Колізійні норми спадкового права

План

Вступ……………………………………………………………………………….3

    1. Колізійні питання спадкування у міжнародному приватному праві….4

    2. Міжнародні договори як засіб регулювання спадкових відносин……..6

    3. Колізійне законодавство України  стосовно регулювання спадкових  відносин…………………………………………………………………………..10

Висновок………………………………………………………………………….13

Список використаних джерел…………………………………………………..14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    В міжнародному праві немає іншої  сфері, яка б мала таку давню історію і стійкий «міжнародний характер» як спадкування. Саме правила, що регулюють міжнародні відносини в сфері спадкового права, є найдавнішими пам’ятками матеріальної культури.

    Поява спадкових справ з іноземним  елементом пов’язана з процесами переміщення населення. Наприкінці XIX століття значно зросла міграція населення, що, серед інших наслідків, привело до збільшення числа спадкових справ з іноземним елементом. Ця тенденція посилилась і в XX ст., коли різко збільшилась трудова міграція та число економічних біженців.

    Сфера спадкового права характеризується різноманітністю практики та складностями, які виникають під час вирішення конкретних справ, пов’язаних зі спадковими відносинами, а також суттєвими відмінностями у внутрішньому законодавстві різних країн в галузі спадкового права, що базується на історичних, релігійних, культурних відмінностях формування норм спадкового права в цих країнах, що в свою чергу ускладнює процеси уніфікації законодавства в сфері спадкового права.

    Тому, в силу різниці, національного спадкового права виникають питання про право, яке підлягає використанню: хто входить до кола спадкоємців, чи слід використовувати закон місця знаходження майна чи закон місця складання заповіту і т. ін. Виходом з цієї ситуації є процес уніфікації норм про спадкування.  В сучасних умовах багато держав ідуть шляхом використання саме уніфікованих матеріально-правових норм. Однак, в ряді випадків більш ефективним у цій галузі є використання колізійного методу, в тому числі на основі уніфікованих колізійних норм, які містяться як у багатосторонніх конвенціях, так і в двосторонніх договорах про правову допомогу з цивільних, сімейних та кримінальних справ та в інших угодах 

    1. Колізійні питання спадкування у міжнародному приватному праві

    Взагалі, колізій в спадковому праві можна  поділити на три категорії:

    1. Колізії законодавства, які по  різному регулюють питання спадкування за законом (питання стосовно права, яке необхідно застосовувати);

    2. Колізії відносно спадкування  за заповітом (питання спадкової  дієздатності);

    3. Колізії, які виникають з причин різної аргументації питань спадкування рухомого та нерухомого майна.

    Колізійні питання в сфері спадкування  завжди мали спірний характер в міжнародному приватному праві з тієї причини, що вони займають специфічне місце між особистим та речовими статусами. Важливе значення в сфері спадкування має саме вибір між особистим та речовим статусами. Рішення на користь першого чи другого буде залежати від традицій даної правової системи і підходу до спадкування, за якого основний елемент прив’язки – це особа, або майно. Обидва підходи мають право на існування, і кінцевий вибір в значній мірі залежить від врахувань не правового характеру.

    Застосування  особистого статусу засноване на тому, що спадкування пов’язано  з життям і смертю особи, з родинними зв’язками, з бажанням зберегти майно в колі родини. Тому спадкування підпорядковується тому ж режиму, якому підпорядковується і сама особа (спадкодавець).

    У разі застосування речового статусу  спадок розглядається лише в якості одного з засобів передачі майна. І в такому випадку лише підстава для передачі майна відрізняє цей засіб передачі від інших, цією підставою є смерть спадкодавця.

    В Англії, Франції і США основною колізійною прив’язкою є lex rei sitae, тобто, закон місця знаходження майна. Спадкування нерухомого майна завжди регулюється законом його місця знаходження, це є сферою речового закону. Цей закон застосовується відносно всіх питань, пов’язаних з передачею спадкового майна, і лише родинні зв’язки визначаються особистим законом. А спадкування рухомого майна регулюється законом доміцілія (місця проживання) спадкодавця.

