Створення та функціонування страхових організацій

Балансовий прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування та розміщення тимчасово  вільних коштів, а також прибутку від інших операцій. Прибуток від  страхової діяльності (крім страхування  життя і медичного страхування, порядок та умови здійснення яких визначаються чинним законодавством) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг. До доходів від страхової діяльності належать:

• зароблені страхові платежі за договорами страхування  і перестраховування ;

• комісійні винагороди за перестраховування;

• частки від страхових  сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;

• повернуті суми із централізованих  страхових резервних фондів;

• повернуті суми технічних  резервів, інших ніж резерв незароблених премій, у випадках, передбачених законодавством.

До витрат страховика відносять:

• виплати страхових сум та страхових  відшкодувань;

• відрахування у централізовані страхові резервні фонди;

• відрахування у технічні резерви, інші ніж резерв незароблених премій, у випадках, передбачених законодавством;

• витрати на проведення страхування;

• інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.

Відповідно до обсягів страхової діяльності страховики зобов'язані підтримувати належний рівень запасу платоспроможності, який визначається вирахуванням із загальної суми активів страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі наявних технічних резервів. З метою додаткового забезпечення платоспроможності страховики за рахунок прибутку часто створюють вільні резерви.

Страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують  можливість їх виконання за рахунок  власних активів, повинні застрахувати ризик невиконання зазначених зобов'язань у перестраховиків. Так, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестраховування.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів  страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди  та органи, які здійснюють управління цими фондами. Джерелами утворення  централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховиків, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

З метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть також створювати Фонди страхових гарантій, які є юридичними особами і формуються за рахунок добровільних відрахувань від страхових резервів, сформованих страховиками та за рахунок доходів від розміщення страхових резервів. Розміри відрахувань до Фондів страхових гарантій та порядок використання коштів Фондів встановлюються страховиками, які беруть в них участь.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом з метою  дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Уповноважений орган видає страховикам  ліцензії на проведення конкретних видів  страхування і перестраховування. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не можуть займатись іншими видами страхування.

Щокварталу страховики подають  до Уповноваженого органу фінансову  звітність, а також публікують свій річний баланс за формою і в порядку, встановленому ним.

Страховики не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава — за зобов'язаннями страховиків, за винятком обов'язкового державного страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов'язань  перед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування.

Об'єкт страхування може бути застрахований  за одним договором страхування  кількома страховиками, тобто страховиками може здійснюватись співстрахування.

Страховики можуть також провадити  страхову діяльність через страхових посередників — страхових агентів і страхових брокерів.

Страхові агенти — громадяни  або юридичні особи, які діють  від імені та за дорученням страховика, виконують частину його страхової  діяльності й отримують від страховика комісійну винагороду.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на основі доручень страхувальника або страховика. Як правило, посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено законодавством.

Громадяни та юридичні особи з метою  страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування, для яких отримання прибутку не є першочерговим завданням. Такі товариства створюються насамперед для допомоги своїм членам.

Страховики можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для  координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх створення не суперечить законодавству України. Такі об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю.

Іноземні громадяни, особи  без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні  з громадянами та юридичними особами  України. Якщо міжнародним договором  України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування, на території України застосовуються правила міжнародного договору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Організаційні форми страхових  товариств в Україні.

Для ринкової економіки властива свобода  підприємництва, різноманітність його форм, орієнтація всіх суб'єктів господарювання на споживача з метою забезпечення зростання прибутку. В ринкових умовах держава безпосередньо не втручається в діяльність підприємницьких структур, їх взаємовідносини з партнерами й клієнтами, банками, тощо. Разом з тим державою визначаються найважливіші правила ринкового господарювання для всіх видів підприємницької діяльності та особливі умови для певних галузей виробничої й невиробничої сфер. Дотриманню встановлених вимог (нерідко досить суворих) сприяє система фінансових, податкових, митних та інших важелів.

Ефективність  ринкової економіки забезпечується гнучким і погодженим використанням  економічних та неекономічних методів  управління нею. З цією метою використовується і страхування. Воно відіграє як роль одного з елементів такого регулювання економіки, так і саме виступає об'єктом управління, що функціонує в межах загальних і специфічних для нього особливостей.

Головною  принциповою ознакою організації  страхової діяльності на сучасному  етапі є його демонополізація. Колись єдина на страховому ринку України організація Укрдержстрах, що діяла в системі державного страхування СРСР, зараз не визначає повністю страхову політику. На початку 1995 р. кількість страхових організацій, які одержали ліцензію Укрстрахнагляду на право здійснення страхової діяльності, перевищила 640 товариств. Разом з тим Укрдержстрах, на базі якого була створена Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", ще значно переважає інші страхові компанії. Так, в 1993 р. її частка статутною фонду та сформованих страхових резервів складала 34,9% до загальної суми, надходження страхових сум та страхового відшкодування — 20,1, надходжень страхових платежів за рік — 38,6%.

