Аналіз Судової практики суду ЄС з приводу авторських прав

Київський Національний Університет  ім. Тараса Шевченка

Інститут Міжнародних  Відносин

 

 

 

 

 

Самостійна  робота

З дисципліни:Порівняльне цивільне право

На тему:’Аналіз судової практики ЄС з приводу авторських прав’

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 3 курсу

Відділення МП

3 групи

Усенко Анастасія

 

 

 

 

 

Київ-2012

 

 

Зміст

 

ВСТУП 3

Аналіз судової практики суду ЄС з приводу авторських прав 4

Німеччина 4

Греція 12

Італія 15

Нідерланди 17

ЛІТЕРАТУРА 20

 

 

 

ВСТУП

 

Виробництво контрафактної продукції та піратство, а також загальне порушення прав інтелектуальної власності (ІВ) є  явищем, обсяги якого постійно зростають, і що набуває міжнародного характеру.  Відповідно до статистики Єврокомісії, вартість контрафактної та піратської продукції у період з 1998 до 2001 р. склала 8 млрд. €. Зокрема, кількість оптичних дисків та кассет, вилучені митними  органами ЄС - від 9 млн. предметів у 2000 р. до 40 млн. предметів у 2001 р.

Це має  особливе значення для національних економік держав-членів ЄС, а також  для внутрішнього ринку Євросоюзу, оскільки ситуація, що склалась, спричинила виникнення сумнівів у учасників  внутрішнього ринку у неминучості  покарання за такі правопорушення, як наслідок – автори творів та винахідники  втрачають зацікавленість, що негативно  впливає на рівень інноваційного  та творчого розвитку. 

Крім  того, виробництво контрафактної  продукції та піратство також  спричиняють виникнення проблем  у сфері захисту прав споживачів, зокрема, коли йдеться про виникнення загроз для суспільної безпеки та охорони здоров‘я, що деяким чином  може бути  віднесено до сфери  організованої злочинності.

 

 

 

Аналіз судової практики суду ЄС з приводу авторських прав

 

Умовою успішного розвитку країни, соціуму, творчих і наукових колективів стає їх вклад та результати діяльності, пов‘язані із впровадженням  у виробництво і споживання творчих  здобутків реалізації авторських і  суміжних прав, ефективності правового  регулювання цих суспільних відносин.

З метою подолання піратства  та виробництва контрафактної продукції  доцільно вживати ефективні заходи із захисту інтелектуальної власності, зокрема, проти порушень, що досягли  найбільших обсягів. З цією метою  було прийнято Директиву 2004\48 про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності [2]. Мета Директиви – наближення правових систем для забезпечення високого, рівноцінного та однорідного рівня  охорони інтелектуальної власності  у Внутрішньому ринку, а також  для забезпечення ефективного застосування в Спільноті законодавства з  інтелектуальної власності, яке  на цей час значною мірою є  складовою частиною acquis communautaire,

Проект  Директиви від 30.1.2003 викликав значні суперечки і сувору критику з  боку науковців та інших зацікавлених осіб, тож остання редакція документа  є набагато більш поміркованою, ніж  сам проект. Але дана Директива  застосовується при захисті авторського  права, а тому аналіз судової практики доцільно провести і з огляну на її положення.

Німеччина

 

Так, слід зазначити, що при аналізу судової  практики ФРН в галузі захисту  авторського права, було встановлено, що одразу після імплементації Директиви, два суперечливі одно одному рішення  були прийняті судами першої інстанції  щодо застосування нового права на інформацію. Обидві справи стосувались порушення авторського права через використання мереж поширення файлів в Інтернет. Стаття 101 Закону про авторське право Німеччини (який імплементує Директиву), надає суб‘єктам права право вимагати розкриття інформації щодо третіх сторін - наприклад, Інтернет сервіс-провадерів - у випадках, коли порушення було очевидним, та якщо його було вчинено з комерційною метою. Обсяг поняття «комерційна мета» є невизначеним, і рішення істотно різняться одне від одного у тому, що стосується тлумачення цієї концепції. [6, с. 48]

У першому  випадку до регіонального суду міста  Франкенталя звернувся позивач, кампанія – суб‘єкт прав на комп‘ютерні  ігри, відповідач - провайдер Інтернет-доступу. Позивач вимагав від провайдера, базуючись на статті 101 (9) та (2) (1)3 Закону про авторське право, надати інформацію щодо персональних даних трьох Інтернет-користувачів, з ІР-адрес яких поширювався торрент-файл версії даної комп‘ютерної гри для  інших користувачів. Позивач наполягав, що користувачі діяли в комерційному масштабі, беручи до уваги такі докази: вони пропонували іншим користувачам завантажити файл гри, який був багатотомним і те, що ця гра щойно надійшла у продаж.