    Відношення  до цієї системи є неоднозначним  і часто підлягає критиці, тому що вона руйнує єдність спадкового статусу і підпорядковує об’єкт – майно, яке складається з рухомого і нерухомого майна, яке знаходиться в різних країнах, декільком різним правопорядкам.

    З цих причин більшість сучасних правових систем підпорядковують все спадкове майно (як рухоме, так і нерухоме) єдиному закону. Єдина різниця полягає в тому, що деякі країни підпорядковують спадкування закону доміцилія, а інші - закону громадянства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Міжнародні договори як засіб регулювання спадкових відносин

    В галузі спадкових відношень прийняті різні міжнародні угоди, направлені на уніфікацію як матеріально-правових, так і колізійних норм. Уніфікація норм в галузі спадкування здійснюється на рівні багатосторонніх конвенцій та регіональних угод. На думку багатьох вчених багатосторонні угоди з питань спадкування є найбільш адекватна юридична форма для регулювання відносин зі спадкування з іноземним елементом. Таким чином, регулювання спадкових відносин з іноземним елементом здійснюється за допомогою міжнародних договорів трьох видів: багатосторонніх універсальних конвенцій, регіональних конвенцій та двосторонніх договорів.

    Уніфікація  колізійних норм в сфері спадкового права була необхідною і актуальною темою ще у кінці ХІХ - на початку ХХ століття, одна з перших спроб зробити це мала місце на Гаазький конференції у 1900 році, були здійснені конкретні кроки щодо розробки конвенції про порядок вирішення колізій в сфері спадкування, основним принципом якої проголошувалася єдність спадкування на основі прив’язки до національного законодавства спадкодавця (це пізніше знайшло своє підтвердження на конференціях 1904, 1925, 1928 рр.), що застосовувалася як до рухомого, так і до нерухомого майна. Конвенція не вступила в силу, але саме той факт, що це питання було розглянуте, говорить про необхідність регулювання цієї сфери та про комплексну складність цієї проблеми уніфікації колізійних норм.

    Необхідно зазначити, що більш пізні спроби уніфікації колізійних норм спадкового права є більш вдалими. Ці уніфіковані норми містяться у міжнародних багатосторонніх договорах, які виступають в якості засобів регулювання спадкових відносин.

    Це  наступні конвенції:

    1. Конвенція про колізію законів,  що стосуються форми заповідальних  розпоряджень, укладена в Гаазі 5 жовтня 1961 року (Гаазька конвенція 1961р.),  яка розглядає всі можливі види колізійних прив’язок, які стосуються форми заповіту. Згідно з положеннями конвенції є можливість застосування законодавства країни громадянства або країни доміцілію. Гаазька конвенція 1961 року також не виключає можливості застосування законодавства країни, де знаходиться саме майно, яке є предметом спадкування, з метою встановлення компетентного правопорядку. Також допустимим є застосування правопорядку країни, з якою спадкодавець мав найтісніший юридичний зв’язок.

    2. Вашингтонська конвенція про  єдиний закон стосовно форми  міжнародного заповіту, 26 жовтня 1973 року (Вашингтонська конвенція 1973 р.). Конвенція спрямована на створення єдиних матеріально-правових норм, які встановлюють форму заповіту. Конвенція зобов’язує договірні держави запровадити у своєму законодавстві правила складання міжнародного заповіту. Заповіт має бути власноручно складений і підписаний спадкодавцем в присутності двох свідків і уповноваженої особи; в разі неможливості власноручно підписати заповіт, спадкодавець робить про це заяву уповноваженій особі, заповіт підписує інша встановлена особа і про це робиться відмітка в самому заповіті

    3. Гаазька конвенція стосовно міжнародного  управління майном померлих осіб, 2 жовтня 1973 року (Гаазька конвенція 1973 р.). передбачає використання міжнародного сертифікату, який визначає особу чи коло осіб, уповноважених управляти рухомим і нерухомим майном після смерті спадкодавця, а також повноваження таких осіб.