Поряд з державним страхуванням в Україні  виникло і розвивається страхування, що здійснюється акціонерними товариствами, кооперативними та іншими організаціями. Ще не знайшло поширення взаємне страхування, яке відіграє помітну роль в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Державна  форма страхування виражає відносини  між державною страховою організацією і застрахованим. Вона може здійснюватись в умовах абсолютної монополії держави на проведення всіх видів страхування, монополії держави на окремі його види, або ж при відсутності будь-якої державної страхової монополії. На сучасному етапі спостерігається тенденція розвитку останнього варіанту .в Україні, хоча, звичайно, і не виключається пріоритет держави в проведенні деяких видів обов'язкового страхування.

Під акціонерною формою страхування  розуміється така організація страхової діяльності, коли страхівниками виступають акціонерні товариства, що формують свій статутний фонд шляхом випуску переважно акцій (інколи облігацій).

Взаємне страхування — така організаційна  форма відносин, коли кожний застрахований  є одночасно і членом страхового товариства, тобто всі вони створюють об'єднання з метою забезпечення взаємодопомоги. Для цієї форми страхування властива менша комерційна зацікавленість в кінцевих результатах, ніж для акціонерного страхування.

Аналогічний зміст із взаємним страхуванням має кооперативна форма його організації. Можна передбачити, що з формуванням страхового ринку України на ньому будуть на рівноправних засадах J діяти державні, акціонерні та взаємні страхові товариства. Це зумовить конкуренцію між страховиками за  залучення коштів бажаючих застрахуватись, створення їм зручних умов, вигідне інвестування частини страхового фонду з метою досягнення високих кінцевих і фінансових результатів. Звичайно конкуренція, як правило, відноситься до проведення добровільного страхування.

Враховуючи, що страхування — особлива сфера  фінансово-кредитної діяльності, яка  повинна забезпечити інтереси юридичних  та фізичних осіб, воно повинно бути надійним і гарантованим. Це зумовлює необхідність використання як загальновживаних, так і особливих важелів державного управління, відповідної юридичної бази.

Організація страхових операцій в ринкових умовах передбачає наявність та аналіз інформації про діяльність всіх страхових організацій. Вона не може обмежуватись дише рекламним  повідомленням про види страхування, порядок заключення договорів і виплати страхового відшкодування. Така інформація повинна включати загальні відомості про страхову організацію, послуги, які вона пропонує, її статутний капітал, звітний баланс. Тільки при наявності такої інформації у бажаючих застрахуватись буде реальна можливість свідомо і виважено вибирати собі партнера.

Зазначимо, що перші приклади такої інформації про страхову організацію вже  з'явились і в Україні, зокрема, в рекламних проспектах "Саламандри" — м. Харків, "Омети-Інстер" — м. Київ, "Поліс" — м. Донецьк та інших.

 

3. Порядок створення, функціонування, ліквідації страхових кампаній в Україні.

Страхові  організації переважно утворюються  в два етапи. На першому відбувається утворення компанії як юридичної  особи, її реєстрація в місцевих органах влади і реєстрація першого випуску акцій. На другому етапі відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування, на підставі чого компанія реєструється як страховик і отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

У зв'язку з тим, що страховики переважно  існують в формі колективних  підприємств, їх утворення розпочинається з організації ініціативної групи  котра виступає засновником товариства. Членів такої групи повинно бути не менше трьох(юридичних або фізичних осіб). Після досягнення домовленості між собою про утворення компанії вони проводять перші, так звані "установчі" збори, на котрих приймається рішення утворити страхову компанію, затвердити її назву і статут, адресу, величину статутного фонду і призначити директора та головного бухгалтера. На цих же зборах підписується установча угода про заснування компанії.

Після зборів керівні особи компанії відкривають  в банку тимчасовий рахунок і  розпочинають продаж акцій. Після того, як не менше половини акцій буде продано і за них надійдуть кошти, страхову компанію реєструють в райдержадміністрації або виконкомі міської чи районної в місті ради депутатів. На підставі постанови про реєстрацію обласне управління статистики видає свідоцтво про реєстрацію компанії з необхідними кодами. Тепер компанія реєструється як платник податків і внесків з усіх видів обов'язкового соціального страхування та виготовляє печатку і штамп. Після цього рахунок в банку міняється на постійний і завершується продаж акцій. Коли перша оголошена емісія закінчена, здійснюється її реєстрація в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку в Києві.

Для другого етапу страхова компанія розробляє правила страхування  і страхові тарифи, а також бізнес-план на 3 або 5 років діяльності. Ці документи, а також установчі документи, список акціонерів, копія реєстраційного свідоцтва та свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій, довідки банків або висновки аудиторів про підтвердження розмірів сплаченого статутного фонду, інформація про керівників страхової компанії та їх освіту представляють в Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України. Спеціалісти комісії перевіряють документацію на відповідність чинному законодавству, після експертизи заносять компанію в Єдиний державний реєстр страховиків України і видають їй відповідні ліцензії. Тільки після цього компанія набуває прав страховика і може розпочинати діяльність.

Фінансовою  основою діяльності страховика є  його статутний фонд, котрий формується тільки грішми. Законом України "Про страхування" (редакція 2001р.) встановлено такі мінімальні розміри статутних фондів:

– для страховиків, котрі займаються загальним (ризиковим) страхуванням - в  сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО, в т.ч. діючі страховики протягом двох років  з набрання чинності законом (тобто до 07.11.2003) повинні набрати 500 тис. ЄВРО і протягом трьох років (тобто до 07.11.2004 р.) - 1 млн. ЄВРО;