Суд постановив, що правопорушники не діяли з комерційною  метою. Пояснюючи таке рішення, суд  звернувся до практики державних  прокурорів в Німеччині, які починають  кримінальні розслідування по справах  лише якщо перевищено певний поріг, та беручи до уваги тип твору, який захищається (наприклад, окремі музичні твори  – пісні, музичні альбоми, кінострічки) та їх наявний статус (наприклад, фільм  до його прем‘єрного показу в кінотеатрах). Відповідно, визнання того, що порушення  було скоєно з комерційною метою, можливо лише за умови, якщо правопорушник  пропонує на вибір 3000 музичних творів, чи інших файлів, чия ринкова вартість перевищує 3000 Євро. Крім того, суд постановив, що в даному випадку протиправні  дії не відповідають поняттю правопорушення, скоєного з комерційною метою, оскільки це були не продумані і обмірковані  дії, а також вони не були тривалі  і безперервні, крім того, така діяльність не мала за мету отримання прибутку від правопорушення. [3]

На відміну  від першої справи, регіональний суд  Кельна постановив, що пропонування нового музичного альбому єдиним файлом в мережі поширення файлів через  короткий проміжок часу після релізу альбому підвищив рівень порушення  авторських прав до комерційного рівня (справа no. 28 AR 4/08). В цьому випадку  суд приймав до уваги суворість  правопорушення та потенційно-істотні  збитки для правовласника через  доступність нової продукції  для необмеженої кількості осіб одразу після випуску альбому.

Велика  кількість судових справ проти  Інтернет-провайдерів щодо поширення  інформації, яка порушує авторські  права через незаконне скачування музики, аудіо-книг, фільмів. Апеляційний  суд Кельну у своєму рішенні від 21.10.2008 р. постановив, що будь-яка особа, яка пропонує повну версію музичних альбомів, особливо паралельно з офіційним  релізом, діє як поставник інформації в комерційному масштабі. Згідно рішенню  суду, така особа не хоче і не є  здатною контролювати, наскільки  користувачі використовують її пропозицію, і порушує авторські права  суб‘єкта прав в такому обсязі, що відповідає поняттю комерційного рівня використання прав ІВ. До уваги при цьому не береться, що це правопорушення відбувалось  лише певний проміжок часу. [3]

Районний  суд Кельну нещодавно розглянув  справу, в якій саме були застосовані  норми з нового Закону про авторське  право26. У цій справі позивачем  був ведучий виробник звукозаписів, тоді як відповідачем був власник  Інтернет-серверу, який пропонував через  Інтернет твори, захищені авторським правом – пісні виконавця «А». Позивач  використав спеціальне комп‘ютерне  програмне забезпечення і дослідив, що альбом виконавця «А» був у  доступі он-лайн через спеціальну ІР-адресу та подав позов проти  провайдера для того, щоб змусити  його надати інформацію про відповідача. Отже, позивач обвинуватив відповідача, який оспорював наявність правопорушення, погоджуючись, однак, що його сини винуваті у поширенні файлів.

Суд зобов‘язав відповідача припинити доступ до музичних записів через Інтернет та зобов‘язав його у разі не виконання  припису сплатити штраф у 250000 Євро або отримати ув‘язнення строком  на 6 місяців. Суд також зобов‘язав відповідача сплатити позивачеві компенсацію  витрат, витрачених на позасудові процедури, у розмірі 1379 Євро, згідно положень статті 97а Закону про авторське  право. [3]

Крім того слід відзначити, що стосовно захисту авторського  права і ФРН існує досить багата судова практика. Варто відзначити, що мінімальні вимоги щодо захисту  авторського права зосереджують свою увагу на існуванні "оригінальної розумової роботи". У своєму судженні Європейський Суд за справою "Infopaq" підтримав, що захист авторського права  припускає існування оригінальної розумової роботи. Взагалі то немає  жодних примусових норм закону на рівні  ЄС, які б передбачали мінімальні стандарти захищеності. Відповідно, саме від національних судів залежить визначення на основі національного  закону про авторське право, чи є  робота по суті авторського права  чи ні.

Також незначна частина більшої  роботи може кваліфікуватися як робота, захищена авторським правом. В чому питання – чи кваліфікується така частина сама по собі як оригінальна  розумова робота. У зв‘язку з  цим відношення між всією (незахищеною) роботою і незначною (захищеною) роботою залишається недоцільним  щодо кількості і якості. Відповідно, художнє створення фасаду церкви або інтер'єру може допускати  характер роботи, що захищається авторським правом[3].