    4. Гаазька конвенція про право,  що застосовується до майна,  розпорядження яким здійснюється на засадах довірчої власності та його визнання, 1 липня 1985 року ( Гаазька конвенція 1985 р.) пропонує особливий порядок встановлення права – особі, яка передає спадкове майно, рекомендується самій обрати право, яке буде застосовуватися в конкретному випадку.

    5. Конвенція про право, яке підлягає  застосуванню до спадкування нерухомого майна, укладена в Гаазі 1 серпня 1989 року (Гаазька конвенція 1989 р.). Ця конвенція майже не відрізняється від Гаазької конвенції 1961 року. Гаазька конвенція 1989 року надає можливість вибору права найбільш тісного зв’язку для регламентації відносин в сфері спадкування нерухомого майна.138 Це юридично оформлюється відповідною заявою, форма і зміст заяви визначається країною, де воно було складено (Ст.3,4,5). Дозволено й застосування права країни, з якою особа має найбільш тісний зв’язок (Ст.5). Але Гаазька конвенція 1989 року зазначає, що застосування закону країни, з якою учасник правовідносин має реальний зв’язок, можливо лише у випадку, коли право цієї держави не вказує, якими саме актами слід керуватися.

    Досить  важливим питанням є приєднання України до цих конвенцій, постільки питання надання правової допомоги у спадкових справах не врегульовані з більшістю країн Західної Європи.

    В рамках регіональних союзів розроблені конвенції, що регулюють питання зі спадкування з іноземним елементом. До них відноситься Гаванській Кодекс міжнародного приватного права (Кодекс Бустаманте), що був прийнятий на Шостій міжнародній конференції американських держав у 1928 р.

    У рамках Північної Ради у 1934 р. прийнята Конвенція про спадкування, яка передбачає колізійні правила у галузі спадкування, заповіту, дарування. У рамках Бенілюксу була прийнята Конвенція відносно померлих 1972 p., яка діє між трьох держав.

    Прикладом регіональної конвенції з питань правової допомоги, де розглядаються і спадкування, є Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ 1993 р. (ратифікована Верховною Радою України 10.11.1994р; набула чинності для України 15.04.1995) з Протоколом 1997 р., яка укладена між країнами СНД, згідно з якої громадяни держави-учасниці Конвенції мають право успадкувати на території іншої держави майно або право за законом чи за заповітом на однакових умовах і в тому самому обсязі, що і громадяни тієї країни. В Кишиневі в 2002 р. була прийнята нова редакція Конвенції про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ.

    Особливу  групу складають двосторонні угоди, які містять норми з питань спадкування. Україна бере участь у двох видах таких угод: договорах про надання правової допомоги та консульських угодах. Україна уклала договори про надання правової допомоги з цивільних справах (договори про правову допомогу з цивільних та кримінальних справах, договори про правові відносини та правову допомогу у цивільних справах, договори про надання правової допомоги у цивільних, шлюбно-сімейних та кримінальних справах) з двадцятьма державами.

    Норми деяких договорів торкаються національного режиму спадкування, визначення права, яке застосовується до форми заповіту. Друга група договорів містять уніфіковані колізійні та матеріальні норми, норми про юрисдикцію у спадкових справах, про засоби охорони спадкового майна та інтересів спадкоємців.

    Таким чином, міжнародні угоди з уніфікації норм у галузі спадкових відносин можна кваліфікувати на: багатосторонні універсальні конвенції, регіональні конвенції та двосторонні договорі; які направлені на уніфікацію матеріально-правових норм, колізійних норм та змішані; про питання права, яке застосовується до спадкування, відносно змісту, форми, реєстрації заповіту, управління успадкованим майном, які пов’язані зі спадковими відносинами (захист неповнолітніх); по процесуальним питанням з легалізації та передання офіційних документів, юридичної допомоги, судових доручень, признання та виконання іноземних судових рішень.

    3. Колізійне законодавство  України стосовно  регулювання спадкових  відносин