосовується до загального бюджету Європейських Співтовариств [5].

Рахункова палата функціонує як колегіальний орган з 27 членів, по одному від кожної держави-​​члена ЄС, що призначаються Радою після консультацій з Європейським Парламентом на поновлюваний шестирічний термін. Членами  Рахункової палати обирається Президент на поновлюваний термін до трьох років.

16 січня 2008, п. Вітор Мануель да Сілва Калдейра, португальська представник Португалії, був обраний 10-м президент Суду аудиторів. Його мандат був продовжений на 12 січня 2011 року на другий термін.

Суд аудиторів  налічує у своєму складі п’ять  палат, чотири з яких відповідають за конкретні напрями витрат і доходів (вертикальні палати), і одна  горизонтальна палата, відома як CEAD – палата з питань координації, оцінки, забезпечення та розвитку. Члени кожної палати обирають голову на поновлюваний термін строком у два роки.

Суд аудиторів у повному складі збирається для обговорення і прийняття документів, за які він несе відповідальність, таких, як щорічні звіти про загальний бюджет ЄС та Європейського фонду розвитку.

Основна функція  Рахункової палати - контроль за виконанням «загального бюджету Європейського Союзу», законністю і регулярністю доходів Союзу та його витрат шляхом проведення  аудиторських перевірок, висновків та інспекцій. Рахункова палата здійснює перевірки як за власною ініціативою, так і за запитами від інших інститутів Союзу.

Європейська рахункова  палата проводить три різні види аудиту: фінансовий, аудит відповідності  і аудит ефективності. Проведення цих аудитів обумовлене пошуком  відповіді на такі питання:

1. Чи відображають рахунки достовірну інформацію щодо фінансового становища, результатів та руху грошових коштів за рік, у відповідності до вимогам фінансової звітності? (Фінансовий аудит);
2. Чи здійснюються операції відповідно до встановлених нормативно-правових вимог? (Аудит відповідності);
3. Чи здійснюється фінансове управління ефективно, тобто чи досягаються високі результати з мінімальними затратами  ресурсів? (Аудит ефективності).

Рахункова палата ЄС здійснюється перевірки відповідно до Міжнародних стандартів аудиту (ISA), які застосовуються як в державному, так і в приватному секторі. Проте, існуючі міжнародні стандарти аудиту не охоплюють такий вид аудиту, як аудит відповідності.

Рахункова палата бере активну участь у розробці міжнародних  стандартів, роботі органів зі стандартизації (Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю - INTOSAI, Міжнародної федерації бухгалтерів - IFAC) поряд з національними установами аудиту.

Відповідно  до результатів роботи, Рахункова  палата щорічно подає Європейському Парламенту та Раді міністрів свій висновок щодо річного фінансового звіту Європейської Комісії. Спираючись на думку палати, Парламент приймає рішення про виконання Комісією бюджету. Рахункова палата також подає Раді та Парламенту затверджені гарантії належного використання грошей європейських платників податків. Палата може також привертати увагу Комісії та держав-членів до будь-яких проблем, виявлених аудиторами під час дослідження фінансових документів чи ревізії діяльності організацій, які управляють витратами або доходами від імені Союзу.

Рахункова палата незалежна і вільна сама обирати форми і методи своєї роботи, планувати і проводити ревізії, контролювати структури Союзу, оприлюднювати результати своєї діяльності і висловлювати окрему думку [6].

Щорічно Рахункова  палата здійснює низку ревізійних місій в установах ЄС у державах-членах Союзу, а також третіх країнах, які отримують допомогу Союзу. Фактично, хоча робота Рахункової палати в значній мірі стосується Європейської Комісії (тобто доходів і витрат, якими управляє Комісія), 90 відсотків всіх доходів і витрат знаходиться під управлінням національних властей. Як правило, ревізійні місії аудиторів в державах-членах Союзу тривають один-два тижні і виконуються у співпраці з національними ревізійними органами або іншими компетентними державними структурами [5].

