Страхування

      Ліміт відповідальності. Відповідальність страхової  компанії стосовно конкретного вантажоперевезення починається з моменту прийняття  перевізником вантажу для транспортування  та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу одержувачу. Ліміт відповідальності (страхова сума) установлюється за угодою сторін. Він може визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів, а також залежно від максимальних можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника. Як правило, для перевізника, що транспортує вантажі в межах країни, необхідні нижчі ліміти відповідальності, ніж у разі міжнародних вантажоперевезень.

      Страхові  премії. Здебільшого договір страхування  укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або  його субпідрядників, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший  період зі сплатою щорічної премії. На момент укладання договору страхувальник заявляє суму доходу, яку він планує одержати від перевезень. Виходячи з обсягу перевезень, страховик визначає розмір страхової премії, яка може бути внесена частинами (депозитна премія). Також обумовлюється розмір мінімальної депозитної премії, який за будь-яких обставин належить страховикові. Якщо по закінченні страхового року заявлений обсяг відрізнятиметься від реально отриманого прибутку, різниця буде компенсована або доплатою додаткової премії страховикові, або поверненням відповідної суми страхувальникові. Проте повернення не може перевищувати обумовленого відсотка (як правило, не більш як 20 %) страхової премії.

      Страхування відповідальності автоперевізника  за вантаж. Згідно з Цивільним кодексом України і статтею 133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР (далі — Статут) автотранспортне підприємство несе відповідальність за прийнятий до перевезення вантаж — його втрату, нестачу, псування або пошкодження.

      При розробці умов страхування необхідно враховувати обсяг відповідальності вантажоперевізника визначається в розмірі реальної шкоди, а в разі втрати або загибелі — у розмірі справжньої вартості. При міжміських перевезеннях вантаж вважається загубленим, якщо він не доставлений протягом 30 днів після строку доставки. У випадках прибуття його в несправному кузові або з пошкодженими пломбами, а також з пломбами попутної вантажної автостанції перевізник зобов'язаний видати вантаж із перевіркою. Вантаж видається з перевіркою і тоді, коли навантаження здійснено авто пере візником зі складу вантажної станції або в разі видачі зі складу автостанції. В усіх випадках тарні та штучні вантажі видаються з перевіркою ваги і стану вантажу тільки в пошкоджених місцях. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності вантажоперевізника при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами у товарно-транспортних документах.

      Істотне значення для страховика мають і  строки позовної давності. Протягом шести  місяців одержувач вантажу має  право подати претензію перевізникові, який видав вантаж, а в разі втрати вантажу, нарівні з вантажовідправником — автотранспортному підприємству, що прийняло до перевезення вантаж. Претензія має супроводжуватись документами, що підтверджують наявність шкоди та розрахунок збитків. Якщо претензія відхиляється перевізником, то протягом двох місяців на нього може бути поданий позов. Перевізник може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе відсутність своєї провини.

      При міжнародних перевезеннях страховий  захист автоперевізника будується згідно з Конвенцією СМК (Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів), що уніфікує умови таких перевезень та відповідальності автоперевізника. Якщо в накладній зазначається, що перевезення здійснюється на умовах СМК, то жодні інші положення до такого перевезення не застосовуються.

      IV розділ Конвенції визначає всі випадки, коли перевізник несе відповідальність та уникає її, у тому числі пов'язані з недостатнім упакуванням, маркіруванням вантажу, використанням відкритих транспортних засобів тощо. Відповідальність визначається за реальною шкодою, але не може перевищувати 25 золотих франків за 1 кг загиблого або пошкодженого вантажу. За протоколом до СМК максимальна відповідальність автоперевізника встановлює 8.33 спеціальних прав запозичення (СПЗ — умовна розрахункова одиниця МВФ) за 1 кг втраченого або пошкодженого вантажу. Якщо ж при укладанні договору перевезення цінність вантажу була заявлена, то обсяг відповідальності стає вищий. У разі грубої недбалості або злого наміру перевізник не може скористатися захистом, передбаченим Конвенцією, і несе необмежену відповідальність за вантаж.

      При здійсненні транспортування кількома перевізниками в разі шкоди позов  може бути пред'явлений першому, останньому або тому вантажоперевізникові, на чиєму етапі було завдано шкоди, або одночасно кільком. Усі перевізники, які беруть участь в одному транспортуванні, несуть солідарну відповідальність, що також слід ураховувати страховій компанії при складанні договору та розрахунку премій.

