Колізійні норми спадкового права

    Колізійні норми спадкового права України  містяться у ЗУ «Про міжнародне приватне право» (ст.. 70 -72), та в міжнародних договорах України.

    До  колізійних питань, які виникають  у галузі спадкового права України, передусім належать:

    1. загальне правило щодо визначення закону, що застосовується до спадкових відносин;

    2. спадкування нерухомого майна і майна, що підлягає внесенню до державного реєстру;

    3. форми заповіту, а також можливості реалізації автономії волі у заповідальних розпорядженнях.

    Так, відповідно до ЗУ «Про міжнародне приватне право»  спадкові  відносини регулюються правом  держави,  у  якій  спадкодавець  мав  останнє  місце проживання,  якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем  буде  недійсним,  якщо  після складання заповіту його громадянство змінилося.

    Щодо  нерухомого майна, то спадкування  нерухомого  майна регулюється правом держави,  на території якої знаходиться це  майно,  а  майна,  яке  підлягає  державній реєстрації в Україні, - правом України.

    Здатність особи на  складання  і  скасування  заповіту,  а  також  форма  заповіту  і акта його скасування визначаються правом  держави,  у якій спадкодавець  мав  постійне  місце  проживання  в  момент  складання  акта або в момент смерті.  Заповіт або акт його  скасування   не   можуть   бути   визнані   недійсними   внаслідок  недодержання  форми,  якщо  остання відповідає вимогам права місця  складання заповіту або права громадянства,  або  права  звичайного  місця  перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент  смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

    За  допомогою цього закону вирішуються  різні аспекти спадкових відносин, зокрема такі, як: підстави спадкування, склад спадщини, час відкриття  спадщини, заповідальний відказ, заповіт  з умовою, виконання заповіту, а  також черговість спадкування за законом та визначення часток у спадщині спадкоємців за законом, особливості  спадкування окремих видів  рухомого майна, зокрема вкладів у банку, страхові виплати тощо.

    У статті 70 Закону не розкривається зміст  lex domicilii. Використання терміна «останнє місце проживання» дає підстави для розгляду доміцилію за вибором. Зазначимо, що у договорах про надання правової допомоги з цивільних справах, які Україна уклала з іншими державами і ратифікувала, також використовується цей принцип.

    Отже, загальним правилом для врегулювання спадкових відносин є право держави  останнього місця проживання спадкодавця. Проте в ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачено виняток: спадкодавець у заповіті має право обирати право держави, громадянином якої він був. Але такий вибір права буде недійсним, якщо спадкодавець після складання заповіту змінив громадянство. Зауважимо, що відносини, пов'язані із спадкуванням нерухомого майна, інакше врегульовуються з у цьому Законі (ст. 71 Закону).

    Поняття «нерухоме майно» визначено у  ст. 181 ЦК України. До нерухомості належать, по-перше, об'єкти природного походження - земельні ділянки, ділянки з надрами, водні об'єкти. По-друге, всі об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення і зміни цільового призначення. Об'єкти визначаються як нерухомість, поки існує зв'язок із землею. У випадку відокремлення від неї, вони вважаються рухомими речами. ДО нерухомого майна також належать повітряні, морські судна, судна внутрішнього плавання і космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Цим і пояснюється закріплення до спадкових відносин не принципу lex rei sitae, а закону місця державної реєстрації. Слід також зазначити, що закон місця державної реєстрації може співпадати із законом їхнього місця знаходження.

    У ст.. 72 ЗУ містяться колізійні норми щодо здатності осіб на складання і скасування заповіту, форми заповіту та акта його скасування. Так, здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форми заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту, або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

    Положення ст. 72 зазначеного Закону має дві  колізійні норми, які начебто  схожі між собою, але насправді  належать до не пов'язаних між собою  питань спадкування за заповітом. У  одній із них визначається право, за яким вирішується питання щодо заповідальної дієздатності, тобто визнання за громадянином з точки зору закону права складати, змінювати і відміняти заповіт. Інша норма, визначає право, вимогам якого має відповідати форма заповіту і форма акта, яким заповіт змінюється чи скасовується.

    Незважаючи на велику кількість різноманітних колізійних ситуацій, положення розділу X «Колізійні норми щодо спадкування » Закону України «Про міжнародне приватне право» в цілому охоплюють як традиційні засоби регулювання спадкових відносин, так і сучасні тенденції розвитку міжнародного приватного права.

    Висновок

    Отже, колізійні норми – це особливий комплекс правових норм, які покликані регулювати відносини приватно - правового характеру у випадку, якщо на їх регулювання претендують два або більше правопорядків. Так, необхідно підкреслити, що колізійні норми містяться в міжнародних конвенціях, які укладені з метою врегулювання спадкових відносин і учасниками яких є велика кількість держав; в міжнародних договорах про правову допомогу, які укладаються обмеженою кількістю держав-учасниць; в національному законодавстві кожної країни.

    Національне законодавство різних країн не є  однаковим. Саме це й спричинює появу колізій в сфері міжнародного приватного права, а зокрема і в спадковому праві. В спадковому праві використовуються наступні колізійні принципи, які допомагають вирішити спірні питання – це особистий закон спадкодавця, закон місця знаходження майна, закон місця складання заповіту. Особистий закон спадкодавця, в свою чергу, поділяється на: закон громадянства, закон національності і закон доміцілію. Отже, існування колізій в сфері спадкового права є реалією сучасності. Процеси уніфікації та узгодження національних правових систем, які широко використовуються в сучасних умовах розвитку міжнародного приватного права, є засобами гармонізації законодавства різних країн з метою досягнення єдності в застосуванні колізійних норм спадкового права і запровадження нових концепцій в національне право, і, безумовно, є позитивним явищем. 
 
 
 
 

    Список  використаних джерел

    1. Закон України «Про міжнародне  приватне право» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 32, ст.422

    2. Кармаза О. О. Міжнародне спадкове право: Науково-практичний посібник. – К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2007.

    3. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. - К.: Україна, 2000.

    4. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. Підручник. 3-тє вид., (доп. і перероб.).-К.: Атіка, 2003.

    5. Фурса С. Я. Спадкове право (Нотаріат.Адвокатура. Суд). Науково-практичний посібник. – К., 2008.