Звіти Рахункової палати містять всі деталі виконаних  ревізій, інформують про будь-які  виявлені слабкості, містять опис всіх помилок, неточностей або шахрайств, які були виявлені. Аудитори також  пропонують список заходів для усунення виявлених ними недоліків. Аудитори не мають ніяких власних юридичних повноважень на усунення виявлених ними в роботі структур ЄС недоліків, помилок або фінансових злочинів. Коли аудитори виявляють шахрайства або помилки, інформація про це передається настільки швидко, наскільки це можливо, відповідальним установам Союзу, щоб ті вжили відповідних заходів.

Рахункова палата інформує громадян Європи, держави-члени  та європейські установи про результати своєї роботи у відкритій формі - за допомогою публікації звітів. В  першу чергу це стосується:

- річного звіту  про виконання бюджету Європейського  Союзу за попередній фінансовий  рік;

- підтвердження  надійності рахунків і правильності  основних угод за попередній  фінансовий рік;

- перевірки річних звітів різних структур Союзу (особливо в галузі професійного навчання, поліпшення умов життя і праці та охорони навколишнього середовища);

- спеціальних звітів, що стосуються особливо важливих тем (наприклад, фінансова допомога третім країнам) [6].

 

 

 

2. Політика ЄС в галузі промисловості

У загальному виді поняття промислової політики в ринковій економіці формулюється як система заходів прямого й непрямого державного регулювання інноваційного, конкурентоспроможного й ефективного розвитку промисловості й усунення для реалізації  цієї мети тих перешкод, які не можуть бути переборені природним ходом подій, тобто механізмами саморегуляції ринку [4, c. 79].

На початку становлення  сучасного Європейського Союзу  основною метою промислової політики було, в основному, збереження промислової структури, однак з роками акцент перемістився на забезпечення умов для сумлінної конкуренції. Сьогодні головною метою промислової політики ЄС є підвищення конкурентоспроможності, а головним інструментом уважається створення таких умов для бізнесу, при яких дотримуються основні ринкові свободи і умови чесної конкуренції. Основними інструментами стають оцінка впливу великих угод на економіку й аналіз ефективності, ці механізми увесь час удосконалюються в їхньому практичному застосуванні. Це необхідно для того, щоб конкретні кроки в області промислової політики точно відповідали завданням галузей і були передбачувані по своєму результаті.

Роль Європейської Комісії  в цьому питанні не зводиться  винятково до законодавчих ініціатив, а й містить у собі положення в області конкурентної політики, заходу для подальшої лібералізації торгівлі, питання регулювання державної допомоги. Таким чином, промислова політика охоплює всі галузеві напрямки діяльності Євросоюзу, покликані прямо або побічно підвищити конкурентоспроможність країн-членів.

Здійснюючи промислову політику, увага Спільноти зосереджена  на наступних трьох напрямках, що роблять особливо помітний вплив  на конкурентоспроможність – це наука  і освіта; інновації й підприємництво.

У сфері науки й освіти держави-члени ЄС традиційно вважалися одними з лідерів світового співтовариства. Лісабонська стратегія поставила завдання досягти більше високих результатів щодо освіти, професійної підготовки й перепідготовці кадрів, наукових дослідженнях, а також у створенні умов для того, щоб знання знаходили практичне застосування в промисловості. Починається активний розвиток новітніх технологій, включаючи біотехнології й нанотехнології, а також методів їхнього впровадження і використання [10].

В ЄС вживають усілякі дії  для підвищення інноваційності європейської промисловості. Із цією метою на наднаціональному рівні було реалізовано кілька проектів щодо розвитку кооперації між інноваційними кластерами. ЄС розглядає кластерну політику як ключовий інструмент підвищення конкурентоспроможності галузей і регіонів, підвищення інноваційного потенціалу й економічного розвитку в середньостроковій і довгостроковій перспективі.