      Страхування відповідальності залізниць. Правова  база, що регулює стосунки залізничного перевізника з іншими сторонами, котрі беруть участь у перевезенні, така:

      Закон України «Про транспорт»;

      Закон України «Про залізницю»;

      Статут  залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, інші акти законодавства України. Укрзалізниця здійснює функції господарюючого суб'єкта, а також керує процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях.

      Згідно  зі статтею 23 Закону «Про залізницю» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них обставин. Велике значення для розгляду претензій має правильне оформлення товарно-транспортних документів та виконання вимог до перевезення кожного вантажу.  
 
 

Вирішення спорів і припинення дії договору страхування

     Згідно  з встановленим в Україні законодавством усі спори за договорами, у тому числі й за договорами страхування, підлягають вирішенню в суді.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

1. закінчення терміну дії;
2. виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;
3. несплати страхувальником страхових платежів у встановлені в договорі терміни. При цьому договір вважається достроково припиненим у разі, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня висунення такої вимоги страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору;
4. ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності за винятком випадків, передбачених статтею 21—23 Закону «Про страхування»;
5. ліквідації страховика в порядку, обумовленному законодавством України;
6. прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7. в інших випадках, передбачених законодавством України.

   Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов’язана повідомити іншу не пізніш як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

   У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі  за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сумм та страхового відшкодування, здійснених за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком положень договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

   У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначених нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

   У разі дострокового припинення договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі.

   Правові наслідки, пов’язані з достроковим  розірванням договору, визнаються залежно  від того, допущені чи ні будь-якою зі сторін порушення правил страхування. Так, у разі дострокового припинення договору страхування за вимогою  страхувальника страховик повертає йому внески за відкиданням певних витрат на ведення справи. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком правил страхування, страхові внески повертаються страхувальникові за відкиданням витрат на ведення справи.

   При укладанні договорів страхування  Законом України «Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про страхування”» передбачено особливі умови врегулювання відмови у  питаннях, пов’язаних з виплатою страхових  сум (страхового відшкодування), причому  підставою для відмови страховика у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) може бути таке:

1. навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;
2. вчинення страхувальником — громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3. подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування;
4. отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні;
5. несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6. інші випадки, передбачені законодавством України.

   Умовами договору страхування можуть бути передбачені  інші підстави для відмови у виплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком у термін, не більший від передбаченого правилами страхування, та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика щодо виплати страхових сум може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

   Договір страхування вважається недійсним  з часу його укладання у випадках, передбачених цивільним законодавством України. Крім того, відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним також у разі:

1. коли його укладено після страхового випадку;
2. коли об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

      Стан  та перспективи розвитку системи пенсійного страхування.

     Соціальне страхування, особливо пенсійне, в умовах трансформації економіки України  має бути підґрунтям не тільки підтримання на мінімальному рівні життя громадян, а має стати стимулом до ефективної та продуктивної праці.  Державне пенсійне страхування є однією з основних гарантій соціального захисту, завданням якого є підтримка матеріального добробуту.

Пенсійна  реформа, що проводиться в Україні, на перших етапах сприяла вирішенню таких проблем як: запобігання зниженню рівня життя пенсіонерів; сприяння постійному зростанню доходів бюджету Пенсійного фонду, встановлення диференціації розмірів пенсій в залежності від страхового стажу та заробітної плати (доходу) застрахованої особи, посилення фінансового контролю за нарахуванням та сплатою страхових внесків. Проте залишається невирішеним питання низького рівня соціальних стандартів осіб пенсійного віку, які мають статус пенсіонера і продовжують трудову діяльність.

     Оскільки  одним із видів соціального (особистого) страхування є пенсійне, при якому  здійснюється грошова виплата при  досягненні застрахованою особою пенсійного віку або у зв'язку з інвалідністю чи втратою годувальника, необхідним є розкриття сутності та економічної природи категорії "пенсійне страхування". Пенсійне страхування пов'язують із досягненням особою встановленого законодавством віку. Так, частка пенсійного страхування у фінансуванні соціального страхування займає левову частку, яка в 2008 р. становила 59,3 %. Під пенсійним віком розуміють вік виходу на заслужений відпочинок. Законодавчо термін "пенсійний вік" не визначено.