У світі цифрових технологій різноманітні технічні прикладі програми призводять до відтворення роботи, що становить собою порушення  авторського права, якщо таке відтворення  зроблене неправомірно. Але було б  неправильно припустити, що будь-хто, залучений у процес використання технічних пристроїв з метою  неправомочного відтворення роботи, буде порушником.[6, с. 139] У рішенні 'Інтернет-Відеомагнітофон' Федеральний Верховний Суд ФРН вважав, що порушник – це не особа, яка технічно здійснює використання, а особа, яка застосовує цю операцію, щоб використовувати її у подальшому. Таким чином, якщо виробник відтворення припускає можливість простого технічного інструменту, його не можна розглядати як користувача роботи, що здійснює порушення авторського права. Це диференціювання має суттєву важливість відносно зростаючої кількості порушень в режимі реального часу. [9]

Порушення авторського права  через неправомочне розповсюдження праці  буде вчинене, якщо передається  предмети - матеріальне відтворення  авторського права, а не у випадку, якщо використання стосується простого надання доступу до праці на користь  третіх осіб. Відповідно, показ стільців, які були виготовлені архітектором Ле Корбюзьє, для громадськості у  фойє універмагу, не становить собою "розповсюдження" у сенсі авторського  права.

Порушенням вважається, якщо твір розміщено онлайн з можливістю доступу до нього громадськості. Проте порушення відсутнє, якщо доступ надається з бази даних не для  громадськості, а лише окремим особам через спеціальне завантаження. Аналогічно проста пропозиція здіснити запис контенту, що буде транслюватися в майбутньому  та буде доступним, не є порушенням ексклюзивного права надання  доступу до твору у режимі онлайну, тому що при таких обставинах результат  праці ще не є доступним [9].

У недавньому рішенні Федеральний  Верховний Суд ФРН розглядав  питання, чи вчинив відповідач – пошукова система Google - яка запропонувала  для шукачів у межах її бази даних невеличкі відтворення  картин, які були завантажені в  Інтернет власником прав, порушення  авторського права, роблячи ці роботи доступними в режимі онлайн для громадськості. Суд підтвердив [18], що оператор пошукової  системи зробив відтворення, які  він пропонував в режимі онлайн для  громадськості за допомогою своєї системи пошуку. Однак, Суд відхилив припущення про порушення авторського права: Навіть при тому, що власник прав не надав ліцензії або дозвіл операторові Google, була згода на використання захищених робіт, які були завантажені власником прав. Крім декларації згоди, яка базується на зобов'язанні, є можливість, що незаконність використання буде виключена, якщо буде проста згода власника прав. [3]

Проста згода власника прав на можливість інших способів використання не встановлює прав на користь  можливого порушника, і не вимагає  декларації бажання власника прав, спрямованого відносно створення таких  юридичних наслідків. Згода не повинна  бути спрямована на надання спеціального права використання. Власник прав, який розміщає зображення або текст  в Інтернеті без обмежень на їхнє використання, повинен брати до уваги  факт, що ці роботи будуть використовуватися  способом, який є загальною практикою  в Інтернеті. Із цих причин власник  прав, який розмістив контент в  Інтернет, не захищаючи його проти  ймовірного використання системами  пошуку, погоджується на відтворення  й створення онлайну, доступного для громадськості робіт через  попередній перегляд зображень. Оскільки згода стосується незахищеного розміщення контенту в Інтернеті, декларація власника прав, з якої він не погоджувався на використання, не є сприйнятливою, щоб анулювати контент. [3]

Власник прав цілком може вжити  заходів щодо технічного застереження, щоб контент не був знайдений  оператором системи пошуку. Але оператор системи пошуку не може вивчати кожний випадок, у якому його система  пошуку продукує зображення попереднього перегляду, чи повідомляв власник прав про свою згоду - незалежно від  будь-яких заходів технічного захисту, яких вжив власник прав. Було б нерозсудливо накласти таку вимогу з зобов‘язанням  відносно величезної кількості зображень, проаналізованих системою пошуку в  Інтернеті. Тому й при цих обставинах оператор системи пошуку буде відповідальний за порушення авторського права тільки після того, як він був поінформований і попереджений власником прав про умови спеціального використання [9].

Цифрові технології полегшують копіювання, а тому кількість порушень зростає. Часто порушники намагаються  покластися на обмеження і виключення з авторського права, за допомогою  яких законодавці звужують сферу  та можливості ексклюзивних прав у  громадських інтересах, а потім  юриспруденція займається питанням застосуванням цих посягань на ексклюзивність в цифровому світі. Організація  мовлення, що передала частину телевізійної програми із тривалістю 20 секунд іншої  організації мовлення, була визнана  порушником та не може покластися на захист квоти. Квота виправдовує прийняття  частини захищеної роботи, якщо вона є посиланням або підставою для  незалежних пояснень. Якщо квота стосується витвору мистецтва, то важливо, чи інтегрована  квота функціонально в мистецьку  конфігурацію роботи так, щоб вона з'явилася  як інтегральний елемент із незалежним мистецьким вираженням [9].