Слід зазначити, що особлива увага Єврокомісї приділяється стимулюванню підприємництва, особливо малого й середнього бізнесу, створенню нових і подальшому розвитку існуючих компаній цього сектора. У результаті малі й середні підприємства стали основою соціально-економічної моделі ЄС. На їхню частку доводиться порядку 2/3 зайнятих і 60% доданої вартості. По своїй суті промислова політика націлена на створення сприятливих умов для підвищення конкурентоспроможності виробництва, на невтручання держави в дію ринкових механізмів. Її інструменти відносно окремих компаній спрямовані на створення такого середовища, при якій малий і великий бізнес проявляв би більше ініціативи, впроваджував нові ідеї й розширював виробництво.

Таким чином, з початку  здійснення промислової політики спостерігається  цілий ряд позитивних змін по декількох напрямках. У багатьох секторах удалося створити реально діючий загальний ринок, що привело до структурних реформ, необхідним для створення нових можливостей для бізнесу, збільшення продуктивності праці й розширення ринку. Істотний прогрес був також досягнутий у таких секторах як телекомунікації, енергетика та транспорт.

На початку становлення  сучасної Європейського Співтовариства основною метою промислової політики було, в основному, збереження промислової структури, однак з роками акцент перемістився на забезпечення умов для справедливої й чесної конкуренції. Сьогодні, вважають спеціалісти, головною метою промислової політики в рамках Співтовариства є підвищення конкурентоспроможності, а головним інструментом уважається створення таких умов для бізнесу, при яких дотримуються основні ринкові свободи й умови чесної конкуренції. Основними інструментами промислової політики також стають оцінка впливу великих угод на економіку й аналіз ефективності, ці механізми увесь час удосконалюються в їхньому практичному застосуванні [2].

Сьогодні Європейський Союз являє собою найбільш успішне інтеграційне об’єднання у світі, розвиток якого налічує більш як піввікову історію, починаючи зі створення Європейського об’єднання вугілля і сталі 1950 року. Європейський Союз – це союз із 27 держав, загальна чисельність населення становить більш як 46 млн. осіб, частка Співтовариства у світовій торгівлі товарами та послугами складає 42%, а прямі зовнішні інвестиції становлять 46% [8].

Не запроваджуючи  спільної промислової політики ЄС, формально, всі європейські договори про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі, про заснування Європейської спільноти з атомної енергії, про заснування Європейської економічної спільноти – насамперед торкалися промислового сектору економіки держав-членів. Усі вони містять положення про шляхи досягнення спільного ринку, про структурну політику в секторах економіки, яких вони стосуються, про надання повноважень інституціям ЄС формулювати напрями такої політики.

Скажімо, стаття 157 договору про заснування Європейського Співтовариства вказує, що ЄС і держави-члени створюють умови, необхідні для забезпечення конкурентоспроможності промисловості ЄС. З цією метою, та у відповідності до принципів відкритої ринкової економіки, вони виконують дії, спрямовані на:

1. Прискорення  адаптації промисловості до структурних  змін;

2. Сприяння створенню  сприятливого середовища для  розвитку підприємництва на теренах усього ЄС, особливого малого та середнього;

3. Сприяння створенню  сприятливих умов для співпраці  між підприємствами;

4. Сприяння кращому  використанню промислового потенціалу  політики інновацій, проведенню досліджень і технологічному розвитку [10].

Перші контури  єдиної промислової політики почали вимальовуватися на початку 1990-тих, на підготовчих етапах створення єдиного ринку. Тоді ЄС почав приділяти багато уваги малим і середнім підприємствам , які становлять 90% промислової структури й забезпечують працею 70% осіб, працюючих у приватному секторі держав-членів. Становлення єдиного європейського ринку дозволяло скористатися ефектом масштабу, а саме: зменшити свої адміністративні й фінансові витрати, здобути легкий доступ до державних закупівель у інших країнах-членах і тісніше співпрацювати одне з одним, перебуваючи у різних державах.